П'єса Вишневий сад, будучи завершенням росiйського критичного реалiзму

Вишневий сад цей верховий добуток А. П. Чехова. Комедiя закiнчена в 1903
роцi. Епоха найбiльшого загострення соцiальних вiдносин, бурхливого
суспiльного руху, пiдготовки першоï росiйськоï революцiï
знайшла виразне вiдбиття в останньому великому добутку драматурга. В
Вишневому саду позначилася загальнодемократична позицiя Чехова. У
п'єсi в критичному планi показаний мир буржуазнi-буржуазну-буржуазне-буржуазна-дворянсько^-
буржуазний i у свiтлих тонах змальованi люди, що прагнуть до нового
життя. Чехiв вiдгукувався на самi злободеннi запити часу. П'єса
Вишневий сад, будучи завершенням росiйського критичного реалiзму,
уразила сучасникiв своєю надзвичайною правдивiстю
Хоча Вишневий сад заснований цiлком на побутовому матерiалi, у ньому
побут має узагальнююче символiчне значення. Не сам по собi
вишневий сад у центрi уваги Чехова: символiчно сад це вся Батькiвщина.
Тому темою п'єси є доля Росiï, ïï
майбутнє . Iдуть зi сцени ïï старi хазяï дворяни,
приходять на змiну капiталiсти. Але ïхнє панування
недовговiчне, тому що вони руйнiвники краси. Однак прийдуть теперiшнi
хазяï життя, i перетворять Росiю у квiтучий сад
Iдейний пафос п'єси в запереченнi дворянсько-помiсного ладу, що як
зжив себе. Разом з тим письменник затверджує, що буржуазiя, що
приходить на змiну дворянству, незважаючи на ïï
життєдiяльнiсть, несе iз собою руйнування
Подивимося, якi представники минулого в Вишневому саду. Любов
Андрiïвна Раневская легковажна, порожня жiнка, що не бачить навколо
себе нiчого, крiм любовних захоплень, прагнення жити красиво, легко.
Вона проста, зовнi чарiвна, так само зовнi й добра: п'яному жебраковi
бурлацi дає п'ять рублiв, запросто цiлується з покоïвки
Дуняшей, ласкаво обходиться з Фiрсом. Але доброта ïï умовна,
iстота ïï натури в егоïзмi й легкодумствi: Раневская
роздає бiльшi милостинi, у той час як домашнi слуги голодують;
улаштовує непотрiбний бал, коли нема чим сплатити борги; зовнi
вона пiклується про Фiрса, розпоряджаючись вiдправити його в
лiкарню, але його забувають у забитому будинку. Раневская зневажає
й материнськими почуттями: ïï дочка протягом п'яти рокiв
залишалася на пiклуваннi безладного дядька. Рiдним мiсцям вона
радується лише в день приïзду, вона засмучена продажем
маєтку, але тут же радується можливостi вiд'ïзду в
Париж. А коли вона говорить про любов до Батькiвщини, то перериває
себе зауваженням: Однак же треба пити кава! Звикла велiти, Раневская
наказує Лопахину дати ïй грошi. Переходи Любовi
Андрiïвни вiд одного настрою до iншого несподiванi й швидкi: вiд
слiз вона переходить до веселощiв. По-моєму, характер
цiєï жiнки дуже вiдразливий i неприємний
Безпомiчн i млявим є й Гаïв, брат Раневской. Усе в ньому
смiшно й безглуздо: i його гарячi завiрення, що вiдсотки за маєток
будуть заплаченi, супроводжуванi вiдправленням льодяника в рот, i
патетичне мовлення, звернене до шафи. Про несерйознiсть i мiнливiсть
цiєï людини говорить i те, що плаче, привезя звiстку про
продаж маєтку, але, почувши стукiт бiльярдних куль, перестає
плакати
Слуги в комедiï це теж символ старого життя. Вони живуть за
правилом мужики при панах, добродiï при мужиках i iншого уявити
собi не можуть Горький, характеризуючи колишнiх хазяïв саду писав,
що вони егоïстичнi, як дiти, i в'ялi, як старi, паразити,
позбавленi сил знову присмоктатися до життя.
Особливе значення надавав Чехов купцевi Лопахину: Е роль Лопахина
центральна. Якщо вона не дасться, то значить i п'єса вся
провалиться. Лопахин приходить на змiну Раневским i Гаевим. Вiдносну
прогресивнiсть цього буржуа драматург бачить у тiм, що вiн енергiйний i
дiловитий, розумний i заповзятливий; вiн працює з ранку до вечора.
Його практичнi ради, якби Раневская прийняла ïх, урятували б
маєток. У Лопахина тонка, нiжна душа, тонкi пальця, як в артиста.
Однак вiн визнає лише утилiтарну красу. Переслiдуючи мети
збагачення, Лопахин знищує красу вирубує вишневий сад
Панування Лопахиних минуще. Ïм на змiну прийдуть новi люди Трофимов
i Аня. У них втiлюється майбутнє краïни
У Пете Чехов втiлив спрямованiсть у майбутнє. Трофимови утягуються
в суспiльний рух. Саме Петро прославляє працю й призиває
трудитися: Людство йде вперед, удосконалюючи своï сили. Усе, що
недосяжно для нього тепер, когданибудь стане близьким, зрозумiлим,
тiльки от треба працювати, допомагати всiма силами тим, хто шукає
iстину. Правда, конкретнi шляхи до змiни суспiльного устрою Трофимову не
яснi. Вiн лише декларативно кличе до майбутнього. I драматург надiлив
його рисами чудакуватостi (згадаємо епiзод пошукiв калош або
падiння зi сходи). Але все-таки його заклики будили оточуючих людей i
змушували дивитися вперед.
Трофимова пiдтримує Аня, дiвчина, поетично настроєна,
захоплена. Петя призиває дочку Раневской перевернути життя. I у
фiналi комедiï Аня й Трофимов прощаються з минулим i вступають у
нове життя. Прощай, старе життя! говорить Аня. А Петя вторить ïй:
Здраствуй, нове життя! Цими словами й самим письменником привiтав нову
епоху в життi своєï краïни
Отже, в Вишневому саду, як i в iнших п'єсах Чехова, є
реалiстична символiка. Символiчно сама назва Вишневий сад. Сад
нагадує про важке минуле. Ваш дiд, прадiд i всi вашi предки були
крiпосники, що володiли живими душами, i невже з кожноï вишнi в
саду, з кожного листка, з кожного стовбура не дивляться на вас людськi
сутi говорить Трофимов. Але квiтучий сад це символ взагалi краси
Батькiвщини, життя. Символични звуки, особливо наприкiнцi п'єси:
удар сокири по дереву, звук струни, що лопнула. З ними асоцiюється
кiнець старого життя. Символiка тут дуже прозора: iде старе життя, на
змiну ïй iде нова
Дуже сильно вiдчувається оптимiзм Чехова. Письменник уважав, що
прийде свiтле, радiсне життя. Однак як би це грубо не звучало,
сьогоднiшня Росiя це убожiючи смiтник свiтових вiдходiв, а не квiтучий
сад. I сучасне життя змушує засумнiватися в словах великого
драматурга