Релiгiйнi подання людини 12 столiття на прикладi поеми Словi об полицю Игореве

У наш час можна зустрiти величезна кiлькiсть рiзноманiтних лiтературних
творiв. Однi з них великого обсягу, iнших — навпаки, маленького. В
одних вiдомий автор, а в iнших немає. Правда, добутки з невiдомим
автором — рiдкiсть. Одним з них є , наприклад, Слово об
полицю Игореве. Слово об полицю Игореве — пам'ятник, написаний
незабаром пiсля походу Iгоря на половцiв, найiмовiрнiше, мiж 1185 i 1187
р. Це перше лисичанський добуток, що дiйшов до нас, унiкальне по
своєму поетичному рiвнi, — за словами Н.И.Прокоф'єва
Ця повiсть є iсторичним оповiданням, головними героями є
реальнi особи нашоï iсторiï: князь Iгор, Ярослав Мудрий ,
Святослав, Всеволод i iншi. Книга розповiдає про реальну подiю
— походi Iгоря Святославича проти половцiв. За словами вiдомого
дослiдника давньоруськоï лiтератури, це вiдгук на подiï свого
часу, повний ще що не притупилося горя. З одного боку, автор —
простий оповiдач, що випробовує всi тi почуття, що й звичайна
людина. З iншого боку, вiн явно не був простою людиною, тому що вiн дуже
докладно розповiдає нам весь Iгорiв похiд. Цього рядовий воïн
знати не мiг. Тому автор мiг бути дружинником. За словами Д. С.
Лихачова, сам автор Слова …, швидше за все, був наближеним Iгоря
Святославича (вiн йому спiвчуває) або Святослава (вiн
спiвчуває i йому).
Однак ким би не був автор, можна iз упевненiстю сказати, що вiн був,
безсумнiвно, високоосвiченою людиною. Вiн з'являється перед нами i
як досвiдчений, тонкий у своïх судженнях людин. У мiркуваннях вiн
покладався не тiльки на факти, свiдчення сучасникiв, але й на свiй
життєвий досвiд. Практично всi автори в епоху Середньовiччя не
пiдписували своï добутки. Справа в тому, що всi вони були глибоко
вiруючими людьми, у всiм навколо видевшими бога. Навiть перо й папiр, на
якiй вони писали, уважалися святими. Письменники представляли, що сам
бог керує ними, тому вони вважали своï добутки утворами бога.
Крiм того, люди в епоху Середньовiччя думали, що все навколишнє
ïх — живе. Усе, що вони бачили, вони одушевлялися
Тому, люди того часу були дуже марновiрнi. I вони представляли своï
добутки посланнями вiд бога, його дарунками. От чому добутку того часу
нiколи не пiдписувалися. Т.о., авторство Сказання про Бориса й Глiба,
Слова про погибелi Олександра Невського, як i Слово об полицю Игореве, i
багатьох iнших древнiх добуткiв словесностi зараз установити неможливо.
В Словi об полицю Игореве не можна однозначно визначити жанр. Розподiл
добуткiв давньоруськоï лiтератури досить умовно. Це
вiдбувається тому, що схiднослов'янськi книжки не мали
єдиного подання про жанровi категорiï, — за словами Е.
Рогачевской. На початку з'явилися лише церковнi писання, i до 12
столiття вони вже мали струнку систему жанрiв. А от свiтськi добутки, що
з'явилися набагато пiзнiше, не мали, та й просто не могли неï мати
в 12 столiттi, тому що тодi цi добутки були великою рiдкiстю. Саме тому
в Словi… є ознаки багатьох жанрiв. Наприклад, пiснi й
плачучи (плач Ярославiвни), слова й ораторського мовлення (золоте слово
Святослава), крiм того вiйськовоï повiстi (опис битв, вiйни),
билини й т.д. При перекладi на сучасну мову це вiдбивається
перекладачами у виглядi строф рiзного обсягу, рiзноï довгi вiрша,
наявностi або вiдсутностi рими. Читаючи Слово …, розумiєш,
що люди 12 столiття були тiсно пов'язанi iз природою. У рiзних явищах
природи вони бачили пророкування долi або послання вiд бога. По
рiзноманiтних природних знаках люди часто вирiшували, що i як ïм
краще робити завтра, якi справи потрiбно вiдкласти, а якi —
термiново переробити
Висновок про тiсний зв'язок наших предкiв iз природою можна зробити й з
того, що автор Слова … показує почуття героïв через
образи, картини природи. Оповiдання про похiд князiвських вiйськ
супроводжується бiльшою кiлькiстю яскравих описiв природних явищ
(сонячне затьмарення, гроза, сильний вiтер). Навiть у повiстi, що
описує вiйськовi подiï, битви (похiд князя Новгород-
Сiверськоï землi зi своєю дружиною на половцiв), велике увага
придiляється пейзажам, картинам Росiйськоï землi. Для нас,
сучасних читачiв, безсумнiвно, бiльшу цiннiсть буде представляти розгляд
питання про зображення природи в цьому стародавньому добутку. Звичайно
докладно обговорюється особливостi жанру, стилю, питання про
авторство й т.п., що й було коротко освiтлене ранiше. Однак вищезгадана
сторона Слова… недостатньо аналiзується. Але ж саме вона й
заслуговує на особливу увагу й розгляду з боку дослiдникiв
давньоруськоï лiтератури й читачiв
Сучасним людям вони здаються вигадливим вимислом, але за старих часiв на
Русi свято вiрили, що в хащi лiсу коштує хата Довбнi-Яги, а кiт
умiє говорити людським голосом. Для них увесь навколишнiй свiт був
пронизаний чарiвництвом. Така вiра одержала назву язичество, тобто
народна вiра. Слов'яни — язичники вiрили в спорiднення людей з
рiзними тваринами, приносили жертви божествам, що населяють всi навколо.
* Всi божества дiлилися на людиноподiбнi божества (лiсовик, русалка,
полудници), домашнi божества (домовик), божества — чудовиська
(змiй, ящiрка, морський цар i iн.). В образах цих божеств зв'язок людини
iз природою ясно видна. Читаючи Слово…, ми бачимо людини серед
рiк, полiв i лiсiв. Язичники, як уже було сказано, вiрили в багатьох
богiв. Древнiм чоловiчим божеством був Рiд — бог неба, грози й
родючостi
Язичники так само вiрили в бога зерна. — Ярiло, громовержця й
пануючи морських стихiй — Перуна, бога — батька —
Стрибога, небесного бога — Сварога й багатьох iнших. Наприклад,
при описi сонячного затьмарення в Словi…, автор згадує
Сварога, при оповiданнi про грозу й зливу — Роду й Перуна.
Поклонiння ïм вiдбувалося у всiляких формах: вiд простоï вiри
до жертвопринесення. В Словi… слов'янськi боги згадуються дуже
часто, причому не тiльки прямо, але й побiчно. Боян — Велесов
онук, орачi — Дажьбожьи онуки, навiть вiтер названий Стрибожьим
онуком. Виходить, автор Слова… бачить навколо себе мир, створений
богами. Цей мир живе пiд ïхнiм заступництвом. Життя людей
невiддiльне вiд невидимого, могутнього миру богiв. Дуже яскраво подання
русичей про свiт, вiдбивалися й у плачi Ярославiвни
З найдавнiших часiв природа була об'єктом уваги древньоï
лiтератури. Але кожну iсторичну епоху вона розумiлася по-рiзному. Автор
Слова… придiляє оповiданню про природнi явища особлива
увага. Не можна не помiтити, що деякi описи природи в Словi …
досить докладнi, розгорнутi, а деяких — короткi. У розгорнутих
— у деталях описуються всiлякi природнi явища, переданi почуття
людей, якi спостерiгають ïх. Наприклад, малюючи картину сонячного
затьмарення (оповiданню про це присвячується 2 бiльшi строфи в
поетичному перекладаннi Н. Заболоцкого), автор Слова… сполучить як
оповiдання про природне явище, так i описує страх, сум'яття людей,
неспокiйне поводження тварин i птахiв. Розгорнутi описи природи у всьому
добутку мають подiбну композицiю. Спочатку вiдбувається якась
подiя, а потiм воно пiдкрiплюється описом природи. Виходить
емоцiйно багатий епiзод, у якому автор не тiльки розповiдає про
певну подiю, але й створює його образ, мальовничу картину