ЧиВважаєте себе сьогоденням iншому (подругою)?

Хтось iз фiлософiв сказав, що в основi вiри немає мiсця
сумнiвам. Отож, я вiрю в дружбу. Незрозумiло, чому, але вона менi завжди
нагадує веселку. Можливо, своєю веселою строкатiстю, дивною
свiжiстю, мовчазною обiцянкою щастя… Як дивно i разом з тим
мудро влаштований мир! Ще буквально вчора зовсiм чужi один одному люди
раптом завдяки якiйсь незбагненнiй силi стають друзями, зв'язавши себе
такими тонкими й такими мiцними узами, якi розiрвати не пiд силу нi
щастю, нi нещастю, нi радостi, нi нещастю. Напевно, я щасливий, тому що
в мене є друг, один, але зате теперiшнiй. Нi, вiн не уособлення
всiляких чеснот. У нього, як i в кожного з нас, є своï
“плюси” i своï “мiнуси”. Ми можемо
посваритися, образитися, але я впевнений в одному: мiй друг мене нiколи
не зрадить. I для мене цього досить. Сподiваюся, що й для нього також.
Хоча, звичайно, важко оцiнювати себе, своï вчинки, але,
здається, я ще не дав нiяких пiдстав для подiбних сумнiвiв. Не
буду аргументувати це твердження, оскiльки в основi вiри вони, як i
сумнiву, недоречнi