Мрячна суб'єктивнiсть авторських вiдступiв Гоголя

Гоголь великий письменник першоï половини 19 столiття. У своïх
добутках вiн торкався проблем гноблення народу, крiпосного права, також
своєрiднiсть його творчостi полягає в тiм, що вiн один з
перших показав найширшу картину чиновницькоï Росiï. Гоголя
дуже хвилювало й тривожило майбутнє своєï Батькiвщини,
це яскраво вiдбилося в поемi Мертвi душi , у лiричних вiдступах
письменника. У добутку ми можемо побачити два типи лiричних вiдступiв:
епiчнi, якi служать для розкриття характерiв i образiв, i лiричнi, що
вiдображають переживання автора про долю Росiï
На початку поеми Гоголь розповiдає читачевi про товстих i
тоненьких чиновникiв, саме цi фiзичнi якостi, на думку письменника, i
є головними в людинi, що визначають його долю й поводження. У
мiстi НН було два роди чоловiкiв: товстi й тоненькi. Тоненькi бiльше
вилися бiля дам i займали не дуже важливi мiсця, по особливих
дорученнях, а товстi були почеснi чиновники в мiстi! Вони займали
найважливiшi пости
У лiричних вiдступах Микола Васильович вiдображає характери
помiщикiв. Гоголь розташовує глав по ступенi деградацiï
людських якостей, у своïх вiдступах вiн хоче показати паразитизм
ïхнього iснування, вiдсутнiсть звички до працi й гноблення
крiпосного народу. З помiщикiв можна видiлити злого крiпосника Плюшкина,
якого Гоголь називає дiрою на людствi. Письменник, прагнучи
донести до читача весь бiль i своï переживання про долю крiпосного
народу, показує страшну картину в маєток Плюшкина. Злий
хазяïн зовсiм не годує своïх селян, говорячи при цьому,
що в нього народ-те ненажерливий, вiд ледарства завiв звичку трiскати,
за останнi три роки в нього вмерло вiсiмдесят чоловiк, а сiмдесят
утекло, не витерпiло голоду
Двiрськi пiзньоï взимку бiгають босонiж, тому що хазяïн
має тiльки однi чобiт для селян, якi надiваються, коли вони
входять у покрову будинку. Описуючи цю сумну картину, Гоголь також хоче
пiдкреслити й силу, мужнiсть, десь навiть героïзм простого
росiйського народу. Але це є проблемою не тiльки для автора, але й
для всiєï Росiï. Лiричнi вiдступи про Русь, зв'язують
разом теми дороги, росiйського народу. Тема дороги друга тема в мертвих
душах, пов'язана iз проблематикою Батькiвщини. Дорога образ, що
органiзує весь сюжет, i себе Гоголь бачить у лiричних вiдступах як
людини шляху: Колись, давно, у лета моєï юностi… менi
було весело пiд'ïжджати в перший раз до незнайомого мiсця…
Тепер равнодушно пiд'ïжджаю до всякого незнайомого села й
равнодушно дивлюся на ïï вульгарну зовнiшнiсть; моєму
охолодженому погляду неприютно; менi не смiшно… i байдуже мовчання
зберiгає моï недвижнi вуста. Про моя юнiсть! Про моя совiсть!
Н.В. Гоголь багато мiркував про долю Росiï, кожний рядок просочений
любов'ю до краïни, глибокими переживаннями. Чи не так ти, Русь, що
жвава необгонимая трiйка , несеться?.. Русь, куди ж несешся ти, дай
вiдповiдь. Не дає вiдповiдi! В образi трiйки втiлилася вся Росiя,
i на питання Куди ж ти несешся? не дає вiдповiдi, на жаль i самого
письменника не знає, куди вона приïде, якщо правити ïй
будуть люди, подiбнi Чичикову, Манилову, Плюшкину.
Сваволя помiщикiв, важке життя крiпакiв, пияцтво, леньвсе це без прикрас
були показанi Гоголем у поемi Мертвi душi. Росiя — багата, бiдна,
добра, виродлива, дурна, любляча, зла — встає перед нами на
сторiнках добутку. Показується весь жах, весь пекло росiянцi життя
Пекло росiйського життя — це насамперед помiщики-самодури, якi
пiклуються тiльки про себе й свiй добробут, не думаючи бiльше нi про що.
Кожний помiщик у поемi являє собою певний тип людини.
Перший, до кого приïжджає Чичиков, — це Манилов.
Манилов доброзичливий i ця доброзичливiсть огидна: …У першу
хвилину розмови з ним не можеш не сказати: Яка приємна й добра
людина! У наступну за тим хвилину нiчого не скажеш, а в третю скажеш:
Чорт знає що таке! — i вiдiйдеш подалi; якщо ж не вiдiйдеш,
вiдчуєш нудьгу смертельну. У його головi, господарствi й життi
дiється повний розвал: …У всякого є свiй запал: в один
запал звернувся на борзих собак; iншому здається, що вiн сильний
аматор музики й дивно почуває всi глибокi мiсця в нiй, —
словом, у всякого є своє, але в Манилова нiчого не було.
Єдине, чим займався Манилов, — це нiкчемнi мiркування нi
очем. У будинку не можуть уже кiлька рокiв обтягти крiсла
матерiєю. Манилов читає книгу вже два роки й особливi успiхи
не видно: …книжка, закладена закладкою на чотирнадцятiй сторiнцi,
що вiн постiйно читав уже два роки. Манилов веде паразитичне iснування,
не пiклуючись нi про себе, нi про своïх крiпакiв, i видно його
поступове руйнування. Речення Чичикова про покупку мертвих душ приводить
Манилова в здивування: …Манилов упустив вiдразу цибух iз трубкою
на пiдлогу i як роззявив рот, так i залишився з роззявленим ротом
протягом кiлькох хвилин. Але незабаром вiн приходить у себе й
вiддає Чичикову всi мертвi душi за просто так. Це
пояснюється тим, що Манилов до всього байдужий i йому байдуже, що
вiн робить. Пiсля вiд'ïзду Чичикова вiн знову вiддається
мiркуванням ожизни.
Повною протилежнiстю Манилову є помiщик Собакевич. Собакевич
— це єдиний нормальний хазяïн, що пiклується про
своïх селян. Знаючи, що якщо селян годувати, то вони будуть
працювати, вiн домагається успiху й живе не бiдуючи. Це хитра,
розумна й розсудлива людина. На безглузде речення Чичикова про покупку
мертвих душ вiн вiдповiдає вiдразу.
… — Вам потрiбно мертвих душ? — запитав Собакевич дуже
просто, без найменшого подиву, як би мова йшла про хлiб. — Так,
— вiдповiдав Чичиков… — Найдуться, чому не бути…
— сказав Собакевич, — извольте, я готовий продати. Продаючи
Чичикову мертвi душi по двох рубля з полтиною, вiн починає
торгуватися зi ста рублiв, — Собакевич нi в чому не упускає
вигоду.
Дуже схожа на Собакевича й помiщиця Коробочка. Вона дбайлива господарка,
але вражає навколишньою своєю тупiстю. У будь-якiй справi
вона шукає дрiб'язкову вигоду й iнтерес, вигадуючи копiйку скрiзь,
де тiльки можна. Але все-таки вона дбайлива й домовита господарка й так
само, як i Собакевич, намагається витягти з абсурдного речення
Чичикова вигоду
Кiнцевою стадiєю загибелi людськоï особистостi можна назвати
помiщика Плюшкина. Його нiколи багате господарство розвалюється.
Плюшкин має вiсiмсот душ, його комори й комори ломляться вiд
добра, але через жадiбнiсть i безглузде нагромадження все багатство
звернулося в порох: …сiно й хлiб гнили, клади й стоги зверталися в
чистий гнiй, хоч розводь на них капусту, борошно в пiдвалах
перетворилися в камiнь, i потрiбно було неï рубати, до сукон,
полотнам i домашнiм матерiям страшно було доторкнутися: вони зверталися
в пил.
Селяни Плюшкина мруть як мухи, десятками значаться в перегонах. Все це
показує весь жах i абсурд що вiдбувається. Адже при
крiпосному правi такi от Плюшкини, Манилови, Собакевичи одержують усi
права на таких же живих людей i роблять iз ними все, що хочуть. I це
страшно. Роль поеми Н. В. Гоголя величезна. За задумом письменника,
поема Мертвi душi повинна була складатися iз трьох частин. У першiй
частинi Гоголь хотiв показати весь пекло росiйського життя — все
погане, що є в Росiï. Друга частина повинна була показати
чистилище, а в третiй частинi письменник хотiв показати рай росiйського
життя — все саме гарне, що є. На жаль, Н. В. Гоголь написав
тiльки перший тiм роману — пекло росiйського життя. Роль поеми
величезна. Болае ста рокiв пройшло з тих пор, але роман як i ранiше
актуальний.
Говорячи про Ноздреве, Гоголь iз глузуванням називає його
iсторичною людиною, тому що на жодному зборах, де вiн був, не обходилося
без iсторiï. Яка-небудь iсторiя неодмiнно вiдбувалася: або виведуть
його пiд руки iз залу жандарми, або примушенi бувають своï ж
приятелi.
Плюшкин i того гiрше, вiн ходить у халатi й ковпаку, що не вiдразу
розбереш — мужик або баба. Цiлими днями вiн зайнятий одним, що б
потягти у своïх же селян: чи дiряве цебро або безпритульна сокира,
шматок староï пiдошви або розламана лопата — всi стаскивается
в будинок помiщика й зберiгається iм. З якою метою? На це не дасть
вiдповiдi й сам Плюшкин. Вiн загубив почуття реальностi. Будучи спочатку
ощадливим помiщиком, вiн поступово переродився в скнару, що гноïть
зерно, коли голодують i бiжать десятками селяни-працiвники, вiн тим
часом збирає мотлох, не розумiючи всiєï безглуздостi
положення
Ноздрев трохи iншого плану — вiн нiкчемний хазяïн, тому що
нiчим, крiм власноï псарнi, не займається. Вiн гульвiса й
марнотрат, здатний усе програти в карти й пропити. Чим буде жити завтра,
вiн не замислюється. Лише зриває квiти задоволення зараз, а
про майбутнє думати йому нiколи. З усiма вiн запанiбрата, у ту ж
хвилину вiн пропонував вам ïхати куди завгодно, хоч на край свiтла,
увiйти в яке хочете пiдприємство, мiняти все, що не є, на
все, що хочете.
Трохи iнший Плюшкин: через надмiрну скнарiсть вiн навiть на власних
дiтей дивиться, як на дармоïдiв. Вiн надзвичайно радий, що позбувся
вiд них, вигнавши з будинку. Самотнiй, старий, що виживає з
розуму, вiн не викликає жалостi, а лише вiдраза, i словами автора
хочеться викликнути: И до якоï незначностi, дрiб'язковостi, гидоти
мiг снизойти людина! мiг так змiнитися! I схоже це на правду? Все похоже
на правду, все може статися з людиною.
Ноздрев так само байдужий до дiтей. Здавши ïх на пiклування няньки,
вiн зовсiм не цiкавиться життям i проблемами дiтей. Зате на псарнi
Ноздрев був серед них (псiв) зовсiм як батько серед сiмейства… Не
чи парадокс це? Ноздрев — шахрай i дебошир; запрошуючи людей до
себе в гостi, вiн щораз умудряється затiяти скандал. Не з'явися
вчасно полiцейський, Чичикову довелося б туго, вiн не вiдскiпався б
декiлькома саднами й шишками Плюшкин же що зовсiм вироджується
тип, автор називає його дiрою на людствi, точнiше не скажеш.
Невмiння зайнятися корисною справою, вiдсутнiсть необхiдностi щодня
трудитися, добуваючи хлiб насущний, приводить обох героïв до того
жалюгiдного результату, що ми бачимо. I це стовпи суспiльства, опора
держави!
Гоголь зумiв красномовно й талановито зобразити згубнiсть крiпака ладу,
всi жахаючi наслiдки, якi вiн несе суспiльству. Вироджуються не просто
окремi люди, одиницi, знищується народ, а разом з ним i цiле
держава
Можна iз упевненiстю сказати, що антикрiпосницькi твори Гоголя зiграли
свою роль у наближеннi скасування крiпосного права.