Символ цiлоï епохи (по повiстi Солженицина Один день Iвана Денисовича)

Оповiдання (або, по визначенню деяких дослiдникiв, повiсть) Олександра Iсайовича Солженицина Один день Iвана Денисовича був задуманий автором на загальних роботах в Экибастузском Особливому таборi взимку 19501951 р. Задум був здiйснений в 1959 р. спершу як Щ-854 (один день одного зэка), бiльше гострий полiтичний, причому автор пояснює свiй задум так: Як це народилося. Просто був такий табiрний день, важка робота, я тягав носилки з напарником, як потрiбно б описати увесь табiрний свiт одним удень.
Образ Iвана Денисовича виник на основi реального прототипу, яким став солдатiв Шухов, що воював разом з автором у радянсько-германську вiйну (але нiколи що не вiдбувала покарання), а також завдяки спостереженням за життям бранцiв i особистому досвiду автора, придбаному в Особливому таборi, де вiн працював муляром. Iншi персонажi взятi з табiрного життя з них справжнiми бiографiями
Задумаємося на мить: Солженицин , не витрачаючи зусиль на пошуки приголомшливого сюжету, розповiдає про табiр як про щось давно й мiцно iснуючому, зовсiм не надзвичайному, що має свiй регламент, буденний звiд правил виживання, свiй фольклор, свою табiрну мораль i устояну дисциплiну. Авторовi не потрiбно було далеко ходити за темами й iдеями в той час вистачало матерiалу навiть для багатотомного академiчного видання (хоча багато чого, по зрозумiлих причинах, замовчувалося).
Будь-яка подробиця в повiстi буднична й символична Вона вiдсiяна, причому не самим автором, а багатьма роками табiрного буття. Вiдiбрано й жаргон, що став подiєю, вiдкриттям пiсля публiкацiï повести. Тут уже своя фiлософiя, своï скорочення слiв, особливi знаки. Але буденнiсть трагедiï вражає найбiльше: У таборi от хто подихает: хто миски лиже, хто на санчастину сподiвається, так хто до кума ходить стукати. Нiяк не годилося з ранку мочити валянки. Машина табору заведена, працює в заданому режимi, до секретiв його функцiонування звикли все: i табiрнi роботяги, i що прибудувалися потеплее ловкачi, i негiдники (недоумки). I сама охорона. Вижити тут значить забути про те, що сам табiр це катастрофа, це провал…
Читаючи добуток, мимоволi задаєшся питанням: хто ж у повiстi присвячує читача в цi видимi секрети, дрiбнi таємницi виживання (наприклад, подати сухi валянки бригадировi, протягти в барак дрова, обiйти завстоловой, непомiтно привласнити зайву плошку баланди, позичити за сигарету ножик)Легко помiтити, що в повiстi як би два оповiдачi, що активно допомагають один одному. Ми чуємо голос автора й самого Iвана Денисовича, те лежачого ранком пiд ковдрою й бушлатом, те бегущего на мороз i думаючого про те, куди них поженуть працювати. Автор по-своєму знає самого Iвана Денисовича, вiн по сутi творить його, передає йому значиму частину свого життєвого досвiду: так, вся знаменита сцена кладки стiни це явно епiзод з бiографiï письменника. Ланцюжок дiянь, помислiв героя став ланцюжком актiв, що затверджують його моральну велич i, отже, подання самого письменника про красу й iдеальну людину, що живе не по неправдi
Уже першi митi життя Iвана Денисовича на сторiнках повести говорять про розумну незалежнiсть героя, мудрому покорстве долi й про безперервне творення особливого духовного простору, якоïсь внутрiшньоï стiйкостi. Весь табiр i праця в ньому, хитрiсть виживання, навiть праця на будiвництвi Соцгородка страшний шлях, що розтлiває, в обхiд всьому природному, нормальному. Тут царює не праця. А iмiтацiя працi Всi жадають неробства
Обставини змушують Шухова якось пристосовуватися до всього, що його оточує. Але в той же час герой виявився здатним захопити й iнших своïм моральним будiвництвом. Вся справа в тому, що Iван Денисович, говорячи його ж мовою, неправильний лагерник, перший праведник серед народних героïв письменника
Варлам Шаламов, прочитавши одним з перших повiсть, висловив наступну оцiнку, побачивши в Шухове мужика-праведника: Це табiр з погляду табiрного роботяги, що знає майстернiсть, умiє заробити Одним з таких творцiв став А. И. Солженицин. Не випадково, мiркуючи про ролi художника слова, вiн видiляє вiдповiдно до лiтературних традицiй XIX столiття два типи письменникiв. Один думає себе творцем незалежного духовного миру й звалює на своï плечi акт утвору цього миру. Iншоï знає над собою силу вищу: не ïм цей мир створений… художниковi дано лише гострiше iнших вiдчути гармонiю миру, красу й неподобство людського внеску в нього й гостро передати це людям
Мистецтво й, зокрема, лiтература мають можливiсть розповiсти людям про ïх самих, розкрити схованки душi, зрозумiти людину й допомогти йому не погубити краще, що приховано в ньому. Це основнi принципи гуманiзму, на яких будується творчiсть письменника
Про минуле Iвана Денисовича знаємо ми мало. Жив Шухов у маленькому селi. Почалася вiйна на вiйну пiшов i воював чесно; потiм армiю оточили, багато хто потрапили в полон, але Шухов з полону бiг, його обвинуватили в зрадi: мол, завдання нiмецькоï розвiдки виконував. Яке ж завдання нi Шухов сам не мiг придумати, нi слiдчий. Так i залишили просто завдання. Умирати нiзащо нi про що було нерозумно, безглуздо, протиприродно. Шухов вибрав життя хоч табiрну, убогу, болiсну, але життя, i отут завданням його стало не просто вижити як-небудь, за всяку цiну вижити, але винести це випробування долi так, щоб за себе не було совiсно, щоб зберегти повагу ксебе.
В Iвана Денисовича руки робочоï людини, а око майстри, звичка майстра. Щоб краще зрозумiти Шухова, треба пам'ятати, що вiн не так простий, щоб до всякоï працi, який вiн не будь, ставитися не перебираючи. Робота, мiркує Iван Денисович, вона як цiпок, кiнця в нiй два: для людей робиш якiсть дай, для дурня робиш дай показуху. Та робота, що зазрячи або по порожньому примусi, не по душi Шухову.
От отут i проявляється цiкавий парадокс, зв'язок iз загальною iдеєю повести. Коли на картину працi примусового як би напливає картина працi вiльного, працi по внутрiшньому спонуканню, це змушує глибше й гострiше зрозумiти, чого коштують такi люди, як наш Iван Денисович i яка злочинна безглуздiсть тримати ïх удалинi вiд рiдного будинку, пiд охороною автоматникiв, за колючим дротом
Крiм працi, iнша внутрiшня опора Iвана Денисовича, що допомагає йому жити й затверджуватися, це його вiдносини з людьми: сусiдами по вагонке, товаришами по бригадi. Чи не на кожнiй сторiнцi ми переконуємося, що роки каторги не змусили Шухова озлобитися, озлобитися. Але в ньому збереглися всупереч усьому доброта, чуйнiсть, серцеве, доброзичливе ставлення до людей, за яке йому в бригадi платять тим же.
Пiсля Шухова бригада другий головний герой повести Солженицина. Бригада як щось строкате, шумне, рiзнорiдне, але в той же час i як одна бiльша сiм'я (Як сiм'я бiльша. Вона i є сiм'я, бригада). Цi люди можуть здаватися з боку жорстокими, грубими, але вони нiколи не вiдмовлять у пiдтримцi. Тому недоречно мiркувати про трагедiï самiтностi Iвана Денисовича. Мовлення в повiстi йде про iншу трагедiю трагедiï чесних людей, що стали жертвами сваволi й насильства
У повiстi перед читачами проходять десятки осiб, сусiдiв Iвана Денисовича по бараку, наглядачiв, конвойних. I художня концентрированность цього тексту така, що бiльшiсть iз них, навiть вiдзначенi двома-трьома летучими штрихами, надовго залишаються в пам'ятi. Морський офiцер Буйновский i сумлiнний роботяга Сенька Клевшин, що бiг з Бухенвальда, щоб виявитися в радянськiй неволi; московський кiнорежисер Цезар Маркович у пухнатiй шапцi й зi своïми столичними розмовами про мистецтво; i занепалий украй, що пiдбирає недокурки Фетюков… Селяни, солдати, люди iнтелiгентського кола, вони думають багато про що по-рiзному й говорять про рiзний не тiльки про повсякденний табiрний побут, але й про те, iз чим зв'язано ïхнє минуле: про колективiзацiï, про вiйну, про мистецтво, про те, як живе село . Це дуже важливi сторiнки книги. Чого коштує одна iсторiя життя бригадира Тюрина, розказана ïм самим, разюче по своïй глибинi й силi мiсце в повiстi!
Для Солженицина не iснує розподiлу на простий люд i iнтелiгентiв, у таборi вiн бачить бiльше загальне й важливе розходження: людей трудових i людей, свiдомо або несвiдомо паразитуючих на чужiй працi
Подання про Iвана Денисовичевi було б неповним, якби Солженицин показав нам тiльки те, що зближає Шухова з його товаришами на нещастя, i не побачив у табiрному середовищi своïх протирiч i контрастiв. Мова йде про таємну ворожнечу ув'язнених зi стукачами, подiбними до якогось Пантелєєва, якого залишають удень пiд видом хворого в бараку i який вселяє Iвановi Денисовичевi насторожене й бридливе почуття. Читаючи повiсть, ми не тiльки довiдаємося побут життя ув'язнених, ïхню пiдневiльну роботу й убогий радостями побут. Ми довiдаємося там людей, у кожному з яких вiдгукнулося щось типове, iстотне для розумiння часу. Захоплює в добутку рiвень правди без ухильностi й компромiсiв, правди палючоï й несподiваноï, iз глибокоï, властивоï росiйськоï традицiï болем за людину. Впадає в око вибiр героя, чиïм поважним iм'ям та по батьковi названа повiсть. Це самий звичайний рядовий селянин, один з безмовних мiльйонiв, i його очами автор побачив задротове життя iз брудноï вагонки в смердючому задушливому бараку, з колони людей, що бредуть по морозi на каторжну роботу, поглядом исподлобья над мискою з рiдкою баландою… Олександр Iсайович Солженицин створив воiстину народний характер
Гуманiстичний пафос цiєï повiстi, як i iнших добуткiв, рiднить письменника iз творцями лiтератури XIX столiття. Найбiльша заслуга А. Солженицина укладена в його пекучому прагненнi до вiдшукання правди й у вимогливiй добротi до людей. Завершуючи нобелiвську лекцiю, А. И. Солженицин вимовив пророчi слова, що вiдбили його позицiю письменника- гуманiста, борця за справедливiсть: Простий крок простоï мужньоï людини: не брати участь у неправдi, не пiдтримувати помилкових дiй!.. Письменникам же й художникам доступно бiльше: перемогти неправду!.. Проти багато чого у свiтi може вистояти неправда але тiльки не проти мистецтва… От чому я думаю, друзi, що ми здатнi допомогти миру в його розпечену годину. Не вiдмовлятися неозброєнiстю, не вiддаватися безтурботного життя але вийти на бiй!
У росiйськiй мовi улюбленi прислiв'я про правду. Вони наполегливо виражають чималий важкий народний досвiд i iнодi разюче: Одне слово правди увесь свiт перетягнеться
От на такому мнимо фантастичному порушеннi закону збереження мас i енергiй заснована й моя власна дiяльнiсть, i мiй заклик до письменникiв миру