Фiлософська драма Життя — це сон

У п'єсi Життя це сон утiленi провiднi свiтогляднi та художнi
принципи й риси бароко. Передовсiм це необмежена унiверсальнiсть,
космiчнi масштаби, якими вiльно оперує Кальдерой. Так, змальовуючи
жахливе затемнення Сонця (як зловiсне вiщування, лихий знак), що було
якраз у день народження Сехисмундо, пензель художньоï уяви
драматурга робить воiстину грандiознi мазки, призначаючи на роль акторiв
у цьому космiчному спектаклi Сонце, Мiсяць i Землю:
…Кров ллючи, стялося Сонце
З Мiсяцем в жахнiм двобоï.
За бар'єр обравши Землю,
Двоє свiтичiв небесних
Бились, променi схрестивши,
Як на шаблях величезних…
Цього ж дня, що з болю корчивсь,
Жару сонячного повен,
Сехисмундо народився.
I в знаменитих пишних барокових метафорах теж вiдчуваються якiсь
космiчнi вимiри: Виднiє карта свiту в осiяннi, / Адже Земля це
тiло, /Вогонь то серце, що затрiпотiло, /Дихання вiтер, море бiла пiна,
/1 весь цей хаос бачу я, людина, / (Бо тiлом, пiною й душi горiнням /Це
моря, вiтру i Землi створiння). Подiбне бачення нашоï планети
знаходимо в прадавнiх мiфах рiзних народiв свiту, наприклад у
троянському циклi еллiнських мiфiв, з якими ви ознайомились у восьмому,
класi, згадаймо скаргу ЗемлiГеï на те, що люди дряпають
ïï тiло плугами, яка пiдштовхнула ïï онука Зевса до
розв'язання Троянськоï вiйни.
Цiкавою є наявнiсть у творi iншоï улюбленоï метафори
бароко життя це театр, як мовилося, суголосноï написовi на театрi
Шекспiра Глобус: Увесь свiт лицедiє. У Кальдерона читаємо
подiбну думку: Хай на сценi у просторiм / Цiм театрi свiтовiм / Вже в
оформленнi новiм /Розiграється картина, / Помста Сехисмундосина/Iз
трiумфом бойовим.
Часто вiдзначуване дослiдниками прагнення вразити читача, подiяти на
аудиторiю, пiдкорити ïï своєму впливовi притаманне
мистецтву бароко, вiдчутне в драмi в тому, що звичайнi слова часто
замiнюються надмiрно пишними розгорнутими метафорами. Так, на самому
початку твору звертання Росаури до свого коня, яке могло б умiститися в
коротку фразу: Куди ти поспiшаєш, мiй коню?, перетворюється
на пишний, пафосний монолог: О гiппогрифеi ярий, / Який примчався
вiтровi до пари, / Куди на горе наше, / Безлуска рибо i безкрилий пташе,
/ Мiй коню, в шалi тому / По лабi ринту2 плутанiм, крутому / Цих скель
стрiмких i голих / Летиш крiзь заростi, немов на сполох? Причому суто в
iнформативному планi така замiна абсолютно нiчого не дає, це
декоративний, заворожуючий читача художнiй прийом, який до того ж
уповiльнює читання i десь навiть спантеличує його, бо це
справжнiсiнька загадка. Проте це i є виявом поетики бароко.
Сприяє популярностi твору Кальдерона й афористичнiсть його мови.
Мудрi життєвi повчання поданi в досконалiй формi: Хто вiд бiди
бiжить бiду зустрiне; Що зберiгав я, те i змарнував; Хто вiд смертi
утiкає, той скорiш ïï знайде; Зрадник бiльше не
потрiбний в час, коли минула зрада i т. п. Треба пiдкреслити й поетичну
майстернiсть Кальдерона. Його вiршi довершенi, вони є взiрцем
iспанського вiршування. Недаремно ж знаменитий iспанський поет Ф. Г.
Лорка захоплювався ними.
Як бачимо, Кальдерон порушував загальнолюдськi, вiчнi проблеми: хто така
людина в цьому свiтi? Чи може вона впливати на свою долю? Чи може
збезчещена людина вважатися людиною? Чого в людинi бiльше божественного
чи тваринного? Як ïй не перетворитися на звiра? Щодо останнього
питання, то воно є основним i в XX столiттi, коли людство
роздiлилося на тих, хто разом зi своïми приреченими учнями
добровiльно йшов до побудованих фашистами газових камер, i тих, хто
прирiкав мiльйони собi подiбних на вогнища бухенвальдiв i хiросiм. Хоча
всi вони народженi людьми. Отже, драма Кальдерона є актуальною i
нинi. Якось один митець сказав, що видатний iспанець Мiгель Сервантес
перебуває на небi поряд iз престолом самого Бога i донинi з
лагiдною сумною усмiшкою чекає, хто ж iз людей нарештi
посправжньому зрозумiєрозгадає його роман Дон Кiхот…
Нiкарагуанський поет Рубен Дарiо так само уявив собi iншого iспанця,
ïïедро Кальдерона, якому присвятив вiрш:
З Ваших слiв життя це сон
Бачу я, що доброчинна,
Мудра й знаюча людина
Ви, дон Педро Кальдерон.
Тож, вiддавши свiй поклон,
Я скажу Вам, як нiкому,
Що життя не сон, i тому
Ви кпите звiдтiль, мастак,
З тих, хто каже, що це так
В свiтi нашому малому.
Переклад М. Литвинця
Як зазначалося, мистецтву бароко притаманна схильнiсть до вживання
антитези, поетика контрастiв. У драмi Життя це сон наявна цiла низка
стрижневих антитез (утiлених переважно в антонiмiчних парах), якi
пронизують увесь текст твору: людина звiр; свобода неволя; добро зло;
палац вежа; життя смерть; колиска труна i т. п. Остання антонiмiчна пара
у творах Кальдерона особливо значуща. Колиска (як символ початку
людського життя) i труна (як символ його кiнця) є улюбленою
емблемою бароко й особливо його драматургiï. Так, пiд час вистав
п'єс Кальдерона з одного боку сцени часто виставляли колиску, а з
iншого труну як алегорiю життєвого шляху людини (вiд початку до
кiнця вiд колиски до труни вiд А до Я вiд альфи до омеги).
Наступною рисою драми Життя це сон є вмiле використання традицiй i
здобуткiв свiтовоï лiтератури й культури, з якою Кальдерон був
добре обiзнаний. Його твiр iнтелектуальним, у ньому вiльно обiгруються
мотиви свiтовоï мiфологiï та лiтератури. Так, слугу, який
потонув, бо його викинув у вiкно Сехисмундо, Кларiн порiвнює з
персонажем еллiнськоï мiфологiï Iкаром, який упав у море, коли
сонце, до якого вiд надто наблизився, розтопило йому крила, злiпленi
Дедалом iз воску.