Iрано-iракська вiйна (1930 — 1983 роки)

Обидвi сторони ставили перед собою завдання рiшучого розгрому
супротивника, а бойовi дiï носили широкомасштабний i
безкомпромiсний характер. З вересня по грудень 1980 року здiйснювалося
настання iракських вiйськ на фронтi довжиною до 700 кiлометрiв. У перiод
iз грудня 1980 по вересень 1981 року встановилася зразкова рiвновага, а
у вереснi 1981 — липнi 1982 року вiйськова iнiцiатива практично
перейшла до Iрану, що вернули собi всi загубленi на початку вiйни райони
й перенесшему бойовi дiï на територiю Iраку. У квiтнi 1988 року
Iрак провiв рiшуче настання на пiвденно-сходi краïни (пiвострiв
Фао), у результатi чого звiльнив окуповану територiю, що й пiдштовхнуло
Iран до переговорiв оперемирии.
У цiлому обом сторонам були властивi шаблоновi прямолiнiйнi дiï,
слабке використання маневру силами й засобами. Лише наприкiнцi вiйни
iракська армiя продемонструвала здатнiсть вести досить органiзованi,
рiшучi й мобiльнi дiï
На першому етапi Iрак завдав удару силами чотирьох бронетанкових дивiзiй
(близько 45 тис. чоловiк). При цьому був допущений серйозний прорахунок
— захоплення бронетанковими частинами великих мiст, що привело до
значних втрат у танках. Тактичнi проблеми збiльшувалися вiдсутнiстю
взаємодiï мiж iракськими армiєю, ВВС i ВМФ. У ходi
iранського контрнаступу (1981 рiк) вiдбулося кiлька великих танкових
боïв. Найбiльш вiдомим є бiй у долинi Хархе поблизу мiста
Сусенгерда. У сiчнi 1981 року посилена 16-я танкова дивiзiя Iрану (300
англiйських танкiв “Чифтен” i американських М60) за
пiдтримкою 55-й парашутноï бригади готовила контратаку поблизу
Сусенгерда (Iран) з метою звiльнити дорогу на Ахваз i зняти iракську
облогу з мiста Абадан. Через сезон, що почався, дощiв шляхи висування
iранських вiйськ являли собою море бруду, що утрудняло здiйснення
маневру й постачання вiйськ. Iракське командування вгадало намiри
супротивника й висунуло назустрiч йому танкову дивiзiю (300 танкiв Т-
62).
5 сiчня розвiдувальнi вертольоти Iраку виявили рух трьох танкових колон
i парашутноï бригади, що випливала за ними. Командир iракськоï
дивiзiï швидко зосередив всi сили в села Ахмет-Абад на рiвнинi
Хархе. 6 сiчня передова iранська танкова бригада вийшла до iракських
позицiй. Уважаючи, що перед ними лише невелике прикриття, iранськi танки
атакували з ходу. Iракськi пiдроздiли вiдразу вiдiйшли, у результатi
чого перша iранська бригада виявилася в пiдготовленому вогневому мiшку й
була атакована iз флангiв. Втрати iранцiв склали бiльше ста танкiв
Друга й третя бригади, дiючи роз'єднано й без пiдтримки пiхоти,
потрапили в пастку пiзнiше, 7 i 8 сiчня. До цього часу поле бою
перетворилося в суцiльну трясовину, а супротивники зблизилися настiльки,
що авiацiя не могла зробити ïм пiдтримки. Iранськi вiйська,
усвiдомлюючи ризикованiсть свого положення, були змушенi вiдступити.
Iрак оголосив, що знищив або захопив 214 iранських танкiв, Iран же
визнав втрату тiльки 88 машин
На всiх етапах вiйни головною ударною силою воюючих сторiн були
бронетанковi вiйська, однак найчастiше вони застосовувалися розрiзнено,
без належного посилення й забезпечення. У настаннi танки часом дiяли без
супроводу пiхоти, що збiльшувало ïхнi втрати вiд ручних
протитанкових гранатометiв
3. Полковник Б. Сафонов. Танки в локальних вiйнах , Москва, Вiйськовий
вiсник , 1992р. 9.