Основнi шляхи розвитку художньоï культури XVII столiття

XVII сторiччя — це досить своєрiдний етап у розвиток
захiдноєвропейськоï культури лiтератури й мистецтва. Цi
особливостi багато в чому визначаються iсторичними умовами. Столiття
наповнене глибокими протирiччями. З кiнця XVII столiття феодально-
каталическая реакцiя переходить у широке настання, i прагнути викорiнити
всi гуманiстичнi iдеï, матерiальнi й науковi погляди (в 1600 р. в
Iталiï були спаленi Бруно — астроном i Компонело —
письменник фантаст).
В Iспанiï в цей час дуже широко розвивалася драматургiя, насамперед
iспанська драма , пов'язана з iм'ям Лопе де Вега (1562 — 1635
р.г.). Писати вiн почав з 12 рокiв, i за 60 рокiв написав 1,5 тисячi
п'єс. Лопе де Вега по своïй натурi оптимiст, але його
особисте життя, також впливає на його творчiсть. Лопе де Вега поет
чуйний i тому глибоко народний, що й стало причиною його величезноï
популярностi. У нього була маса послiдовникiв. Один з його чудових
добуткiв було Фуэнтэ Овехуна (Овече джерело). В XVII столiттi на
територiï Iспанiï були створенi духовно лицарськi ордена для
боротьби з маврами. На чолi ордена стояв великий магiстр, вiн пiдкорявся
тiльки Римському Татовi. А на мiсцях влада здiйснювали командори
Фуэнтэ Овехуна В XV столiттi в сiльцi Фуэнтэ Овехуна спалахнуло
повстання проти влади цього командора. Командор був убитий повсталими
селянами. I Лопе де Вега взяв цей iсторичний факт в основу свого
добутку. Командор Фернан Гомес розташувався зi своïм загоном у
селенье Фуэнтэ Овехуна, вiн ображає мiсцевого Олькальдо й
намагається збезчестити його дочка Лауренсию. Селянин Фрондосо, що
любить ïï, захищає неï. Але пiд час ïхнього
весiлля з'являється командор, усiх розганяє, б'є
Олькальдо — батька Лауренсии, викрадає ïï й
намагається повiсити Фрондоса. Такого безчестя селяни не можуть
перенести, вони все озброюються, б'ють ґвалтiвника й убивають
командора. Король призначає судовий наслiдок по цiй справi, i коли
запитує, хто вбив командора, все дружно вiдповiдають Фуэнтэ
Овехуна. I король змушений припинити цей суд. Цю п'єсу у вищих
колах сприйняли без схвалення
У часи Лопе де Вега поняття честi належало тiльки до категорiï
дворянських почуттiв, але в цiй п'єсi це поняття честi переходить
у категорiю не станову, загальнолюдську, воно стає синонiмом
достоïнства, людськоï особистостi вартоï на стражi
своïх прав. Хоча головний герой п'єси — народ, але це
не виключає показу драматургом ролi й значення окремих
особистостей. Фiнал п'єси узагальнював багато чого: по-перше, у
ньому є визнання сили народу, що змусив зважати на себе самого
короля, а також автор намагається обґрунтувати сполучник
народу з королiвською владою, як i всi розумнi люди свого часу Лопе де
Вега мрiяв про перетворення феодальноï роздробленостi Iспанiï
в централiзовану державу. Ця п'єса була популярна й у Росiï.
Роль Лауренсии виконувала велика Ермолова.
Лопе де Вега назвав своï добутки — Плащi й шпаги