Iндуïзм
Iндуïзм — найдавнiша нацiональна релiгiя Iндiï. Йогоджерела, звичайно, зводять вчасно iснування Протоиндийской (хараппской)
цивiлiзацiï, тобто до II-III тис. до н. е. Отже, до рубежу
новоï ери вiн уже нараховував не одне тисячорiччя свого
побутування. Такого тривалого й повнокровного iснування релiгiï ми,
мабуть, не побачимо в жоднiм iншому мiсцi земноï кулi, крiм
Iндiï. При цьому, iндуïзм, дотепер, зберiгає встановленi
издревле закони й основи життя, простягаючи в сучаснiсть традицiï
культури, що зародилися на зорi iсторiï. По числу прихильникiв
(ïх налiчується понад 700 млн.) , iндуïзм -одна з
найпоширенiших религий миру. Його адепти становлять близько 80 вiдсоткiв
населення Iндiï. Послiдовники iндуïзму живуть, також, в iнших
краïнах Пiвденноï й Пiвденно-Схiдноï Азiï: у Непалi,
Пакистанi, Бангла-Деш, Шрi-Ланцi, Iндонезiï, у ПАР i iн. мiсцях. До
кiнця нинiшнього сторiччя, iндуïзм переступив нацiональнi границi й
став популярний у рядi краïн Європи й Америки, претендуючи на
визнання його в якостi однiєï зi свiтових религий.
В Iндiï є численнi релiгiï й вiрування, у тому числi й
весь свiтовi — буддизм, iслам, християнство — але, проте,
вона була й залишається краïною iндуïзму, по перевазi.
Саме довкола нього в усi столiття будувалася ïï культурна,
полiтична й соцiальна єднiсть
Як релiгiйний феномен iндуïзм вiдрiзняється складнiстю й
суперечливiстю, якщо не сказати бiльше — заплутанiстю й
хаотичнiстю. Серйозну iсторико-культурну проблему являє собою вже
саме визначення термiна “iндуïзм”. Дотепер немає
задовiльного визначення й, навiть, пояснення, що ж вiдносити до властиво
iндуïзму, яке змiст i границi цього поняття
За кiлька тисячорiч своєï iсторiï iндуïзм зложився
як синтез соцiальноï органiзацiï, релiгiйно-фiлософськоï
доктрини й теологiчних поглядiв. Вiн пронизує всi сфери життя
свого прихильника: свiтоглядну, соцiальну, юридичну, поведiнкову й т.д.,
аж до глибоко iнтимних сфер життя. У цьому змiстi, iндуïзм є
не тiльки й не стiльки релiгiєю, скiльки способом життя й цiлiсним
поведiнковим стандартом
Сложнейшая релiгiйна система iндуïзму гнучко й податливо сполучить
у собi самi протилежнi крайностi й умiло пристосовується до
найрiзноманiтнiших суспiльних i полiтичних умов, зберiгаючи надзвичайну
строкатiсть, яскравiсть i життєстiйкiсть. Умiючи з'єднувати
непоєднуване й надiлятися в самi вигадливi форми, iндуïзм
має дивну здатнiсть породжувати новi секти й плини, якi при цьому
не вступають у протирiччя з його основним свiтоглядним ядром, i, може
бути, як би вiдроджуватися iз самого себе
Однак вся ця строкатiсть i, здавалося б, несумiснi протирiччя iснують у
єдиних загальних рамках, якi дозволяють говорити про iндуïзм
як про самостiйну й цiльну релiгiйну систему iз загальними свiтоглядними
установками. При всiй гаданiй аморфностi й розпливчастостi, iндуïзм
завжди залишався винятково стабiльним. Подiбно магнiту, вiн втягував у
своє поле iншi культи, поглинав, у тiй або iншiй формi, чужих
богiв, пристосовував до своïх потреб i поглядiв iншi мифо-ритуальнi
погляди й, тим самим, забезпечував собi мiцне й довговiчне iснування,
витримавши конкуренцiю з буддизмом i iншими религиями, що iснували на
територiï iндiйського субконтиненту
Для європейського й, взагалi, захiдного розумiння й почуттiв,
iндуïзм залишається далеким i незвичним багатьма рисами й
особливостями: вiн не вiдповiдає нашим звичним стереотипам,
виробленим iудео-християнськими религиями.
Насамперед, вiн не є конфесiональноï, логiчно органiзованою
системою, специфiчнi риси якоï можна легко перелiчити й, тим самим,
виявити його своєрiднiсть. Iндуïзм -конгломерат
найрiзноманiтнiших iдей, плинiв, сект, напрямкiв, якi спiвiснують у
межах якогось цiлiсного утворення й радикально не суперечать його
базовим установкам. В iндуïзмi немає й не може бути
єретичних форм (у звичному нам християнському змiстi) , що
протистоять щирiй ортодоксальнiй вiрi. У ньому немає й
доктринальних єресей, тому що немає чiткоï
зафiксованоï єдиноï центральноï доктрини. Кожна
форма й кожний культ володiє вiдомою етичною цiннiстю
Як релiгiйному свiтогляду, iндуïзму властивий плюралiзм, i вiнпроявляється не тiльки в духовних диференцiацiях, але й у
соцiальнi (кастова система) , а також у просторовi й тимчасовi: вони
позначаються в безлiчi локальних традицiй i в приурочуваннi релiгiйного
життя до всiх вiкiв людини. Множиннi характеристики поєднуються
загальним руслом традицiйноï культури й принципами життя,
обов'язковими для всiх iндусiв Полiтеïстичний характер
iндуïзму демонструється не тiльки рiзноманiттям культiв,
об'єктiв шанування й достатком мифо-ритуальних комплексiв, але й
зовсiм особливим вiдношенням iндуïзму до iнших культiв. При
зiткненнi з ними, вiн, подiбно хитким пiскам, поглощад ïх i
iнтегрував, тим самим забезпечуючи собi широке поширення й у просторi, i
в часi
З погляду звичних європейських стандартiв, iндуïзм
виглядає логiчно неорганiзованим i безсистемним. Але, з погляду
традицiйноï iндiйськоï культури, вiн має системнiсть
зовсiм особливого роду: вона пов'язана з мiфологiчним субстратом i
зберiгає багато в чому колорит архаïчноï епохи.
Iндуïзм можна трактувати як систему знакiв i символiв культури, що
несуть у собi древнi традицiï, що розвивають i зберiгають ïх у
рiзних iсторичних умовах. В iндуïзмi не були “забитi”
наступними культурними традицiями й нашаруваннями багато принципiв
органiзацiï архаïчноï культури з ïï головним
акцентом на ритуально-магiчнiй сторонi й прихильнiстю до мiфологiчного
мислення. Ця особливiсть iндуïзму протягає в багатьох його
рисах i проявляється, зокрема, у нього яскравому iгровому початку
Iндуïзм не знав, i по цю пору, не знає єдиноï
органiзацiï (на зразок християнськоï церкви) нi в мiсцевому,
нi в загальiндiйському масштабi. Храми, якi стали будувати в Iндiï,
приблизно, наприкiнцi перiоду стародавностi, були автономними
утвореннями й не пiдкорялися якiй-небудь вищiй духовнiй особi, убраному
саном. Рiзного роду жерцi, учителi-ачарьи, наставник^-гуру обслуговували
й зараз обслуговують окремi сiм'ï, секти, царiв, приватних осiб i
т.п., але вони нiколи не були органiзацiйно зв'язанi мiж собою; не
є такими й зараз. За всю iсторiю iснування iндуïзму нiколи не
скликалися всеiндiйськi собори, якi встановлювали б загальнi норми,
принципи й правила поведiнки або кодифiкували тексти
Iндуïзм далекий i прозелiтизму: стати индуистом не можна, ïм
можна тiльки народитися. Головним для индуиста було й залишається
проходження древнiм традицiям, заповiдям предкiв i дотримання ритуально-
поведiнкових норм, якi, вiдповiдно до переказiв, минулому возвещени
богами, вiдбитi в мiфах i пiдтвердженi авторитетом священних текстiв
Знайомство з основними характеристиками iндуïзму важливо не тiльки
для професiйноï религиоведческой пiдготовки. Воно розкриває
деякi новi теоретичнi положення й дає вiдомостi про сукупнiсть
фактiв, корисних i необхiдних при порiвняльному аналiзi религий, а також
при оволодiннi мистецтвом розумiння людей з iншим способом думок
Формативний перiод iндуïзму. Релiгiйно-мiфологiчнi погляди
Протоиндийской цивiлiзацiï
Генезис самого раннього етапу iндуïзму, як i всiєï
iндiйськоï культури, пов'язаний iз Протоиндийской
цивiлiзацiєю й релiктами iнших, доарийских вiрувань.
Протоиндийская цивiлiзацiя була значною ланкою в ланцюзi древнiх
землеробських цивiлiзацiй, що утворювали “родючий
пiвмiсяць”. Створена дравидоязичним населенням, вона мала
високорозвинену культуру зi складною релiгiйно-мiфологiчною системою
поглядiв, типових для всiєï раннеземледельческой смуги, але,
при цьому, володiла яскравим мiсцевим колоритом
Розвинен i виразним був культ родючостi, втiлений в образах богинь-
матерiв (семантична близькiсть образа жiнки й землi, жiнки й дерева,
космологiчна характеристика образiв, ïхнiй зв'язок з
фундаментальними поданнями про походження свiту i його пристроï) .
Чоловiчий аспект родючостi був пов'язаний з рогатим богом-буйволом, що
сидить на тронi в оточеннi звiрiв
Образ Великоï Матерi вiдбився в наступнiй iндуïстськiй
традицiï в безлiчi жiночих культiв. Рогате божество на тронi
розглядається як прообраз Шиви, верховного iндуïстського
бога: до його культу зводять коло подань, пов'язаних з аскетизмом i
йогической практикою
Культи дерев i тварин, священних рiк i каменiв, змiй i мiсячних
сузiр'ïв, практика ритуальних жертвоприносин i обмивань засвiдченi
в глибокiй архаïцi й зберiгаються до наших днiв. Араические
елементи, пiзнiше, не раз спливали з доiсторичних глибин i проявлялися в
рiзнi культах
Ведийский перiод. Корпус ведийских текстiв
Приблизно iз середини II тис. до н. е. в Iндiю вторглись войовничi
кочовi племена ариев, у разом з ними — i зовсiм iнший свiт ритуальннно-
мiфологiчних поглядiв. Протоиндийская цивiлiзацiя, у цей час, хилилася
до занепаду й арiï його прискорили. Вони осiли в басейнi Iнду
(совр. штат Педжаб) i звiдси просувалися на пiвнiчний схiд, змiшуючись
iз мiсцевим населенням
Арiям належать самi раннi з пам'ятникiв, що дiйшли до нас,
iндiйськоï словесностi. Ïх поєднують пiд загальною
назвою ведийского канону. У нього входять тексти, рiзнорiднi за часом
створення, структурi, значеннєвiй спрямованостi, функцiï в
культурi. Проте, вони являють собою єдине цiле, тому що в
iндуïзмi виконують роль авторитетних священних текстiв
Найпоширенiшою класифiкацiєю текстiв канону є двочленна.
Вона дiлить ïх на двi масштабнi групи: шрути (букв.
“почуте”, тобто одкровення) i смрити (букв.
“запомненное”, тобто переказ) . Традицiю шрути вiдкривають 4
веди: Ригведа, Самаведа, Яджурведа й Атхарваведа . Вони являють собою
збiрники (самхити) гiмнiв, пiсень, жертовних формул i заклинань. Три
першi веди ставляться до “священного знання”. У них вiдбита
вся сукупнiсть знань древнiх ариев про навколишнiй свiт i про мiсце в
ньому людини
Релiгiя ведийских ариев
Релiгiйно-мiфологiчний мир древнiх ариев був древен i багатошаровий. До
самого раннього його шару ставилися божества, що належали до перiоду iндо-
європейськоï спiльностi. Арiï почитали ïх за багато
столiть до вторгнення в Iндiю й за багато тисяч кiлометрiв вiд
ïï, у євразiйських степах, де, цiлком ймовiрно, нiколи
жили ïхнi предки. Наступний шар утворювали iндо-iранськi боги (iндо-
європейська єднiсть розпалася, приблизно, в III тис. до н.
е. i iндо-арiï вiддiлилися вiд iранцiв) . Iз приходом ариев в
Iндiю, у ïхнiй пантеон увiйшли новi божества, потiснивши древнiх.
Верховним богом став Индра — бог-громовержець. Його головний
подвиг — убивство демона посухи Вритри.
Гiмн i молитви, якi арiï пiдносили своïм богам, вiдбитi в
Ригведе. Вона вважається самоï древнiх i авторитетноï
серед вед. Ключем до ïï розумiння служить вiдбита в нiй
мiфологiя, насамперед, космогонiя. Космогонiчнi гiмни Ригведи присвяченi
пошукам першопричини буття. Ïï бачать те в богу-творцi
Вишвакармане, те в жертвопринесеннi первочеловека Пуруши, те в Золотому
зародку й т.п. Причетний до створення космосу й Индра.
Створений космосом представлявся арiям складаються iз трьох мирiв або
сфер, населених богами, людьми й iншими iстотами. Центральним обрядом
ведийской релiгiï було жертовне узливання ритуального напою соми
Ключовим мифо-ритуальним символом усього кола явищ є свiтовий
древо й супутнi йому образи. Ведийская космогонiя оперувала поняттями
яджня (жертва) , тапас (жар, тепло) , майя (магiчна сила) i т.п. З
ведийской мiфологiï, наложившейся на ще бiльш древню
протоиндийскую, виросла згодом вся складна мiфологiя iндуïзму.
Багато iдей i подання ведийского свiтогляду одержали в iндуïзмi
довге життя Атхарваведа й магiя
Магiя iснувала издревле. Вона була й залишається однiєï
iз самих iстотних частин iндуïзму, пов'язаних з повсякденними
потребами його прихильникiв. Найдавнiшою книгою магiï є
Атхарваведа. Ïï вiдношення до офiцiйного культу були
двоïстим: деякi магiчнi обряди включалися в культ i канонiзувалися,
у той час як iншi вiдкидалися. Головна сфера дiï Атхарваведи
— домашнi обряди, сконцентрованi навколо домiвки. У нiй зiбранi
змови на довге життя й здоров'я, лiкувальнi, проти хвороб i одержимостi
демонами, змови на процвiтання, спокутнi, жiночi й т.п. Крiм змов, в
Атхарваведу входять гiмни, якi виконувалися з магiчними цiлями. Зiбраний
в Атхарваведе текстовий матерiал допомагає зрозумiти будову й
особливостi давньоiндiйських змов, реконструювати древнi магiчнi
процедури, побачити дiю “закону символiчноï
еквiвалентностi”, властивого магiчному вiдношенню до миру. Таким
чином, давньоiндiйська магiя може бути зрозумiла як особлива стратегiя
поводження у свiтi й суспiльствi
У зборах змов просвiчує не тiльки iндоєвропейська
стародавнiсть, але й архаïчнi вiрування мiсцевих iндiйських племен,
з якими зустрiлися арiï. Вiд Атхарваведи беруть початок багато наук
(фiзiологiя, медицина, астрологiя й iн.) .
Яджурведа й ведийский ритуал
У життi древньоï Iндiï ритуали займали стрижневе положення.
Ïм придiлялася значна частина рiчного циклу часу. Вони втягували в
себе весь колектив i вирiшували життєво важливi завдання. Основне
значення придiлялося ритуалу жертвоприносини (яджня) . Яджурведа була
керiвництвом для жерцiв-адхварью, що робили обрядовi дiï й
супроводжували ïхнє читання жертовних формул-яджусов.
Ритуальна дiяльнiсть стала провiдною формою поводження, що визначила
специфiчний тип культури. Його головним напрямком стала схильнiсть
осмислювати людину i його життя в категорiях миру жертвоприносин
Складна ритуальна система пов'язана з календарем, створеним жерцями. У
нiй описанi жертвоприносини, чиненi в днi ново- i повень,
жертвоприносини предкам, церемонiя спорудження жертовного вiвтаря Агни,
обряди, присвяченi Индре й iншим богам. За допомогою Яджурведи можна
вiдновити й деякi царськi обряди, наприклад, жертвопринесення коня
(ашвамедха) i виявити ïх космологiчну семантику
У Яджурведе жертвопринесення — центр всiх прагнень i думок.
Правильно виконане, воно пiднiмає жерцiв до положення божества й
дає йому магiчну владу. Текст Яджурведи демонструє й змiни,
якi вiдбулися в релiгiйнiй системi древнiх ариев.
Жрецькi школи в поздневедийский перiод
Ведийские тексти передавалися изустно й зберiгалися в жрецьких школах.
Вони розробляли норми органiзацiï ритуалiв i способи
ïхньоï iнтерпретацiï в рамках трьох основних вед. Галузi
жрецьких шкiл (шакхи) дробилися й вiдокремлювалися, ведийские тексти
зберiгалися ними в рiзних редакцiях, якi перебували в монопольному
володiннi традицiï вчителiв i учнiв. Представники рiзних традицiй
збиралися на “асамблеï” для обговорень-диспутiв. У них
брали участь i мандрiвних учителiв. Так складалися центри жрецькоï
освiченостi, усталювався професiоналiзм в областi знання й з'являлися
спецiалiзованi дисциплiни, наприклад, розробка сакральноï мови
ведийских мантр.
Диспути й дискусiï були основним модусом iснування жрецьких шкiл.
Брахманические тексти, будучи своєрiдними антологiями, дають
можливiсть одержати подання про становлення теоретичноï
рефлексiï. Дiяльнiсть шкiл була важлива для становлення
майбутньоï фiлософiï
