Про Апокалiпсис
Дивно, але в росiйських людей усе ще зберiгається противоядное
вiдторгнення фашизму . I якщо я привiв тут в епiграф цитату з
вищезазначеного маревного опусу, те, вiрно, мова йтиме проти фашизму , а
зовсiм не “за”. У якiмсь iншому нацiональному середовищi це
могло б звучати зовсiм iнакше. Адже звичайно цитата, що узята в епiграф,
лише випереджає думку автора. I, скажемо, марксист цитує
Маркса, i далi вже розвиває свою власну марксистську думку.
Християнин же приводить Христа, i далi продовжує вже в цьому ж
дусi… Але от, неможливо, у росiйському контекстi, процитувати
Гiтлера, i далi вже розвивати свою думку в “дусi
гiтлеризму”… Цитата ця, для будь-якоï нормальноï
людини, поймется саме за принципом вiдштовхування , а не “принципу
притягання”. I навiть … росiйськi фашисти навряд чи
починають трактати своï iз цитати
“основоположникiв”… У цьому є щось
ганебне… У цьому є те, що треба приховувати, i приховувати,
i приховувати… Навiть iм. И цитувати Гiтлера зовсiм не в ”
епiграфi-шапцi”, а де-небудь в “потаєних
мiсцях”, “на задворках”… У цьому є навiть
щось … порнографiчне . Може бути, неприємне, але зате дуже
вiрне, у вiдношеннi Гiтлера, слово. Iншим словом його не замiнити. I
тому що “сл Про ва з пiснi не викинеш”, те ми тут будемо
змушенi його застосовувати. I в наведенiй в епiграф цитатi, Гiтлер лише
порнографiчно виразив те, що …
- от, про це-те й все мовлення надалi
“Сьогоднi в Росiï у вiдкриту призивають до вiйни”
— хотiв було я написати. А пiсля подумав i зрозумiв, що всi
вiдносно. I так, як це робив Гiтлер, сьогоднi в Росiï поки ще
робити не можна. “Ще рано”. Позначається загальна
православна культура росiйського народу, загальна його соромливiсть ,
— у результатi чого робити це треба не “у вiдкриту”, а
прикрито .
(Хоча i як знати: може бути, нове поколiння, виховане на безсоромнiй
захiднiй “поп-культурi”, дуже незабаром переборе й цей
“комплекс”…, i виявиться так, що росiйська земля
здатна народжувати не тiльки своïх “Платонов i швидких
розумом Невтонов”, але й прямолiнiйних до вираження iдей
своïх Гитлеров…) Але якщо порiвнювати iз часами при
соцiалiзмi, те вже й зараз ступiнь цього неприкриття досить велика
Порiвняння 2. Iз соцiалiзмом
Тодi, при соцiалiзмi, у нас був дуже гарний мiф, що “передова у
свiтi краïна” оточена з усiх бокiв державами, так скажемо,
“менш передовими”. У результатi чого, вона себе змушена вiд
деяких з них захищати. Деякi ж з них перебувають i зовсiм у тiм ступенi
“капiталiстичного озлоблення”, що по-людськи з ними говорити
дуже важко. Доводиться застосовувати в якостi “аргументу”
вiйськову мiць. Але ОБРАЗ-ТЕ БУВ — ЛЮДСЬКИЙ . Це В НИХ був
“Образ Звiра”, а не в нас . У всякому разi, цей образ звiра
в нас тодi у вiдкриту не сповiдали .
А що ж зараз?
Про тiм “фiговому аркушi”, яким прикритий сьогоднi в нас
Образ Звiра
“Аркуш” цей знiмається дуже легко. Досить лише уявити
себе якимось … “рекламним агентом”, щоб — той
“товар”, що виробляють сьогоднi в нас полiтики, академiки й
ученi “представити особою” у виглядi якого-небудь
“кричущого гасла”…, — щоб одержати всi тi ж
сентенцiï фюрера.
От тiльки “гаслами” такими в нас “кидатися” поки
не при/ви/чи/чно. — Не тоталiтаризм адже ще, а епоха
“буржуазного розкладання”, коли Фигурирует мода . А модно
— прикривати це все рiзними тонкомарлевими фасонами. Те “пiд
православ'я”, те “пiд сучаснiсть”, те пiд
“слов'янське братерство”… Але от, — скинемо
“фасон”. Яка квинтессенция самих модних сьогоднi в нас
концепцiй iсторичного розвитку? (…Коли рiзко “не в
модi” став Ленiн i Маркс…,) Отут називають, як правило, Лева
Гумилева. Добре, поцитируем Лева Гумилева: “…Для того, щоб
населення вiдчуло себе етносом, знадобився подвиг. На Куликово поле
вийшли жителi рiзних князiвств: суздальци, владимирци, москвичi,
ростовци, псковичи, а повернулися звiдти: РОСIЯНИ, представники
єдиноï росiйськоï держави”.
“Безневинна” на перший погляд цитата. Але от, начитавшись
такого, далi починають уже мiркувати: “Що таке народ? “.
Народ — говорять — це така нацiональна спiльнiсть, що:
1.) Може себе називати словом “Ми”. Але цього мало; i тому:
2.) Себе протиставити “не?Ми”.
Тобто, потрiбний ворог . I справдi: зовнiшня агресiя споює народ
зсередини. Народи: не тiльки народилися на свiтло (вiддiлившись вiд
iнших народiв) у результатi якоï-небудь битви, але й змушенi надалi
“подпитивать” своє буття за допомогою битв
- Ну чим вам не точне вiдтворення наведеноï тут нами в Епiграф
цитати з Гiтлера?! … (”Mein Kampf” —
“Моя битва”) Звiдси треба так звана концепцiя
“етногенезу” Лева Гумилева.
Тобто, “народження народiв”. Про концепцiю
“етногенезу”
Народи — як i людина — народжуються, переживають перiод
розквiту, занепаду, потiм навiть старечого старiння (i навiть маразму) ,
i вмирають. У середньому, на життя народу вiдпущена 1000 рокiв. Якщо
подивитися на росiйський народ, то ця 1000 рокiв зараз саме минає
. I переживає зараз вiн не щось iнше, як згаданий “перiод
старечого старiння (i навiть маразм) “. Не сумнiваємося. Що
й видно… Далi — неминуче смерть. Але тому що
“умирати” жодне бiологiчна iстота не бажає, то
зрозумiло, що треба зробити все для того, щоб вижити. А як? —
Зрозумiла справа:
1.) Назвати себе словом “Ми”;
2.) Протиставити “не?Ми”.
Але тому що називати себе словом “ми” далi вже, начебто,
нiкуди…, те от, простори для протиставлення “не?Ми”
завжди безмежнi!
Така проста “бiнарна схема” є унiверсальний засiб на
всi випадки життя. На жаль, аматори цiєï
“бинарности” НЕ УТОЧНЮЮТЬ УМОВИ , при яких вона й дiйсно
застосовна. У той час як (так дозволене менi буде це сказати) застосовна
вона ТIЛЬКИ ЛИШЕ ЗА УМОВИ, коли мова йде о с а м о з а м к н у т о i
якiйсь системi: будь те “мир”, “людин” або
“нацiï”.
Тим часом як серед нацiй видiляється безсумнiвно та група, яку
можна назвати т е о к р а т и ч е с к о г о п р о и с х о ж д е н и я .
Тобто, вiд Бога .
Особливо про нацiï теократичного походження
Неможливо сказати, наприклад, що єврейський народ жив тiльки
“1000 рокiв” (коли там, де по вищезазначенiй теорiï ми
повиннi бачити “зотлiлого старця”, перед нами —
iсторично зовсiм дитина , у нечуваному для iсторiï прецедентi
вiдновлення своєï державностi й вiдродження мертвоï мови
пiсля 2000-го його забуття…) . I всi тому, що в основi його появи
на свiтло стояв Божий акт , про яке читати можна Вбиблии.
…Чи можна сказати, що в основi формування й росiян “не стояв
нiякий Божий акт”? А як же Водохрещення Русi?! … ( 1000-
летие якого, от, недавно вiдзначили…) . — От,
виявляється, iз чого було б бiльше при?особисто [у буквальному
значеннi слова! ] вiдраховувати iсторiю росiйського народу, а не з
“Куликовской битви”. (Iз цим можна, звичайно ж, сперечатися,
— як можна сперечатися й з тим, що росiяни — це
“простi язичники”…) “Вiд битви”
(”вiд плотi й кровi”, тобто) ведеться походження будь-якого
народу (тобто, по-славянски, “мови”, язичника ) . Але
… чи можна росiйський народ розглядати як “простого
язичника”? — Якщо навiть i “язичника”, те вже
навряд чи “простого”. Тому що на теократичний цей момент
<момент безпосередньо Божого призволення й Волi > отут теж, досить
безсумнiвно, всi дуже сильно “закручено”… Що ж це
означає? — Двi речi: як те, що вiн не може й умерти
звичайною “язичеською смертю” ; — але смерть ця буде
супроводжуватися АГОНИЯМИ, кошмарами…, ПОДIБНЕ ЩОСЬ ЧОМУ МИ ВЖЕ
БАЧИЛИ ПРИ БIЛЬШОВИЗМI…; як i те, що при iншому поворотi речей це
може для нього означати ЗОВСIМ ОСОБЛИВЕ, СВIТЛЕ ПРИЗНАЧЕННЯ
У цьому-те й складається вся реальна альтернатива тому Образу
Звiра, про яке було вище мовлення. “Альтернатива”, причому,
у буквальному значеннi слова
Росiянин народ вiдзначала завжди ця подвiйнiсть, називана
“двовiрство”. Вiн метався завжди мiж язичеством i
християнством. Що ж у пiдсумку вiн вибере?! …
Про єдину й реальну альтернативу
Росiя себе усвiдомлювала завжди “спадкоємицею
Вiзантiï”, а Вiзантiю вважала “спадкоємицею
Рима”, куди перемiстився “центр миру” з
Єрусалима внаслiдок вiдпадання народу iзраïльського вiд
щироï iсторичноï галузi теократичного розвитку (як результат
вiдкидання Христа) .
Саме так вона усвiдомлювала себе. Уже вибачите за настiльки
“великотрудне формулювання”. А у виглядi короткого
“гасла” формулював це придворний iдеолог Iвана Грозного так:
“Два Рим упали, Третiй коштує, а четвертому не
бувати”.
Мене, втiм, отут можуть уже дорiкнути за “роздування
нацiональноï гординi”. Я ж готовий захищатися, що нiякоï
такоï “нацiональноï гординi” не роздмухую.
Навпроти, я зауважую отут у себе дуже навiть збалансований пiдхiд: адже,
я ж сказав не тiльки про “ВЕЛИКЕ ПОКЛИКАННЯ” для росiян, але
й про ВЕЛИКУ ПОГИБЕЛЬ, що цей народ очiкує в тому випадку, якщо
вiн на Покликання це не вiдгукнеться
Цього нацiоналiсти не говорять. Нацiоналiсти — як i прихильники
будь-якоï iншоï такоï ж примiтивноï конструкцiï
— вiчно вихоплюють iз усього таку ОДНУ ТIЛЬКИ СТОРОНУ, i iгнорують
зовсiм iншу
Звiдси — i вся ГОРДИНЯ, тобто, у буквальному значеннi слова,
ви?Гораживание за цiєю однiєю стороною — проти,
зрозумiло, протилежноï… Звiдки — i “образ
ворога”… I вищевiдзначена “бiнарна схема” при
цьому працює вже “на повнiй котушцi”… Не те
пропоную тут я, тому що з'являється Третiй початок: Господь .
Система перестає бути “самозамкнутоï”. А тому й
“вигороджуватися” — не треба. З'являється просто
iнший зовсiм джерело самоусвiдомлення: i “Ми”, i
“не?Ми”… Щоб далi говорити, необхiдно вже
Бого?словствовать . А це виходить за рамки такий —
публiцистичноï чисто — статтi. Так дозволено менi тут буде
лише малiсть пофiлософствувати , i сказати, що весь шлях iсторичного
розвитку свiтовоï фiлософiï (- якщо, у свою чергу ж, видiлити
з ïï КВИНТЕССЕНЦИЮ -) вiнчається таким от найпростiшим
вiдкриттям ДВОХ КОМПОНЕНТIВ, необхiдних для примiтивного буття: 1.)
Тотожнiсть; i 2.) Розходження; — тобто, все те, що в перекладаннi
на нацiональне буття, i варiюється на тi ж два пункти:
“Ми” i “не?Ми”.
Отож, Бог-Творець є миру Джерелом — як 1-го, так i 2-го. У
цьому й полягає навiть Євангелiє , Блага Звiстка для
нього: Євангелiє для невiгласiв
Згiдно Євангелiя, Бог у Христi став таким же , як людина. I це
притiм, що Вiн завжди був людинi iнше . Отут-Те й розкривається
вперше щирий i неотмирний Джерело: як (1.) тотожностi, так i (2.)
розходження
Ну а в чому ж ще може полягати для миру Блага Звiстка?! Адже, стало бути
… Богом можна харчуватися! Битийно . “Я хлiб живий /тобто,
буття /, що зiйшов з небес”; “Це не те що батьки вашi ялини
й умерли”; “Хлiб же, що сходить iз небес, такий, що ядущий
його не вмре”; “Прихожий до Мене не буде жадати, i вiруючий
у Мене не буде жадати вовек” [Ио. 6: 32-51].
Тому що … глибина того й iншого в Богу така, що для збагнення
ïï й буде потрiбно не менше нiж вiчнiсть. I всю цю Вiчнiсть
наповнити можна досить бурхливим розвитком (подобою й початком чого вже
служить розвиток iсторичне) Бого?спiлкування за участю цих Початкiв
Але втiм, досить уже богословствовать. Поговоримо на iншiй мовi (хоча
“дарунок iнших мов” теж, у принципi, є
богослов'я…) . Примiром, нацiоналiстiв: Звертання до нацiоналiстiв
Нацiоналiсти! Вам потрiбна “особлива руськiсть”? — От
вона , особлива руськiсть!
Причому, ця “особость” ïï така, що й справдi
ВПЕРШЕ ОСОБОСТЬ; — будь-яка iнша “особость” є
лише повторенням: французи скажуть, що вони “особливi”,
китайцi скажуть, що вони “особливi”, i нiмцi скажуть, що
вони “особливi”…, але хоча б уже в цьому самому
“себе називании особливим” отут мiж ними простежується
ЦIЛКОВИТА ТОТОЖНIСТЬ! А тому … НIЯКА ЦЕ НЕ “ОСОБОСТЬ”!
Чого ж у всiм цьому “особливого”?! Це навiть … дуже
добре всiм вiдомо. I навiть … старо, як мир!
И лише Творець цього миру для миру — i справдi Iнше! Вiдповiдно, i
воiстину щось особливе , не?колишнє зробити можна лише вiд Творця
.
- От у чому Джерело теперiшньоï здоровости буття, теперiшньоï
здоровости нацiï…; усього що завгодно ще. (Так, дуже
важливо, чим нацiï буде
харчуватися: “Якщо не будете ïсти Плотi Сина Людського й пити
Кровi Його, те не будете мати в собi життя” [Ио. 6:53]) .
Причому, росiйська ця “особость” не перешкоджає зовсiм
особости також французькоï, китайськоï, японськоï…,
який завгодно ще. Це вигiдна вiдмiннiсть особости у Творцi вiд
усякоï iншоï в цьому свiтi “особости”. У свiтi,
адже, досягається щось одне як тiльки шляхом витиснення iншого .
Тому що плоскостен мир, i цим усе сказано. А “У будинку Батька
Мого обителей багато” [Ио. 14:2]. По цiєï-те самiй
причинi така Особость у Творцi НЕ СЛУЖИТЬ ПРЕДМЕТОМ ГОРДИНI. Навпроти,
вона служить як тiльки ПРЕДМЕТОМ СПIЛКУВАННЯ. З IНШИМИ ТАКИМИ
“ОСОБОСТЯМИ”. ЧЕРЕЗ ТВОРЦЯ Але немає ж; залучає
вас зовсiм iнша “особость”: досягається саме шляхом
витиснення в цiй самiй “площинi” миру цього, шляхом подiлiв
i звад
А стало бути, i НЕ “ОСОБОСТЬ САМА” залучає вас тут, а
от цей сам дух подiлу, злостi, ворожнечi . За нею коштує лише така
духовнiсть, i САМЕ ЦЯ ДУХОВНIСТЬ приваблює вас тут, а не що-небудь
ще. Пiд прийменником “будiвництва нацiонального буття” ви
хочете тiльки руйнувати, руйнувати, руйнувати (що iсторiя вам
БАГАТОРАЗОВО СВIДЧИТЬ) .
Про цiєï “особливоï духовностi”
Взагалi, це — дух хтивостi . А коли люди зрадитися хочуть якiй-
небудь хтивостi, те зовсiм не шукають для цього зовнi “просторих
умов”: те “У будинку Батька Мого обителей багато” [Ио.
14:2]. Навiщо? Адже, вся “iзюминка”-те хтивостi часом
складається в якому-небудь “самостискивании” (i щоб
цього не розумiти, треба не бути сладострастником) , у якому всю цю
“об'ємнiсть” зводять до площинностi,
“дошки” , “розставляють фiгури”, i — давай
один одного “тузити й валтузить”, валяючись у пилу!
“Дошка” ця — геополiтика . “Фiгури”
— ми, люди… От цей-те дух i панує зараз зовсiм у всiм.
Необхiднiсть вiйни обґрунтовують iз найвищих наукових позицiй.
Особливо, у зв'язку з перспективою новоï свiтовоï вiйни, що
розвивається на Балканах
…От зiбралися для дискусiï на Радiо Росiï видатнi
полiтологи, експерти, ученi… Що говорять? —
Висувається версiя за версiєю, у яких мусується все та
ж бiнарна схема. Деякi з них цiкавi
Так, наприклад (на вiдмiну вiд того, що говорили ми вище) :
“Керiвники СРСР зовсiм свiдомо створювали такий сильний образ
ворога, тому що це було необхiдно тодi для створення й настiльки ж
сильноï “новоï iсторичноï спiльностi радянський
народ”. А от “Як тiльки в суспiльнiй свiдомостi затвердилася
та думка, що в Росiï ворогiв нi, почалося розмивання етносу”;
тепер же “почалося його нове збирання пiд впливом зовнiшньоï
погрози”. Маються на увазi, зрозумiло, подiï на Балканах.
Причому, говориться це з почуттям правильностi що вiдбуває: i що
робили керiвники СРСР, i що вiдбувається зараз на Балканах. Образ
ворога цей потрiбний . Вiйни потрiбнi . Якщо ж немає довго
воєн, то народна сутнiсть
“розсмоктується”… Це вже — не народ, а
так, якийсь набрiд… А от i iнша, “небагато протилежна”
версiя: “Весь радянський режим був … куплений Заходом, щоб
мати собi образ ворога. Також сьогоднi куплений i Милошевич”.
Господи! Якщо так просто собi … “купують
режими”…, те що ж тодi залишається? — Ясно що!
Якщо “всi навколо скуплено Штатами”, то нам треба —
видiлитися . I от, отут уже Сербiя в цьому — приклад
“Волелюбний сербський народ допомагає прозрiти заблудшему
росiяниновi народу” . Заблудшему, зрозумiло, нацiонально . До
“Mein Kampf” бiснуватого фюрера отут уже зовсiм недалеко.
Навiть виявилося, що … “Косово — колиска
сербськоï духовностi, православ'я, культури” (як i
“Росiя — батькiвщина слонiв”) . — Адже ясно, чт
Про тут мають на увазi пiд цiєю особою “духовнiстю”.
— Особливе протиставлення “Ми” i “не?Ми” .
На Косовом поле вiдбулася саме битва , у результатi якоï серби це
вперше особливо вiдчули, i дотепер почувають … I не можуть забути.
Подiбно тому, як … (але втiм, про це трохи нижче) . Коли ж отут
згадують ще “православ'я”, те …
Особливо про югославську вiйну
Серед мерзенностей югославськоï вiйни, найбiльше пригнiчує
використання православ'я як генератор своïх особливих нацiональних
iдей. Мало того, що “узурпували православ'я”, вiднявши його
в Єдиного Бога й змусивши бути “не побегушках” у
мiсцевих “нацiональних божкiв” (проголосивши мiсцевiсть
Косово його навiть “батькiвщиною”) …, але й змушують
його виконувати зовсiм невластиву для православ'я роль “заступника
Образа Звiра”, який би роззявляв свою пащу вже у свiтовому й
всесвiтньому масштабi… [Так: переворот цей його вселенскости
спричиняється тут той парадокс, що
Ми— це
мiсцевiсть; а от
не?Ми— це
все iнше, увесь свiт...]
Здавалося б, навпаки: вiд православ'я очiкувати треба те, що вище ми тут
називали як Третiй початок, Альтернатива звiриному образу. Та й що ж ще,
як воно, повинне це дати?!
Але от, iсторичний досвiд свiдчить про зовсiм зворотний
Про iсторiю давньоï любовi мiж вiйною й iсторичним православ'ям
Православ'я й використовували, як правило, для одержання тих двох
самозамкнутих компонентiв, що дозволяють у свiтi створити всяке
“держава” i “царство”, ” народ ”
шляхом стискивания границi його мiж “Ми” i
“не?Ми”, подiлу всiх на “не?наших” i
“Наших”… “Ненашi” — вони й не люди.
От чому можна ïх убивати, як просто худоба. I християнськi заповiдi
про “любов до своïм ближнiх” (i навiть любовi до
ворогiв!! ) отут уже зовсiм не дiють. Ïх — скасували заради
того, що “головнiше”: “Ми” i
“не?Ми”. Вони дiють, зрозумiло, лише по вiдношенню Н А Ш И Х
.
А якби було не так, то не могли б єпископи з високих амвонiв
проголошувати: “Воïн — почесна мiсiя.
“Немає бiльше тоï любовi, як якщо хто душу покладе за
други своя” [Ио. 15:13]. Але дозвольте: адже, воïн не лише
свою “душу кладе”, але й … убиває .
“Бере”, тобто, душi iнших… (Тобто це, як мiнiмум,
складне питання… ) — А так адже, iншi — не люди!
И так це складне питання перетворюється вiдразу в
“простий”, навiть дуже простiй…
Вiйни виправдувалися завжди в iсторичному православ'ï. Не як тiльки
“визвольнi” i по зовнiшностi “правi”, але й
вiйни взагалi .
Зрозумiло, при ОДНIЙ ЛИШЕ УМОВI: що ïх ведуть НАШI. Сам п а ф о с у
о й н и для православних служив предметом особливих захватiв i
преклонiння навiть бiльше самих властиво ж православних святинь. А це
— куди важливiше “конкретноï вiйни”. Конкретну
вiйну можна ще пояснити тоï або иною необхiднiстю . А отут —
сама ЗАКОХАНIСТЬ У ВIЙНУ просто як таку … — i породжує
вся безлiч воєн
Адже, де є така “ЗАКОХАНIСТЬ ВЗАГАЛI”, там i привiд
для конкретноï вiйни зовсiм неважко знайти. Людина стомилася без
воєн. Вiн “Як коханець молодоï мiнути сладостной
побачення” чекає новоï вiйни, смакуючи будь-яку
можливiсть побряцать зброєю. (Коли надiйшло звiстку про початок
Першоï свiтовоï вiйни, то у всiх європейських столицях
народ … радiв!) Отут вiдразу ж знову приходять на розум тези
бiснуватого фюрера о… “ф и з и о л о г и ч н о с т и в о й
н”. Вiйни — найпростiший фiзiологiчний акт, якому треба
вчасно вiдправляти. Якщо це не робити, то нацiï загниває .
Але … чи iснує яке-небудь розходження такоï от
“бесноватости” з … “святим православ'ям”?
Про єдиний i “радикальному” розходженнi вiдносини до
вiйни гiтлеризму й iсторичного православ'я
Так, це розходження iснує. I полягає в тiм, що …
Що Гiтлер виразив (як ми вище називали це) порнографiчно , у
православ'ï варто робити… Ну … як би
“помягче” сказати… “Пiд ковдрою”, чи
що… Тобто, потрiбний ПОКРИВ (слово дуже навiть православне ) : який-
небудь пристойний привiд , що робить вiйну — не просто
“безпутно бовтається” у своєму голому видi (мол,
просто “вiйна для вiйни”) , але “логiчно виводимою зi
шляхiв iсторичного розвитку” . Коли навiть здається:
“Крiм вiйни й iншого виходу нi”. Тодi-Те вiйна
вiдбувається “сама собою”. На своєму, тобто,
мiсцi… Для цього (тобто, щоб поставити ïï на
“мiсце” це) i потрiбно буває часом розiграти iсторично
целую драму , i iменовану: “Полiтика”, цей нескiнченний i
флiрт, що не припиняється, з войною й навколо вiйни. А без флiрту
— не можна! Вiйну треба спершу р а з и г р а т ь…
Тобто, як бачимо ми, мовлення лише йде про вiйськову … “е р
о т и к е”, а от у ПРОТИВОНРАВСТВЕННиХ ЦИХ БЕССТиДСТВАХ, подiбно
фашизму, iсторично православ'я замiчене не було! Садомазохистский цей
“темперамент” в “сладострастника iз православною
специфiкою”, адже, не такий, щоб йому необхiднi були кровопускання
кожнi 10-15 рокiв…, але от раз у рокiв 40-50 можна влаштувати
вiйну. Свiтову
По-росiйському. Щоб на довгi роки вперед задовольнити своя пристрасть
И вже тiльки це одне змушує багато про що задуматися…
Вiдповiдь автора на докори в його компетенцiï писати твору на цю
тему:
…Ще ранiше фiзичного зiткнення сторiн, починається
“вiйна фактiв”, де кожна сторона iз усього видирає
ЛИШЕ ФАКТИ З ОДНОГО БОКУ, i iгнорує всi iншi. Хочуть
“здивувати” … самою безлiччю фактiв, а зовсiм не е
лементарной качественностью пiднесення цiєï фактичноï
iнформацiï (елементарною врiвноваженiстю двох цих сторiн) .
И — зрозумiло, що у вiйнi цiєï фактiв “головний
аргумент” “А скiльки ти знаєш фактiв? “. Тому
перше питання: А ти що, “доктор iсторичних наук” (щоб
“нас у чомусь переконувати”) , “професор”,
“доцент”? — Так Господи, навiщо ж бути “доктором
наук”, щоб отож … ЛАЯТЬСЯ й “КИДАТИСЯ ФАКТАМИ”,
iз усього цiєï безлiчi ïх ВИДИРАЮЧИ ОДНУ ТIЛЬКИ СТОРОНУ,
iгноруючи зовсiм iншу?! — Я цим не займаюся! Я краще тому зволiю
— i не бути цим “доктором”, i знати цих фактiв
стiльки, скiльки знаю…, але от уже В ТОМ, ЩО Я ЗНАЮ, застосовувати
двостороннiй пiдхiд! Адже, я за це вiдповiдаю! I боюся бути осужен
… з “псами” _.
Взагалi ж … кiлькiсть фактiв цих таке, що мало який людин здатний
оглянути ïх всi , своïм поглядом. На чому-небудь змушений вiн
— i себе обмежити . I отут уже розрахунок аматорiв до
“кiлькостi фактiв” зовсiм простiй: “Закидати”
його фактами, ретельно ними пiдiбраними з як тiльки однiєï
сторони, ЗАХАРАСТИТИ НИМИ ЙОГО СПРИЙНЯТТЯ так, щоб крiм ïï вiн
бiльше вже нiчого й не бачив!
Моею же метою отут i було саме показати — ДВОСТОРОННIЙ ПIДХIД
(який єдино тiльки можливий, зрозумiло, лише iз чогось
Третього… ) .
Для цього зовсiм не необхiдна особлива “множиннiсть”
цiєï тiльки фактичноï iнформацiï, — так само
як i, зрозумiло, неприпустима невежественность по частинi вiдомих усiм
фактiв
- Якщо ви в цьому хочете мене дорiкнути, то будь ласка. Але от, будь
ласка, не зараховуйте з мене в число учасникiв цiєï вiйни,
i не намагайтеся зрозумiти, “з якоï сторони я воюю”.
Не намагайтеся, тим бiльше ж мене — ще до всього цього —
зупинити зi словами: “Ну, який ти вояк?!
Ти навiть фактiв-те чимале число у свiй рюкзак не набрав!! ” (тобi
й ” стрiлятися-те нема чим”…) .
