Карандишев персонаж драми А. Н. Островського Безприданниця

Амбiцiя — ключове слово до пояснення особистостi К. Амбiцiйнiсть
бiдноï людини — художнє вiдкриття Ф.
М.Достоєвського (Макар Девушкин в Бiдних людях, Парадоксалiст в
Записках з пiдпiлля, Миршавцiв в Дядюшкином снi, Смiшна людина в Снi
смiшноï людини). На вiдмiну вiд Достоєвського, що
розкриває самосвiдомiсть бiдноï людини (М. М.Бахтин),
Островський показує в п'єсi щиросердечне життя К. i те, як
вона спотворюється, виявившись у владi амбiцiй. Три роки
принизливого очiкування, глузувань, уколовши самолюбства, байдужiсть iз
боку Лариси й, нарештi, як винагорода за сталiсть — згода на
весiлля. К. i не приховує, що жадає реваншу, можливостi пове-
личаться. Вiн уперше в життi почуває себе не просто рiвним iншим,
але й звеличеним над усiма в силу зробленого йому Ларисою переваги.
Голову так високо пiдняв, що, того й дивися, наткнеться на кого-небудь.
Наткнувся К. на Паратова й виявився з нелюдською жорстокiстю осмiяний i
принижений iм. Обiд, задуманий К. як демонстрацiя свого торжества,
скiнчився тим, що гостi його пiдпоïли й виïхали до циганiв,
увезя iз собою Ларису. Монолог К. про смiшну людину — крик його
ображеного самолюбства. Iз цього моменту К. виявляється у владi
власноï образи: Для мене немає тепер нi страху, нi закону, нi
жалостi; тiльки злiсть люта й спрага мести душать мене. Зайва
лiтературнiсть цих слiв пiдказує, що К. вирiшує зiграти роль
фатального героя, що колись грав у будинку Огудалових: дикi погляди
кидав, розпачливим прикидався. Раз застрелитися хотiв, так не вийшло
нiчого, тiльки насмiшив всiх.
Пiстолет, схоплений зi стола; пихатiсть i пишномовнiсть реплiк,
звернених до Лариси (ПРО, не покайтеся!, Ви повиннi бути
моєï); наполеонiвський жест (Кладе руку за борт сюртука)
— все це не що iнше, як смiховинне наслiдування печоринским
страстям, що найбiльше нагадують про Грушницком. Тiльки побачивши
вмираючу вiд його пострiлу Ларису, К. розумiє, що вiн наробив. На
догоду марнославству, дешевiй позi, тiшачи своє самолюбство, вiн
погубив своє щастя