Естетика Грибоєдова — це естетика реалiзму

Генiальний драматург, талановитий поет i видатний дипломат Олександр
Сергiйович Грибоєдов своєю комедiєю Горi вiд розуму
поклав початок розквiту росiйськоï реалiстичноï
драматургiï. У Московському унiверситетi Грибоєдов
зближається з майбутнiми декабристами, жагуче захоплюється
театром i лiтературою Разом з iншими передовими студентами вiн добре
вивчив твори Радищева, Новикова, Фонвiзiна. У ньому рано пробуджуються
почуття особистого достоïнства й ворожiсть до панського середовища,
крiпосницьким вдачам. Шекспiра Грибоєдов знав напам'ять, але
критично ставився до захисникiв принципiв класицизму в лiтературi. Вiн
уважав, що класицизм заважає уявi. Разом з декабристами й
Пушкiним, з яким подружився в 1817 роцi, вiн шукає шляхи розвитку
нацiонально-самобутньоï росiйськоï лiтератури. Спочатку
п'єси Грибоєдова носили вiльний переклад iз французького
(Молодий чоловiк i жiнка, Удавана невiрнiсть), але потiм вiн
створює свiй власний яскравий добуток
Естетика Грибоєдова — це естетика реалiзму. Вiн
виступає проти Жуковського, але пiдтримує й опирається
на кращi добутки росiйськоï лiтератури. Грибоєдов був одним з
образованнейших людей свого часу. В 1824 р. вiн закiнчив роботу над
комедiєю Горi вiд розуму. Нечуваним був ïï успiх, але
цензура не пропустила. Реакцiйний табiр прийняв комедiю вороже. Блискучу
характеристику комедiï дав Пушкiн , захоплено неï зустрiли
декабристи. На думку Пушкiна, цiль комедiï — характери й
рiзка картина вдач. До Грибоєдова тiльки комедiя Недоук Фонвiзiна
мала успiх. Горi вiд розуму було використано декабристами для пропаганди
ïх полiтичних iдей
У комедiï вiдбита епоха пiсля 1812 року. Змiст комедiï —
зiткнення й змiна двох бiльших епох росiйського життя — столiття
нинiшнього i столiття минулого. Поява Горi вiд розуму передвiщало
перемогу реалiзму в росiйськiй лiтературi. Грибоєдов, слiдом за
Радищевим, розкриває типовi риси диких панських вдач i безправ'я
крiпосноï людини. Приклад: служницi Лiзi загрожує й любов
старiючого пана — тяганини Фамусова, i панська розправа. Вона
говорить: Мини нас пущi всiх сумiв i панський гнiв, i панська любов.
Спiвчуття закрiпаченим народним масам — основ грибоедовского
зображення життя: народ, про яке говорить Чацкий , становить тло
комедiï. Сутнiсть грибоедовского задуму розкривається в
протиставленнi порочному й паразитичному дворянсько-крiпосницькому
суспiльству розумного, гуманного росiйського народу. Новаторство
Грибоєдова в тiм, що вiн не тiльки чудово знав дiйснiсть, але й у
тiм, що вiн своєрiдно використав i застосував новий реалiстичний
метод зображення. Всi героï данi в русi, у розвитку, у боротьбi
нового зi старим
В образах i картинах комедiï з iсторичною вiрнiстю було вiдтворене
росiйське життя сучасноï епохи. Фонвiзiн був зразком пера, але його
героï залишалися незмiнними на всьому протязi дiï. У творi
Грибоєдов, навпроти, прагне розкрити внутрiшнiй розвиток
своïх героïв (Чацкий, Софiя ). Пушкiна в Євгенiï
Онєгiнi досяг ще бiльших результатiв. Грибоєдов
розкриває характер своïх героïв у тiсному зв'язку з тим
суспiльним середовищем, що ïх виховала, i, цьому сила його
реалiзму. Молчалин став Молчалиним саме пiд впливом навколишньоï
його панського середовища, вiд якоï вiн залежить, вiд обставин його
життя. Чацкий з гiркотою викликує: Молчалини блаженствують на
свiтi!. А в нашоï действительностидо недавнього часу теж молчалини
процвiтали, а вiд Чацких намагалися позбуватися. Я думаю, що це й
привело нашу краïну до духовноï кризи, занадто багато було
покiрних, живучих за принципом: Не повинне смiти своє судження
мати.
Характерiв у типових обставинах. Цiй основнiй вимозi реалiзму цiлком
вiдповiдає Горi вiд розуму. Типiзуючи образ, Грибоєдов
кожному персонажу комедiя надає iндивiдуальнi риси й властивостi.
Отчого комедiя дотепер современнагрибоедов блискуче запам'ятав не тiльки
життя й вдачi, але й характери, якi є за всiх часiв. В армiï
можна зустрiти грубого солдафона (грибоедовского Скалозуба), у будь-якiм
керуваннi — всесильного дядюшку (Фамусова), заступника родичiв, що
тримає всiх службовцiв вузде. Легший в основу комедiï
конфлiкт мiж табором крiпосникiв i молодими вольнолюбцами, iз середовища
яких вийшли декабристи, уже сучасникiв уразив своєю життєвою
правдивiстю й iсторичною вiрнiстю. Новаторство Грибоєдова —
художника, що виразилося в природностi, простотi i ясностi
драматургiчноï композицiï, блискуче охарактеризував Пушкiн.
Вiн уважав Грибоєдова комiчним генiєм.
У росiйськiй лiтературi iснують рiзнi образи Москви. Батькiвщина, серце
Росiï, мiсто, що, на вiдмiну вiд Петербурга, зберiг чарiвнiсть
нацiонального життя, традицiï старовини, напiвсадибного побуту.
Такий з'являється перед нами Москва у творчостi Пушкiна. I зовсiм
iнший образ древньоï столицi виникає в пушкiнського сучасника
— Олександра Сергiйовича Грибоєдова. Москву, зображену в
комедiï Горi вiд розуму, не випадково прийнято називати не просто
панськоï, а фамусовской Москвою. Суспiльство, критично показане
Грибоєдовим, очолюється в п'єсi Фамусовим. Саме в
монологах Фамусова виникає перед нами найбiльш докладна картина
московського життя. Але в п'єсi iснують два рiзнi Москва, два
образи, що суперечать один одному! У вiдповiдь на хвалебний монолог
Фамусова свою оцiнку московських вдач дає Чацкий.
Все протистояння двох столiть, столiття нинiшнього i столiття минулого,
будується на постiйних паралелях рiзних точок зору на московське
життя. Починаючись, по сутi, з першоï появи Чацкого, воно
триває до самого кiнця, закiнчуючись рiшучим розривом головного
героя з фамусовской Москвою. Фамусов задоволений своïм мiстом. Вiн
захищає Москву як носительку нацiональних традицiй, що не
уступає при цьому по культурi Європi. Гостиннiсть,
дворянська честь, незалежнiсть суджень, повага до жiнки, по-европейски
вихованi дiвчини i юнаки, розвиненi не по роках, — от тi риси, за
якi цiнує Фамусов московське життя. Чим же тодi незадоволений
Чацкий. Хiба такий набiр достоïнств може бути засуджений. Але
Чацкий — носiй нових поглядiв. Вiн по-iншому бачить колишню
столицю. Вона для Чацкого — мiсто, ворожий незалежноï
особистостi, мiсто тиранiï суспiльноï думки, диких крiпосних
вдач i преклонiння перед мундиром i чинами. Де ж правда. Чому iз двох
точок зору ми повиннi вибрати саме точку зору Чацкого.
П'єса Грибоєдова побудована таким чином, що фамусовские
персонажi як би самi викривають себе. У чому бачить переваги
московського життя Молчалин — i награжденья брати й весело пожити.
Чим незадоволений у мiсцевих вдачах Скалозуб. Любов'ю москвичок до
гвардiйцiв, мундири яких нiтрохи не краще мундирiв у Першiй армiï.
Гостиннiсть. Так, для всiх, але в тому числi й для пройдисвiтiв типу
Загорецкого. Нацiональнi традицiï. Вони в тiм, що дворянське
достоïнство оцiнюється кiлькiстю родових душ, а не здатнiстю
присвятити своє життя служiнню Росiï. Культура. Вона в
безглуздому змiшаннi двох мов — французького з нижегородським.
Вихованiсть. Це вмiння жодного слова не сказати без кривляння.
Сучаснiсть. Так, i в Москвi є незалежнiсть думки, i про уряд iнший
раз так тлумачать, що якщо б хто пiдслухав ïх… лихо! Але при
цьому щоб новизни вводили, — нiколи, урятуй нас Боже!
Традицiï родинних зв'язкiв, патрiархальнiсть. Звичайно, — при
менi служащие чужi дуже рiдкi… Але ж перед нами нова,
послепожарная, Москва! Здавалося б, що пiсля нещастя 1812 року
суспiльство повинне струснутися, повиннi з'явитися iншi риси. На
жаль… Удома новi, але забобони старi… Москва будується
заново, а вдачi залишаються тими ж, що й були. Обiди, якi ïли третя
година…, барi, що мiняють вiрних слуг на борзi три собак; а
головне — невигубна ворожнеча до вiльного життя i презирство до
свого народу. В армiï кар'єризм витiсняє прагнення
служити Росiï; скалозуби одержують чини, а люди типу Чацкого йдуть
вотставку.
У державному апарату трiумфують молчалини, для яких свято лише думка
свого начальника. Гоненье на Москву. Що значить бачити свiтло! —
iронiчно вiдповiдає Чацкому Софiя. Може бути, у цих словах є
частка iстини. Москва в зображеннi Грибоєдова саме фамусовская
Москва, мiсто, про яке в комедiï дiйсно не говориться нiчого
гарного. Але Грибоєдов i не ставив своєю метою всебiчний
показ колишньоï столицi. Москва для Грибоєдова —
супротивник тих цiнностей, якi були йому дороги. Так, є в Москвi
своя поезiя, своя чарiвнiсть, але та мета, заради досягнення якоï
писа-лась комедiя, не жадала вiд автора лiрики людських вiдносин.
Своє ж завдання Грибоєдов випол-нил блискуче. Фамусовская
Москва залишається в памя-ти читача як оплот консервативноï
Росiï, як мiсто, чиє життя вимагає рiшучого вiдновлення