Художня досконалiсть новел М. Коцюбинського

Людська душа завжди цiкавила всiх письменникiв. Але особливого заклику
вона придбала у творчостi М. Коцюбинського. Вiн начебто зливається
зi своïми мiркуваннями й тим самим без видимих зусиль, у
ненав'язливiй формi повертає багатьох у свою вiру, у мир
своïх переконань i iдеалiв
Цi визначальнi риси новоï прози М. Коцюбинського були властивi
усьому художньому свiту його героïв. Особливо по-новому вони
розкрилися в новелi. Хоча критики й дотепер сперечаються щодо
проблематики й жанрових особливостей добутку. Безумовно, разом з тим це
й соцiально-психологiчна, полiтична новела, i лiрична симфонiя, i
лiрична драма в прозi, i пейзажна новела, i фiлософський трактат. Це
— своєрiдна стенограма психологiчних станiв лiричного героя
його вiдчуттiв i настроя. У ритмiчному ключi в нiй розповiдається
про героïн, що стомив мiсто, воно прагне до самоти в кононевских
полях. Художник цим трактує свiй психологiчний стан: Я утомився,
мене стомили люди… Вiдкрийте вiкна! Провiтрите житло! Викинете
разом зi смiттям i тих, що смiтять. Нехай ïм iдуть у будинок
чистота й спокiй.
Автор не конкретизує нi соцiального стану свого героя, нi його
професiï. Тому в образотворчу систему новели М. Коцюбинський не
вводить бiльшi нових людей; юрбу, гул. Допомiжними способами-символами
стають: моя утома, ниви в червнi, сонце, три бiлих вiвчарки i т.п..
Характерно, що цi образи iндивiдуалiзованi, як i людськi фiгури.
Лiричний герой прагне об'єднатися iз природою, безмежнiстю степу,
симфонiєю поля. I цей чистий, променистий мир природи є
своєрiдним прийомом — антитезою сiрого й шумного миру мiста
Пейзаж у новелi теж начебто оживає. Вiн вiдображає
складний внутрiшнiй мир героя, змiна його настроïв, думок,
вiдчуттiв. Саме в пейзажi, за словами И. Франко, якнайбiльше живоï
кровi й нервiв самого автора. Природа — не статична, а динамiчна
— вся в русi й змiнах настрою.
Якими чудовими художнiми засобами М. Коцюбинський розкриває
ïï чарiвний мир! Згадаємо деяких з них, наприклад:
киплять… срiбленi волосья вiвса, зачарує блакитними рiками
льон, бiла пiна гречок, запашна, легка, начебто збита крильми бджiл. Ця
неземна краса, освiтлена сонцем, створює позитивний настрiй,
чiпляє в душi самi потаєнi струни, якi звучать, як спiвуча
арфа, i разом з тим вiдроджує в нiй те, що було приглушено
людським горем i занепокоєнням: Душа готова, струни тугi,
настроєнi, вона вже грає… Це спiлкування iз природою,
краса й гармонiя навколишнього середовища знову вiдроджує в душi
лiричного героя потреба в спiлкуваннi з людиною. Рефрен говори, говори!
пiдсилює занепокоєння в душi людини, вiн готовий до бою
проти гнобителiв
Г. Коцюбинський виявляє солiдарнiсть зi своïм лiричним
героєм, вiн упевнений — треба бути на передньому краï
боротьби народу за правду й справедливiсть