Солов'ïв С. М. про Олександра Невському й розгромi шведських i нiмецьких агресорiв на Невi й Чудском озерi

У той час як на сходi росiйськi князi примушенi були ïздити з
уклоном до ханiв степових варварiв, на заходi йшла боротьба iз сильними
ворогами, якi почали загрожувати Русi ще ранiше татар. Iз двох iнших
сторiн нападають на Пiвнiчно-Захiдну Русь вороги не менш небезпечнi:
шведи й Ливонские лицарi. Володимирським князям не можна було
обороняти ïï постiйно вiд всiх цих ворогiв: у них було багато
справи в себе, на сходi, внаслiдок твердження нового порядку речей,
невпинних усобиц для посилення одного князiвства на рахунок всiх iнших,
i татарських вiдносин. Тодi Новгород Великий повинен був взяти на свою
частку боротьбу зi шведами, а Псков, бедный засобами Псков, повинен був
вести боротьбу iз двома самими небезпечними ворогами — Литвою й
нiмцями, при внутрiшнiм безладдi, при частiй вiдсутностi князя, при
сварках зi старшим братом своïм Новгородом Великим.

width="238" height="332" class=""/>

Найдужчим ударам iз трьох сторiн Новгород i Псков пiддалися з 1240 року;
вони витримали ïх i цим переважно зобов'язанi були синовi великого
князя Ярослава, Олександровi, що став княжити в них один пiсля
батька з 1236 року. У Швецiï боротьба мiж готськими й шведським
можновладними будинками, що скiнчився в 1222 роцi, пiдсилила влада
вельмож, мiж якими перше мiсце займав рiд Фолькунгов, що володiв
спадково достоïнством ярла. Могутнiй представник цього прiзвища,
Биргер, спонукуваний папськими посланнями, почав хрестовий похiд проти
Русi. Як незабаром прийшла в Новгород звiстка, що шведи з'явилися в устя
Ижоры й хочуть iти на Ладогу, те Олександр не став чекати нi полкiв
батькiвських, нi поки зберуться всi сили Новгородськоï волостi, з
небольшою дружиною виступив проти ворога й 15 липня нанiс йому поразка,
за яке одержав славне прозвання Невського.

Сам Олександр розповiдав пiсля про подвиги шiстьох чоловiкiв iз дружини
своєï: один з них, Гаврило Олексич, прорвався слiдом за що
бiжить Биргером до самого корабля його, був скинуть i з конем у воду,
але вийшов непошкоджений i знову поïхав битися з воеводою
шведським, котрий називається в лiтописi Спиридоном; цей
воєвода залишився на мiсцi, а по деяких звiстках, та ж доля осягла
i єпископа. Iнший новгородец, Сбыслав Якунович, здивував також
всiх своею силою й храбростию, не раз уриваючись iз однiєю сокирою
в юрби ворожi. Якуновичу в хоробростi не уступав князiвський ловчий Якiв
Полочанин, з мечем у руках ворвавшийся у шведськi ряди. Четвертий
новгородец, Миша, пiшки iз загоном своïм ударив на ворожi кораблi й
погубив три з них; п'ятий, отрок князiвський Сава, пробився до великого
золотоверхого намету Биргерова й пiдсiк у нього стовп, намет повалився,
i падiння його сильно обрадувало новгородцев у битвi; шостий, слуга
князiвський Ратмир, бився пеш, був оточений з усiх бокiв ворогами й упав
вiд безлiчi ран; всiх убитих з боку новгородськоï було не бiльше 20
чоловiк.

Новгородцы любили бачити Олександра в чолi дружин своïх; але
недовго могли ужиться з ним як iз правителем, тому що Олександр iшов
слiдами батькiвським i дiдiвським: у самий рiк Невськоï перемоги
вiн виïхав з Новгорода, рассорившись iз жителями. А тим часом нiмцi
знову iз князем Ярославом Володимировичем взяли Iзборськ; псковичи
вийшли до них назустрiч i були розбитi, втратили воєводу Гаврила
Гориславича, а нiмцi слiдами що бiжать пiдступили до Пскова, попалили
посади, околишнi села й цiлий тиждень стояли пiд мiстом. Псковичи
примушенi були виконати всiєï ïхньоï вимоги й дали
дiтей своïх у заручники: у Псковi почав володiти разом з нiмцями
якоïсь Повторювало Iванович, що i пiдвiв ворогiв, як
затверджує лiтописець; ми вже бачили у ворожнечi сторiн причину
таких зрад. Прихильники противноï сторони бiгли в Новгород, що
залишився без князя, а тим часом нiмцi не задовольнялися Псковом: разом
iз чуддю напали вони на Вотскую пятину, завоювали неï, наклали
данина на жителiв i, маючи намiр стати твердою ногою в Новгородськiй
волостi, побудували мiцнiсть у Копорьи цвинтарi; по берегах Луги забрали
всiх коней i худоба; по селах не можна було землi орати, та й нема чим;
по дорогах у тридцяти верстах вiд Новгорода ворог бив купцiв. Тодi
новгородцы послали в низову землю до Ярослава за князем, i той дав
ïм iншого сина свого, Андрiя; але потрiбний був Олександр, а не
Андрiй: новгородцы подумали й вiдправили знову владику з боярами за
Олександром; Ярослав дав ïм його знову, на яких умовах, невiдомо,
але, iмовiрно, не на всiй волi новгородськоï: ми побачимо пiсля
самовладдя Олександра в Новгородi; скарги громадян на це самовладдя
залишилися в договорах ïх с братом Александровим.

Приïхавши в Новгород в 1241 роцi, Олександр негайно пiшов на нiмцiв
до Копорью, взяв мiцнiсть, гарнiзон нiмецький привiв у Новгород, частину
його вiдпустив на волю, тiльки зрадникiв вожан i чудь перевiшав. Але не
можна було так незабаром звiльнити Псков; тiльки в наступному 1242 роцi,
з'ïздивши в Орду, Олександр виступив до Пскова й взяв його, причому
загинуло сiмдесят лицарiв з безлiччю простих ратникiв, шiсть лицарiв
узятi в полон i замученi, як говорить нiмецький лiтописець.

Пiсля цього Олександр увiйшов у Чудскую землю, у володiння Ордена;
вiйсько останнього зустрiло один з росiйських загонiв i розбило його
наголову; коли втiкачi принесли Олександру звiстка про цю поразку, то
вiн вiдступив до Псковського озера й став чекати ворога на льодi його,
що був ще мiцний 5 квiтня. На сонячному сходi почалася знаменита битва,
слывущая в наших лiтописах пiд iм'ям Льодового побоïща. Нiмцi й
чудь пробилися свиньею (острою колонною) крiзь росiйськi полки й погнали
вже бiжать, як Олександр обiгнав ворогiв з тилу й вирiшив справу у свою
користь; була зла сiча, говорить лiтописець, льоду на озерi стало не
видно, усе покрилися кровию; росiяни гнали нiмцiв по льоду до берега на
вiдстанi семи верст, убили в них 500 чоловiк, а чудi незлiченна безлiч,
взяли в полон 50 лицарiв. Нiмцi, — говорить лiтописець, —
похвалялися: вiзьмемо князя Олександра руками, а тепер ïхнiй самих
бог зрадив йому в руки. Коли Олександр вертався в Псков пiсля
перемоги, те полонених лицарiв вели пiшки поруч коней ïх; весь
Псков вийшов назустрiч до свого рятiвника, игумны й священики iз
хрестами. Про псковичи! — говорить автор повести про великого
князя Олександрi, — якщо забудете це й вiдступите вiд роду
великого князя Олександра Ярославовича, те схожi будете на жидiв, яких
господь наситив у пустелi, а вони забули всi благодiяння його; якщо хто
iз самих далеких Александрових нащадкiв приïде в сумi жити до вас у
Псков i не приймете його, не ушануєте, то назветеся другi
жиди. Пiсля цього славного походу Олександр повинен був ïхати у
Владимир прощатися з батьком, що вiдправлявся в Орду; у його вiдсутнiсть
нiмцi надiслали з уклоном у Новгород, посли ïх говорили: Що
зайшли ми мечем, Воть, Лугу, Псков, Летголу, вiд того вiд усього
вiдступаємося; скiльки взяли людей ваших у полон, тими
розмiняємося: ми ваших пустимо, а ви наших пустите; вiдпустили
також заручникiв псковських i помирилися.

Але залишалася ще Литва: в 1245 роцi юрби литовцiв з'явилися бiля Торжка
й Бєжецька; у Торжке в цей час сидiв що вернувся, iмовiрно пiсля
миру, з Лiвонiï князь Ярослав Володимирович; вiн погнався було з
новоторжцами за литвою, але зазнав поразки, втратив всiх коней, потiм
новоторжцы i Ярослав погналися знову разом iз тверичами й дмитровцами;
цього разу литовцi були розбитi пiд Торопцом, i князi ïх вбiгли в
мiсто. Але ранком на iнший день дозрiв Олександр iз новгородцами, взяв
Торопец, вiдняв у литовцiв весь полон i перебив князiв ïх, бiльше
осьми людина. Новгородськi полки вернулися вiд Торопца; але Олександр iз
одним двором своïм погнався знову за литовцями, розбив ïх
знову в озера Жизца, не залишив у живi жодного людину, побив i залишок
князiв. Пiсля цього вiн вiдправився у Вiтебськ, звiдки, взявши сина,
вертався назад, як раптом наткнувся знову на юрбу литовцiв поруч Усвята;
Олександр ударив на ворогiв i знову розбив ïх.

Так були вiдбитi зi славою всi Три ворогiв Пiвнiчно-Захiдноï
Русi.

Цит по: Соловйов С. М. Iсторiя Россi З
найдавнiших часiв. М., 1999. Роздiл 3. С. 146-155.