Древня лiтература Китаю

Настiльки ж важливу роль грала древня лiтература Китаю в III-IV, VII
столiттях. Вона вплинула на корейську i японську культуру. Тому за
iндiйськими пам'ятниками древньоï лiтератури й казками треба роздiл
про китайськi казки. Потiм розглядаються казки Тисяча й одна нiч, тому
що культура арабського Сходу досягла свого розквiту в середнi столiття й
зробила найсильнiший вплив на Ближнiй i Середнiй Схiд, на Iспанiю
(наприклад, так званий мавританський стиль в архiтектурi Iспанiï
X-XII вв.). Причому сфера впливу культури арабiв була дуже широка й у
лiтературi Сходу, i в математику, i в медицинi. Час ïï
розквiту X-XVI столiття
Пiсля цього ми звертаємося до лiтератури Японiï, що
зложилася як держава пiзнiше, до XI-XII столiть, а лiтература
ïï початку формуватися в VII-VIII столiттях. Спочатку японська
лiтература, фiлософiя й, взагалi, культура випробовували сильний вплив
китайськоï, до винаходу власноï писемностi лiтературною мовою
був китайський. Потiм дається огляд африканськоï
народноï творчостi у всiй його своєрiдностi. Така ж
послiдовнiсть зберiгається й у роздiлi, присвяченому сучаснiй
лiтературi. Виключення становить дитяча лiтература Китаю, тому що,
почавши розвиватися пiсля утворення КНР, вона була фактично знищена так
званою культурною революцiєю i не встигла створити значних
добуткiв, за винятком, мабуть, оповiдань Л у Синячи, якi не завжди
призначалися для дiтей, але деякi з них увiйшли в дитяче читання,
наприклад Справжня iсторiя А-Кьго, Молiння про щастя i iншi
Розумiє, у цьому роздiлi автор не прагнув назвати й розглянути
всi добутки навiть тих краïн, у яких iснує рiзноманiтна
лiтература для дiтей. Були вiдiбранi найбiльш значнi добутки, що зiграли
роль у лiтературному процесi краïни, створенi великими
письменниками, що пiднiмають особливо важливi проблеми для життя
тiєï або iншоï краïни цих двох континентiв
У всiляких народностей, на якiй би стадiï суспiльного розвитку вони
не перебували, казка завжди була джерелом эстетического насолоди,
морального повчання й втiлення соцiальних iдеалiв. Казка здiйснювала й
завдання народноï педагогiки, вселяючи дiтям необхiднi норми
вiдносини до життя в забавноï, а iнодi й у повчальнiй формi.
Настiльки ж важливу функцiю виконували епiчнi добутки. Так, в Iндiï
з поколiння в поколiння, от уже два тисячорiччя, передаються епiчнi
оповiдання Рамаяна, Махабхарата , повчальнi притчi Хитопадеша. Названi
пам'ятники живi й сьогоднi. Як i багато столiть тому назад, сучасна
iндiйська дитина знає напам'ять змiст цих добуткiв. В
автобiографiчних повiстях iндiйських письменникiв, в оповiданнях про
життя сучасних дiтей ми майже завжди зустрiнемо згадування про Рамаяне.
У казках i переказах рiзних народiв Азiï й Африки виразно
проступає моральний кодекс, що характерний для трудiвникiв, всiх
краïн i континентiв, але в той же час саме в народнiй творчостi
яскраво виражена й нацiональна своєрiднiсть — у мiсцевому
колоритi, у мовi, у способi розповiдання, у звичаях народу У
європейськiй лiтературi особливий iнтерес до краïн Сходу
виявився в XIX столiттi, в епоху розквiту романтизму. Схiд, у тому числi
й Китай, у романтичнiй лiтературi привертав увагу своєю екзотикою,
незвичайнiстю. Головним чином пiдкреслювалися екзотичнi сторони побуту,
зовнiшнiх аксесуарiв, i тому в передачi нацiональних особливостей
переважала стилiзацiя. Справжнi риси жорстокого рабовласницького, а
пiзнiше феодального гнiта, сутнiсть схiдноï деспотiï, як
правило, залишалися поза сферою уваги романтикiв. Але саме епоха
романтизму розбудила широкий iнтерес до схiдноï культури
Найбiльш древнiм джерелом китайськоï народноï поезiï
є Книга пiсень. У нiй вiдбита справжнє життя китайського
народу другого й першого тисячорiч до нашоï ери, вiдбитi обрядовi й
трудовi пiснi, подiï народних повстань, тяготи трудового люду.
Казки, що дiйшли до нас, належать до дуже рiзних перiодiв iсторiï.
Однi вiдбивають епоху рабовласництва, iнших — феодальнi вiдносини,
якi збереглися в Китаю аж до середини XX столiття. Китайськi казки, що
видаються для дiтей, у бiльшостi випадкiв перекази або обробки. Сюжети
казок вiдбивають соцiальнi вiдносини, феодальну iєрархiю,
характерну для краïн Сходу. Чиновники, ченцi, селяни, воïни
— всi вони займають певний щабель на iєрархiчнiй
градацiï. До найнижчого шару суспiльства належить селянин, але вiн,
за твердженням народу, виявляється найбiльш потрiбним: Простий
селянин всiх важней — вiн годує всiх iнших людей (казка
Чиновник, солдат i селянин у збiрнику Брати Лю).
Китайськi казки лаконiчнi за формою i ємнi по змiсту. Звичайно в
них зосереджена народна мудрiсть, що зовсiм не збiгається iз
прийнятою мораллю або офiцiйними поглядами. Так, у названiй казцi, поза
тим що затверджується думка про необхiднiсть працi, пiднiмаються,
i проблеми мистецтва: суперечка про форму й змiст. Для офiцiйного
китайського мистецтва в середнi столiття надзвичайно важлива була форма.
Це свiдчило про освiченiсть письменника або художника. Iснували певнi
канони. Селянин, що склав вiршi, порушує форму, i тому його
пiднiмають на смiх. Але виявляється, що змiст важливiше форми, що
доводить дружина селянина
Жiночi образи в казках — теж протиставлення офiцiйним
установленням. Конфуцианская фiлософiя затверджувала норми поводження
рiзних класових груп, жiнцi, взагалi, придiлялася роль рабинi. Саме
тяжке обвинувачення для чоловiка було, що вiн треба радам
своєï дружини. Народна казка, навпроти, показує жiнку
розумною порадницею, iншому, що допомагає нести тягар бiдностi,
помiчницею в працi, мудрою, самовiдданою, люблячою матiр'ю, художницею
(Хитромудра дружина i iн.).
Китайськi казки вiдрiзняються афористичностью, лiризмом, схованою
iронiєю (Ключ, якого варто боятися у збiрнику Мудра черепаха),
мудрiстю, що виражає вiковий досвiд народу. Крiм збiрникiв, що
мiстять тiльки китайськi казки, таких, як Чудесний майстер, Китайськi
казки, Брати Лю, окремi казки включаються в збiрники казок рiзних
народiв