ЧиБачите ви загальне мiж любов'ю героïнi й любов'ю Марусi Чурай?

Питання про вiчний у людськiй душi, зав'ялений вище, дав би можливiсть
учителевi перейти на третьому уроцi до розмови про людську особистiсть у
контекстi часу, iсторiï на основi поэзий Життя йде й усе без
коректур i Уже почалося, напевно, майбутнє ….
Задумаємося разом з учнями, що ж з'єднує цi два вiршi?
Пiсля учнiвських роздумiв викладаємо нашу думку: насамперед
— почуття вiдповiдальностi людини перед суспiльством. Друге
— єднiсть тимчасового ланцюга: учора — сьогоднi
— завтра, у центрi якого людина. Третє —
орiєнтацiя людського Я на високу духовнiсть у життi й творчостi ,
на несуєтне й вiчне. Обоє вiрша звучать як застереження
— як напишеш, так уже й буде… Помни, людина: життя не
має чернеток. Напрошується аналогiя з поемою В. Симоненко Ти
знаєш, що ти людина. Подумаємо разом з учнями над змiстом
рядкiв В. Симоненко И жити поспiшати потрiбно.., дивися ж, не
проспи… i Лiни Костенко: А ми живi, нам треба поспiшати зробити
щось, залишити пiсля себе… Цi проблеми повиннi бути опорними у
визначеннi пафосу поезiï такого напрямку й одночасно можуть стати
темою розмови про ролi людськоï особистостi в суспiльному життi. А
продовження розмови можемо активiзувати рядками поеми Уже почалося,
напевно, майбутнє: Не промiняйте неповторне на сто ерзацiв у собi.
Предметом для окремоï розмови могла б стати заключна думка вiрша:
Нехай тендiтнi пальцi етики торкнуть вам серце й вуста. Як проектуються
цi слова на життя кожного? У чому полягає самоцiннiсть людського
життя, окремоï iндивiдуальностi? Як фраза Любите травинку й тварина
спiввiдноситься з життям людини в нашу епоху? Це все питання для
дискусiï, що може бути проведена на основi фiлософськоï лiрики
Лiни Костенко, чиє серце болить тривогами миру. Окремим предметом
у процесi формування учнiвських суджень про долю народу в суспiльно-
iсторичному прогресi варто вiдокремити поезiю Цавет танем! Учитель може
почати роботу над цим добутком з короткого роздуму, передбачаючи далi
активiзацiю учнiвських знань рядком питань. Коротке вступне слово може
мати такий акцент. Цавет танем! — це фраза, вимовлена по-
вiрменському, стала вiдомоï у всiх кiнцях нашоï землi пiсля
великоï трагедiï, що випала на долю вiрменського народу пiсля
землетрусу. Твiй бiль беру на себе — високогуманние слова. Це знак
епохи, тому що всi братнi народи та й увесь свiт кинувся рятуйте! землi.
Саме ця ситуацiя виявила могутнє загальнолюдське почуття
милосердя, спiвпереживання, активноï доброти, якi вилилися у
хвилину загального єднання навколо людського лиха. Ця фраза стала
назвою однiєï з поэзий Лiни Костенко, що ввiйшла в шкiльну
програму. I спочатку спробуємо зосередити увагу учнiв на тiй
драмi, що викликала гарячий вiдгук у людських душах. Нам здається,
що дiтям необхiдно запропонувати питання, який би виводив
ïхньоï думки за межi окремого факту, учив ïх вiд
певноï ситуацiï переходити до аналогiй, а далi — до
узагальнень. Приблизнi орiєнтири для вчителя можуть бути такi: Що
знають учнi про iсторiю Вiрменiï? Що можуть сказати про культуру
цього народу? Чи доля лише вiрменського народу породила цей вiрш? Що
дало можливiсть авторовi пiднятися над окремим фактом? Чи можуть
випускники провести аналогiю мiж драмою вiрменського народу й
украïнського в iсторичному, язиковому й культурному аспектах? Чи
вiдчувають учнi пiдтекст цiєï поезiï? Якi
асоцiацiï, якi думки викликають нижченаведенi рядки:

• Бредуть, бредуть вигнанцi…
• Бредуть бездомнi люди…
• А нi даху ж, нi притулку,- буквар ïм на розумi!
• Ïх топчуть ситi конi, дзенькають чужi стремена,
• А букви проростають у легенди й пiснi

Як розумiю метафору, на якiй побудована думка: … тi буковки вiрменськi виводять, як стебла, i слiзьми поливають, i букви прийнялися? Чому Лiна Костенко активно користується прийомом повтору (А вiтер, вiтер, вiтер!..; Бредуть, бредуть вигнанцi…). Якого ефекту досягає цим автор? Властиво, саме через категорiю пам'ятi можна перекинути мiсток до того масиву поэзий Лiни Костенко, про яке йшла мовлення на перших уроках (проблема людин i вiйна ). Таким чином, пiдкреслимо полiфонiчне, многопроблемное звучання лiрики Лiни Костенко. Було б доречним на уроцi коротеньке, можливо, навiть поетичне подання С. Капутикян, вiрменськоï поетеси, чистий i мужнiй голоси душi народу, якому Лiна Костенко й присвятили цю поезiю. Вважаємо за необхiдне, нехай коротко, але зупинитися на проблемi художник i суспiльство, який ïï бачить Лiна Костенко. Загальновизнана теза про категорiï болю як один з могутнiх iмпульсiв поезiï, сформульована ще Л. Першотравневим (Стих починається не iз заголовноï букви, а з великого болю, що i не вимiряєш…), розширюються Лiною Костенко за рахунок категорiï совiстi — вiчного фактора творчостi, що передається в спадщину вiд старшого поколiння майстрiв до тих, хто приходить ïм на змiну. Це ж роздум поетеси — Ти, невимiрна совiсть майстрiв, тобi не страшно навiгацiй Лети… — це й данина мудрим попередникам, i застереження сучасникам, i кодекс для себе самою, вивiреною мiркою вiчноï роботи, як долi, що сама собi вибрала:

• Я — жниця поденна
• Важка моя робота
• За целую життя я не вичавлю ïï.

Спрага громадськостi — рушiйна й визначальна сила поезiï Лiни Костенко, що поєднує в собi вiчну вiдповiдальнiсть художника за долю й щастя народу з унiкально особистiсним вiдчуттям своєï генеалогiï. Мiж наведеними вище рядками з раннього збiрника Мандрiвки серця i болiсно вистражданим визначенням свого Я — мого народу гiлочка тернова (Сад нетанучих скульптур) — дистанцiя, довжиною у два десятилiття. I якщо згадати, якими складними й несприятливими для творчоï особистостi цi роки були, те гiдноï подиву бачиться послiдовнiсть Лiни Костенко — людини й художника, що своє цивiльне кредо визначила ще на початку поетичноï стежки, начебто передбачаючи ту неволю серця, розуму й слова, що ïй i ïï однодумцям судилася надовго:

• Не уникай у шляху круговороту
• Нехай руки загартуються твоï,
• Тому що прийде плавати й проти,
• И поперек стрiмкого плину…