Повiсть А. И. Куприна Двобiй: сюжет i героï

Повiсть А. И. Куприна Двобiй — один iз кращих добуткiв
письменника. Засноване на автобiографiчних мотивах, воно втiлило в собi
всi враження автора вiд навчання в кадетському корпусi й чотирьох рокiв
вiйськовоï служби. Однак автобиографични не тiльки враження й
настрiй повести, але i ïï героï. Багато критикiв
угадували в пiдпоручику Ромашовi самого Куприна, в образi корпусного
командира — командуючого Киïвським вiйськовим округом, а
конфлiкт мiж Ромашовим i полковником Шульговичем близький по описi до
конфлiкту Куприна зi своïм армiйським начальником
Куприна все життя мучили спогади про пози вiйськовоï служби, про ту
тугу й безвихiднiсть, якi панували в армiйському середовищi. Все це вiн
постарався виразити у своïй повiстi. Двобiй — це книга про
жахаючий моральний стан армiï того часу. Куприн без прикрашання
описує знущання над солдатами, нещадну й безглузду муштру, що
опустилися до тваринного рiвня офiцерiв, у яких тiльки один вибiр
— злитися або покiнчити iз собою. Багато в чому широкий суспiльний
резонанс повiсть Куприна викликала саме цим показом непривабливого
побуту офiцерiв. У Росiï офiцерський корпус завжди вважали кращою
частиною суспiльства, званням вiйськового пишалися, хлопчиська з
дитинства мрiяли про погони. I от ця золота частина суспiльства, кращi
люди, гордiсть краïни були показанi Куприним як спившиеся або
напiвбожевiльнi люди. Такого в росiйськiй лiтературi ще не було
Всi подiï, що вiдбуваються в повiстi, показанi Куприним через
призму сприйняття пiдпоручика Ромашова, у душi якого й
вiдбувається двобiй, винесений автором у заголовок. Це двобiй мiж
суспiльством, тобто армiйським середовищем, у якiй живе герой, i його
живим, людським я, двобiй тим часом Ромашовим, якого бачать i сприймають
люди, i тим, що є насправдi, але захований глибоко пiд вiйськовим
мундиром. Ромашов безвладний i не може активно протистояти миру, що його
оточує, але вiн хоча б не упокорився, як iншi офiцери, з життям,
повноï жорстокостi, бездуховностi й одноманiтностi. Зовнi вiн нiчим
не вiдрiзняється вiд iнших: як i вони, вiн муштрує солдатiв,
крутить безглузду iнтрижку iз дружиною одного з офiцерiв, — але в
душi вiн протестує проти всього цього, не може упокоритися з
тiєю долею, що йому вiдтепер призначена Iнший головний герой
Двобою, Назанский, також колись протестував проти навколишньоï його
дiйсностi. Але вiн так i не змiг нiчого змiнити нi у своєму життi,
нi у своïх переконаннях. Нехтуючи ту низку пиятик, картярських iгор
i вiдвiдувань борделiв, у яку зануренi всi офiцери, вiн спiвається
тому, що нiчого iншого замiсть армiйського середовища знайти йому
неможливо. Ромашова, швидше за все, чекала б точно така ж доля
Третя головна героïня цiєï повiстi — Шурочка
— здавалося б, не має нiякого вiдношення до того середовища,
що так ненавидить Ромашов. Вона жiнка, а виходить, уже по визначенню не
може ставитися до армiï й до офiцерiв iнакше, чим будучи замужем за
одним з них. Однак виявляється, що Шурочка, як i вiйськовi, не
цiнує теперiшнi людськi почуття. Для неï головне —
положення у свiтлi, грошi, популярнiсть. Ромашов разочаровивается й у
нiй настiльки ж, наскiльки йому стала претить служба вармии.
У цiй повiстi Куприн робить висновок про те, що iснують тiльки три
покликання, гiдних людини, — наука, мистецтво й вiльна фiзична
праця. Армiя не може бути покликанням людини, адже там вiн позбавлений
радостi творчостi , мисли й може лише пiдкорятися тим наказам, якi йому
вiддає начальство