НАУКОВЕ ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ МIСЦЕВОÏ IСТОРIÏ. IСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС
Ви прослухали вже кiлька курсiв по загальнiй iсторiï, познайомилися
iз завданнями й прийомами унiверситетського вивчення цiєï
науки. Починаючи курс росiйськоï iсторiï, я подам йому кiлька
самих загальних елементарних мiркувань, цiль яких — зв'язати
зробленi вами спостереження й винесенi враження по загальнiй
iсторiï iз завданням i прийомами окремого вивчення iсторiï
Росiï.
НАУКОВЕ ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ МIСЦЕВОÏ IСТОРIÏ. Зрозумiлий
практичний iнтерес, що спонукує нас вивчати iсторiю Росiï
особливо, видiляючи ïï зi ськладу загальноï iсторiï:
адже це iсторiя нашоï батькiвщини. Але цей виховний, тобто
практичний, iнтерес не виключає наукового, навпроти, повинен
тiльки надавати йому бiльше дидактичноï сили. Отже, починаючи
особливий курс росiйськоï iсторiï, можна поставити таке
загальне питання: яку наукову мету може мати спецiальне вивчення
iсторiï однiєï якоï-небудь краïни, якого-
небудь окремого народу? Ця мета повинна бути виведена iз загальних
завдань iсторичного вивчення, тобто iз завдань вивчення загальноï
iсторiï людства.
IСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС. Науковою мовою слово iсторiя вживається у
двоякому змiстi: 1) як рух у часi, процес, i 2) як пiзнання процесу.
Тому все, що вiдбувається в часi, має свою iсторiю. Змiстом
iсторiï як окремоï науки, спецiальноï галузi наукового
знання служить iсторичний процес, тобто хiд, умови й успiхи людського
гуртожитку або життя людства в ïï розвитку й результатах.
Людський гуртожиток — такий же факт свiтового буття, як i життя
навколишньоï нас природи, i наукове пiзнання цього факту —
така ж непереборна потреба людського розуму, як i вивчення життя
цiєï природи. Людський гуртожиток виражається в
рiзноманiтних людських союзах, якi можуть бути названi iсторичними
тiлами i якi виникають, ростуть i розмножуються, переходять один в iнший
i, нарештi, руйнуються, — словом, народжуються, живуть i вмирають
подiбно органiчним тiлам природи. Виникнення, рiст i змiна цих союзiв з
усiма умовами й наслiдками ïхнього життя i є те, що ми
називаємо iсторичним процесом. ДВА ПРЕДМЕТИ IСТОРИЧНОГО ВИВЧЕННЯ.
Iсторичний процес розкривається в явищах людського життя, звiстки
про якi збереглися в iсторичних пам'ятниках або джерелах. Явища цi
неозоро рiзноманiтнi, стосуються мiжнародних вiдносин, зовнiшнього й
внутрiшнього життя окремих народiв, дiяльностi окремих осiб серед того
або iншого народу. Всi цi явища ськладаються у велику життєву
боротьбу, що вело й веде людство, прагнучи до цiлям, ïм собi
поставленим. Вiд цiєï боротьби, що постiйно мiняє
своï прийоми й характер, однак, вiдкладає щось бiльше тверде
й стiйке: це — вiдомий життєвий порядок, лад людських
вiдносин, iнтересiв, понять, почуттiв, вдач. Сформованого порядку люди
тримаються, поки безперервний рух iсторичноï драми не замiнить його
iншим. У всiх цих змiнах iсторика займають два основних предмети, якi
вiн намагається розглянути у хвилястому потоцi iсторичного життя,
як вона вiдбивається в джерелах. Нагромадження досвiдiв, знань,
потреб, звичок, життєвих зручностей, що полiпшують, з одного боку,
приватне особисте життя окремоï людини, а з iншого боку — що
встановлюють i вдоськоналюють суспiльнi вiдносини мiж людьми, —
словом, вироблення людини й людського гуртожитку — такий один
предмет iсторичного вивчення. Ступiнь цього вироблення, досягнуту тим
або iншому народу, звичайно називають його культурою, або
цивiлiзацiєю; ознаки, по яких iсторичне вивчення визначає
цей ступiнь, становлять змiст особливоï галузi iсторичного ведення,
iсторiï культури, або цивiлiзацiï. Iнший предмет iсторичного
спостереження — це природа й дiя iсторичних сил, що будують
людськi суспiльства, властивостi тих рiзноманiтних ниток, матерiальних i
духовних, допомогою яких випадковi й рiзнохарактернi людськi одиницi зi
ськороминущим iснуванням ськладаються в стрункi й щiльнi суспiльства, що
живуть цiлi столiття. Iсторичне вивчення будови суспiльства,
органiзацiï людських союзiв, розвитку й вiдправлень ïхнiх
окремих органiв — словом, вивчення властивостей i дiï сил, що
творять i направляють людський гуртожиток, становить завдання
особливоï галузi iсторичного знання, науки про суспiльство, що
також можна видiлити iз загального iсторичного вивчення за назвою
iсторичноï соцiологiï. Iстотна вiдмiннiсть ïï вiд
iсторiï цивiлiзацiï в тiм, що змiст останньоï становлять
результати iсторичного процесу, а в першоï спостереженню пiдлягають
сили й засоби його досягнення, так ськазати, його кiнетика. По
розходженню предметiв неоднаковi й прийоми вивчення.
ВIДНОШЕННЯ ДО НИХ IСТОРIÏ ЗАГАЛЬНОÏ Й МIСЦЕВОÏ. Яке ж
вiдношення iсторiï загальноï й мiсцевоï до цих предметiв
пiзнання? Обоє зазначених предмета iсторичного вивчення легше
розрiзняються у вiдверненiй класифiкацiï знань, чим у самому
процесi вивчення. Насправдi, як у загальноï, так i в мiсцевiй
iсторiï одночасно спостерiгають i успiхи гуртожитку й будова
суспiльства, притiм так, що по самих успiхах гуртожитку вивчають природу
й дiю його сил, що будують, i, навпаки, даним ладом суспiльства
вимiрюють успiхи гуртожитку. Однак можна помiтити, що в iсторiï
загальноï й в iсторiï мiсцевоï обидва предмети не
перебувають у рiвновазi, i в одному вивченнi переважає один
предмет, в iншому — iншiй. Зрiвняємо, яку ступiнь простору i
який матерiал знаходить для своïх дослiджень iсторик культури в
межах iсторiï загальноï й у межах iсторiï мiсцевоï,
i потiм дамо собi такий же звiт стосовно iсторика, що поставили перед
собою питання соцiологiчного характеру. Успiхи людського гуртожитку,
придбання культури або цивiлiзацiï, якими користуються в бiльшому
або меншому ступенi окремi народи, не суть плоди тiльки ïхньоï
дiяльностi, а створенi спiльними або спадкоємними зусиллями всiх
культурних народiв, i хiд ïхнi нагромадження не може бути
зображений у тiсних рамках якоï-небудь мiсцевоï iсторiï,
що може тiльки вказати зв'язок мiсцевоï цивiлiзацiï iз
загальнолюдськоï, участь окремого народу в загальнiй культурнiй
роботi людства або, принаймнi, у плодах цiєï роботи. Ви вже
знайомi з ходом цiєï роботи, iз загальною картиною успiхiв
людського гуртожитку: перемiнялися народи й поколiння, перемiщалися
сцени iсторичного життя, змiнювалися порядки гуртожитку, але нитка
iсторичного розвитку не переривалася, народи й поколiння ланками
замикалися в безперервний ланцюг, цивiлiзацiï чергувалися
послiдовно, як народи й поколiння, народжуючись одна з iнший i
породжуючи третю, поступово накоплявся вiдомий культурний запас, i те,
що вiдклалося й уцелело вiд цього багатовiкового запасу, — це
дiйшло до нас i ввiйшло до ськладу нашого iснування, а через нас перейде
до тих, хто прийде нам на змiну. Цей ськладний процес стає
головним предметом вивчення в загальнiй iсторiï: прагматично, у
хронологiчному порядку й послiдовному зв'язку причин i наслiдкiв,
зображує вона життя народiв, спiльними або спадкоємними
зусиллями яких-небудь успiхiв, що досягали, у розвитку гуртожитку.
Розглядаючи явища в дуже великому масштабi, загальна iсторiя
зосереджується головним чином на культурних завоюваннях, яких
удалося досягти тому або iншому народу. Навпаки, коли особливо
вивчається iсторiя окремого народу, кругозiр вивчаючi соромиться
самим предметом вивчення. Тут спостереженню не пiдлягає нi
взаємодiя народiв, нi ïх порiвняльне культурне значення, нi
ïхнє iсторичне спадкоємство: преемственно, що
перемiнялися народи, тут розглядаються не як послiдовнi моменти
цивiлiзацiï, не як фази людського розвитку, а розглядаються самi в
собi, як окремi етнографiчнi особини, у яких, повторюючись,
видозмiнювалися вiдомi процеси гуртожитку, тi або iншi сполучення умов
людського життя. Поступовi успiхи гуртожитку у зв'язку причин i
наслiдкiв спостерiгаються на обмеженому полi, у вiдомих географiчних i
хронологiчних межах. Думка зосереджується на iнших сторонах життя,
заглиблюється в саму будову людського суспiльства, у те, що робить
цей причинний зв'язок явищ, тобто в самi властивостi й дiю iсторичних
сил, що будують гуртожиток. Вивчення мiсцевоï iсторiï
дає готовий i найбiльш рясний матерiал для iсторичноï
соцiологiï.
ДВI ТОЧКИ ЗОРУ. Отже, рiзниця в точках зору i ïхнiй порiвняльнiй
зручностi. Цi точки зору зовсiм не виключають один iнший, навпроти,
поповнюють один одного. Не тiльки загальна й мiсцева iсторiя, але й
окремi iсторичнi факти можуть бути дослiджуванi з тоï або
iншоï сторони по розсуду дослiдникiв. У Древнiм правi Мена й
Античнiй мiськiй громадi Фюстель-Де-Куланжа предмет однаковий —
родовий союз; але в останнього цей союз розглядається як момент
античноï цивiлiзацiï або як основа греко-римського
суспiльства, а в першого — як вiк людства, як основна стихiя
людського гуртожитку. Звичайно, для всебiчного пiзнання предмета бажане
сполучення обох точок зору в iсторичному вивченнi. Але цiлий ряд
мiркувань спонукує iсторика при вивченнi мiсцевоï
iсторiï бути по перевазi соцiологом.
ПЕРЕВАГА СОЦIОЛОГIЧНОÏ ТОЧКИ ЗОРУ В МIСЦЕВIЙ IСТОРIÏ. Загальна
iсторiя створювалася, принаймнi досi, не сукупним життям усього людства,
що iснувало у вiдомий час, i не одноманiтною взаємодiєю всiх
сил i умов людського життя, а окремими народами або групами деяких
народiв, якi преемственно перемiнялися при рiзноманiтному мiсцевому й
тимчасовому пiдборi сил i умов, нiде бiльше що не повторялись. Ця
безперервна змiна народiв на iсторичнiй сценi, цей вiчно, що
змiнюється пiдбор, iсторичних сил i умов може здатися грою
випадкiв, що позбавляє iсторичне життя всякоï планомiрностi й
закономiрностi. На що може придатися вивчення iсторичних сполучень i
положень, колись i для чогось сформованих у тiй або iншiй краïнi,
нiде бiльше неповторних i що не передбачаються? Ми хочемо знати по цих
сполученнях i положенням, як розкривалася внутрiшня природа людини в
спiлкуваннi з людьми й у боротьбi з навколишньою природою; хочемо
бачити, як у явищах, що становлять змiст iсторичного процесу, людство
розгортало своï схованi сили, — словом, стежачи за неозорим
ланцюгом зниклих поколiнь, ми хочемо виконати заповiдь древнього оракула
— пiзнати самих себе, своï внутрiшнi властивостi й сили, щоб
по них улаштувати своє земне життя. Але за умовами свого земного
буття людська природа, як в окремих особах, так i в цiлих народах
розкривається не вся раптом, цiлком, а частково й переривчасто,
пiдкоряючись обставинам мiсця й часу. По цих умовах окремi народи, що
приймали найбiльш видна участь в iсторичному процесi, особливо яськраво
проявляли ту або iншу силу людськоï природи. Греки, роздробленi на
безлiч слабких мiських республiк, з неперевершеною силою й цiлiснiстю
розвили в собi художня творчiсть i фiлософське мислення, а римляне, що
заснували небувалу вiйськову iмперiю iз завойованого ними миру, дали
йому дивне цивiльне право. У тiм, що зробили обоє цих народу,
бачать ïхнє iсторичне покликання. Але чи було в ïхнiй
долi що-небудь фатальне? Чи була призначена в долю Грецiï iдея
краси й iстини, а Iталiï — чуття правди? Iсторiя
вiдповiдає на це негативно. Древнi римляне були посереднi художники-
наслiдувачi. Але нащадки ïх, що змiшалися з ïхнiми варварами,
що ськорили, потiм воськресили древнє грецьке мистецтво й зробили
Iталiю зразковоï художньоï майстернi для всiєï
Європи, а родичи цих варварiв, що залишилися в лiсах Нiмеччини,
через столiття особливо ретельно реципировали римське право. Тим часом
Грецiя зi спадкоємицею полеглого Рима, Вiзантiєю, теж
освiжена напливом варварiв, пiсля Юстинианова кодексу й Софiйського
собору не залишила пам'ятних зразкiв нi в мистецтвi, нi в правознавствi.
Вiзьмемо приклад з новiтнього часу. Наприкiнцi XVIII i на початку XIX в.
у Європi не було народу бiльше мирного, iдилiчного, фiлософського
й бiльше пренебрегаемого сусiдами, чим нiмцi. А менш чим сто рокiв через
послу появи Вертера й тiльки через одне поколiння вiд Iєни цей
народ ледь не завоював всiєï войовничоï Францiï,
проголосив право сили як принцип мiжнародних вiдносин i поставив пiд
рушницю всi народи континентальноï Європи.
