Дзен-Буддизм
Дзен-Буддизм в останнi роки викликає до себе самий жвавий iнтересяк в Америцi, так i в Європi. Його походження схiднi автори
зв'язують iз “Квiтковою проповiддю” Будди. Якось раз, не
произнеся нi слова, указав своïм учням на квiтку. Тiльки один
зрозумiв його. I незважаючи на те, що ми знаємо про Дзене, у ньому
залишається центральна проблема сприйняття нечудовоï
сингулярности. Це дивне сприйняття називається САТОРИ й може бути
переведене як ПРОСВIТЛIННЯ. Д. Судзуки говорить: “Сатори —
це душу Дзена, i без нього немає Дзена”. Для захiдного
iнтелекту не занадто важко зрозумiти, що є через, коли мiстик
говорить про просвiтлiння або що розумiється пiд ним релiгiйною
мовою. Сатори, однак, описує мистецтво й шлях до просвiтлiння, якi
європейцевi зрозумiти практично неможливо.
Наступний анекдот може послужити додатковим прикладом: “Один раз
до Майстра прийшов чернець, щоб довiдатися, де перебуває вхiд на
шлях iстини. Майстер запитав його: Чуєш бормотанье струмка?
— Чую, — вiдповiв чернець. Вхiд тут, — сказав
Майстер”. Навiть якщо ми розглянемо безлiч додаткових прикладiв,
однаково нам залишиться незрозумiлим, як таке просвiтлiння
вiдбувається й iз чого воно складається, iнакше кажучи, чому
або в чому просвiтлюються? Кайтен Нукарийя, професор буддiйського
коледжу SO-TO у Токiо пише про просвiтлiння наступне: “Звiльнивши
себе вiд помилкового розумiння, Я, ми далi повиннi розбудити нашу
внутрiшню мудрiсть, чистими й священними, називаними майстрами Дзен
Розумом Будди, або Бодхи, або Праджня. Це — священне свiтло,
внутрiшнiй рай, ключ до всiх моральних скарбiв, джерело всiх впливiв i
влади, обитель доброти, справедливостi, симпатiï, безстороннiй
любовi, людяностi й милосердя, мiра всiх речей. Коли ця внутрiшня
мудрiсть пробудиться, ми стаємо здатнi усвiдомити, що кожний з нас
iдентичний у дусi, по сутi, у природi з унiверсальним життям або Буддою,
що всi люди особою до — 2 особi з Буддою, що кожний оточений
рясною милiстю Священного, що Вiн будить його матерiальну природу, що
Вiн вiдкриває його духовнi очi, що Вiн дарует йому новi здатностi,
що Вiн визначає його мiсiю, i що життя — зовсiм не океан
страждань, народжень, хвороб, старостi й смертi, не юдоль злiз, але
священний храм Будди, Чиста Земля, де кожний може насолоджуватися
блаженством Нiрвани. Тодi наша свiдомiсть повнiстю революционируется.
Нас бiльше не турбують гнiв i ненависть, не трясуть злiсть i
амбiцiï, не жалять образи й жалiсть, не переповняють меланхолiя й
розчарування й т.д. ” От так схiдна людина, послiдовник Дзена,
описує сутнiсть Просвiтлiння. Iмовiрно, тому, що Нукарийа
звертається до захiдного рацiоналiзму, солiдну дозу якого вiн сам
сприйняв, все це звучить так плоско-назидательно. Глибока неяснiсть
Дзенских анекдотiв переважнiше подiбноï адаптацiï: вона
повiдомляє бiльше, хоча говорить менше.
Дзен, дiйсно, одне iз самих дивних породжень схiдного духу. Тому кожний,
хто дiйсно намагається зрозумiти буддистскую доктрину, нехай
навiть до деякого обмеженого ступеня — тобто шляхом простоï
вiдмови вiд рiзних захiдних забобонiв — дiйде до певних глибин пiд
ексцентричним покривом iндивiдуального саториального досвiду або
вiдчує серйознi труднощi, який фiлософська й релiгiйна захiдна
думка зневажає аж до сьогоднiшнього дня.
При уважному вивченнi Дзенских текстiв не можна уникнути враження, що,
незважаючи на ïхнi примхи, що переповняють, сатори, насправдi,
зовсiм природна рiч, щось настiльки простоï, що за деревами не
бачиться лiсу, i в спробi пояснити це, неминуче говоряться такi речi,
якi приводять iнших у ще бiльшу знiяковiлiсть. (Судзуки, Досвiди, 1:12.
До вивчення Дзена для людини гори — це гори, i вода — це
вода. Коли для нього блисне iстина Дзена, завдяки наставлянням гарного
майстра, гори для нього — бiльше не гори й вода — не вода;
пiзнiше, однак, коли вiн, дiйсно, досягне мiсця Спокою (тобто сатори) ,
гори знову стають горами, а вода — водою.) . Найпростiшою рiччю
було б, звичайно, вiдкинути всi цi анекдоти в область цiкавих чарiвних
iсторiй, або, принаймнi, якщо прийняти факти як такi, розглядати ïх
як випадки самообману. Однак серйозне й блгожелательное дослiдження
дивного явища не може легко пройти повз цi факти. Звичайно, ми нiколи не
можемо вирiшити з визначенiстю, чи дiйсно особистiсть
“прояснена” або вона просто уявила собi це. Ми не
маємо критерiïв для цього. Тому тут варто говорити не про
дiйснi факти, а про духовну реальнiсть. Всi цi дивнi факти є, так
сказати, психiчним проявом подiï, вiдомого в якостi сатори. Кожна
духовна подiя — це й картина й уява; там, де цього нi, не може
бути свiдомостi.
Уява саме по собi є психологiчною данiстю, i тому — чиназвати просвiтлiння реальним або уявлюваним — зовсiм байдуже. Той
факт, що є релiгiйний рух, над яким багато блискучих розумiв
працювали протягом багатьох столiть, — цiлком достатня причина для
того, щоб наважитися на спроби ввести подiбнi психiчнi подiï в
область наукового вивчення.
Крiм формування певних звичок, шлях духовного навчання або формування
складається з методу коанов. Пiд коаном розумiються парадоксальнi
питання, вираження або дiï майстра. Згiдно Судзуки, ця
парадоксальнiсть становить саму суть цих питань, пропонованих звичайно у
формi анекдотiв — як тема для медитацiï. Класичний приклад
подiбного анекдоту — ВУ.
Один раз чернець запитав у майстра: ” чиМає собака також
буддистскую природу? ” — на що майстер вiдповiв:
“ВУ”. Як зауважує Судзуки, це “ВУ”
означає просто ВУ. Очевидно, саме так би собака сама вiдповiстила
на запитання. На перший погляд здається, що речення подiбних
питань для медитацiï означає передбачення або припущення
остаточного результату, i що змiст медитацiï через це буде
визначено, подiбно деяким медитацiям йогiв, субстанцiя яких
визначається завданням, запропонованоï вчителем. Коани,
однак, настiльки рiзноманiтнi, настiльки двозначнi, i, поверх того,
настiльки ультрапарадоксальнi, що навiть експерти залишаються в повнiм
невiданнi щодо того, що може виникнути як прийнятне рiшення. Бiльше
того, опис досвiдiв настiльки неясно, що в жодному випадку неможливо
вiдчути якого-небудь безперечного рацiонального зв'язку мiж коаном i
досвiдом.
Тому що правильнiсть вiдповiдi жодним чином не може бути доведена
логiчно, можна припустити, що метод коанов не накладає нi
найменшого обмеження на волю духовного прояву, i що кiнцевий результат
тому й з нiчого iншого, як iндивiдуальноï установки учня. Повне
руйнування рацiонального iнтелекту, переслiдуване цим тренуванням,
створюється завдяки майже доконанiй вiдсутностi свiдомоï
установки. При цьому виключаються, наскiльки можливо, саме свiдомi, але
не несвiдомi установки; тобто iснуюча, але не сприймаюча психологiчна
диспозицiя, що не що iнше, як порожнеча й вiдсутнiсть установок. Це,
природно, даний фактор, i коли вiн вiдповiдає, у чому, мабуть,
полягає сатори це вiдповiдь самоï природи, що
повiдомляє про свою реакцiю безпосередньо свiдомостi. Ця точка
зору пiдкрiплюється тим фактом, що “стрибок у свою природну
природу”, “природна людина” i глибина буття є
для дзенских майстрiв предметом вищоï турботи. Дзен
вiдрiзняється вiд всiх iнших фiлософських i релiгiйних
медитационних практик принципом вiдсутностi установки. Вiдповiдь, що,
мабуть, приходить iз порожнечi, свiтло, що спалахує в кромiшнiй
тьмi, — завжди виявляється досвiдом дивного й священного
просвiтлiння.
В iсторiï релiгiï Дзен унiкальний у багатьох вiдносинах. Його
доктрини в теоретичному видi можуть здатися спекулятивним мiстицизмом,
але вони представленi таким чином, що тiльки присвяченi, за допомогою
довгого тренування дiйсно, що досягли прозрiння, на цьому шляху, можуть
зрозумiти ïхнiй справжнiй змiст. Для тих, хто не знайшов цього
проникнення знання, тобто для тих, хто не випробовує Дзена в
повсякденнiй дiяльностi життя, його навчання або, скорiше, виречення,
приймають незрозумiлий i навiть загадковий змiст.
Такi люди, розцiнювали Дзен, так чи iнакше, з погляду понять, уважають
його абсолютно абсурдним i безглуздим, або навмисно заплутаним з метою
сховати його глибокi iстини вiд непосвячених. Однак послiдовники Дзена
говорять, що гаданi його парадокси виникли тому, що мова людини є
дуже поганим засобом для вираження найглибших iстин, iстини цi не можуть
бути перетворенi в предмет, що вмiщається у вузькi рамки логiки.
Вони повиннi бути пережитi в бездоннiй глибинi душi, пiсля чого вони
вперше стануть осмисленими. Фактично ж, немає бiльше ясних i
бiльше вiдвертих виражень, якими коли-або користувалися люди — 6
для вираження своïх внутрiшнiх переживань. “Вугiлля
чорний” це досить ясно; але Дзен протестує “Вугiлля не
чорний” — i це теж задоволено ясно, i навiть яснiше, нiж
перше твердження. Але щоб зрозумiти це, потрiбно поглибитися в суть
питання. У зв'язку iз цим, особистий досвiд у Дзене — це все.
Нiякi iдеï не зрозумiлi тим, у кого вони не пiдкрiпленi особистим
досвiдом.
Отже, Дзен самим серйозним образом наполягає на необхiдностi
внутрiшнього досвiду духовного. Вiн не надає великого значення
священним сутрам або ïхнiм тлумаченням мудрецями або вченими.
Особистий досвiд прямо протиставляється авторитетам i зовнiшньому
одкровенню, а самим практичним методом досягнення духовного просвiтлiння
послiдовники Дзена вважають практику дхьяна, називаноï в
Японiï “Дзадзен” (це можна, загалом, перевести
“сидiти в медитацiï”) .
У той час, як, з одного боку, Дзен найвищою мiрою абстрактний, його
методологiчна дисциплiна, з iнший, — приносить величезну користь
людинi й визначає його мораль. Коли Дзен виражається в нашiм
повсякденному практичному життi, ми iнодi забуваємо про його
абстрагованiсть, i тодi-те як не можна яскравiше й проявляється
його дiйсна цiннiсть, тому що Дзен знаходить невимовно глибоку думку
навiть у таких простих речах, як пiднятий нагору палець або простоï
вiтання, звернене друг до друга, що випадково зустрiлися на вулицi. У
Дзене саме реальне — це саме абстрактне й навпаки. Вся система
практики, прийнята Дзеном є продуктом цього основного духовного
переживання. Дзен мiстичний, — так iнакше й бути не може, тому що
Дзен є основою схiдноï культури. Саме цей мiстицизм часто
заважає Заходу вимiряти глибину схiдного розуму, у зв'язку з тим,
що по природi своєï мiстицизм заперечує логiчний
аналiз, а логiчнiсть є основною рисою захiдного розуму. Схiдний
розум синтетичен, вiн не надає занадто великого значення
неiснуючим подробицям, а прагне, скорiше, до iнтуïтивного збагнення
цiлого. Тому схiдний розум, не знаходить ясного й певного вираження. У
ньому немає того iндексу, який би вiдразу розкривав його змiст
сторонньому розуму. Ми бачимо перед собою щось, тому що його неможливо
iгнорувати, але як тiльки ми спробуємо охопити це щось своïми
руками для того, щоб розглянути його краще, воно вислизає вiд нас
i ми втрачаємо його з виду. Дзен до смiшного невловимий. Це,
звичайно, не є наслiдком того, що схiдний розум свiдомо й навмисно
прагне сховати своï таємницi вiд стороннього розуму.
Невловнiсть i незмiрнiсть є, так сказати, самою природою схiдного
розуму. Тому, щоб зрозумiти Схiд, ми повиннi зрозумiти мiстицизм, тобто
— Дзен. Дзен не вчить нас нiчому в змiстi розумового аналiзу, а
також не пропонує нiякоï певноï доктрини як керiвництво
для своïх послiдовникiв. Щодо цього Дзен, якщо можна так
виразитися, довiльний. Послiдовники Дзена можуть мати своï
доктрини, але цi доктрини носять сугубо особистий, iндивiдуальний
характер i не зобов'язанi своïм виникненням Дзену. Тому Дзен не
має справи з якими-небудь “священними писаннями” або
догматами, а також не мiстить у собi нiяких символiв, за допомогою яких
розкривалося б його значення. Якi би навчання не втримувалися в Дзене,
вони виходять тiльки вiд розумiв ïхнiх творцiв. Ми самi собi
створюємо навчання. Дзен тiльки вказує шлях. Якщо цей факт,
сам по собi, не є навчання, то в Дзене немає нiяких
спецiально створених принципових доктрин або якоï-небудь
основноï фiлософськоï системи. Дзен претендує на
своє спорiднення з буддизмом, але всi буддiйськi навчання,
утримуються в сутрах i шастрах, з погляду Дзена, не бiльше, нiж
макулатура, користь якоï складається лише в тiм, що з
ïï допомогою можна тiльки змахнути пил з iнтелекту, але не
бiльше. Коли говорять, що Дзен не має нiякоï фiлософiï,
чо вiн заперечує всякий авторитет, що вiн вiдкидає всю, так
звану “священну лiтературу”, не слiд забувати, що в самому
цьому запереченнi вже втримується щось доконане позитивне, i
нескiнченно стверджуюче.
чиЄ Дзен релiгiєю? Це не релiгiя в популярному розумiннi,
тому що в Дзене немає бога, якому можна було б поклонятися,
немає також нiяких церемонiальних обрядiв, нi землi
обiтованоï для отошедших у мир iнший, i, нарештi, у Дзене
немає також такого поняття, як душу, про благополуччя якоï
повинен пiклуватися хтось стороннiй, i безсмертя якоï так сильно
хвилює деяких людей. Дзен вiльний вiд всiх цих догматичних i
релiгiйних утруднень.
Твердження, що в Дзене немає Бога не означає, що Дзен
заперечує iснування Бога. Дзен не має справи нi iз
твердженням, нi iз запереченням. Коли що-небудь заперечується, то
саме заперечення вже мiстить у собi протилежний елемент. Те ж саме може
бути сказано й про твердження. У логiку це неминуче. Дзен прагне
пiднятися вище логiки й знайти вище твердження, що не має
антитези. Тому Дзен не заперечує Бога, не затверджує його
iснування, так що в Дзене немає такого Бога, до якого звикли
християнськi розуми. Дзен рiвною мiрою не є нi релiгiєю, нi
фiлософiєю.
Що стосується тих прекрасних зображень i статуй Будд, Боддисатв,
Дзена й iнших iстот, якi можна зустрiти в храмi Дзена, — це не
бiльше, нiж шматок дерева, каменю або металу. Всi церемонiï
вважаються бiльшiстю так званих “релiгiйних людей” чимсь
похвальним i священним, але у свiтлi Дзен — це умовностi. Дзен
бере на себе смiливiсть заявити: бездоганнi йоги не поринають у нiрвану,
а ченцi, що порушують обiтницю, не попадають у пекло.
Для звичайного розуму це коштує в суперечностi iз
загальноприйнятими законами моралi, але тут також полягає iстина й
життя в Дзене. Дзен — це дух людини. Дзен вiрить у внутрiшню
чистоту духу i його божественнiсть. Усе, що неприродно додається
або iз силою виривається, шкодить цiлiсностi духу. Тому Дзен
рiшуче проти всяких релiгiйних умовностей. Його релiгiя, однак, у
наявностi.
