Про Апокалiпсис

Дивно, але в росiйських людей усе ще зберiгається противоядное вiдторгнення фашизму . I якщо я привiв тут в епiграф цитату з вищезазначеного маревного опусу, те, вiрно, мова йтиме проти фашизму , а зовсiм не “за”. У якiмсь iншому нацiональному середовищi це могло б звучати зовсiм iнакше. Адже звичайно цитата, що узята в епiграф, лише випереджає думку автора. I, скажемо, марксист цитує Маркса, i далi вже розвиває свою власну марксистську думку. Християнин же приводить Христа, i далi продовжує вже в цьому ж дусi… Але от, неможливо, у росiйському контекстi, процитувати Гiтлера, i далi вже розвивати свою думку в “дусi гiтлеризму”… Цитата ця, для будь-якоï нормальноï людини, поймется саме за принципом вiдштовхування , а не “принципу притягання”. I навiть … росiйськi фашисти навряд чи починають трактати своï iз цитати “основоположникiв”… У цьому є щось ганебне… У цьому є те, що треба приховувати, i приховувати, i приховувати… Навiть iм. И цитувати Гiтлера зовсiм не в ” епiграфi-шапцi”, а де-небудь в “потаєних мiсцях”, “на задворках”… У цьому є навiть щось … порнографiчне . Може бути, неприємне, але зате дуже вiрне, у вiдношеннi Гiтлера, слово. Iншим словом його не замiнити. I тому що “сл Про ва з пiснi не викинеш”, те ми тут будемо змушенi його застосовувати. I в наведенiй в епiграф цитатi, Гiтлер лише порнографiчно виразив те, що …
- от, про це-те й все мовлення надалi
“Сьогоднi в Росiï у вiдкриту призивають до вiйни” — хотiв було я написати. А пiсля подумав i зрозумiв, що всi вiдносно. I так, як це робив Гiтлер, сьогоднi в Росiï поки ще робити не можна. “Ще рано”. Позначається загальна православна культура росiйського народу, загальна його соромливiсть , — у результатi чого робити це треба не “у вiдкриту”, а прикрито .
(Хоча i як знати: може бути, нове поколiння, виховане на безсоромнiй захiднiй “поп-культурi”, дуже незабаром переборе й цей “комплекс”…, i виявиться так, що росiйська земля здатна народжувати не тiльки своïх “Платонов i швидких розумом Невтонов”, але й прямолiнiйних до вираження iдей своïх Гитлеров…) Але якщо порiвнювати iз часами при соцiалiзмi, те вже й зараз ступiнь цього неприкриття досить велика
Порiвняння 2. Iз соцiалiзмом
Тодi, при соцiалiзмi, у нас був дуже гарний мiф, що “передова у свiтi краïна” оточена з усiх бокiв державами, так скажемо, “менш передовими”. У результатi чого, вона себе змушена вiд деяких з них захищати. Деякi ж з них перебувають i зовсiм у тiм ступенi “капiталiстичного озлоблення”, що по-людськи з ними говорити дуже важко. Доводиться застосовувати в якостi “аргументу” вiйськову мiць. Але ОБРАЗ-ТЕ БУВ — ЛЮДСЬКИЙ . Це В НИХ був “Образ Звiра”, а не в нас . У всякому разi, цей образ звiра в нас тодi у вiдкриту не сповiдали .
А що ж зараз?
Про тiм “фiговому аркушi”, яким прикритий сьогоднi в нас Образ Звiра
“Аркуш” цей знiмається дуже легко. Досить лише уявити себе якимось … “рекламним агентом”, щоб — той “товар”, що виробляють сьогоднi в нас полiтики, академiки й ученi “представити особою” у виглядi якого-небудь “кричущого гасла”…, — щоб одержати всi тi ж сентенцiï фюрера.
От тiльки “гаслами” такими в нас “кидатися” поки не при/ви/чи/чно. — Не тоталiтаризм адже ще, а епоха “буржуазного розкладання”, коли Фигурирует мода . А модно — прикривати це все рiзними тонкомарлевими фасонами. Те “пiд православ'я”, те “пiд сучаснiсть”, те пiд “слов'янське братерство”… Але от, — скинемо “фасон”. Яка квинтессенция самих модних сьогоднi в нас концепцiй iсторичного розвитку? (…Коли рiзко “не в модi” став Ленiн i Маркс…,) Отут називають, як правило, Лева Гумилева. Добре, поцитируем Лева Гумилева: “…Для того, щоб населення вiдчуло себе етносом, знадобився подвиг. На Куликово поле вийшли жителi рiзних князiвств: суздальци, владимирци, москвичi, ростовци, псковичи, а повернулися звiдти: РОСIЯНИ, представники єдиноï росiйськоï держави”.
“Безневинна” на перший погляд цитата. Але от, начитавшись такого, далi починають уже мiркувати: “Що таке народ? “. Народ — говорять — це така нацiональна спiльнiсть, що:
1.) Може себе називати словом “Ми”. Але цього мало; i тому:
2.) Себе протиставити “не?Ми”.
Тобто, потрiбний ворог . I справдi: зовнiшня агресiя споює народ зсередини. Народи: не тiльки народилися на свiтло (вiддiлившись вiд iнших народiв) у результатi якоï-небудь битви, але й змушенi надалi “подпитивать” своє буття за допомогою битв
- Ну чим вам не точне вiдтворення наведеноï тут нами в Епiграф
      цитати з Гiтлера?! … (”Mein Kampf” —
      “Моя битва”) Звiдси треба так звана концепцiя
      “етногенезу” Лева Гумилева.
Тобто, “народження народiв”. Про концепцiю “етногенезу”
Народи — як i людина — народжуються, переживають перiод розквiту, занепаду, потiм навiть старечого старiння (i навiть маразму) , i вмирають. У середньому, на життя народу вiдпущена 1000 рокiв. Якщо подивитися на росiйський народ, то ця 1000 рокiв зараз саме минає . I переживає зараз вiн не щось iнше, як згаданий “перiод старечого старiння (i навiть маразм) “. Не сумнiваємося. Що й видно… Далi — неминуче смерть. Але тому що “умирати” жодне бiологiчна iстота не бажає, то зрозумiло, що треба зробити все для того, щоб вижити. А як? — Зрозумiла справа:
1.) Назвати себе словом “Ми”;
2.) Протиставити “не?Ми”.
Але тому що називати себе словом “ми” далi вже, начебто, нiкуди…, те от, простори для протиставлення “не?Ми” завжди безмежнi!
Така проста “бiнарна схема” є унiверсальний засiб на всi випадки життя. На жаль, аматори цiєï “бинарности” НЕ УТОЧНЮЮТЬ УМОВИ , при яких вона й дiйсно застосовна. У той час як (так дозволене менi буде це сказати) застосовна вона ТIЛЬКИ ЛИШЕ ЗА УМОВИ, коли мова йде о с а м о з а м к н у т о i якiйсь системi: будь те “мир”, “людин” або “нацiï”.
Тим часом як серед нацiй видiляється безсумнiвно та група, яку можна назвати т е о к р а т и ч е с к о г о п р о и с х о ж д е н и я .
Тобто, вiд Бога .
Особливо про нацiï теократичного походження
Неможливо сказати, наприклад, що єврейський народ жив тiльки “1000 рокiв” (коли там, де по вищезазначенiй теорiï ми повиннi бачити “зотлiлого старця”, перед нами — iсторично зовсiм дитина , у нечуваному для iсторiï прецедентi вiдновлення своєï державностi й вiдродження мертвоï мови пiсля 2000-го його забуття…) . I всi тому, що в основi його появи на свiтло стояв Божий акт , про яке читати можна Вбиблии.
…Чи можна сказати, що в основi формування й росiян “не стояв нiякий Божий акт”? А як же Водохрещення Русi?! … ( 1000- летие якого, от, недавно вiдзначили…) . — От, виявляється, iз чого було б бiльше при?особисто [у буквальному значеннi слова! ] вiдраховувати iсторiю росiйського народу, а не з “Куликовской битви”. (Iз цим можна, звичайно ж, сперечатися, — як можна сперечатися й з тим, що росiяни — це “простi язичники”…) “Вiд битви” (”вiд плотi й кровi”, тобто) ведеться походження будь-якого народу (тобто, по-славянски, “мови”, язичника ) . Але … чи можна росiйський народ розглядати як “простого язичника”? — Якщо навiть i “язичника”, те вже навряд чи “простого”. Тому що на теократичний цей момент <момент безпосередньо Божого призволення й Волi > отут теж, досить безсумнiвно, всi дуже сильно “закручено”… Що ж це означає? — Двi речi: як те, що вiн не може й умерти звичайною “язичеською смертю” ; — але смерть ця буде супроводжуватися АГОНИЯМИ, кошмарами…, ПОДIБНЕ ЩОСЬ ЧОМУ МИ ВЖЕ БАЧИЛИ ПРИ БIЛЬШОВИЗМI…; як i те, що при iншому поворотi речей це може для нього означати ЗОВСIМ ОСОБЛИВЕ, СВIТЛЕ ПРИЗНАЧЕННЯ
У цьому-те й складається вся реальна альтернатива тому Образу Звiра, про яке було вище мовлення. “Альтернатива”, причому, у буквальному значеннi слова
Росiянин народ вiдзначала завжди ця подвiйнiсть, називана “двовiрство”. Вiн метався завжди мiж язичеством i християнством. Що ж у пiдсумку вiн вибере?! …
Про єдину й реальну альтернативу
Росiя себе усвiдомлювала завжди “спадкоємицею Вiзантiï”, а Вiзантiю вважала “спадкоємицею Рима”, куди перемiстився “центр миру” з Єрусалима внаслiдок вiдпадання народу iзраïльського вiд щироï iсторичноï галузi теократичного розвитку (як результат вiдкидання Христа) .
Саме так вона усвiдомлювала себе. Уже вибачите за настiльки “великотрудне формулювання”. А у виглядi короткого “гасла” формулював це придворний iдеолог Iвана Грозного так: “Два Рим упали, Третiй коштує, а четвертому не бувати”.
Мене, втiм, отут можуть уже дорiкнути за “роздування нацiональноï гординi”. Я ж готовий захищатися, що нiякоï такоï “нацiональноï гординi” не роздмухую. Навпроти, я зауважую отут у себе дуже навiть збалансований пiдхiд: адже, я ж сказав не тiльки про “ВЕЛИКЕ ПОКЛИКАННЯ” для росiян, але й про ВЕЛИКУ ПОГИБЕЛЬ, що цей народ очiкує в тому випадку, якщо вiн на Покликання це не вiдгукнеться
Цього нацiоналiсти не говорять. Нацiоналiсти — як i прихильники будь-якоï iншоï такоï ж примiтивноï конструкцiï — вiчно вихоплюють iз усього таку ОДНУ ТIЛЬКИ СТОРОНУ, i iгнорують зовсiм iншу
Звiдси — i вся ГОРДИНЯ, тобто, у буквальному значеннi слова, ви?Гораживание за цiєю однiєю стороною — проти, зрозумiло, протилежноï… Звiдки — i “образ ворога”… I вищевiдзначена “бiнарна схема” при цьому працює вже “на повнiй котушцi”… Не те пропоную тут я, тому що з'являється Третiй початок: Господь .
Система перестає бути “самозамкнутоï”. А тому й “вигороджуватися” — не треба. З'являється просто iнший зовсiм джерело самоусвiдомлення: i “Ми”, i “не?Ми”… Щоб далi говорити, необхiдно вже Бого?словствовать . А це виходить за рамки такий — публiцистичноï чисто — статтi. Так дозволено менi тут буде лише малiсть пофiлософствувати , i сказати, що весь шлях iсторичного розвитку свiтовоï фiлософiï (- якщо, у свою чергу ж, видiлити з ïï КВИНТЕССЕНЦИЮ -) вiнчається таким от найпростiшим вiдкриттям ДВОХ КОМПОНЕНТIВ, необхiдних для примiтивного буття: 1.) Тотожнiсть; i 2.) Розходження; — тобто, все те, що в перекладаннi на нацiональне буття, i варiюється на тi ж два пункти: “Ми” i “не?Ми”.
Отож, Бог-Творець є миру Джерелом — як 1-го, так i 2-го. У цьому й полягає навiть Євангелiє , Блага Звiстка для нього: Євангелiє для невiгласiв
Згiдно Євангелiя, Бог у Христi став таким же , як людина. I це притiм, що Вiн завжди був людинi iнше . Отут-Те й розкривається вперше щирий i неотмирний Джерело: як (1.) тотожностi, так i (2.) розходження
Ну а в чому ж ще може полягати для миру Блага Звiстка?! Адже, стало бути … Богом можна харчуватися! Битийно . “Я хлiб живий /тобто, буття /, що зiйшов з небес”; “Це не те що батьки вашi ялини й умерли”; “Хлiб же, що сходить iз небес, такий, що ядущий його не вмре”; “Прихожий до Мене не буде жадати, i вiруючий у Мене не буде жадати вовек” [Ио. 6: 32-51].
Тому що … глибина того й iншого в Богу така, що для збагнення ïï й буде потрiбно не менше нiж вiчнiсть. I всю цю Вiчнiсть наповнити можна досить бурхливим розвитком (подобою й початком чого вже служить розвиток iсторичне) Бого?спiлкування за участю цих Початкiв
Але втiм, досить уже богословствовать. Поговоримо на iншiй мовi (хоча “дарунок iнших мов” теж, у принципi, є богослов'я…) . Примiром, нацiоналiстiв: Звертання до нацiоналiстiв
Нацiоналiсти! Вам потрiбна “особлива руськiсть”? — От вона , особлива руськiсть!
Причому, ця “особость” ïï така, що й справдi ВПЕРШЕ ОСОБОСТЬ; — будь-яка iнша “особость” є лише повторенням: французи скажуть, що вони “особливi”, китайцi скажуть, що вони “особливi”, i нiмцi скажуть, що вони “особливi”…, але хоча б уже в цьому самому “себе називании особливим” отут мiж ними простежується ЦIЛКОВИТА ТОТОЖНIСТЬ! А тому … НIЯКА ЦЕ НЕ “ОСОБОСТЬ”! Чого ж у всiм цьому “особливого”?! Це навiть … дуже добре всiм вiдомо. I навiть … старо, як мир!
И лише Творець цього миру для миру — i справдi Iнше! Вiдповiдно, i воiстину щось особливе , не?колишнє зробити можна лише вiд Творця .
- От у чому Джерело теперiшньоï здоровости буття, теперiшньоï
      здоровости нацiï…; усього що завгодно ще. (Так, дуже
      важливо, чим нацiï буде
харчуватися: “Якщо не будете ïсти Плотi Сина Людського й пити Кровi Його, те не будете мати в собi життя” [Ио. 6:53]) .
Причому, росiйська ця “особость” не перешкоджає зовсiм особости також французькоï, китайськоï, японськоï…, який завгодно ще. Це вигiдна вiдмiннiсть особости у Творцi вiд усякоï iншоï в цьому свiтi “особости”. У свiтi, адже, досягається щось одне як тiльки шляхом витиснення iншого . Тому що плоскостен мир, i цим усе сказано. А “У будинку Батька Мого обителей багато” [Ио. 14:2]. По цiєï-те самiй причинi така Особость у Творцi НЕ СЛУЖИТЬ ПРЕДМЕТОМ ГОРДИНI. Навпроти, вона служить як тiльки ПРЕДМЕТОМ СПIЛКУВАННЯ. З IНШИМИ ТАКИМИ “ОСОБОСТЯМИ”. ЧЕРЕЗ ТВОРЦЯ Але немає ж; залучає вас зовсiм iнша “особость”: досягається саме шляхом витиснення в цiй самiй “площинi” миру цього, шляхом подiлiв i звад
А стало бути, i НЕ “ОСОБОСТЬ САМА” залучає вас тут, а от цей сам дух подiлу, злостi, ворожнечi . За нею коштує лише така духовнiсть, i САМЕ ЦЯ ДУХОВНIСТЬ приваблює вас тут, а не що-небудь ще. Пiд прийменником “будiвництва нацiонального буття” ви хочете тiльки руйнувати, руйнувати, руйнувати (що iсторiя вам БАГАТОРАЗОВО СВIДЧИТЬ) .
Про цiєï “особливоï духовностi”
Взагалi, це — дух хтивостi . А коли люди зрадитися хочуть якiй- небудь хтивостi, те зовсiм не шукають для цього зовнi “просторих умов”: те “У будинку Батька Мого обителей багато” [Ио. 14:2]. Навiщо? Адже, вся “iзюминка”-те хтивостi часом складається в якому-небудь “самостискивании” (i щоб цього не розумiти, треба не бути сладострастником) , у якому всю цю “об'ємнiсть” зводять до площинностi, “дошки” , “розставляють фiгури”, i — давай один одного “тузити й валтузить”, валяючись у пилу!
“Дошка” ця — геополiтика . “Фiгури” — ми, люди… От цей-те дух i панує зараз зовсiм у всiм. Необхiднiсть вiйни обґрунтовують iз найвищих наукових позицiй. Особливо, у зв'язку з перспективою новоï свiтовоï вiйни, що розвивається на Балканах
…От зiбралися для дискусiï на Радiо Росiï видатнi полiтологи, експерти, ученi… Що говорять? — Висувається версiя за версiєю, у яких мусується все та ж бiнарна схема. Деякi з них цiкавi
Так, наприклад (на вiдмiну вiд того, що говорили ми вище) : “Керiвники СРСР зовсiм свiдомо створювали такий сильний образ ворога, тому що це було необхiдно тодi для створення й настiльки ж сильноï “новоï iсторичноï спiльностi радянський народ”. А от “Як тiльки в суспiльнiй свiдомостi затвердилася та думка, що в Росiï ворогiв нi, почалося розмивання етносу”; тепер же “почалося його нове збирання пiд впливом зовнiшньоï погрози”. Маються на увазi, зрозумiло, подiï на Балканах. Причому, говориться це з почуттям правильностi що вiдбуває: i що робили керiвники СРСР, i що вiдбувається зараз на Балканах. Образ ворога цей потрiбний . Вiйни потрiбнi . Якщо ж немає довго воєн, то народна сутнiсть “розсмоктується”… Це вже — не народ, а так, якийсь набрiд… А от i iнша, “небагато протилежна” версiя: “Весь радянський режим був … куплений Заходом, щоб мати собi образ ворога. Також сьогоднi куплений i Милошевич”. Господи! Якщо так просто собi … “купують режими”…, те що ж тодi залишається? — Ясно що! Якщо “всi навколо скуплено Штатами”, то нам треба — видiлитися . I от, отут уже Сербiя в цьому — приклад
“Волелюбний сербський народ допомагає прозрiти заблудшему росiяниновi народу” . Заблудшему, зрозумiло, нацiонально . До “Mein Kampf” бiснуватого фюрера отут уже зовсiм недалеко.
Навiть виявилося, що … “Косово — колиска сербськоï духовностi, православ'я, культури” (як i “Росiя — батькiвщина слонiв”) . — Адже ясно, чт Про тут мають на увазi пiд цiєю особою “духовнiстю”. — Особливе протиставлення “Ми” i “не?Ми” . На Косовом поле вiдбулася саме битва , у результатi якоï серби це вперше особливо вiдчули, i дотепер почувають … I не можуть забути. Подiбно тому, як … (але втiм, про це трохи нижче) . Коли ж отут згадують ще “православ'я”, те …
Особливо про югославську вiйну
Серед мерзенностей югославськоï вiйни, найбiльше пригнiчує використання православ'я як генератор своïх особливих нацiональних iдей. Мало того, що “узурпували православ'я”, вiднявши його в Єдиного Бога й змусивши бути “не побегушках” у мiсцевих “нацiональних божкiв” (проголосивши мiсцевiсть Косово його навiть “батькiвщиною”) …, але й змушують його виконувати зовсiм невластиву для православ'я роль “заступника Образа Звiра”, який би роззявляв свою пащу вже у свiтовому й всесвiтньому масштабi… [Так: переворот цей його вселенскости спричиняється тут той парадокс, що Ми — це мiсцевiсть; а от не?Ми — це все iнше, увесь свiт...] Здавалося б, навпаки: вiд православ'я очiкувати треба те, що вище ми тут називали як Третiй початок, Альтернатива звiриному образу. Та й що ж ще, як воно, повинне це дати?!
Але от, iсторичний досвiд свiдчить про зовсiм зворотний
Про iсторiю давньоï любовi мiж вiйною й iсторичним православ'ям
Православ'я й використовували, як правило, для одержання тих двох самозамкнутих компонентiв, що дозволяють у свiтi створити всяке “держава” i “царство”, ” народ ” шляхом стискивания границi його мiж “Ми” i “не?Ми”, подiлу всiх на “не?наших” i “Наших”… “Ненашi” — вони й не люди. От чому можна ïх убивати, як просто худоба. I християнськi заповiдi про “любов до своïм ближнiх” (i навiть любовi до ворогiв!! ) отут уже зовсiм не дiють. Ïх — скасували заради того, що “головнiше”: “Ми” i “не?Ми”. Вони дiють, зрозумiло, лише по вiдношенню Н А Ш И Х .
А якби було не так, то не могли б єпископи з високих амвонiв проголошувати: “Воïн — почесна мiсiя. “Немає бiльше тоï любовi, як якщо хто душу покладе за други своя” [Ио. 15:13]. Але дозвольте: адже, воïн не лише свою “душу кладе”, але й … убиває . “Бере”, тобто, душi iнших… (Тобто це, як мiнiмум, складне питання… ) — А так адже, iншi — не люди!
И так це складне питання перетворюється вiдразу в “простий”, навiть дуже простiй…
Вiйни виправдувалися завжди в iсторичному православ'ï. Не як тiльки “визвольнi” i по зовнiшностi “правi”, але й вiйни взагалi .
Зрозумiло, при ОДНIЙ ЛИШЕ УМОВI: що ïх ведуть НАШI. Сам п а ф о с у о й н и для православних служив предметом особливих захватiв i преклонiння навiть бiльше самих властиво ж православних святинь. А це — куди важливiше “конкретноï вiйни”. Конкретну вiйну можна ще пояснити тоï або иною необхiднiстю . А отут — сама ЗАКОХАНIСТЬ У ВIЙНУ просто як таку … — i породжує вся безлiч воєн
Адже, де є така “ЗАКОХАНIСТЬ ВЗАГАЛI”, там i привiд для конкретноï вiйни зовсiм неважко знайти. Людина стомилася без воєн. Вiн “Як коханець молодоï мiнути сладостной побачення” чекає новоï вiйни, смакуючи будь-яку можливiсть побряцать зброєю. (Коли надiйшло звiстку про початок Першоï свiтовоï вiйни, то у всiх європейських столицях народ … радiв!) Отут вiдразу ж знову приходять на розум тези бiснуватого фюрера о… “ф и з и о л о г и ч н о с т и в о й н”. Вiйни — найпростiший фiзiологiчний акт, якому треба вчасно вiдправляти. Якщо це не робити, то нацiï загниває .
Але … чи iснує яке-небудь розходження такоï от “бесноватости” з … “святим православ'ям”?
Про єдиний i “радикальному” розходженнi вiдносини до вiйни гiтлеризму й iсторичного православ'я
Так, це розходження iснує. I полягає в тiм, що …
Що Гiтлер виразив (як ми вище називали це) порнографiчно , у православ'ï варто робити… Ну … як би “помягче” сказати… “Пiд ковдрою”, чи що… Тобто, потрiбний ПОКРИВ (слово дуже навiть православне ) : який- небудь пристойний привiд , що робить вiйну — не просто “безпутно бовтається” у своєму голому видi (мол, просто “вiйна для вiйни”) , але “логiчно виводимою зi шляхiв iсторичного розвитку” . Коли навiть здається: “Крiм вiйни й iншого виходу нi”. Тодi-Те вiйна вiдбувається “сама собою”. На своєму, тобто, мiсцi… Для цього (тобто, щоб поставити ïï на “мiсце” це) i потрiбно буває часом розiграти iсторично целую драму , i iменовану: “Полiтика”, цей нескiнченний i флiрт, що не припиняється, з войною й навколо вiйни. А без флiрту — не можна! Вiйну треба спершу р а з и г р а т ь…
Тобто, як бачимо ми, мовлення лише йде про вiйськову … “е р о т и к е”, а от у ПРОТИВОНРАВСТВЕННиХ ЦИХ БЕССТиДСТВАХ, подiбно фашизму, iсторично православ'я замiчене не було! Садомазохистский цей “темперамент” в “сладострастника iз православною специфiкою”, адже, не такий, щоб йому необхiднi були кровопускання кожнi 10-15 рокiв…, але от раз у рокiв 40-50 можна влаштувати вiйну. Свiтову
По-росiйському. Щоб на довгi роки вперед задовольнити своя пристрасть
И вже тiльки це одне змушує багато про що задуматися…
Вiдповiдь автора на докори в його компетенцiï писати твору на цю тему:
…Ще ранiше фiзичного зiткнення сторiн, починається “вiйна фактiв”, де кожна сторона iз усього видирає ЛИШЕ ФАКТИ З ОДНОГО БОКУ, i iгнорує всi iншi. Хочуть “здивувати” … самою безлiччю фактiв, а зовсiм не е лементарной качественностью пiднесення цiєï фактичноï iнформацiï (елементарною врiвноваженiстю двох цих сторiн) .
И — зрозумiло, що у вiйнi цiєï фактiв “головний аргумент” “А скiльки ти знаєш фактiв? “. Тому перше питання: А ти що, “доктор iсторичних наук” (щоб “нас у чомусь переконувати”) , “професор”, “доцент”? — Так Господи, навiщо ж бути “доктором наук”, щоб отож … ЛАЯТЬСЯ й “КИДАТИСЯ ФАКТАМИ”, iз усього цiєï безлiчi ïх ВИДИРАЮЧИ ОДНУ ТIЛЬКИ СТОРОНУ, iгноруючи зовсiм iншу?! — Я цим не займаюся! Я краще тому зволiю — i не бути цим “доктором”, i знати цих фактiв стiльки, скiльки знаю…, але от уже В ТОМ, ЩО Я ЗНАЮ, застосовувати двостороннiй пiдхiд! Адже, я за це вiдповiдаю! I боюся бути осужен … з “псами” _.
Взагалi ж … кiлькiсть фактiв цих таке, що мало який людин здатний оглянути ïх всi , своïм поглядом. На чому-небудь змушений вiн — i себе обмежити . I отут уже розрахунок аматорiв до “кiлькостi фактiв” зовсiм простiй: “Закидати” його фактами, ретельно ними пiдiбраними з як тiльки однiєï сторони, ЗАХАРАСТИТИ НИМИ ЙОГО СПРИЙНЯТТЯ так, щоб крiм ïï вiн бiльше вже нiчого й не бачив!
Моею же метою отут i було саме показати — ДВОСТОРОННIЙ ПIДХIД (який єдино тiльки можливий, зрозумiло, лише iз чогось Третього… ) .
Для цього зовсiм не необхiдна особлива “множиннiсть” цiєï тiльки фактичноï iнформацiï, — так само як i, зрозумiло, неприпустима невежественность по частинi вiдомих усiм фактiв
- Якщо ви в цьому хочете мене дорiкнути, то будь ласка. Але от, будь
      ласка, не зараховуйте з мене в число учасникiв цiєï вiйни,
      i не намагайтеся зрозумiти, “з якоï сторони я воюю”.
      Не намагайтеся, тим бiльше ж мене — ще до всього цього —
      зупинити зi словами: “Ну, який ти вояк?!
Ти навiть фактiв-те чимале число у свiй рюкзак не набрав!! ” (тобi й ” стрiлятися-те нема чим”…) .