Петро Семенов Тян-Шанський

Передмова.
XIX столiття — вiк дослiдження внутрiшнiх частин континентiв.
Особливо прославилися експедицiï великих росiйських мандрiвникiв
Семенова Тян-Шанського, Пржевальськ i багатьох iнших, що вiдкрили миру
гiрськi й пустельнi райони Центральноï Азiï. За результатами
дослiджень цих експедицiй публiкувалися багатотомнi видання з докладним
описом рiзних краïн. Щоденниками мандрiвникiв зачитувалися в
будинках iнтелiгенцiï й великосвiтських салонiв. В XIX столiттi
Земля стає усе бiльше й бiльше обжитою й вивченою планетою.
Петро Семенов Тян-Шанський (1827-1914) У серединi XIX сторiччя мало що
було вiдомо про гiрський масив, що йменувався Внутрiшньою Азiєю.
Небеснi гори — Тянь-Шань — згадувалися лише в убогих
китайських джерелах. 27 лiтнiй Петро Семенов був уже досить добре
вiдомий у наукових колах. Вiн зробив велику подорож по
Європейськiй Росiï, ськладався секретарем Вiддiлення
фiзичноï географiï Росiйського географiчного суспiльства,
займався перекладом на росiйську мову твору нiмецького географа Карла
Риттера Землезнавство Азiï .
Європейськi землепроходци давно будували плани подорожi на Тянь-
Шань. Мрiяв про цьому й великий Олександрi Гумбольдт. Бесiди з
Гумбольдтом остаточно змiцнили рiшення Петра Семенова направитися в
Небеснi гори .
Експедицiя вимагала ретельноï пiдготовки, i тiльки наприкiнцi
серпня 1858 року Семенов i його супутники добралися до форту Вiрний
(нинi Алма-Ата) . Вiдправлятися в гори вже були пiзно, i тому
мандрiвники вирiшили зробити похiд до берегiв озера Iссик-Куль. На
одному з перевалiв перед ними розгорнулася велична панорама Центрального
Тянь-Шаню. Безперервний ланцюг гiрських пiкiв немов виростав iз синiх
вод озера. Нiхто з європейцiв дотепер не бачив ïï.
Завдяки Семенову точнi обриси озера вперше були нанесенi на географiчну
карту. Зима й весна пролетiли швидко. Семенов обробляв ботанiчнi й
геологiчнi колекцiï, готувався до новоï подорожi. Повернувшись
на схiдний берег Iссик-Кулю, 21 червня 1857 р. з бiльшим загоном з 48
козакiв i 12 мiсцевих жителiв вiн вiдправився в незвiданий шлях по Тянь-
Шаню.
Ця експедицiя, мабуть, виявилася унiкальноï у всiй iсторiï
географiчних вiдкриттiв. Вона тривала менш трьох мiсяцiв, але
ïï результати прямо-таки вражають уяву. Небеснi гори втратили
ореол загадковостi.
Уже на четвертий день походу мандрiвники побачили Хан-Тенгрi. Довгий час
ця вершина вважалася вищою крапкою Тянь-Шаню(6995 м) . Тiльки в 1943
роцi топографи встановили, що вершина, що вiдстоïть на 20 км вiд
Хан-Тенгрi, має висоту бiльшу(7439 м) . Ïï назвали пiком
Перемоги.
Його сучасники були враженi достатком вiдкриттiв, якi стали результатом
експедицiï.
Сухi статистичнi данi говорять самi за себе. Обстеженi 23 гiрських
перевалу, визначенi висоти 50 вершин; зiбрано 300 зразкiв гiрських
порiд, колекцiï комах i молюськiв, 1000 екземплярiв рослин(багато
хто з них були невiдомi науцi) . Докладно описанi рослиннi зони; цей
опис дозволило намалювати настiльки яськраву ботанiко-географiчну
картину, що згодом залишалося вносити в неï лише окремi штрихи й
доповнення. Крiм того, було отримано далi два поперечних геологiчних
розрiзи Тянь-Шаню, що допомогло бiльше глибокому вивченню геологiï
Середньоï Азiï.
I це ще далеко не все. Удалося визначити висоту снiговоï лiнiï
Тянь-Шаню, установити iснування льодовикiв альпiйського типу й, нарештi,
спростувати подання Гумбольдта про Тянь-Шаньськом вулканiзм.
Семенов розумiв, що все побачене за лiто 1857 р. цей тiльки початок
великих дослiджень i знадобиться ще кiлька експедицiй, щоб всебiчно
вивчити Небеснi гори .
Вiн не знав лише, ïдучи в серединi вересня того ж року з Вiрного,
що прощається з ними назавжди. Так зложилася його подальша доля,
що йому вже нiколи не довелося бiльше любуватися величним Хан-Тенгрi.
Повернувшись у Петербург, Семенов представив у Географiчне суспiльство
план новоï експедицiï на Тянь-Шань, що вiн мав намiр зробити в
1860-1861 гг. Однак вiце-голова суспiльства Ф. П. Литцi заявив йому, що
для спорядження експедицiï немає засобiв i навряд чи можливо
буде одержати дозвiл на неï . Досить зненацька для себе Семенов у
лютому 1859 р. був призначений завiдувачем справами Редакцiйних комiсiй
з пiдготовки до селянськоï реформи. Далi випадний перелiк тих
дiянь, якi здiйснює Семенов. Вiн бере активну участь у пiдготовцi
до видання карти Європейськоï Росiï й Кавказу.
Редагує фундаментальний Статистичний^-статистичний-географiчно-
статистичний словник i пише для нього найбiльш важливi статтi.
Розробляє проект всеросiйського перепису населення (вона вiдбулася
в 1897 роцi) . По сутi вiн стає засновником економiчноï
географiï Росiï. Коли вдається викроïти час, вiн
робить нетривалi екськурсiï по рiзних куточках краïни.
Захоплюючись ентомологiєю, збирає колекцiю жукiв: до кiнця
його життя вона нараховувала 700 тис. екземплярiв i була найбiльшоï
у свiтi.
Майже пiввiку Семенов очолював Росiйське географiчне суспiльство. Пiд
його керiвництвом воно стало справжнiм штабом географiчних дослiджень,
проведених росiйськими мандрiвниками Кропоткиним, Потаниним,
Пржевальськом, Обручевим i iн. Семенов розробляв маршрути й програми
експедицiй, домагався ïхнього матерiального забезпечення. Вiн
завершував свiй життєвий шлях всесвiтньо вiдомим ученим. Бiльше 60
академiй i наукових установ Європи й Росiï обрали його
своïм членом i почесним членом. Його iм'я ввiчнене в 11
географiчних назвах в Азiï, Пiвнiчнiй Америцi й на Шпицбергене, а
одна з вершин Монгольського Алтаю має iм'я Петро Петрович .
Випадкове запалення легенiв звело Семенова Тян-Шанського в могилу 26
лютого 1914 року у вiцi 87 рокiв. Сучасники згадували, що дивна творча
енергiя, яснiсть розуму й феноменальна пам'ять не змiнювали йому до
самих останнiх днiв.
Iз численних своïх нагород вiн найбiльше пишався медаллю Карла
Риттера, що присудило йому Берлiнське географiчне суспiльство в 1900
роцi. Вона виготовлялася зi срiбла. Єдиний раз медаль була
викарбувана iз золота — коли призначалася для Семенова Тян-
Шанського…
Микола Пржевальськ ( 1839-1888) Удар долi був несподiваний i пiдступний:
на самому початку черговоï експедицiï в Центральну Азiю
землепроходец Микола Пржевальськ, знемагаючи вiд спраги, напився води iз
природного струмка — i от тепер вiн, людина залiзного здоров'я,
умирав на руках у товаришiв вiд черевного тифу на березi озера Iссик-
Куль.
Вiн був у зенiтi слави: 24 науковi установи Росiï i Європи
обрали його своïм почесним членом, географiчнi суспiльства багатьох
краïн присудили йому своï вищi нагороди. Вручаючи йому золоту
медаль, географи Великобританiï зрiвняли його подорожi з подорожами
знаменитого Марко Поло.
За своє блукацьке життя вiн пройшов 35 тис. км, небагато не
дотягши до довжини екватора.
I от вiн умирав…
Про мандрiвки Пржевальськ мрiяв з раннього рокiв i завзято готувався до
них. Але гримнула Кримська вiйна — вiн пiшов рядовим в армiю. А
потiм роки навчання в Академiï Генерального штабу. Однак
кар'єру вiйськового аж нiяк не залучала його. Перебування в
Академiï ознаменувалося для Пржевальська лише ськладанням Военно
— статистичного огляду Приамурського краю .
Проте, ця робота дозволила йому стати членом географiчного суспiльства.
На початку 1867 року Пржевальськ представив у Суспiльство план
великоï й ризикованоï експедицiï в Центральну Азiю. Однак
зухвалiсть молодого офiцера здалася надмiрноï, i справа обмежилася
вiдрядженням його в Уссурiйський край з дозволом проводити якi завгодно
вченi вишукування . Але й це рiшення Пржевальськ зустрiв iз захватом.
У цiй першiй своïй подорожi Пржевальськ ськлала найбiльш повний
опис Уссурiйського краю й придбав коштовний експедицiйний досвiд. Тепер
у нього повiрили: для подорожi в Монголiю й краïну Тангутiв —
Пiвнiчний Тибет, про що вiн мрiяв, перешкод не виявилося.
За чотири роки експедицiï(1870 — 1873 р.) удалося внести
iстотнi виправлення в географiчну карту.
В 1876 роцi вiн знову бере курс на Тибет. Першим з європейцiв
Пржевальськ досягає таємничого озера Лобнор, вiдкриває
невiдомий ранiше хребет Алтиндаг i визначає точну границю
Тибетського нагiр'я, установивши, що воно починається на 300 км
пiвнiчнiше, нiж уважалося ранiше. Але проникнути в глиб цiєï
майже не вiдомоï європейцям краïни йому цього разу не
вдалося.
I все-таки через три роки росiянин землепроходец досяг заповiтного
нагiр'я. Абсолютна недослiдженiсть цього району й залучала Пржевальськ,
що направив сюди на початку 1880-х рр. свою експедицiю. Це була сама
плiдна його подорож, що увiнчалася багатьма вiдкриттями. Правда, джерела
Хуанхе Пржевальськовi виявити так i не вдалося(вiн був знайдений лише
зовсiм недавно) , однак росiйською експедицiєю був детально
дослiджений вододiл мiж Жовтою рiкою — Хуанхе й найбiльшоï в
Китаï i Євразiï Блакитною рiкою — Янцзи. На карту
були нанесенi невiдомi ранiше хребти. Пржевальськ дав ïм назви:
хребет Колумба, хребет Моськовський, хребет Росiянин. Одну з вершин
останнього вiн назвав Кремль. Згодом у цiй гiрськiй системi з'явився
хребет, що ввiчнив iм'я самого Пржевальська.
Обробка результатiв цiєï експедицiï зайняла багато часу
й була завершена тiльки в березнi 1888 р.
У ходi всiх своïх експедицiй Пржевальськ, будучи професiйним
географом, зробив вiдкриття, якi могли б принести славу будь-якому
зоологовi або ботанiковi. Вiн описав дикого коня(кiнь Пржевальська) ,
дикого верблюда й Тибетського ведмедя, кiлька нових видiв птахiв, риб i
плазуючих, сотнi видiв рослин … I знову вiн збирався в шлях. Тибет
знову вабив його до себе. Цього разу Пржевальськ твердо вирiшив побувати
в Лхасе.
Але всi плани звалилися. Вiн умирав у своєму наметi, тiльки-но
почавши подорож. Перед смертю вiн попросив супутникiв поховати його
неодмiнно на березi Iссик-Кулю, у похiднiй експедицiйнiй формi… .
1 листопада 1888 р. Миколи Михайловича Пржевальська не стало.
Останнє прохання його була виконана.
На пам'ятнику Пржевальськовi — напис: Перший дослiдник природи
Центральноï Азiï . I ведуть до цього напису десять вирубаних у
ськелi щаблiв. Десять — по числу експедицiй, початих чудовим
мандрiвником, включаючи й ту, останню, перервану настiльки трагiчно.