Оповiдання Г. Косинки Мати i Гармонiя

Добуток композицiйно зважений, сюжет розвивається динамiчно, дiя напружене. Для смертельно хвороï матерi негайно потрiбний лiкар… Але як його привезти, коли навколо йде стрiлянина. Пiд натиском бiльшовикiв вiдступають бiлополяки. Вони вiдбирають коней, мобiлiзують пiдведення й чоловiкiв для перевезення зброï. I Андрiя можуть забрати. Але велике почуття синiвськоï любовi перемагає страх. Андрiй виïхав знадвору на пiдведеннi, хоча надiï прорватися крiзь пекло практично не було. За селом його ловлять бiлополяки й примушують пiдвозити зброю У душi кипить ненависть, ризикуючи життям, воно хоче вирватися: Плювати менi, що б'ється в гарячцi армiя. У мене будинку так само б'ється мати!.. I хоча йому вдалося добратися додому, але вiн уже не застає живоï неньки. Симпатiï письменника завжди на сторонi найбiднiших шарiв селянства. Правда, у його добутках подiï часто розвиваються нiбито самi по собi, i iнодi важко встановити, де авторське бачення миру, а де свiтогляд героя. Саму сутнiсть куркульства викриває Косинка в оповiданнi Гармонiя. Добро Кирила Смолярчука, героя добутку, робота найманцiв, таких, як брат Василь i Григорiй. Брати попадають у руки штабс-капiтана Мичугина, ïх мордуют. Сам капiтан, схожий особою на пса, зi звiрячим задоволенням робить розправу. Вiд смертi ïх рятує сестра… У Василя, старшого, прокидається почуття людського достоïнства. Йому завжди буде соромно за крадiжку проса й за те, що сестра повинна була за ïхнє життя вiддати дiвочу честь. Дорогою цiною дiсталася ïм воля. Старший прозрiває. Вiн розумiє, що для кращого, вiльного життя необхiдно звiльнитися з-пiд ярма таких жмикрутiв, як Смолярчук… I вибирає свiй шлях. Василь поцiлував брата потрiсканими губами, подивився йому в очi, сповненi жалi, ще й рукою пригорнув до грудей… Нiколи так не прощався Гришка iз братом! I на братове: А ти куди? — вiдповiв: Я? У вiйсько. До бiльшовикiв. Бiльшiсть оповiдань i новел побудованi на контрастах, на грi свiтла й тьми в душах героïв
Але всi добутки оптимiстичнi, кожний несе вiру в людську гуманiстичну першооснову. У них немає й тiнi безвихiдностi. Письменник вiрив у добрий початок людини, що у складних умовах соцiального й нацiонального гноблення виборював вiльне життя, iшов на смерть за кращi iдеали, крiзь тьму пробивався до свiтла. У щасливе майбутнє вiрило й щедре Косинчино серце, що охороняло й захищало iнтереси рiдного народу, самовiддано пiднялося на побудову нового життя