Свiтогляд — Морiс Метерлинк (1862-1949)

Найвiдомiший письменник Бельгiï, а також найвiдомiший представник
символiстськоï драматургiï. Найбiльш яскрава особливiсть його
творчостi — це двоемирие. За видимим земним життям ховається
щось невидиме, невiдоме й страшне. Метерлинк насамперед мiстик
З його погляду, життя людини трагична в принципi, трагедiя укладена не в
якихось катастрофах, видимих жахах, нещастях, а в щоденному
повсякденному iснуваннi людини, у самому фактi iснування окремоï
людини, приреченого на смерть. Метерлинк уперше пiдняв проблему
людського iснування, що дуже докладно буде розглядати екзистенцiалiзм
— фiлософський i лiтературний напрямок 20 столiття. Сам факт
iснування окремоï людини, окремого, одиничного я дивний,
незбагненний i тому страшно. Як це можливо, що iсную я, що є
центром всесвiту, що бачить цей мир, без якого мир би не iснував, i як
можливо, що iснують численнi iншi я, якi теж уважають себе центрами
вселеноï, а хто такий для них я, просто якийсь мовець i
об'єкт, що рухається?
Нарештi, як це можливо, що мене коли-небудь не стане, хто ж стане бачити
цей мир — iнший, але iнший, це не я? Як це можливо — смерть,
що це — неiснування, навiщо тодi було життя?
Людина завжди самотня, вiн завжди перебуває один на один з
Незбагненним, зi смертю, вiчнiстю й т.д. Головне завдання людини —
забути про цьому, усе, що людина робить у життi — тiльки для того,
щоб забути про свою смерть, не думати про неï, не думати й про
життя, про ïï змiст i безглуздiсть. Тому всi подiï,
боротьба, страстi людського життя — це щось другорядне, це ширма,
шторка, заслiнка, за якоï ховається людина вiд самого себе.
Але неминуче наступає момент самотнiх, смутних роздумiв, момент
мовчання, бездiяльностi, людина наодинцi сам iз собою, зi своєю
смертю — це найстрашнiше: самотня людина, мовчачи сидячий у
своïй темнiй кiмнатi. Все це Метерлинк описав у своïй
теоретичнiй книзi Скарб смиренних, главу з якоï Трагедiя кожного
дня ви можете прочитати вхрестоматии.
Поетика. У п'єсах Метерлинка величезну роль грають паузи,
мовчання, рiзноманiтнi звуки, якi чутнi лише в тишi — шерехи,
шелести й т.д. Намагаючись пiти вiд цiєï тишi, героï
Метерлинка заводять самi дурнi, безглуздi розмови, люди часто говорять
просто для того, щоб що-небудь говорити, щоб не мовчати. Цi нескладнi
дiалоги повиннi дати вiдчуття абсурдностi, безглуздостi й жаху людського
iснування. За словами потрiбно вловити щось бiльше значне, тому в
п'єсах Метерлинка бiльшу роль грає пiдтекст, як i в Чехова
Найбiльш песимiстичнi раннi п'єси 1890-х рокiв. Слiпi (1890)
— кiлька слiпих чоловiкiв i жiнок сидять у лiсi й чекають
провiдника, що кудись пiшов, вони живуть у притулку для слiпих i от
вийшли на прогулянку. Провiдника досi немає, тривога слiпих
наростає, вони ведуть один з одним розмови, щоб заглушити цю
тривогу й почуття цiлковитоï самiтностi, що ïх охоплює в
тишi, у тишi вони повнiстю втрачають зв'язок з миром. Вони говорять про
свою самiтнiсть, про те, що не розумiють, що таке мир, що таке вони
самi. Зрештою ïх охоплює жах: ïх кинули, вони в панiцi
починають шарити руками навколо, i один з них натикається на
остиглий труп провiдника — старого священика, що,
виявляється, умер i увесь час сидiв мiж ними, поки вони його
чекали. Потiм вони чують чиïсь дивнi кроки, серед них є одна
видюча дитина, побачивши когось вiн запекло кричить вiд страху: прийшов
хтось страшний, видимо, це Смерть
Слiпi — це символ сучасного людства, що ослiпло, тобто потерявшего
орiєнтири, мети, змiсти, що втратив релiгiйну вiру (недарма
ïхнiй померлий провiдник — священик). I тепер людство здатне
тiльки брести навмання, але в результатi його очiкує загибель
Найцiкавiша п'єса Метерлинка Там, усерединi (1894), вона дуже
коротка, є в хрестоматiï. Два героï коштують перед
будинком, дивляться у вiкно на те, що вiдбувається там, усерединi,
розмовляють i не зважуються ввiйти. Справа в тому, що ïм доручено
повiдомити мешканцям будинку страшну звiстку: ïхня дочка раптово
утопилася. Там за вiкном нiчого не пiдозрюють, займаються повсякденними
справами, смiються, а цi двоє повиннi ввiйти й все це зруйнувати.
I для них цi повсякденнi справи за вiкном, у будинку здобувають
незвичайний iнтерес i значущiсть. Ситуацiя яскраво передає трагiзм
людського життя. Трагедiя може постукатися в будинок кожному в будь-яку
хвилину, тому що ми не знаємо, що в людей навiть самих нам
близьких там усерединi, у душi. дiвчина, Що Потонула, була дуже
потайливоï, нiхто не знав, що в неï на душi, нiхто навiть i
подумати не мiг, що вона здатна на таке. Коли один з вартих заходить у
будинок, у вiкна збирається полдеревни подивитися на реакцiю
батькiв Бiльше пiзнi п'єси Метерлинка бiльше оптимiстичнi.
Найвiдомiша серед них Синiй птах (1908). Добуток багато в чому дуже
наïвне, по-детски оптимiстичне, але одночасно мудре. Ярчайшим
образом у нiй виявилася iдея двоемирия.
Головнi героï — хлопчик Тильтиль i дiвчинка Митиль —
вiдправляються на пошуки синього птаха для хвороï сусiдськоï
дiвчинки. Синiй птах — символ щастя. Стара сусiдка
обертається феєю й дає ïм шапочку iз чарiвним
алмазом, що допомагає бачити сховану сутнiсть, душу всiх явищ,
предметiв i iстот. Вони бачать ожилi душi собаки, кiшки, хлiба, води,
свiтла й т.д. Усе разом подорожують по iнший свiтах. Не буду говорити
про усi свiти, де вони побували, тiльки про самих цiкавий
1) Спочатку вони попадають у Краïну спогадiв, де живуть ïхнiй
померлий дiдусь i бабуся. Виявляється, що вмерли всього лише
сплять, але прокидаються й радуються, що як тiльки живуть про ïх
згадують. Частiше згадуйте про тих, хто вмер
2) Цвинтар. Там вiдбулося щось несподiване. Тильтиль повернув чарiвний
алмаз i чекав, що з могил вийдуть душi мерцiв, але з розкритих могил
пiднялися букети квiтiв. Виявляється, у могилах нiкого
немає. Мертвих нi, тому що люди, ïхньоï душi
безсмертнi. 3) Сади блаженств. Блаженства — живi iстоти,
ïхнiй два види. Поганi, товстi, грубi — Блаженство бути
богатим, п'яним, нiчого не знати й т.д. Є Блаженство, про яке
дiтям знати ще рано. Гарнi блаженства — Радiсть бути добра,
справедливим i т.д. Головна радiсть — Радiсть материнськоï
любовi, з'являється у виглядi мамiв Тильтиль i Митиль, але
тiльки вона ошатнiше, гарнiше, моложе. Вони хочуть, щоб вона була
завжди такий i на землi. А вона ïм говорить, що вона завжди
така, але тiльки усерединi, у душi: треба навчитися бачити крiзь
повсякденну зовнiшнiсть внутрiшню красу. I це найважливiша iдея
п'єси
3) Царство майбутнього — там живуть дiти ожидающие свого
народження на землi. З кожним днем вони стають усе моложе,
зменшуються, чим менше дитина, тим ближче дата його народження
Вернувшись додому й прокинувшись ранком (а вся ïхня подорож тривало
одну земну нiч), вони бачать усе в новому свiтлi, всi ïм
здається незвичайним, гарним, значним, вони знають, що у всього
є схована живаючи душу, скрiзь ховається таємниця.
Синього птаха вони так i не знайшли, зате раптом виявилося, що синiй
птах — це ïх домашнiй синiй дрiзд, але наприкiнцi вiн летить
вiд них, тому що вони й люди взагалi не навчилися бути досить добрими й
любити, щоб бути щасливими. Виходить, щастя в любовi й добротi
В 1918 р. Метерлинк написав продовження Синього птаха — Заручення.
Про те, як 16-лiтнiй Тильтиль шукає собi наречену. Фея
збирає 6 дiвчин, якi подобаються йому, i всi вони вiдправляються в
краïну предкiв i краïну дiтей, щоб його предки i його дiти
вибрали йому кращу дружину. Iдея наступна: людина iснує не сам по
собi, вiн ланка величезного ланцюжка життя, воно пов'язаний iз предками
й нащадками, несе перед ними вiдповiдальнiсть. Народжуючись, людина
приходить у мир, обладнаний предками, користується всiм, що
створили iншi й повинен бути вдячний iм. З iншоï сторони вiн несе
вiдповiдальнiсть i за благополуччя дiтей i взагалi нащадкiв, повинен
передати ïм естафету життя. I от ця вiдповiдальнiсть перед предками
й нащадками i є той стрижень життя, що не дає людинi впасти,
збитися зi шляхи й загинути. Така iдея п'єси
В 1911 р. Метерлинк одержав нобелiвську премiю