Адмiнiстративно-правовий статус релiгiйних суспiльних об'єднань

Пiдсумком тривалого розвитку свiтовоï релiгiйно-фiлософськоï думки, як вiдомо, стало формування церкви як полiтичного iнституту цивiльного суспiльства. Незважаючи на те, що свiтський характер Росiйськоï держави виключає можливiсть впливу церкви на полiтичне життя суспiльства, питання про волю совiстi, ïï правовому регулюваннi постiйно перебуває в нашiй краïнi в центрi уваги владних структур: держави, його органiв полiтичних партiй. Згiдно ст. 14 Конституцiï РФ Росiйська Федерацiя оголошена свiтською державою: Нiяка релiгiя не може встановлюватися в якостi державноï або обов'язковоï. Релiгiйнi об'єднання вiддiленi вiд держави. Правове положення церкви донедавна регулювалося росiйським законом про волю вiросповiдань вiд 25 жовтня 1990 р.
Прийняття Закону Про волю совiстi й релiгiйних об'єднань ознаменувало новий етап розвитку церковно-державних вiдносин у Росiï. За минулi з 1990 року час вiдбулися глибокi змiни в полiтичнiй i соцiально-економiчнiй сферах суспiльства, багато в чому предопределившие змiст нового закону
Якщо як основнi завдання колишнього закону стояли вивiльнення релiгiï вiд уз державноï опiки й надання громадянам можливостi вiльно сповiдати вiру, нинiшнiй закон iде далi в регулюваннi релiгiйного життя й закрiплює ряд принципових положень в областi взаємодiï держави й конфесiй. Увага держави до органiзованих форм релiгiйноï дiяльностi простежується вже безпосередньо з назви закону
Аналiз обговорюваного закону дозволяє говорити про те, що Росiєю вибрана своя особлива модель взаємин полiтичноï влади й конфесiй, що вiдрiзняються вiд розповсюджених у свiтi режимiв державноï церкви. Концептуальною пiдставою вiдносин держави й релiгiйних об'єднань у Росiï виступила iдея культурно- iсторичноï вибiрковостi, що складає в наданнi переваг конфесiям по ознацi ïх особливоï культурноï й iсторичноï значимостi. У преамбулi зiзнається особлива роль православ'я в iсторiï Росiï, у становленнi й розвитку ïï духовностi й культури, заявляється про поважне вiдношення до християнства, iсламу, буддизму, iудаïзму й iншим религиям, що становить невiд'ємну частину iсторичноï спадщини народiв Росiï.
Лейтмотив Федерального закону вiд 26 вересня 1997 р. полягає в закрiпленнi превентивних повноважень правоохоронних органiв: державна влада зацiкавлена в наданнi можливоï протиправноï дiяльностi так званих тоталiтарних сект, що виключають добровiльну основу членства й перешкоджають виходу громадян з релiгiйного об'єднання. Механiзм державноï дозвiльноï полiтики, втiленоï в повноваженнях федеральних мiнiстерств i вiдомств по реєстрацiï, лiцензуванню й контролю, покликаний запобiгти заподiянню майновоï й моральноï шкоди прихильникам рiзних вiросповiдань. У цьому складається основна вiдмiннiсть Федерального закону Про волю совiстi й про релiгiйнi об'єднання вiд аналогiв нацiональних систем законодавства багатьох закордонних держав, що виключають будь-якi форми впливу виконавчоï влади на процес створення конфесiонального об'єднання, коли правоохороннi органи лише констатують факти злочинних дiй
У процесi державноï реєстрацiï релiгiйних об'єднань, здiйснення ними повноважень юридичноï особи, контролю органiв юстицiï за дiяльнiстю релiгiйних об'єднань i ïхньоï лiквiдацiï виникають адмiнiстративно-правовi вiдносини Релiгiйнi об'єднання можуть бути створенi у формi релiгiйних груп i релiгiйних органiзацiй. Правоздатнiстю юридичних осiб володiють тiльки зареєстрованi в органах юстицiï релiгiйнi органiзацiï. Федеральний закон вiд 26 вересня 1997 р., так само як i базовий Федеральний закон Про суспiльнi об'єднання вiд 19 травня 1995 р., визначає статус факультативного й iмперативного режимiв реєстрацiйних вiдносин, i ïхнi розходження обумовленi намiрами осiб, що створили релiгiйну групу. У випадку, якщо цiлями створення такоï групи є наступна реєстрацiя й одержання статусу релiгiйноï органiзацiï, iнiцiатори ïï утворення зобов'язанi повiдомити про дiяльнiсть групи мунiципальнi органи. Факультативний режим реєстрацiйних вiдносин, таким чином, поширюється на релiгiйнi групи, засновники яких не мають намiру клопотати в органах юстицiï про надання ïм статусу юридичноï особи, i обов'язкова державна реєстрацiя передбачена лише для об'єднань, створених у формi релiгiйноï органiзацiï
Реєстрацiï в Мiнiстерствi юстицiï РФ пiдлягають тiльки централiзованi релiгiйнi органiзацiï, що мають мiсцевi релiгiйнi органiзацiï на територiï двох або бiльше суб'єктiв Федерацiï, а всi iншi органiзацiï реєструються територiальними органами юстицiï. Для здiйснення iмперативних реєстрацiйних вiдносин вирiшальне значення має часовий ценз дiяльностi релiгiйного об'єднання на територiï Росiйськоï Федерацiï
Статус загальноросiйського релiгiйного об'єднання поширюється тiльки на централiзованi релiгiйнi органiзацiï, якi дiють на територiï Росiï на законних пiдставах не менш 50 рокiв до моменту звертання органiзацiï в орган юстицiï iз заявою про державну реєстрацiю. Засновники мiсцевоï релiгiйноï органiзацiï зобов'язанi пiдтвердити в органi юстицiï факт своєï дiяльностi на вiдповiднiй територiï протягом не менш 15 рокiв. Цей часовий ценз не поширюється на мiсцевi релiгiйнi органiзацiï, якi дiяли в складi централiзованоï релiгiйноï органiзацiï до про державну реєстрацiю. Характерно, що законом передбачене пiдтвердження засновниками загальноросiйського релiгiйного об'єднання своєï дiяльностi на законних пiдставах протягом усього перiоду тимчасового цензу
Для адмiнiстративно-правових вiдносин, що виникають у сферi дiяльностi релiгiйних об'єднань, характерне сполучення рiзних видiв дозвiльноï полiтики. Створенню централiзованоï релiгiйноï органiзацiï властива особлива перiодичнiсть реєстрацiйних вiдносин: на першому етапi державноï реєстрацiï пiдлягають мiсцевi органiзацiï, тiльки пiсля ïï завершення засновники вправi клопотатися про реєстрацiю централiзованоï органiзацiï. Для одержання такого статусу необхiдно пiдтвердити наявнiсть трьох мiсцевих органiзацiй, тому процедура державноï реєстрацiï як мiнiмум пiдроздiляється на чотири етапи. У випадку наступного розширення дiяльностi централiзованоï релiгiйноï органiзацiï, наприклад при установi нею нових мiсцевих органiзацiй, реєстрацiйнi вiдносини мiж органом юстицiï й засновниками виникають знову. Для створення конфесiональними об'єднаннями установ професiйного релiгiйного утворення необхiдне сполучення двох рiзних видiв дозвiльноï полiтики. Такi установи пiдлягають державнiй реєстрацiï в органi юстицiï як релiгiйне об'єднання, i для одержання права здiйснення освiтньоï дiяльностi необхiдна також видача лiцензiï Мiнiстерством загального й професiйного утворення Росiйськоï Федерацiï
Статус загальноросiйськоï релiгiйноï органiзацiï, передбачений Федеральним законом Про волю совiстi й релiгiйних об'єднань вiд 26 вересня 1997 р., вiдрiзняється вiд правового положення загальноросiйського об'єднання, створюваного вiдповiдно до Федерального закону Про суспiльнi об'єднання вiд 19 травня 1995 р. Незважаючи на те, що релiгiйна органiзацiя являє собою рiзновид суспiльного об'єднання, процедура державноï реєстрацiï релiгiйних об'єднань iстотна спрощена. Для пiдтвердження статусу загальноросiйськоï релiгiйноï органiзацiï територiальний аспект ураховується органом процедура державноï реєстрацiï мiнiмально: суб'єкта Федерацiï й проте йменуватися загальноросiйськоï
Iстотно вiдрiзняються й суб'єкти адмiнiстративно-правових вiдносин, що виникають державноï реєстрацiï загальноросiйського суспiльного об'єднання й росiйський религиозной органiзацiï. У другому випадку реєстрацiйне свiдчення може бути видано й територiальним органам юстицiï, а загальноросiйськi суспiльнi об'єднання пiдлягають державнiй реєстрацiï тiльки в Мiн'юстi Росiï
Лiквiдацiя конфесiонального об'єднання також регламентується нормами адмiнiстративного права. Як правило, iнiцiатором лiквiдацiï або заборони дiяльностi об'єднання є Мiн'юст РФ або його територiальний орган у суб'єктi Федерацiï, але рiшення по сутi приймається судом. Федеральним законом не врегульованi розходження в процедурi лiквiдацiï й заборони дiяльностi релiгiйного об'єднання, однак повне припинення правоздатностi конфесiональноï органiзацiï як юридичноï особи допускається тiльки у випадку ïï лiквiдацiï судом. Заборона дiяльностi об'єднання являє собою тимчасову превентивну мiру, цiль якоï — усунення фактiв порушення чинного законодавства, виявлених органом юстицiï або iншим правоохоронним органом у процесi здiйснення контрольних функцiй
Таким чином, нормами адмiнiстративного права регулюються наступнi суспiльнi вiдносини в сферi конфесiональноï дiяльностi:
При визначеннi статусу релiгiйноï органiзацiï як юридична особа. Необхiдним умовам цивiльноï й адмiнiстративноï правоздатностi релiгiйного об'єднання є державна реєстрацiя, а в деяких випадках i надiлення органiзацiï правомочиями лiцензiата;
У процесi лiквiдацiï конфесiонального об'єднання, заборони його дiяльностi або контролю за ним. Як особливий рiзновид контрольних функцiй можна розглядати обов'язок зареєстрованого (централiзованого або мiсцевого) релiгiйного об'єднання щорiчно представляти в орган юстицiï вiдомостi про продовження своєï дiяльностi;
При надiленнi релiгiйних органiзацiй правом власностi на культовi будинки й спорудження;
При здiйсненнi священнослужителем свiтських прав i обов'язкiв, насамперед вiйськового обов'язку. Глава держави надiляється правом представляти священнослужителям вiдстрочку вiд призову на вiйськову службу й звiльняти вiд вiйськових зборiв у мирний час;
При здiйсненнi релiгiйних обрядiв i церемонiй. Мова йде про порядок здiйснення обрядовоï дiяльностi в пенiтенцiарних установах, Збройних Силах РФ i вiдомчих вiйськових формувань
Органи виконавчоï влади контролюють вiдповiднiсть федеральному законодавству внутрiшнiх установлень релiгiйних органiзацiй, насамперед уставiв. Так само виконавча влада взаємодiє з конфесiональними об'єднаннями при визначеннi статусу установ релiгiйного утворення. Релiгiйне утворення або його основи можуть бути отриманi не тiльки в установах конфесiонального утворення, але й у державнiй або мунiципальнiй освiтнiй установах
Адмiнiстративно-правова специфiка в сферi майнових вiдносин проявляється, насамперед, в участi органiв виконавчоï влади при закрiпленнi прав власностi, оренди й iнших прав конфесiональних об'єднань на молитовнi будинки, де адепти даного вiросповiдання проводять богослужiння або релiгiйнi збори. Досить розповсюдженоï залишається практика надання органами виконавчоï влади релiгiйним об'єднанням окремих правомочий власника вiдносно об'єктiв релiгiйного призначення. Найчастiше цi об'єкти передаються об'єднанням у користування, або в спiльне користування з органами системи Мiнкультури.
Передача державноï власностi у власнiсть релiгiйних об'єднань найчастiше виробляється на основi рiшення органа виконавчоï влади, причому регламентацiя порядку вiдчуження майна релiгiйного призначення, що ставиться до федеральноï власностi, перебувати у винятковiй компетенцiï федерального Уряду Органи виконавчоï влади в деяких випадках беруть участь в урегулюваннi деяких обрядових особливостей вiросповiдання, наприклад таємницi сповiдi, охоронюваноï законом. Слiдчi дiï, передбаченi УПК, не застосовуються до священнослужителiв, яким стали вiдомi якi-небудь обставини зi сповiдi громадянина. Таким чином, священнослужитель має iмунiтет у сферах карноï, цивiльноï, адмiнiстративно- правовоï юрисдикцiï
Адмiнiстрацiя лiкувальних установ, будинкiв для людей похилого вiку й iнвалiдiв, дитячих будинкiв i iнтернатiв, мiсць попереднього висновку й вiдбування покарання (включаючи штрафнi iзолятори й примiщення камерного типу) зобов'язана забезпечити громадянам умови для здiйснення ïхнього права на волю вiросповiдання, наприклад представити окремi примiщення для обрядових таïнств, постачити необхiдною релiгiйною лiтературою, предметами культу
Вищевказанi обов'язки поширюються на системи багатьох федеральних мiнiстерств i вiдомств, що володiють власними лiкувальними й соцiально- реабiлiтацiйними установами, а також на всю пiдвiдомчу МВС Росiï пенiтенцiарну систему. Однак бiльшiсть iз цих обов'язкiв не поширюється на вiйськовi частини так званих силових мiнiстерств i вiдомств
Органи виконавчоï влади й релiгiйнi об'єднання взаємодiють у процесi викладацькоï, науковоï й iншоï творчоï дiяльностi, здiйснюваноï в системi державного утворення. У системi державного утворення допускається викладацька дiяльнiсть священнослужителiв по религиоведению без здiйснення релiгiйних обрядiв, а вiдповiднi дисциплiни можуть входити в навчальнi програми освiтнiх установ. Природно, що реалiзацiя цих прав неможлива поза спiльною участю свiтськоï й духовноï влади в розробцi религиоведческих навчальних програм пiдготовки й виданнi вiдповiдних навчальних посiбникiв. Обмеження прав громадян на прилучення до духовних пiдвалин вiровчення тоï або iншоï конфесiï, передбаченi Законом про волю вiросповiдань, поширюється тiльки на державну систему утворення. Незважаючи на те, що Закон поширює волю думки й релiгiï також i на неповнолiтнiх, практично вони не мають змоги участi в сакральних обрядах у державних освiтнiх установах i, тим самим, не в змозi реалiзувати своє конституцiйне право релiгiйного сповiдання
Органи державноï влади правочиннi здiйснювати контроль за дотриманням федерального законодавства про волю вiросповiдань. Здiйснення функцiй органами виконавчоï влади спричиняє й виникнення адмiнiстративно-правових вiдносин з вiдповiдним конфесiональним об'єднанням. Контроль федеральних мiнiстерств i вiдомств — найважливiший елемент компетенцiï федерального органа виконавчоï влади. Контрольнi функцiï посадових осiб носять державний характер — вони здiйснюються вiд iменi й у межах компетенцiï вiдповiдних мiнiстерств i вiдомств
Слiд зазначити, що свiтськi влади не завжди дотримуються принципу нейтрального вiдношення до релiгiйних об'єднань. Держава визнавала й визнає значимiсть Росiйськоï Православноï Церкви в становленнi й розвитку Росiйськоï державностi. РПЦ являє собою єдиний суспiльний iнститут, що зберiг протягом тисячорiч iсторiï Батькiвщини пiдвалини вiросповiдання й канонiчну органiзацiю. Нейтральне вiдношення держави до РПЦ неможливо, оскiльки для цього довелося б вiдмовитися вiд багатовiкових традицiй, втiлених у державно-правових iнститутах. Це пiдтверджує й участь вищих iєрархiв Росiйськоï Православноï Церкви в офiцiйних державних акцiях, насамперед у церемонiï вступу на посаду першого всенародно вибраного Президента Росiï 7 серпня 1996 р.
24 травня 2002 р. пiд час громадських-суспiльних-церковно-суспiльних торжеств на честь святих рiвноапостольних Кирила й Мифодия Митрополит Смоленський i Калiнiнградський Кирило благословив нового губернатора Смоленськоï областi В. Н. Маслова… Не раз i колись влада на федеральному й регiональному рiвнi офiцiйно визнавала привiлейований статус РПЦ. Але цього разу обертає на себе увага форма такого визнання: при вступi на посаду вища особа суб'єкта Росiйськоï Федерацiï прийнялася благословення вiд церкви. Частина 4 ст. 4 Федерального закону Про волю совiстi й релiгiйних органiзацiй прямо забороняє супроводжувати дiяльнiсть органiв державноï влади публiчними релiгiйними обрядами й церемонiями. Обряд церковного благословення, спецiально присвяченого до вступу на посаду, не може вважатися особистою справою приватноï особи. В. Н. Маслова: вiн прийняв благословення як особа, що вступає в посаду губернатора
Досить часто в останнi роки керiвники й полiтики вищоï ланки нашого вiдповiдно до Конституцiï РФ свiтськоï держави привселюдно демонструють свою пiдтримку традицiйним конфесiям, але особливо помiтно виражена пiдтримка Росiйськоï православноï церкви
Розглядаючи суспiльнi об'єднання як один iз суб'єктiв адмiнiстративного права, варто пiдкреслити, що це один з фундаментальних конституцiйно-правових iнститутiв. Норми про суспiльнi об'єднання втримуються в ч. 4, 5 ст. 13; ч. 2 ст. 19; ч. 1 ст. 30; ч. 2 ст. 46 Конституцiï росiйськоï Федерацiï. У цих статтях дана загальна характеристика суспiльних об'єднань як суб'єкта росiйського права. Бiльше розгорнута характеристика суспiльних об'єднань як суб'єкта адмiнiстративного права втримується у Федеральному законi вiд 19 травня 1995 р. Про суспiльнi об'єднання, що є базовим законом, що регламентує органiзацiю, статус i дiяльнiсть суспiльних об'єднань; а також в iнших федеральних законах, нормативно- правових актах, а також уставах сполучникiв, асоцiацiй i iнших об'єднань громадян
Чинне законодавство РФ регламентує дiяльнiсть системи суспiльного об'єднання. Воно закрiплює статус сполучникiв суспiльних об'єднань i суб'єктiв, що входять у ïхнi системи. Нове законодавство РФ про суспiльнi об'єднання має потребу в бiльше чiткому розмежуваннi функцiй об'єднань i органiв держави. Основнi принципи ïхнiх взаємин урегульованi дiючоï в цей час Законом про суспiльнi об'єднання Слiд зазначити, що розходження видiв суспiльних об'єднань носять формальний характер, що пiдтверджує вiдсутнiсть яких би те не було вказiвок про статус структурних пiдроздiлiв. Хоча Законом передбаченi чотири види таких пiдроздiлiв, вiн не визначає розходження в правовому положеннi органiзацiï, вiддiлення, фiлiï й представництва. Рiшення цiєï проблеми має найважливiше практичне значення, оскiльки вiд наявностi пiдроздiлiв на територiï Росiï залежить факт державноï реєстрацiï об'єднання в органах юстицiï
Очевиднi протирiччя базового Закону про суспiльнi об'єднання й законiв про окремi суспiльнi об'єднання, а також протирiччя нормативно- правових актiв суб'єктiв федерацiï, видаваних з питань спiльного ведення iз центральною владою, i федеральних законiв, що не вiдповiдає ст. 76 Конституцiï РФ.