Героïко-романтичний жанр новел Мати i Я (Романтика)

Обоє добутку трагедiйного звучання. Для новели Мати письменник
вибирає iншу форму вираження. У нiй є мiфологiчний струмiнь.
Навiть сам початок добутку нагадує крислатий зачин народноï
казки: Батько цих бойових хлопцiв умер дуже давно — так давно, що
й не скажеш… I сама характеристика образiв теж iде вiд казки: Як
пам'ятають старожили, з батька був звичайний собi кравець i, можна
сказати, надзвичайна людина. Саме так у народнiй творчостi
подається опис казкового героя: вiн звичайний, непоказний, але
має щось i незвичайне. Таким є батько двох синiв:

• Ну, хто б, скажемо, наважився назвати його Тарасом Бульбой? Хто б ризикнув iз цього зморшка зробити воïна?.

чиНе дивно звучить його питання до жiнки: А чи не думаєш ти, що з мене вийшов би непоганий кошовий отаман?. Не став вiн кошовим отаманом, але захотiв, щоб його сини стали теперiшнiми лицарями, як у Гоголя, За всяку цiну хотiв кравець зробити зi свого дорогого сина (як i iз другого сина) вiйськовоï людини, i за всяку цiну хотiв вiн бачити своïх синiв на вороних конях. Але, не маючи засобiв, хоча й продав вiн своє майно, вiддав старшого в гiмназiю, якому наказував: Не забувай батькiвського заповiту: як виростеш, синок, те, прошу я тебе, пiди ще ти у вiйськову школу й причепи собi там блискучу шаблю…,. щоб був ти менi був, виходить, як Остап для Тараса Бульби. Далi подiï розвиваються, як у казках. Остап здав iспити в гiмназiю. Незабаром кравець умер, залишивши матерi iз синами одну бiднiсть: двi пари стареньких ножицiв i неважливу швейну машину. Це ж меншому синовi Андрiєвi довелося кинути навчання i йти на роботу. Таким чином, сама доля повела двох братiв по рiзних дорогах, i вiдбулося так, як у сентиментальних народних казках: один завжди носив чистенький костюмчик i вже з дитинства повинен був стати негативним персонажем, а другий i не знiмав засаленоï сорочки. Одна мати кормила ароматними сосисками, щоб паничi не насмiхалися в гiмназiï, а другий ïв чорний хлiб з маслом. I хоча болiло материнське серце за меншим — Андрiєм, але не хотiла забирати Остапа з гiмназiï

• У таких болях,- пiдсумовує автор,- iшли днi, мiсяцi й, зрештою, року. Над мiстечком пролiтали весни, перелiтнi птахи й ще якiсь невiдомi вiтри з невiдомих краïв….

Сини виростали й мужнiли. Остап на материнське пещення вiдповiдав ще бiльшим пещенням, обiцяв, коли вивчиться, буде годувати свою неньку гарними цукерками, що нiколи вона не буде так поневiрятися. Але, як i в казках,- iншим рiс менший син: вiн не вмiв милуватися, i нiколи не чутно було вiд нього теплого слова. Проте, вона знала, що з таких мовчазних дiтей найчастiше виходять гарнi люди. Справдi, такими були брати в народних казках, такими були й у реальному життi. Тiльки в добутку Н. Хвильовоï подiï зовсiм iншi