Романськi мови

Коли германськi племена англов i саксiв переселилися в Британiю, тут
вони зштовхнулися iз племенами, що говорили на кельтських мовах, що
утворять особливу галузь iндоєвропейських. На багато сторiч
розтяглася боротьба кельтiв за свою незалежнiсть, а разом з нею й за
свою рiдну мову. На пiвночi Шотландiï, на Гебридських островах, i
донинi говорять на гэльском, а в Уельсi, на заходi Британiï,
— на валлийском мовi. Старi рибалки острова Мэн (в Iрландському
морi) ще пам'ятають мэнский, особлива мова кельтськоï групи, що
стане мертвим разом зi смертю останнiх старих Мэна (iнше населення
острова перейшло на англiйський).
Така доля вже осягла корнуольский мову, на якому говорили кельти пiвденно-
захiдного виступу Великобританiï, пiвострова Корнуолл. Зате в
Республiцi Iрландiя iрландська державна мова знає бiля мiльйона
чоловiк. Це не тiльки найпоширенiший, але й один iз самих древнiх
кельтських мов. Лiтература на ньому з'явилася вже в IV в. н. э.
Переселення англосаксiв не тiльки вiдсунуло кельтiв на окраïни
Британiï, але й змусило переселитися на материк. Племена бриттiв,
переборовши Ла-Манш, знайшли притулок на пiвостровi Бретань у
Францiï. Ïхнiми нащадками є жителi пiвнiчно-
захiдноï Францiï, якi говорять бретонською мовою. Бiльшiсть iз
мiльйона бретонцiв володiє й французьким
Якщо подивитися на сучасну карту Європи, справдi кельтською
територiєю можуть здатися Британськi острови. Однак на початку
нашоï ери кельти населяли не тiльки Британськi острови, але й
бiльшу частину Захiдноï Європи. У Францiï, Пiвнiчнiй
Iталiï, Iспанiï, на Балканах i навiть у Малiй Азiï
звучало кельтське мовлення, Найбiльше поширення мали галльськi мови, що
вимерли приблизно в V в. н. е. Археологи знайшли слiди найдавнiших
кельтських культур на територiï Центральноï Європи.
Iмовiрно, саме звiдси й почалося поширення кельтiв на пiвнiчний захiд,
аж до Iрландiï, Шотландiï, Оркнейських островiв, на пiвденний
захiд — до Пиренейского пiвострова й на захiд — до
Атлантичного узбережжя
На Британських островах кельтськi прислiвники були витиснутi
германськими мовами. А в захiднiй частинi материка — романськими
(назва це походить вiд слова Рому — так називали свою столицю
древнi римляне, так називають iталiйцi свою столицю й тепер). Романськi
мови — нащадки латинi. Колись в Iталiï говорили мовами,
родиннi латинi: оскском i умбрском. Але поступово вони були поглиненi
латинню. Пiзнiше латинь поширилася не тiльки по Iталiï, але й по
всiй Захiднiй Римськiй iмперiï Римськi легiонери, звичайно,
висловлювалися не класичною мовою Горация, Цицерона й iнших античних
авторiв, а на так званiй народнiй латинi. У краïнах, скорених
Римом, iснували своï мови. У результатi витиснення мiсцевих
прислiвникiв народною латинню, що випробувала вплив цих зниклих мов, i
виникли романськi мови. Це вiдбулося пiсля того, як Римська iмперiя
розпалася на ряд окремих держав
У число романських мов входять: французький, провансальський (на пiвднi
Францiï в середнi столiття на цiй мовi складали вiршi трубадури),
iталiйський, сардинский (на островi Сардинiя), iспанський, галисийский
(северозападний кут Пиренейского пiвострова), португальський,
каталанский (на пiвнiчному сходi Iспанiï й Балеар-ских островах),
румунський, молдавський, аромунский (або македоно-руминский, в
Албанiï, Грецiï, Македонiï), ретороманский (один iз
чотирьох державних мов Швейцарiï, поряд iз французьким,
iталiйським, нiмецьким, розповсюджений також у Пiвнiчнiй Iталiï).
В епоху Великих географiчних вiдкриттiв романськi мови поширилися в
Новому Свiтлi: французький — у Канадi (близько 6 мiльйонiв
канадцiв говорять французькою мовою й близько 9 мiльйонiв — по-
англiйському), португальський — у Бразилiï (там вiн є
рiдним для 90 мiльйонiв, у той час як у самiй Португалiï —
лише для 9 мiльйонiв чоловiк), iспанський — по всiй Центральнiй i
Пiвденнiй Америцi
Романськi мови iстотно вiдрiзняються друг вiд друга, хоча вони й
походять вiд одного батька — народноï латинi. По-перше, тому,
що рiзними були долi народiв, що говорять на цих мовах, по-друге, тому,
що на рiзних прислiвниках говорили ïхнi сусiди: у румунiв —
сусiди слов'яни, у французiв — германцi й т.д. А по-третє, i
це саме головне, народна латинь зазнавала впливу вiд всiляких мов
мiсцевого населення. З них не тiльки кельтськi входили у велику
iндоєвропейську сiм'ю мов. До нас дiйшли короткi написи,
географiчнi назви, окремi слова, запозиченi роман-цами iз цих зниклих
прислiвникiв
Дако-мизийский, иллирийский, пеласгский, венетский, фракийский,
фригийский — от назви найбiльш вiдомих з них. Поширено вони були
по всiй Центральнiй Європi, на Балканах i в Малiй Азiï.
Вижити зумiли лише двi мови, якi лягли в основу сучасного албанського й
вiрменського. I ту й iншу мову коштують особняком i не входять до складу
якоï-небудь групи iндоєвропейськоï сiм'ï.
Вiрменська мова близька зниклий фригийскому мовi, що прийшла в Малу Азiю
з Балкан. Албанська мова також пов'язаний зi зниклими
iндоєвропейськими мовами Балкан — чи те iз фракийским, чи те
з иллирийским. Нашi знання про зниклi прислiвники Центральноï й
Пiвденноï Європи занадто малi, щоб робити остаточнi висновки.
В останнi роки з'явилася нова галузь знання — палеобалканистика,
що займається реконструкцiєю древнiх мов Балкан i сумiжних
краïн