Зображення робочого страйку в повiстi Iвана Франко Борислав смiється

Славний украïнський письменник Iван Якович Франко — син
свого знедоленого народу. Вiн пройшов тернистими шляхами й був щирим
радником робочого люду. Саме в повiстi Борислав смiється
вiдобразився часовий шар, коли письменника зацiкавила iдея марксизму,
коли вiн ознайомився з добутками К.Маркса й Ф. Энгельса. Спостерiгаючи
за життям робiтникiв у свiтлi прочитаного, Iван Якович виступає
проти недооцiнки ролi трудiвникiв у русi протесту на Галичинi. В 1880
роцi пiсля другого арешту автор пише повiсть непокори й друкує
ïï. Згодом погляди Франко дуже змiнилися, а добуток залишився
без кiнцiвки. Але основнi моменти зародження свiдомостi в робiтникiв i
переростання стихiйноï боротьби в органiзовану знайшли своє
мiсце в повiстi й зiграли важливу роль
На безконтрольну вогневу стихiю була схожа боротьба народу на Захiднiй
Украïнi. Першою iскрою в повiстi можна вважати нещасний випадок при
закладцi каменю для новобудови пана Леона. Вiн викликав ще й iншi iскри
— скиба цегли, що летiв з натруджених рук у пана Германа
Гольдкремера. Темнi хмари несправедливостi й утиски згущалися над
головами безправного люду. Усе сильнiше клекотала в груди магма образи,
ненавистi до панам, жидам, керуючим. Цей клекiт пiдсилювали, як дрова
вогонь, оповiдання трудiвникiв-побратимiв, Прийдиволи про загибель його
нареченоï Варiння й старого Матия, про трагiчну долю Iвана.
Полторака. Вони конкретизують образ загальноï несправедливостi. Але
несправедливiсть-неправду народ терпить до певноï пори. Настане
день, коли для карбiв злодiянь не вистачить мiсця нi на цiпках, нi в
серцях! Але вогонь ще не розгорiвся. У пошуках заробiтку люди iз сiл
iшли в Борислав i практично безкоштовно працювали на нафтових промислах.
Над ними знущалися, але тi терпiли й мовчали. Найшлися робiтники з
особливим почуттям достоïнства й справедливостi, високi рослi й
мiцнi, начебто дуби, начебто велетнi. Побратими прагнули до помсти за
кожну окрему несправедливiсть. Маленькi вогники протесту не здатнi
здiйснити те, що зробить багаття-пожарище священноï боротьби Этого
не могли зрозумiти брати Басараби i ïхнi побратими. Вони лише
знали: так не повинне бути. Трудiвники самi не усвiдомлювали
своєï сили, не вiрили в неï. Жили, не знаючи нiчого про
великий рiст работничьей спiльностi, про те, що iншi робiтники
органiзовуються для великоï боротьби. I от, випадково потрапивши в
бiдний будинок Матия, Бенедя Синиця перейнявся ïхнiм болем. Вiн,
… дуже був вразливий…, хоч i чужий бiль. Положення цих
сiрих, знедолених людей стурбувало Бенедю. Трудiвники Борислава були
самотнiми у своïй безвихiдностi й несправедливостi й не
спiлкувалися з робiтниками з iнших мiст. Бенедя влився в ряди
побратимiв, але вiдразу визначив своє мiсце фразою, що буду Вашим
побратимом, але не слiпим знаряддям вашоï волi… Буду думати
разом з вами над тим, є чи вихiд з величезноï,
всенародноï несправедливостi! Колишнiй дрогобицкий муляр уже мав
досвiд об'єднання людей. Вiн у суперечках iз братами Басарабами, в
органiзацiï каси взаємодопомоги увесь час доводив, що громада
— великi люди. I тому радить залучати до робочого братерства
бiльше людей, указуючи ïм головну мету. I зароджується в
Бенеди Синицi iдея органiзованого протистояння: Якби всi цi тисячi людей
зговорилися разом: не будемо працювати, поки нам плату не додадуть. Вiн
знав, вiн вiрив, вiн переконував. Тому й обрали Синицю проводирем, що
постiйно радився з товаришами, хотiв пiзнати iстину, незважаючи на
впевненiсть у правильностi вибраного шляху. Згуртованiсть людей одних
поглядiв i професiï виглядає в повiстi дуже природно. Автор
тонко й образно порiвнює побратимське коло з вуликами бджiл
Наступає й у бджiл час, коли бджоли-робiтницi якось
таємниче шепотяться мiж собоюХто його знає, що таке
готується в бджолиному царствi? Таке ж, дотепер небачене в
Бориславi, вiдбувалося й iз трудiвниками. Вiдродилася мiж людьми якась
дружнiсть, один заступався за iнший при виплатах, при жидових лайках. I
кривдники сперечалися, але вiдступали. Побратими пiшли до громади, щоб
слова змогли одержати ще бiльшоï рушiйноï сили й вилилися в
спрямовану лаву вогню, що спопеляє й очищає землю вiд
паразитiв. Брати Андрусь i Сеня Басараби, Стасюра, молодий Прийдиволя,
Матий, хоча на початку й виступають як стихiйнi борцi проти
несправедливостi, але пiд впливом розумних доказiв i роздумiв Бенеди
Синицi тепер усе разом понесли iскорки до робочих людей, щоб згуртувати
ïх для органiзованоï боротьби проти тих, хто забирає
ïхнього життя. I от, зрештою, вистражданий багаття — страйк!
Може, не зовсiм умiло складене багаття, але вiн розгорiвся, запалав
Iван Франко у своïй повiстi дуже реалiстично й оптимiстично
зобразив робiтникiв як суспiльну органiзовану силу. Довiв на яскравих
прикладах, що вiдсутнiсть досвiду революцiйноï боротьби в Галичинi
не могло не привести до помилок, до поразок страйку. Але добуток не несе
песимiзму. Залишається iз трудiвниками i ïхнiм проводирем
Бенедей Синицею вiра, твердiсть. Своïм твором Iван Якович зумiв
показати переваги органiзованоï боротьби над стихiйними спалахами
протесту й дуже повно зобразив розбiжностi мiж пролетарiатом i
буржуазiєю завдяки образам простих робiтникiв i багатiïв-
кривдникiв