Доля людини в громадянськiй вiйнi

Громадянська вiйна 1918-1920 рокiв — один iз самих трагiчних
перiодiв в iсторiï Росiï; вона вiднесла життя мiльйонiв,
змусила. зштовхнутися в жорстокiй i страшнiй боротьбi народнi маси:
рiзних станiв i полiтичних поглядiв, але однiєï вiри,
однiєï культури й iсторiï.
Вiйна взагалi, а цивiльна зокрема — дiйство споконвiчно
протиприродне, але адже в джерел будь-якоï подiï коштує
Людина, його воля й бажання: ще Л. М. Толстой затверджував, що
об'єктивний результат в iсторiï досягається шляхом
додавання воль окремих людей у єдине цiле, в одну результуючу.
Людина — крихiтна, часом невидима, але разом з тим незамiнна
деталь у величезному й складному механiзмi вiйни. Вiтчизнянi
письменники, що вiдбили у своïх добутках подiï 1918-1920
рокiв, створили ряд життєвих, реалiстичних i яскравих образiв,
поставивши в центр оповiдання долю Людини й показавши вплив вiйни на
його життя, внутрiшнiй мир, шкалу норм i цiнностей.
Будь-яка екстремальна ситуацiя ставить людину у вкрай складнi умови й
змушує його виявити самi значнi й глибиннi властивостi характеру;
у боротьбi доброго i злого почав душi перемагає найсильнiше, а
чинений людиною вчинок стає пiдсумком i наслiдком цiєï
боротьби. I нерiдко корисливi iнтереси й страх беруть гору над кращим у
людинi; така ситуацiя, наприклад, зображена в романi А.
Фадєєва Розгром: Мечик, по своєму ж легкодумству i
юнацькiй захопленостi попав у загiн, виявляється абсолютно
непристосованим до тяжких умов вiйни, поводиться низько й негiдно. У
нього немає елементарного почуття боргу, вiн не здатний
пiклуватися не тiльки про iншi (Варi й навiть своєму конi), але й
про себе; це слабкий, легкодухий, егоïстичний i тому непотрiбна на
вiйнi людина. Мечик — тягар для загону; у фiналi ж нагромадилися в
його душi страх i боягузлива ненависть до вiйни вихлюпуються —
Мечик вiддає загiн, бiжить iз нього. Мотив втечi й зрадництва
звучить i в iншому добутку, присвяченому темi Громадянськоï вiйни,
— п'єсi М. Булгакова Днi Турбiних. Тут гетьман i його
наближенi залишають напризволяще цiле мiсто, бiжать, рятуючи лише
своï життя. Бiжить i Тальберг, причому його провина навряд чи
менше: ця людина залишає в небезпецi дружину i ïï
братiв. Тальберг недостойний спiвчуття, а тим бiльше поваги (Олена так i
говорить Шервiнському: Не люблю я його й не поважаю). Дiйсно, всi те
гiрше, що може виявитися в людинi у важкий час — боягузтво,
низькiсть, себелюбнiсть, — втiлено в цьому явно нелюбимому
героï Булгакова. Iнший герой, Шервiнський, є присутнiм при
втечi гетьмана, нiяк йому не перешкоджаючи (iмовiрно, усвiдомлюючи
марнiсть всiх спроб), але пiсля втечi повiдомляє Турбiних про
небезпеку, тобто поводиться максимально чесно й шляхетно в умовах
безчесноï гри гетьмана i його команд. Складнiсть ситуацiï
полягає, зокрема, у тiм, що моральний вибiр, чинений людиною, не
завжди може бути однозначний, i шляхетна людина, пристосувавшись до
зовнiшнiх умов, здатний принести об'єктивно бiльше добра
навколишньоï. Якби не новини вiд Шервiнського, Турбiни не встигли б
пiдготуватися до захисту, а нi вiд кого iншого цю iнформацiю одержати
було неможливо. Проблема ще й у тiм, що чималiй людинi часом доводиться
переступати через своï принципи, — вiйна диктує новi
правила й норми. В оповiданнi I. Бабеля Мiй перший гусак герой робить
змушене вбивство (хоча й гусака), при цьому, природно, порушує
моральнi закони; але на вiйнi вбивство морально виправдано, смерть
— у порядку речей, особливо якщо є реальна необхiднiсть
переступити закон не убий (у випадку з Лютовим — героєвi
просто неможливо було б жити далi з козаками). Людинi доводиться iти на
компромiс iз собою, тому що вiйна мiняє поняття про моральнiсть i
аморальнiсть, про припустимий i про неприпустимий; навкруги смерть, що
уже не сприймається як щось особливе. У двох iнших оповiданнях
Бабеля, Лист i Берестечко (обоє входять у цикл Кiнармiя), автор
показує свiдомiсть, покалiчена вiйною; у першому — солдата
Курдюкова, у найперших рядках свого листа матерi запитувача про
улюбленого жеребця Степанку, а лише по-друге брата, що сповiщає
ïï про смертi, i батька. I сама смерть описується з
льодову душу спокоєм, у подробицях. Сцена вбивства старого
єврея жахає щоденнiстю, у сприйняттi героя нiчого видатного
в нiй немає; видиме, герой бачить таке не в перший i не
востаннє, i тим бiльше страшно звучить кинута вбивцею фраза: Якщо
хто цiкавиться, нехай прибере. Це вiльно… Свiдомiсть людини на
вiйнi деформується, мiняється; стають неяснi, розпливчастими
рамки дозволу.
У темi смертi, що пронизує практично всi добутки про вiйну,
звучить один, на мiй погляд, найстрашнiший мотив; той факт, що
аналогiчнi сцени зустрiчаються в трьох дуже рiзних роботах (Доктор
Живаго, Кiнармiя, Розгром), говорить про гостроту, актуальнiсть i
повсюдностi проблеми в перiод вiйни. Ця проблема — убивство в
порятунок, тобто смерть, сприймана в силу рiзних причин як необхiднiсть,
що несе полегшення вмираючий. У Бабеля Долгушев сам вимагає
смертi, усвiдомлюючи, що вона неминуча; Фролова (Розгром) убивають, але
перед смертю вiн розумiє, що в пробiрцi не лiки, i фактично
погоджується на загибель. Така ситуацiя болiсна й для вбивць, i
для жертви; не всякий здатний вiдняти життя в людини, навiть
приреченого: Левiнсону коштує чималих щиросердечних зусиль
прийняти це рiшення, а герой Смертi Долгушева взагалi виявляється
не в силах вистрiлити у вже вмираючого. З iншого боку, мовчазна згода
Фролова на смерть — теж подвиг, що може зробити тiльки дуже сильна
людина. Особливий випадок — убивство Памфiлом Палих сiм'ï
(Доктор Живаго): цiль та ж — запобiгти мученням, але тут ця iдея
повнiстю заволодiває героєм i практично зводить його з
розуму.
У цих умовах украй важко зберегти здоровий розум, залишитися самим
собою, не дати гiршому в собi узяти гору над кращим. I все-таки такi
люди є; мотив героïчного поводження людини на вiйнi звучить у
багатьох добутках, причому героïзм проявляється на рiзних
рiвнях, як у керiвникiв, вiд яких потрiбна рiшучiсть, самовладання й,
мабуть, саме важке — здатнiсть покласти на себе вiдповiдальнiсть,
так i в пiдлеглих, достоïнства яких становлять хоробрiсть i
безмежну вiдданiсть командировi й загону. Мудрi й розважливi керiвники,
Левiнсон i Олексiй Турбiн, прагнуть зберегти життя своïм пiдлеглим,
роблять для цього все можливе: Турбiн наказує юнкерам: По
будинках!, розумiючи, що це суперечить кодексу честi й достоïнства
воïна, але iнакше молодi, недосвiдченi, зеленi солдати загинуть, i
загинуть нiзащо, нiчого не домiгшись, тому що серйозного опору вони
однаково зробити не зможуть. Посада керiвника коштувала Турбiну життя:
рятуючи iнших, не встиг урятуватися сам. У фiналi роману Розгром
Левiнсон не вмирає, але з'являється перед тими, що вижили
пристарiлим; раптово навколишнi бачать у ньому звичайноï людини зi
сльозавими очами, що схудло й зблiдли. Але остання фраза роману
(…потрiбно було жити й виконувати своï обов'язки)
повертає оптимiстичний настрой; слабiсть Левiнсона тимчасова, тому
що хоробра людина — це не той, хто не випробовує страху,
адже iнстинкт самозбереження є в усiх; це той, хто вмiє
придушити в собi страх, поставити спiльнi iнтереси, iдею вище страху й
не дає йому перерости в боягузтво.
Не менше хоробростi потрiбно вiд пiдлеглих — Морозка, Миколки
Турбiна. Цi героï двох рiзних добуткiв належать рiзним станам, у
них зовсiм рiзнi долi, i, мабуть, єдине, що ïх
поєднує, — те краще, що є в солдатi: смiливiсть,
вiрнiсть, вiдданiсть, у вiдомiй мерi iнiцiатива. I обоє автора,
Булгаков i Фадєєв, явно симпатизують героям, хоча в силу
реалiстичностi добуткiв приводять ïх до трагiчного фiналу: Морозку
— до героïчноï смертi, Миколку — до важкого
поранення.
Особливе мiсце в добутках про вiйну займають образи жiнок, здавалося б
недоречнi в суворих реалiях воєнного часу. У п'єсi Днi
Турбiних Олена, головна героïня, жiнка сильна, неабияка; вона
нарiвнi iз чоловiками зустрiчає тривожнi часи, знаходить у собi
сили пiсля вiд'ïзду чоловiка почати нове життя. У романi Розгром
образ Варi — також один iз центральних, але у Фадєєва
жiнка сприймається скорiше не як iдеал, об'єкт поклонiння
(згадаємо, що в Булгакова майже все чоловiка в п'єсi
закоханi в Олену), а скорiше як друг, вiрний товариш i супутник. У той
же час показанi ïï внутрiшнiй мир i еволюцiя: вiд
романтичноï захопленостi Мечиком до спокiйного розумiння щирих
цiнностей i повернення до Морозка. Епiзодичний, але дуже характерний
образ господарки з оповiдання Мiй перший гусак?, що приречено
повторює: Товариш, я бажаю повiситися. Образи молодих жiнок,
традицiйно в лiтературi позначають все тендiтне, нiжне, прекрасне,
пiдкреслюють жахи й жорстокостi вiйни за принципом несумiсностi й
контрасту. Доктор Живаго, Кiнармiя, Розгром, Днi Турбiних —
добутку, у яких вiдбитi реалiï вiйни з рiзних сторiн, у життi
рiзних станiв, нацiональностей, у рiзних куточках краïни, вiд
Украïни до Далекого Сходу. I на тлi нескiнченних тайгових лiсiв, що
горять мiст i розорених сiл виникають образи людей, у долях яких автори
часом поєднують типовi риси певного стану або нацiï; але
загальнолюдськi цiнностi не пiдвладнi нi часу, нi простору; скрiзь i
завжди цiнувалися й будуть цiнуватися чеснiсть, хоробрiсть i
шляхетнiсть, i те краще, що любили у своïх героях Бабель, Булгаков,
Фадєєв, Пастернак, — це вiчно, тому ïхнього
добутку люблять i будуть любити вiтчизнянi й закордоннi читачi.