Д. В. ДАВИДОВ ЩОДЕННИК ПАРТИЗАНСЬКИХ ДIÏ 1812 РОКУ VIII

Двадцять восьмого, поутру, Фигнер, Сеславин i я приïхали в одне
сiльце, займану полком Чеченського, верстах у двох вiд Белкина. Удалинi
було видно Ляхово, навколо села бiваки; кiлька пiших i кiнних солдатiв
показувалися мiж хатами й куренями, бiльше нiчого не можна було
помiтити. Через пiвгодини часу ми побачили ворожих фуражирiв у числi
сорока чоловiк, що ïхали без найменшоï обережностi в напрямку
до Таращину. Чеченський послав у тил ïм лощиною сотню козакiв
своïх. Фуражири примiтили ïх, коли вже було пiзно. Трохи
врятувалося втечею, бiльша частина, разом з офiцером (ад'ютантом
генерала Ожеро), здалася в полон. Вони пiдтвердили нам звiстка про
корпус Бараге-Дильера й про загiн генерала Ожеро, якi незважаючи на
проходження загону графа Ожаровського, що прошли 27-го числа Балтутино
на Рославльськую дорогу, залишилися нерухливими, хоча Балтутино вiд
Ляхова не бiльш як у сiмнадцяти, а вiд Язвина в дев'яти верстах.
Незабаром з Белкина пiдiйшла до мене вся партiя моя, i граф Орлiв-
Денисов з'явився на лихому конi з вiстовими гвардiйськими козаками. Вiн
сповiстив нас, що вiдрядженi ïм три полки прибутку й що вся його
партiя пiдходить. Поговоря iз мною, як i з якоï сторони будемо
атакувати, вiн повернувся до Фигнеру й Сеславину, яких ще партiï не
прибутку на мiсце, i ськазав: Я сподiваюся, добродiï, що ви нас
пiдтримаєте. Я попередив вiдповiдь ïх: Я за них
вiдповiдаю, граф; не росiянином — видавати росiян. Сеславин
погодився вiд усього серця, але Фигнер з некоторою кривлянням, тому що
один любив небезпеки, як свою стихiю, iншоï — не боявся
ïх, але любив крiзь них бачити власну користь без роздiлу
ïï з iншими. Через годину часу всi партiï нашi
з'єдналися, крiм вiсiмдесятьох єгерiв Сеславина; а тому що
менi доручена була честь вести передовi вiйська, то я, до прибуття
єгерiв, велiв вибрати в стрiлки козакiв, що мала рушницi, i пiшов
до Ляхову, следуемий всiма партiями.
Напрямок наше було наперерiз Смоленськiй дорозi, щоб зовсiм перепинити
загону Ожеро вiдступ до Бараге-Дильеру, що занимали Долгомостье.
Як тiльки почали ми витягатися й посуватися до Ляхову, усе в селi цьому
прийшло в сум'яття; ми почули барабани i ясно бачили, як загiн ставав у
рушницю; стрiлки вiддiлялися вiд колон i вибiгали через хати до нас
назустрiч. Негайно я поспiшав козакiв моïх i зав'язав справу. Полк
Попова 13-го й партизанську мою команду розгорнув на лiвому фланзi
спiшених козакiв, щоб закрити рух вiйськ, що посувалися, наших, а
Чеченського з його полком послав на Ельненськую дорогу, щоб припинити
повiдомлення з Ясминим, де перебував iнший загiн ворога. Наслiдку
виправдали цю мiру.
Сеславин приськакав зi знаряддями до стрiлок моïм, вiдкрив вогонь
по колонах ворожим, що виходила з Ляхова, i просунув гусар своïх
для прикриття стрiльцiв i знарядь. Партiï його й Фигнера
побудувалися за цим прикриттям. Граф Орлiв-Денисов розташував загiн свiй
на правому фланзi партiй Фигнера й Сеславина й послав роз'ïзди по
дорозi в Долгомостье.
Ворог, незважаючи на гарматнi пострiли, виходив iз села, пiдсилював
стрiльцiв, що займали болотистий лiс, що примикає до села, i
напирав на правий фланг наш головними силами. Сеславин перемiнив пiших
козакiв моïх прибулими єгерями своïми й в один час
наказав ахтирським гусарам, пiд командою ротмiстра Горськина що
находились, ударити на ворожi кiнноти, покусившуюся на стрiльцiв наших.
Горськин атакував, — перекинув цi кiнноти й увiгнав ïï в
лiс, уже тодi оголений вiд листiв i, следственно, нездатний до вкриття
пiхоти, що стрiляла для пiдтримки своïх кiннот. Стрiлки нашi
кинулися за Горськиним i разом з ним почали очищати лiс, а стрiлки
ворожi — тягтися з оного чистим полем до правого флангу загону
свого. Тодi Литовського уланського полку поручик Лизогуб, користуючись
ïхнiм сум'яттям, розсипав уланiв своïх i вдарив.
Проïжджаючи в той час уздовж по лiнiï iз правого на лiвий
фланг, я попався мiж ними й був свiдком наступного випадку.
Один з уланiв гнався iз саблею за французьким єгерем. Щораз, що
єгер прицiлювався по ньньому, щораз вiн вiд'ïжджав ладь i
переслiдував знову, коли єгер кидався навтiки. Приметя це, я
закричав улановi: Улан, соромно! Вiн, не отвечав нi слова,
повернув коня, витримав пострiл французького єгеря, кинувся на
нього й розсiк йому голову.
Пiсля цього, пiд'ïхавши до мене, вiн запитав мене: чиТепер
задоволенi, ваше високоблагородiє? — i в ту ж секунду
охнула: якась ськажена куля перебила йому праву ногу. Чуднiсть
полягає в тому, що цей улан, одержавши за подвиг цей
Георгiïвський знак, не мiг носити його… Вiн був бердичiвський
єврей, завербований в улани. Цей випадок виправдує думка, що
немає такого роду людей, що не причетне був би честолюбства й,
отже, не здатний був би до вiйськовоï служби. Приïхавши на
лiвий фланг, менi представили вiд Чеченського взятого в полон кривого
гусарського ротмiстра, якого я забув iм'я, посланого в Ясмино з
повiдомленням, що ляховський загiн атакований i щоб ясминський загiн
поспiшав до нього на допомогу. Тим часом Чеченський донiс менi, що вiн
прогнав назад у село ворожу кавалерiю, що вийшла проти нього, припинив
зовсiм шлях до Ясмину, i запитував дозволу: що накажу вчинити iз сотнею
людина пiхоти, що засiла в окремi вiд села сараях, що стрiляли з оних i
не здаються? Я велiв палити сараï — виплодок чингисханово,
— спалити й сараï й французiв.
Тим часом граф Орлiв-Денисов сповiщений був, що двохтисячна колона
поспiшає по дорозi вiд Долгомостья в тил нашим загонам i що
спостережливi вiйська його, на цiй дорозi виставленi, з поспешностию
вiдступають. Граф, оставя нас продовжувати дiя проти Ожеро, взяв загiн
свiй i негайно звернувся з ним на кiрасирiв, зустрiв ïх неподалiк
вiд нас, атакував, розсiяв i, вiдрядивши полковника Бихалова iз частию
загону свого для переслiдування оних до Долгомостью, вернувся до нас пiд
Ляхово.
Вечорiло. Ляхово в рiзних мiсцях зайнялася; стрiлянина тривала…
Я впевнений, що якби при настаннi ночi генерал Ожеро згорнув вiйська
своï в одну колону, заключа в середину оной ваги загону свого, i
пiдсунувся б таким порядком большою дорогою до Долгомостью й до
Смоленська, — всi нашi замахи залишилися б марними. Iнакше нiчого
зробити ми не могли, як конвоювати його врочисто до корпуса Бараге-
Дильера й откланяться йому при ïхньому з'єднаннi.
Замiсть того ми почули барабанний бiй поперед стрiлецькоï
лiнiï й побачили парламентера, що посувався до нас. У цей час я
ставив на левом моєму фланзi мiж окремими хатами прислане менi вiд
Сеславина знаряддя й готувався стрiляти картеччю по подошедшей до лiвого
мого флангу досить густiй колонi. Граф Орлiв-Денисов надiслав менi
ськазати, щоб я припинив дiю й дав би про тiм знати Чеченському, тому що
Фигнер вiдправився вже парламентером — до Ожеро в Ляхово.
Переговори тривали не бiльше години. Наслiдок ïх було — здача
двох тисяч рядових, шiстдесятьох офiцерiв i одного генерала
вiйськовополоненими.
Настала нiч; мороз пiдсилився; Ляхово палало; вiйська нашi, на конi,
стояли по обидва боки дороги, по якiй проходили обеззброєнi
французькi вiйська, освiтлюванi вiдблиськом пожежi. Балаканина французiв
не вмовкала: вони лаяли мороз, генерала свого, Росiю, нас; але слова
Фигнера: Filez, filez[43] — покривали ïхнi неськромнi
вираження. Нарештi Ляхово очистилося, полоненi вiдведенi були в ближню
деревеньку, що я забув iм'я, i ми слiдом за ними туди ж прибутку.
Отут ми забули слова Кесаря: Що не дороблено, те не зроблено.
Замiсть того щоб негайно йти до Долгомостью на Бараге-Дильера,
стривоженого розбиттям кiрасирiв своïх, або звернутися на загiн, що
стояв у Ясмине, ми все повалилися спати й, прокинувшись о четвертiй
годинi ранку, здумали писати реляцiю, що, начебто на кару за лiнь нашу,
послужила на користь не нам, а Фигнеру, що взяли на себе доставляння
полонених у головну квартиру й уверившему ясновельможного, що вiн
єдиний винуватець цього подвигу. У нагородження за оний вiн
одержав дозвiл везти звiстку про цю перемогу до государя iмператоровi,
до якому вiн негайно вiдправився. Пiсля цього можна догадатися, у славу
кого представлене була справа, про яке сам ясновельможний своеручно
додав:
Перемога ця тим бiльше знаменита, що в перший раз у продовження
нинiшньоï кампанiï ворожий корпус поклав перед нами
зброя.