Улюбленi теми й мотиви Шимборской

Шимборская iз самого початку зосереджує своï художнi пошуки в
колi конкретних реалiй — повсякденних, цивiлiзованих, побутових,
природних, полiтичних, а також вiдомих фактiв i iсторичних, культурних i
науково-популярних гiпотез. Рiшуче опирається на банальностi:
спостереження за вуличними сценами, неважливi зустрiчi зi знайомоï
або незнайомими, добiрки газетних iнформацiй, журналiстськi плiтки,
енциклопедичнi статтi, на почутi дивини й т.п. Вона широко
використає повсякденну мову, рiзноманiтнi закостенiлi
фразеологiзми й затертi звороти.
Цей матерiал, цi рiзнi мови, на яких розмовляє (а часом просто
белькоче) мир навколо нас, служить ïй для формулювання принципових
питань i глибоких проблем. Шимборская, коли мова йде про ïï
мету й амбiцiï, є поетесою сугубо iнтелектуальноï, а
точнiше фiлософськоï Однiєï з найважливiших рис
поетичноï мови Шимборской є антиномiï, оксюморони,
багатозначнiсть виражень, парадоксальна й домiнантна над всiм тим,
глибока й подвiйна iронiя, iронiя досвiдченого мудреця й одночасно,
повна шарму, iронiя салонноï дами. Майже нiколи цi вiршi не є
у вузькому змiстi лiричними або ж суб'єктивними звiреннями.
Героєм тут є не стiльки я поетеси, скiльки ситуацiï
зовнiшнього миру — огляд з iронiчноï дистанцiï, але ця
дистанцiя й ця iронiя одержують лiричний вимiр уже тому, що Шимборская
охоплює ними й себе. Цi вiршi одночасно дуже простi й дуже
складнi, комунiкативнi й дуже неоднозначного, сповненого гумору й
серйозностi, конкретнi i абстрактнi, наповненi вiдстороненням i
особистому потрясiнню
Головна проблематика ïï творчостi складається в такiй
iєрархiï: проблема можливостi (або, краще, неможливостi)
порозумiтися з iншими, проблема iснування людини як iндивiда i як роду,
його вiдношення до iнших форм iснування, проблема вiдносини буття до
небуття й суєтностi, проблема пiзнавальних можливостей людини,
особливо повторюваностi (або лише на перший погляд повторюваностi)
iсторiï й сумнiвна ефективнiсть ïï урокiв, акцидентность,
поверхневе положення людини в об'єктивному часу й
об'єктивному просторi. Звичайнiсть речi в Шимборской є
автоматизацiєю незвичайностi iснування, а мир у своïй
цiлiсностi й кожна його крупинки — замаскованим з погляду
природностi виключенням, чи просто статистичним випадком, коли будь-яке
конкретне iснування є, начебто чудом i проломом у безмежностi
небуття
Шимборская є лауреатом ряду нагород: польського Клуба-пен-клубу
(1980, 1996), нагороди iм. Й. В. Ґете (1992) i iм. Й. Г. Гердера
(1995), Нобелiвськоï премiï (1996). В 2001 р. поетеса одержала
диплом члена американськоï Академiï мистецтва й лiтератури