Художнi особливостi п'єси Синiй птах

Художнi особливостi п'єси “Синiй птах” визначає
вже сам жанр п'єсифеєрiï, в символiцi якоï чiтко
простежуються оптимiстичнi тенденцiï вiра у кращу долю людини, в
майбутнє . Виняткова спостережливiсть автора, умiння бачити
довкiлля у незвичному забарвленнi допомогли йому створити широке i
гуманiстично насичене лiтературне полотно.
Нове вагоме слово М. Метерлiнка в його драмi це i ïï
безперечний оптимiзм, i неймовiрно багата рiзнокольорова палiтра.
Внаслiдок цього створюється враження про рухливi i строкатояскравi
групи мандрiвникiв i, сказати б, постiйних мешканцiв, якi знаходяться
поза сучаснiстю i дiють у казкових епiчнопросторових i хронологiчно не
визначених межах “справжнього” життя.
Попри казковий характер i гуманiстичне спрямування, творовi притаманне
ще й глибоке фiлософське насичення простоï i полюдськи доброï
оповiдки, в якiй постiйно здiйснюється усвiдомлення складного
через просте, високого через буденне. Фiлософський змiст пошуку щастя
розкривається автором з допомогою певних, характерних для
фiлософiï категорiй, тем i мотивiв часу, буття, сну, дороги тощо.
Однiєю з найважливiших фiлософських категорiй є категорiя
часу. В п'єсi “Синiй птах” символом життя є рух
годинникового маятника.
Його зупинка означає фiзичну смерть. Годинник в хатинцi померлих
дiдуся й бабусi давнимдавно зупинився. Розвитку цього положення автор
присвячує цiлу картину перебування дiтей на кладовищi. Дiти не
знаходять тут мерцiв натомiсть з розритих могил з'являються цiлi снопи
квiтiв. Ця картина, окрiм ïï символiчностi i основного
функцiонального навантаження, є ще й свiдченням змiн художнього
свiтогляду М.Метерлiнка: повний вiдхiд вiд зображень вiдчуття смертi,
характерних для його творчостi 1го перiоду. В потойбiччi час не
має значення для його мешканцiв, адже там, у
“справжньому” життi, немає смертi. Але годинник навiть
з поламаною стрiлкою (символ вiдсутностi часу) знову починає свiй
бiг, щойно в потойбiччi з'являються живi Тiльтiль i Мiтiль. Для них
життя продовжується.
I вони повиннi знайти в ньому власне, тiльки ïм зрозумiле щастя,
символом якого є Синiй птах. Автор нiби намагається
переконати глядача в тому, що час тiсно пов'язаний з життям i пошуком
щастя. Все пiдвладне тiльки Часовi, лише вiн має право поступово
розставляти всi крапки над “i” в сучасному життi i в
iсторiï. Це ж саме стверджує i власне Час у Царствi
Майбутнього.
З пошуком щастя пов'язана i тема сну. Рiзнi ïï варiацiï
(наприклад, “вiщi сни” ) вiдомi ще з лiтературних пам
‘яток сивоï давнини. “Тiльки увi снi людина може бути
щасливою”, такого висновку доходить Сихiзмундо персонаж драми
“Життя це сон” iспанського драматурга XVII ст. П.
Кальдерона. Але вiн знаходиться у в'язницi, де з ним проводять
своєрiдний експеримент, пiсля якого щастям життя вiн починає
вважати стан сну. Крiм того, Сихiзмундо спадковий княжич. Його уявлення
про щастя це розумiння його як влади з усiма ïï задоволеннями
й атрибутами.
М. Метерлiнк розвиває цю думку посвоєму. Сон для бiдних
дiтей це також розрада i втiха життя, але ïхнє щастя зовсiм
iншоï якостi. Увi снi вони можуть знову побачитись з дорогими
братиками i сестричками, потрапити на частування, скуштувати ласощiв,
про якi у дiйсностi вони тiльки мрiють. Тiльки увi снi, в гостях у
бабусi i дiдуся Тiльтiль ïсть смачний борщ iз капустою, який у
реальному життi йому доводиться куштувати хiбащо врядигоди. Увi снi
iснують реально всi моральнi iнвективи Щастя.
Автор розподiляє ïх на двi категорiï. В Саду Блаженств,
куди потрапляють дiти, є Найситiшi Блаженства, якi символiзують
вiдразливi людськi вади: Блаженство бути Багатим, бути Власником, Нiчого
Не Робити, Спати Бiльше, нiж Потрiбно, Блаженство Нiчого Не Розумiти
тощо. В промiннi Душi Свiтла всi вони виявляються нiкчемними i
жалюгiдними. Але є й справжнi Блаженства: Бути Здоровим, Дихати
Повiтрям, Любити Батькiв, Дощу, Блакитного Неба, Зимового Вогнища та
великоï кiлькостi iнших. Поруч з ними знаходяться Великi Радощi
Завершеноï Працi, Споглядати Прекрасне, Любити, Бути Справедливим.
Однiєю з найбiльших радощiв є Радiсть Материнськоï
Любовi. Групу позитивних Радощiв i Блаженств Метерлiнк, здається,
готовий розширювати до нескiнченностi. Головне, стверджує автор,
це навчитися ïх розумiти.
Незважаючи на короткий час перебiгу дiï твору (з вечора до ранку
наступного дня), п'єса М. Метерлiнка створює враження
широкоï, майже епiчноï картини “справжнього”
(потойбiчного) життя. В цьому планi власне функцiональне навантаження
мають i ïï елементи, наприклад, кiлькiсть персонажiв. ïх
у творi на неповну сотню сторiнок аж 67. (Для порiвняння в чотиритомнiй
епопеï Л. Толстого персонажiв близько 300). Для створення вiдчуття
епiчностi Душа Свiтла навiть умовно розширює межi часу. Подiï
вiдбуваються в Рiздвяну нiч i це дає ïй можливiсть
стверджувати, що мандрiвка тривала цiлий рiк.
Разом iз людьми казковою краïною, створеною багатою фантазiєю
драматурга, мандрують гамiрнi Кiт i Пес, плекають пiдступнi намiри Звiрi
i Дерева, людських рис i подоби набирають Душi Свiтла i Ночi. Персонажiв
п'єси досить легко охарактеризувати.
Тiльтiль i Мiтiль подитячому безпосереднi, довiрливi i наïвнi
(пригадаймо хоча б спрощене пояснення Тiльтiлем причини, чому до них на
Рiздво не прийде Санта Клаус). Разом з тим вони мають багату уяву саме в
нiй народжується казка про перебування в чарiвнiй краïнi i
навiть у Царствi Майбутнього. Дiти не бояться Душi Ночi i ïï
царства, смiливо вступають у бiй з ворожими силами потойбiччя. Але вони
ж виявляють чуйнiсть до хвороï дiвчинки. Тiльтiль не просто
спiвчуває чужому горю, вiн дарує дiвчинцi свого птаха,
горличку, яка була частиною його власного щастя.
Душi ведуть себе так, як люди: в непевнiй ситуацiï Вогонь
метушиться, мов божевiльний, один з хлiбiв, не знайшовши для себе мiсця
у дiжi, ридає i голосить. Досить виразними у казцi є
стосунки мiж Тiлеттою i Тiло. Щоправда, це ще й вияв природних стосункiв
мiж кiшкою i собакою. Незважаючи на деяку статичнiсть окремих образiв,
Тiлетта показана в розвитку вона виявляється дволикою. З одного
боку, вона любить дiтей i заявляє про це, але з примiткою:
“Я люблю вас обох стiльки, скiльки ви того
заслуговуєте”. До того ж вона виступає в ролi
своєрiдного пластуна, який дiє на користь Духiв потойбiччя.
Недовiра рослинного i тваринного свiту до людей пiдкреслює
ïхнiй загальний природний антагонiзм, який був помiтним уже в часи
М. Метерлiнка.
Вiдсутнiсть глибоких словесних характеристик персонажiв
замiнюється детальним описом ïхнього одягу. Бiльше того,
Метерлiнк робить глядачiв нiби учасниками казкових перетворень персонажi
переодягаються в процесi самоï вистави. Це своєрiдний засiб,
що повинен викликати у людини певнi асоцiацiï i аналогiï, а
вiдтак допомогти глядачевi i читачевi розкрити i доповнити характери
пер” сонажiв самотужки.
Поява п'єс М. Метерлiнка вкупi з творчiстю Г. Iбсена, Б. Шоу, А.П.
Чехова засвiдчила, що жанр драми переживав у Європi нове
пiднесення. Подiбно до братiв по перу, М. Метерлiнк мав новi оригiнальнi
iдеï i успiшно реалiзовував ïх у своïй творчостi,
намагаючись послабити суспiльнi негаразди, якi, випливаючи на поверхню,
були предметом наукових i лiтературномистецьких дискусiй, фiлософських
роздумiв. У М. Метерлiнка є ще одна п'єсафеєрiя
“Заручини”. Вона також про пошуки щастя i є нiби
продовженням i новим варiантом “Синього Птаха”.
Окрiм п'єс, М. Метерлiнк написав чимало фiлософських i
природознавчих трактатiв: “Життя бджiл” (1901), “Розум
квiтiв” (1907), “Життя мурашок” (1930). 1911 року
автор цих творiв був удостоєний Нобелiвськоï премiï.
Твори М. Метерлiнка в Украïнi знають завдяки перекладам П.
Грабовського, Л. Украïнки, М. Вороного, Є. Тимченка, М.
Рильського та iн.
Не надто переймаючись на практицi проблемами суспiльства в ïх
практичному сенсi, символiсти переживали стан розгубленостi, викликаний
активнiстю наукового i суспiльного розвитку з позицiй загальнолюдського
буття в сферу його iндивiдуального розумiння i вираження. Значна частина
суспiльства зневiрилась у щасливому вирiшеннi нагальних проблем i
знаходилась (вже вкотре за iсторiю людства!) в очiкуваннi Армагедону.
На цьому тлi проблема щастя вирiшувалась М. Метерлiнком з погляду
людини, яка вiрить, що щастя може й не мати зовнiшнiх матерiальних
проявiв. Щастя категорiя надто специфiчна. Героï його п'єси
не знайшли очiкуваного Синього птаха, але вони зрозумiли його сутнiсть.
Щастя в самому життi, а саме життя це вiчний пошук щастя. Пiсля
знайомства з п'єсами М. Метерлiнка вiдчуття близького Армагеддону
зникає. Кiнець свiту переноситься у невизначенiсть. Вiктор Мiщук,
кандидат фiлологiчних наук МЕГУ iм. академiка С Я. Дем'янчука