Романи Бритонского циклу — Артуровы легенди

Артур — реальна особа, проводир бриттiв, в V-VI вв. германських
племен, що вiдступали в Уельс пiд натиском, англов, саксiв i ютiв. У
романах Артур з'являється як самий могутнiй король Європи,
тiльки при його дворi героï може стати справжнiм лицарем. Найбiльш
доконанi лицарi короля Артура об'єднанi назвою лицарi Круглого
стола (символ рiвностi). За круглим столом король виявлявся першим серед
рiвних
Ця рiвнiсть порушувалася лише в сюжетах лицарських романiв, тому що один
з лицарiв Круглого стола (той, чиïм iм'ям названий роман) завжди
виявлявся самих смiливих, сильним, галантним — зразкiв всiх
лицарських чеснот, втiленням лицарського iдеалу. Кретьен де Труа —
закладає основи лицарського роману. Персеваль або Повiсть про
Граале — це останнiй роман письменника, роботу над яким очевидно
перервала його смерть. Слово Грааль, мабуть, кельтського походження й
спочатку позначало якийсь амулет, що охороняв воïнiв вiд загибелi
пiд час битви. Однак у середньовiчних романах воно значить зовсiм iнше.
У романi де Труа це камiнь, а в iнших романах — це чаша
Персиваль — це лицар, головним пошуком якого є пошук грааля.
У першу чергу це пошук духовний, проходження через випробування. Легенда
про Тристане й Iзольду має специфiчну iсторiю. Героï
пов'язанi iз британськими островами, але джерела легенди у Францiï
в Детруа, Беруля. Завдяки ïм з'явилися англiйськi, нiмецькi
версiï про Тристане й Iзольду. Але первиннi обробки легенди про
Тристане й Iзольду (називанi скрiзь прототип) не дiйшли до нас. Є
тiльки реконструкцiï. Роман Тристан i Iзольда — не зовсiм
традицiйний лицарський роман. Романи архаïчнi й випереджають романи
Бритонского циклу. Це iсторiя любовi, одна з перших у своєму родi.
Тристан i Iзольда не можуть пiти вiд своïх почуттiв — у цьому
й архаïчнiсть. Але саме почуття мотивоване испитием любовного напою
— це був не злий намiр, це випадково трапилося, що породило
пристрасть мiж головними героями. Тут ми бачимо мiфологiчнi мотиви. Далi
класичнi приклади закоханостi. Всi героï — лицарський iдеал,
кожний розумiє один одного. Король Марко не зол — вiн
бачить, як героï згоряють вiд пристрастi
Цикл романiв про Тристане й Iзольду коштує трохи особняком серед
iнших середньовiчних романiв. В основi легенди лежать, iмовiрно, якiсь
iсторичнi подiï VIв. Добуток написаний по iншiй моделi, чим типовi
лицарськi романи, у ньому є лише елементи конструкцiï роману
дороги, майже не представленi куртуазнi правила любовi, є трохи
дуже древнiх елементiв. Таке початок роману: король Марко пiд тиском
придворних дає згоду на одруження. Але жениться вiн не хоче. У зал
влiтає птах i роняє iз дзьоба золотий волосся Король
вiдправляє своïх наближених на пошуки дiвчини з такими
волоссями — тiльки на нiй вiн жениться. Це дуже древнiй мотив, у
якому немає нi тiнi натяку на куртуазнi розумiння любовi. На
пошуки дiвчини вiдправляється й племiнник Марка Тристан, по дорозi
бореться iз драконами (також древнiй мiфологiчний мотив). Його,
пораненого, отруєною отрутою з мови дракона, що втратив
свiдомiсть, знаходить i вилiковує Iзольда, Тристан
випробовує сильне почуття — провiсник великоï любовi
(це, навпроти, новий мотив, що втiлює концепцiю любовi 12
столiття).
Виникає моральний конфлiкт: як васал Марка, Тристан повинен
доставити дiвчину королевi, а як людина вiн випробовує до неï
(причому взаємно) прихильнiсть, що неминуче повинна перерости в
любов. Отут i позначається генiальнiсть невiдомого автора.
Очевидно, вiн сам раздираем протирiччям: як людина 12 столiття, вона
захищає принципи васальноï вiрностi, святостi феодального
шлюбу й одночасно хоче оспiвати силу любовi, що, вiдповiдно до
куртуазноï концепцiï виникає поза бараком. Як вийти iз
цього протирiччя?
И письменник знаходить свiй, авторський спосiб дозволу конфлiкту: вiн
з'єднує легенду любовi Тристана й Iзольди з легендою про
чарiвний напiй. Пiд час повернення на кораблi з Iрландiï в Британiю
молодi героï випадково (випадок — новий елемент авторського
оповiдання) випивають любовний напiй, виготовлений служницею Iзольди, що
бажала допомогти своïй господарцi й Марку перебороти вiдчуження й
випробувати в шлюбi любов, що нiякою силою не можна зруйнувати. Тепер
любов Тристана й Iзольди, що зародилася з першого погляду героïв
один на одного, спалахує як непереборна пристрасть
Мотив любовного напою дозволяє авторовi зняти всi моральнi
обвинувачення стосовно Тристану й Iзольди навiть пiсля того, як вона
вийшла замiж за короля Марка, i, навпроти, у самiм непривабливому свiтлi
представити донощикiв — придворних, що заважають закоханим, i, в
остаточному пiдсумку, що стали однiєï iз причин
ïхньоï загибелi. Автор створює роман про нещасну любов,
що проте сильнiше смертi. Ця тема стане однiєï iз самих
плiдних сюжетних схем влитературе.