Iдея служiння художника народу у творчостi Лесi Украïнки

Леся Украïнка Спочатку було Слово, а Слово те в Бога було, i Бог було Слово, — так наставляє нас книга книг — Бiблiя. А наш нацiональний генiй i пророк Тарас Шевченко , продовжуючи цю генiальну думку, затверджує: Ну що б, здавалося, слова… Слова й голос — бiльше нiчого. А серце б'ється — оживає, Як ïх почує! Знати, вiд бога й голос те й те слова Йдуть границь люди! Роздуму про ролi слова в життi суспiльства, про призначення художника присутнi й у творчостi генiальноï украïнськоï поетеси, гiдноï дочки свого народу — Лесi Украïнки
У поемi Давня казка пiдкреслюється, що поезiя повинна бути i дзвiнк i голосноï, тому що розходиться по мирi стоголосою луною. Свого героя поетеса зображує таким:

• На особi в поета
• Не цвiла виродка придатна,
• Хоча не був вiн теж поганий,
• От собi — людина божий!

Адже це був звичайний на вид людин, так ще й фiзично хворий. Цим поетеса пiдкреслює, що краса людини не в зовнiшнiх ознаках, а в ïï духовних якостях. За незвичайну здатнiсть — створювати вiршi, у яких можна знайти й розвага, i раду, спiвака дуже любили люди, особливо молодь. Замолоду вiн прославляв красу природи, красу вiльноï людськоï думки, чистоту почуттiв дружби й любовi. На крилах думки поет часто вiдправлявся у таємнi мири надхмарнi. Це була ïдка сатира, сповнена народного гнiву, ненавистi до гнобителiв, пронизана закликами до розправи з народними кривдниками:

• … чи блакитна кров поллється,
• Як пробити пановi груди?

Отже, служiння лiтератури поневоленому народу Леся Украïнка розумiла як участь у революцiйнiй боротьбi. На той час вона своïм життям, своєю невтомною роботою показала, яким повинен бути народний художник. Тому в образi героя Давньоï казки ми пiзнаємо риси характеру самоï Лесi Украïнки . Його шлях до народного поета — це шлях самоï письменницi. Вiн зрозумiв, що в суспiльствi боротьба йде протягом вiкiв, ще вiдтодi, як iснують бедние й богатие.

• И лише тодi, коли ця боротьба скiнчиться,
• Це скiнчиться давня казка, а настане правда нова

Зброєю в одержаннi правди для поета є слово. Леся Украïнка в поезiï На вiчну пам'ять листочку, спаленому приятельською рукою в невпевненi часи створює образ палкоï пiснi. Породжена любов'ю й ненавистю пiсня вибухає в серце поетеси пожежею, виривається до людей, запалює в них вогонь найкращих почуттiв. Вона досить палка, своïм вогнем вiчно буде грiти людськi серця. Продовжує цю iдею стих Слово, чому ти не тверда сталь. Письменницi прагне до слова, що повинне пiднiмати народ до боротьби, знiмати ворожого голови iз плечей. Поетеси запевняє, що нiколи не добувала фальшивих нот, для битви з ворогом гартувала слово кров'ю власного серця. I воно, искреннее, вистраждане всiм життям, стає мiцним зброєю
Образ поета, що розриває завiса самотностi й ворожого оточення, iде важкими й складними дорогами вiд перемоги до перемоги, пробиваючись до народу й вiддаючи свiй талант, своє життя в iм'я його свiтлого майбутнього, виникає в роздiлi Вiдгуки зi збiрника Думи й мрiï.
Спiльницею народних епiкiв-кобзарiв, своïх бiльших попередникiв, намагається бути Леся Украïнка, як вона про це пише в поезiï На столiтнiй ювiлей украïнськоï лiтератури. Проникнення в думки й мрiï народу, саможертовнiсть ми в його тернистих шляхах до свiтлого майбутнього, принциповiсть, чеснiсть — от якостi украïнського поета, нащадка тих спiвакiв, у яких Чоло не вiнчали лавровою гiлкою
Образ слова, поезiï у вiршi Зоря поезiï асоцiюється з образом зiрки, що вставала вогнем опiвночi, шлях прокладала ясен через темне бурхливе море й зачаровувала новою надiєю стомленi очi. Поетеси повiрила в силу слова, i ця вiра ïï окриляє, надає сили кжизни.
Зiрка таланта Лесi Украïнки засвiтилася в краïнi поезiï, де переплелися щастя й горе, успiх i сльози, спiв i ридання. Але письменниця вiрить, що в майбутньому будуть звучати пiснi — вiльнi, голоснi, вiдважнi й гордi….