Догматичне богослов'я
КОНТРОЛЬНА РОБОТА 1Привести свiдчення Священного Писання, що Господь Iсус Христос є
щирий Бог по єству (свiдчення Самого Добродiï Iсуса Христа) .
Пiсля зцiлення розслабленого в суботу iудеï дорiкають Його за
порушення спокою, на що Iсус вiдповiдає: Батько Мiй донинi робить,
i Я роблю (Ин. 5:17) . У вiдповiдь iудеï ще бiльше шукали вбити
Його , за те, що Вiн робить Себе рiвним Боговi (Ин. 5:18) . Не
вiдкидаючи цього Iсус Христос затверджує Свою рiвнiсть Батьковi:
що творить Вiн, те й Син творить також (Ин. 5:19) ;
як Батько воскрешає мертвих i пожвавлює, так i Син
пожвавлює кого хоче (Ин. 5:21) ;
Батько й не судить нiкого, але весь суд вiддав Синовi, щоб усi шанували
й Сина, як чтут Батька. Хто не шанує Сина, той не шанує й
Батька, що послав Його (Ин. 5: 22-23) ;
Як Батько має життя в Самому Собi, так i Синовi дав мати життя в
Самому Собi (Ин. 5:26) .
Крiм того, самi чудеса, що творяться Iсусом свiдчать про Його
божественнiсть (Ин. 5:36; 15:24) i єдностi з Батьком (Ин.
10:30,38) .
Iсус неодноразово цитує Писання, возвещавшее прийдешнього Месiю.
Iудеï уповали на букву Закону, як на джерело вiчного життя, але
Писання лише вказує на це джерело, що є Христос (Ин. 5:39) ,
здатний подiбно Батьковi дати життя вiчну (Ин. 10:38) вiвцям Своïм
Iсус Сам привласнює Собi властивостi, властивому лише Божеству:
вiчнiсть (колись нiж був Авраам, Я есмь (Ин. 8:58) ; И нинi прослав Мене
Ти, Отче, у Тебе Самого славою, що Я мав у Тебе ранiше буття миру (Ин.
17:5) ) ;
всевiдання (Як Батько знає Мене, так i я знаю Батька (Ин. 10:15) ;
звертаючись до Нафанаилу, Iсус говорить: колись нiж покликав тебе Пилип,
коли ти був пiд смоковницею, Я бачив тебе (Ин. 1:48; див. Ин. 4:17,50) )
;
Христос є хлiб, що сходить iз небес i дає життя миру (Ин.
6:33) , хлiб життя (Ин. 6:48) джерело життя, з Якого минає вода,
поточна в життя вiчну (Ин. 4:14; 5:24,40) . У Його волi воскресити
людини в останнiй день (Ин. 6:40) i даровать йому життя вiчну (Ин.
10:28; 11:25) . Христос не раз говорить про найтiснiшi, винятковi
взаємини з Батьком, неповторних бiльше нiким: Усе вiддано Менi
Батьком Моïм, i нiхто не знає Сина, крiм Батька; i Батька не
знає нiхто, крiм Сина, i кому Син хоче вiдкрити (Мф. 11:27) .
Одне з найпоширенiших iмен Iсуса Христа в корпусi Священного Писання 0
Син Божий. На судi Каиафи, перед особою смертi, що насувається,
Христос сповiдає Себе Сином Божиим (Мк. 14:62) . Протягом усього
Свого земного служiння Вiн незмiнно словом i справою виявляє Свою
єднiсть iз Батьком Небесним (Мф. 7:21; 10:33; 18:35) , називаючи
Себе Сином єдинородним (Ин. 3:16) , тобто Тим, чиє мiсце у
свiтобудовi винятково й неповторно по визначенню, Богом щирим вiд Бога
щирого .
Як Ви розумiєте термiни природа (сутнiсть) i iпостась (особа) ?
Введенням чiткого розходження й протиставлення iпостасi природi ми
зобов'язанi батькам Каппадокийцам. Сутнiсть i iпостась були вiдомi вже
Оригену й св. Дионисию Олександрiйському, але при цьому недосконалiсть
догматичних формулювань приводило до порушення не тiльки єдностi
iстоти, але i єдностi честi й слави . У часи становлення
троического богослов'я термiни upostasiz i ousia були майже синонiмами,
наприклад в Аристотеля, метафiзична схема якого була взята св. Василем
Великим за фiлологiчну основу вчення про Пр. Трiйцю, термiн первинна
усия означав iндивiдуальне iснування, а iпостась — просте
iснування. В IV в. з'явилася гостра необхiднiсть псевдовченням, що
народжуються, протиставити струнку богословську систему з оригiнальним
понятiйним словником. I поява троичной термiнологiï послужило
вiдправною крапкою для розвитку христологического навчання, а значить i
рiшення антропологiчного питання
Тому термiни iпостась i сутнiсть , затертi довгим фiлософським iпобутовим уживанням, було потрiбно наповнити новим змiстом. Свв. Батьки
пiд сутнiстю розумiють загальне або родове буття , властивим всiм
представникам даного роду без винятку таке, наприклад, iм'я: людина.
Тому що произнесший слово це означив цим iменуванням загальну природу,
але не визначив цим висловом якого-небудь однiєï людини,
властиво означуваного цiєю людиною , — говорить св. Василь
Великий . Це — що є на вiдмiну вiд конкретного образа
iснування природи — як є . Засiб, спосiб i образ iснування
природи визначається iпостассю. До неï ставляться приватнi
характернi риси, застосовнi до однiєï єдиноï
особи. Iпостассю називається те, що властиво йменується й
тим самим виривається iз загальноï маси безликого природного
матерiалу
Iм'я сутностi окреслює деяке коло характерних визначень . Iпостасi
ж розбивають це коло на сектори за допомогою збiльшення числа ознак,
властивих винятково даному iндивiдовi й не поширюються на весь рiд
У зв'язку з розрiзненiстю людськоï природи iпостась людини
зближається з поняттям iндивiдуум . Для опису божественного буття
iпостась повинна бути обмежена, як вiд модусу — трехликой личини
єдиного Бога, так i вiд iндивiда — неподiльного -, що
пред'являє права на одноособове володiння своєю природою,
тому що тут мова йде про триєднiсть. Жодна з Iпостасей, повною
мiрою маючи Свою божественну природу, не вириває ïï iз
триєдностi, не перериває потiк взаимообщения. Тому при
абсолютнiй єдностi Трьох у володiннi неподiльною простою природою,
що належить повною мiрою Кожному, найбiльше реально й повно
проявляється особисте творче буття, засноване на абсолютному
безумовному ипостасном розходженнi
Привести свiдчення Священного Писання про безгрiшнiсть Рятiвника
Iз християнськоï понирологии вiдомо, що грiх є неслухнянiсть
волi Божией, а тому що саме в Ньому дозволенi всi протирiччя цього миру,
те й зайве казати про можливiсть порушення Ïм Своєï
всеблагоï волi
Але пiсля Боговоплощения встає питання: наскiльки Господь Iсус
Христос володiло своєю людською природою, наскiльки в Христi воля
людська пiдпорядкована волi Божией. Всi цi сумнiви укладенi в
риторичному питаннi Христа до iудеïв: Хто з вас викриє Мене в
неправдi? (Ин. 8:46) . Протягом всього Свого земного життя Господь
пiддавався зовнiшнiм спокусам i переборював ïх (Мф. 4: 1-11; Мф.
16; 21-23; Ин. 7:5; Лк. 20: 22-25; Мф. 11:3; Мф. 27:42 i iн.) ,
виявляючи повне пiдпорядкування Своєï людськоï волi
— волi Божией.
Христос Сам не раз говорить про непричетнiсть до грiха. Перед хресними
стражданнями Христос свiдчить: Iде князь миру цього, i в менi не
має нiчого (Ин. 14:30) — диявольська iржа, изъедающая мир нi
в чому не торкнулася Рятiвника, що прийшов у мир, щоб освятити його
Своïм спокутним подвигом. Найближчий учень Iсуса Петро говорить про
Господа: Вiн не зробив нiякого грiха, i не було лестощiв у вустах Його
(1Пет. 2:22) . Iоанн Хреститель, схиляючись перед Iсусом, називає
Його Агнцем Божиим, Що бере на Себе грiх миру (Ин. 1:29) . Агнець
— символ первозданноï досконалостi й чистоти (1Ин. 3,3) ,
Христос, за словами ап. Петра , -непорочний i чистий агнець (1Пет. 1:19)
i тiльки такий може понести на Собi й надолужити Собою грiхи людства: Ви
знаєте, що Вiн з'явився для того, щоб взяти грiхи нашi, i що в
Ньому немає грiха , — говорить апостол (1Ин. 3:5) . Про тiм
же свiдчить i ап. Павло: грiха, Що НеЗнав, Вiн зробив для нас жертвою за
грiх, щоб ми в Ньому зробилися праведними перед Богом (2Кор. 5:21) .
Безгрiшнiсть Рятiвника визнають i люди, що не знали Його близько: Пiлат,
слiдом за своєю дружиною, називає Його Праведником (Мф.
27:19,24) , iудеï з повагою ставляться до Нього, називаючи Вчителем
(Мф. 22:16) , що прозрiв Iуда визнає свiй грiх i безвиннiсть
Рятiвника (Мф. 27:4) , Корнелiй сотник, бив свiдком страждань Iсуса,
прославив Бога i сказала: iстинно Людина цей був праведник (Лк. 23:47) .
Образ з'єднання природ у єдинiй Iпостасi Добродiï Iсуса
Христа. Значення термiнiв: неслиянно, неподiльно.
Бог Слово пiсля втiлення вiд Духа Святого й Марiï Дiви став щирою
людиною у всiм подiбним нам, крiм грiха, не вiдлучаючись у той же час
вiд Свого Божественного єства. Iсус — одночасно повною мiрою
Бог i людина, тому Вiн вправi говорити й те, що Я и Батько — одне
(Ин. 10;30) i те, що Батько Мiй бiльше Мене (Ин. 14;28) . Орос
Халкидонского собору 451р. сповiдає Одного й того-же Христа, Сина
Добродiï, Єдинородного, у двох естествах . Причому
властивостi Його людськоï природи абсолютно iдентичнi нам за
винятком грiховного псування, i одночасно все, що ставиться до Бога
— ставиться до Iсуса Христу.
Подвiйне единосущие Богочеловека — Батьковi по Божеству; i роду
людському по людству об'єднано в однiй Божественнiй Iпостасi
(1Кор. 8:6; Еф. 4: 5-6) . Т. о. безипостасная природа людини
воипостазирована Богом Словом. I в Христi одна Особистiсть, одна Особа
— Особа Бога. Яким образом у Синi Людському присутнi одночасно
обмежене, тварное людство, iдентичне адамовiй природi до грiхопадiння, i
абсолютне Божество є благочестя таємницею (1Тiм. 3:16) .
Але Св. Писання й Св. Переказ говорять нам про те, що Кров Iсуса —
це Кров Бога (Деян 20:28) ; Господь iз небес — друга людина пiсля
Адама (1Кор 15:47) ; Бог Син — умер (Рим. 5:10) , а Син Людський
зiйшов на небо (Ин. 3:13) ; Дитина в яслех — безначален i
предвечен.
Неслиянность в оросе IV Всесвiтнього собору ставиться до взаимоотношению
двох природ Христа, присутнiх у Ньому без якого-небудь змiшання,
взаємопроникнення й трансформацiï в iншу, третю
Богочеловеческую природу; без розчинення людства в безбережному Божествi
по навчанню монофизитов.
У той же час ми сповiдаємо неподiльнiсть двох естеств, якi
з'єднанi в єдинiй Божественнiй Iпостасi Iсуса Христа. I не
iснує тiльки людини або тiльки Бога Iсуса. Це одна Особистiсть, Що
вiдчуває Себе одночасно й Богом i людиною
Бог Слово, зiйшовши в лоно Дiви Марiï утворило для Себе одушевлену
людську плоть. I iз цього моменту наша природа навiчно й безупинно
перебуває в Богу й завжди збагачується Божественними силами
. Плоть Господня , не втративши нiчого iз власних своïх
властивостей, зробилася дiєприкметниковоï Божественного
достоïнства, а не єства. Плоть, з обожением, не знищилася,
але залишилася у своïй власнiй межi .
Шостий всесвiтнiй собор, 680-го року, визначив исповедивать двi волi в
Христi й двi дiï: двi природнi волi не противнi одну iнший, але
Його людську волю последующею — не противостоящею, але цiлком
подчиняющеюся — Його Божественному й всемогутньому бажанню .
Вiдповiдно й воля людська в Христi, подiбно Його людству не змiнилася в
Божественну й не знищилася, але залишилася цiлою й дiючою. Господь
цiлком пiдкорив ïï Божеськiй волi, що у Нього одна з волею
Батька (Ин. 6:38) .
По навчанню преп. И. Дамаскина, перетворене людство Христово,
залишаючись неушкодженим i незмiшаним збагатилося Божественними
действованиями. У Христi вiдбувається саме збагачення людства без
позбавлення його природних властивостей. Тому що й пiсля з'єднання
залишилися як єства незмiшаними, так i властивостi ïх
неушкодженими… Тому що розпечене залiзо палить, володiючи силою
печiння не внаслiдок природноï властивостi, але здобуваючи це вiд
свого з'єднання з вогнем — образ, що дає подання про
те, що вiдбулося на Фаворi — тодi тiло Iсуса сiяло нетварним
божественним свiтлом, залишаючись при цьому реальноï человеческою
плоттю
Чому Несторий вiдмовлявся називати Дiву Марiю Богородицею? У чому
складається його омана?
Богослов'я Нестория є логiчним продовженням навчання Антиохийских
богословiв Диодора й Федора Мопсуетийского, суть якого можна
охарактеризувати як антропологiчний максималiзм. Систему своïх
поглядiв Несторий виклав у працi, написанiй вужi у вигнаннi пiсля
вiдлучення — в Книзi Гераклiта . Тут вся увага зосереджує на
моральному подвигу людини Iсуса Христа. Своïм подвижництвом i
перемогою над спокусами Вiн заслужив благоволiння Триипостасного Бога.
Коли Вiн закiнчив подвиг власного вдосконалювання серед усяких спокус,
— пише Несторий, — Вiн дiє заради нас i трудиться, щоб
позбавити нас вiд засилля тирана . Т. е. Христос, на його думку, —
якась подоба буддiйського Бодхисатви, що досягла просвiтлiння, але не
йде в Нiрвану через любов до людства, що гине
Омана Нестория випливало з неправильного бачення образа з'єднання
Божества й людства в Iсусовi Христi. Його христология
ґрунтується на центральному поняттi, введеном самим
Несторием — природна особа . Для нього реально тiльки
iндивiдуальний початок; загальна й родове, природа або друга сутнiсть
Аристотеля — суть абстрактнi поняття, усия й iпостась нероздiльнi.
Тому в Христi повиннi iснувати двi iндивiдуальностi, двi особистих
природи, з'єднаних у моральнiй, вольовому єдностi. У
Нестория iснує таке поняття, як єднiсть домобудiвноï
особи , але ця єднiсть є наслiдком з'єднання природних
осiб . Тут пiд особою розумiється не таємна суть i кiнцева
мета iснування миру, не центр i змiст свiтобудови, а лише юридична особа
, роль i навiть личина, маска . Тому Христос не може бути Богочеловеком,
абстрактнi, з погляду Нестория, природи людини й Бога не можуть бути
об'єднанi в однiй Божественнiй Iпостасi
Будучи до кiнця послiдовним у своïх умовиводах, Несторий мав повне
право повторити слова свого попередника Федора Мопсуетийского: Божевiлля
говорити, що Бог народився вiд Дiви, народився вiд Дiви той, хто вiд
насiння Давидова . Марiю можна назвати не Матiр'ю Добродiï (Лк. 1:
41-43) , а тiльки Христородицей, Человекородицей, що народила Еммануила
— храм Божества . Бог Син народжується вiд Батька, а не вiд
Марiï, тобто дитина Iсус — не Бог, а храм, уготованний для
зiшестя й втiлення Слова. Бог Син не народжується вiд дружини
(Гал. 4:4) , велика благочестя таємниця: Бог з'явився в плотi
(1Тiм. 3:16) розвiнчана Несторием. Сотериология Нестория мiнiмiзована й
зводиться до моральних i вольових людських зусиль слiдом за Iсусом
Христом. Про сприйняття людськоï природи Богом, про обожении як
змiст християнського життя Несторий говорити не мiг. По навчанню св.
Кирила Олександрiйського, великого борця з несторианством, природа
людини зцiлена вiд виразки грiха, освячена й позбавлена тлiння саме
через возглавление єдиною Божественною Iпостассю Добродiï
Iсуса Христа. Шлях порятунку людства лежить через прилучення до
животворящоï плотi Христовоï, до обоженной людськоï
природи, сприйнятоï Богом Словом i пребивающей одесную Батька .
