Художня досконалiсть новел М. Коцюбинського

Людська душа завжди цiкавила всiх письменникiв. Але особливого заклику вона придбала у творчостi М. Коцюбинського. Вiн начебто зливається зi своïми мiркуваннями й тим самим без видимих зусиль, у ненав'язливiй формi повертає багатьох у свою вiру, у мир своïх переконань i iдеалiв
Цi визначальнi риси новоï прози М. Коцюбинського були властивi усьому художньому свiту його героïв. Особливо по-новому вони розкрилися в новелi. Хоча критики й дотепер сперечаються щодо проблематики й жанрових особливостей добутку. Безумовно, разом з тим це й соцiально-психологiчна, полiтична новела, i лiрична симфонiя, i лiрична драма в прозi, i пейзажна новела, i фiлософський трактат. Це — своєрiдна стенограма психологiчних станiв лiричного героя його вiдчуттiв i настроя. У ритмiчному ключi в нiй розповiдається про героïн, що стомив мiсто, воно прагне до самоти в кононевских полях. Художник цим трактує свiй психологiчний стан: Я утомився, мене стомили люди… Вiдкрийте вiкна! Провiтрите житло! Викинете разом зi смiттям i тих, що смiтять. Нехай ïм iдуть у будинок чистота й спокiй.
Автор не конкретизує нi соцiального стану свого героя, нi його професiï. Тому в образотворчу систему новели М. Коцюбинський не вводить бiльшi нових людей; юрбу, гул. Допомiжними способами-символами стають: моя утома, ниви в червнi, сонце, три бiлих вiвчарки i т.п.. Характерно, що цi образи iндивiдуалiзованi, як i людськi фiгури. Лiричний герой прагне об'єднатися iз природою, безмежнiстю степу, симфонiєю поля. I цей чистий, променистий мир природи є своєрiдним прийомом — антитезою сiрого й шумного миру мiста Пейзаж у новелi теж начебто оживає. Вiн вiдображає складний внутрiшнiй мир героя, змiна його настроïв, думок, вiдчуттiв. Саме в пейзажi, за словами И. Франко, якнайбiльше живоï кровi й нервiв самого автора. Природа — не статична, а динамiчна — вся в русi й змiнах настрою.
Якими чудовими художнiми засобами М. Коцюбинський розкриває ïï чарiвний мир! Згадаємо деяких з них, наприклад: киплять… срiбленi волосья вiвса, зачарує блакитними рiками льон, бiла пiна гречок, запашна, легка, начебто збита крильми бджiл. Ця неземна краса, освiтлена сонцем, створює позитивний настрiй, чiпляє в душi самi потаєнi струни, якi звучать, як спiвуча арфа, i разом з тим вiдроджує в нiй те, що було приглушено людським горем i занепокоєнням: Душа готова, струни тугi, настроєнi, вона вже грає… Це спiлкування iз природою, краса й гармонiя навколишнього середовища знову вiдроджує в душi лiричного героя потреба в спiлкуваннi з людиною. Рефрен говори, говори! пiдсилює занепокоєння в душi людини, вiн готовий до бою проти гнобителiв
Г. Коцюбинський виявляє солiдарнiсть зi своïм лiричним героєм, вiн упевнений — треба бути на передньому краï боротьби народу за правду й справедливiсть