Чому головним героєм роману Євгенiй Онєгiн став дворянин

Роман Євгенiй Онєгiн — це роман про любов. На
життєвому шляху кожний з героïв зустрiчає це чудове
почуття. Але жодному з персонажiв не вдається з'єднатися з
коханою людиною. Нянька Тетяни Ларiнiй говорить, що в ïï час
навiть не чули про любов… Коли молодий була мати Тетяни, про любов
не тiльки чули, але й читали французькi романи, якi визначали свiдомiсть
дiвчин. Старша Ларiна любила, але була видана замiж за iнший. Спочатку
вона дуже горювала й плакала, але згодом упокорилася й звикла.
Ïï щастям стала звичка. Пушкiна формулює це так:

Звичка понад нас дана:

Замiна счастию вона

Сама Тетяна любить Онєгiна самозабутньо, …без мистецтва, /
Слухняна влеченью почуття. Ця щира любов збережеться в ïï душi
протягом усього дiï роману. Навiть будучи замужем, вiддавши
перевагу виконанню боргу перед чоловiком можливому щастю, Тетяна як i
ранiше любить Онєгiна й, не лицемiрячи, говорить йому про
своє почуття

Любов Володимира Ленского до Ольги Ларiноï по силi й щиростi схожа
на переживання Тетяни: Вiн спiвав любов, любовi слухняний… Пушкiн
захоплюється почуттям Ленского: Ах, вiн любив, як у нашi лета /
Уже не люблять… Iнша справа Онєгiн. Спочатку вiн був
розчарований у жiнках (…Красунi не довго були / Предмет його
звичних дум i …Я не створений для блаженства; / Йому далека душа
моя; / Даремнi вашi досконалостi…), але потiм розумiє крах
свого колишнього свiтовiдчування. Євгенiй пише Тетянi:

Я думав: вiльнiсть i спокiй

Замiна щастю. Боже мiй!

Як я помилився, як покараний!

Дiйсно, до iншого розумiння щастя в любовi приходить Онєгiн
наприкiнцi роману:

…розумiти

Душею вся ваша досконалiсть,

Перед вами в борошнах завмирати,

Блiднути й гаснути… от блаженство!

Искреннее, природне, чисте й пiднесене, що не вгасає згодом
почуття оспiвує автор у романi, така його концепцiя любовi

Лист Тетяни до Онєгiна… Його писала юна повiтова панянка (як
вiдомо, по-французькому), iмовiрно, переступаючи через величезнi
моральнi заборони, сама лякаючись несподiваноï сили своïх
почуттiв:

Я к вам пишу — чого ж боле

Що я можу ще сказати

Тепер, я знаю, вiд вас залежить

Мене презреньем покарати…

Уже в цих рядках — вся Тетяна

Гордiсть ïï, ïï поняття про пристойностi страждають
вiд одного — ïй доводиться першоï визнаватися в любовi
чоловiковi. I в глибинi душi Тетяна напевно була впевнена у
взаємностi. Вона припускає, що могла б бути щаслива з iншим,
i в цьому припущеннi є частка настiльки невластивого ïй
кокетства; але вiдразу стрiмкiсть почуттiв у нiй бере гору й
вихлюпується:

Iншоï!.. Нi, нiкому на свiтi

Не вiддала б серця я.. Рiзкий, раптовий перехiд на ти — напевно
випадковий, неусвiдомлений. Чому.. Тетяна тут — i в наступних
рядках — гранично розкрита, абсолютно вiдверта. Вона
викладає всi повнiстю, нiчого не приховуючи, чесно й прямо. I ми
читаємо такi, примiром, рядка:

Уяви: я тут одна,

Нiхто мене не розумiє,

Розум мiй знемагає,

И мовчачи гинути я належна

Отож що шукала вона в Онєгiнi!..

Розумiння… Онєгiн, з його свiтськоï негiдноï
присищенностью, здавався ïй, юнiй сiльськiй дiвчинцi, людиною
незвичайним — а виходить, здатним ïï зрозумiти. Але
Тетяна сама усвiдомлює жах свого вчинку, .аморального в очах
свiтла ( але не в ïï власних!), i пише:

Кiнчаю! Страшно перечесть…

Соромом i страхом завмираю…

Але менi порукою ваша честь,

И смiло ïй себе довiряю…

Яка сила й простота в цих словах!.. I знову — перехiд на ви…
Отямилася, спохватилася, пошкодувала про власну смiливу щирiсть (страшно
перечесть), але — нi єдиного слова не виправила. От вона
— Тетяна Ларiна, героïня роману. Онєгiн не такий. До
речi, не треба забувати, що Онєгiн на початку роману й наприкiнцi
його — рiзнi люди. Лист пише другий Онєгiн, що змiнився за
час мандрiвок, знову здатний любити. Як i Тетяна, вiн переступає
через неписанi закони суспiльноï моральностi (пише любовний лист
замужнiй дамi!): Передбачаю все: вас образить сумноï таємницi
поясненi, Яке гiрке презренье Ваш гордий погляд зобразить!

Тут не стрiмкий юний порив Тетяни, а глибоке почуття зрiлоï людини.
Розумiючи, що вiн може ушкодити репутацiï Тетяни, Онєгiн нi в
якiй мерi не ставить ïï пiд удар, нiчого не просить: Нi,
поминутно бачити вас, Усюди випливати за вами Посмiшку вуст, движенье
око ловити закоханими очами, — от i всi, про бiльший вiн не
смiє сказати. Тепер це — зовсiм iнша людина. Колишнiй
Онєгiн — той самий, що дав таку строгу одповiдь Тетянi в
парку — не змiг би повнiстю пiдкоритися такому почуттю, не змiг би
так любити. А цей — може:

И, заридав у ваших нiг,

Вилити благання, признанья, пенi,

Всi, усе, що виразити б мiг,

А тим часом удаваним хладом

Озброювати й мовлення й дурниця…

Онєгiн — не Тетяна

Вiн не може (i не смiє, i не має права!) виразити iнакше
свою любов. Вiн змушений причинятися. I в пiдсумку герой визнає
себе переможеним: Але так i бути: я сам собi Противитися не в силах
боле; Усе вирiшено:

Я в вашiй волi

И вiддаюся моïй долi

Помiтимо, що тут — майже дослiвне повторення листа Тетяни: Усе
вирiшено: Я в вашiй волi, — пише Онєгiн, а вона: Тепер, я
знаю, вiд вас залежить…

Бути у чужiй волi, залежати вiд когось — i щастя й нещастя
одночасно. Пушкiна любить своïх героïв, але не жалує
ïх — вони повиннi пройти складний i тернистий шлях морального
вдосконалювання, i два листи, таких близьких за змiстом i таких рiзних
по його вираженню, — етапи цього складного шляху