ВIЙНА I МИР — ТОМ ТРЕТIЙ (Частина перша)
З кiнця 1811 року почалося посилене озброєння i зосередження сил
Захiдноï вропи, i 1812 року сили цi мiльйони людей (рахуючи й тих,
що перевозили i годували армiю) рушили iз Заходу на Схiд, до кордонiв
Росiï, до яких точно так само з 1811 року стягалися сили
Росiï… 12 червня сили Захiдноï вропи перетнули кордон
Росiï, i розпочалася вiйна, тобто сталася противна людському розуму
i всiй людський природi подiя. Мiльйони людей здiйснювали одне проти
одного таку численну кiлькiсть злодiянь, обманiв, зрад, крадiжок,
пiдробок i випуску фальшивих асигнацiй, грабункiв, пiдпалiв i вбивств,
якоï через цiлi столiття не збере лiтопис усiх судiв свiту i на якi
в цей перiод часу люди, що ïх чинили, не дивилися як на злочини. I
справдi: Для нас, нащадкiв, …не зрозумiло, щоб мiльйони людей-
християн убивали i мучили одне одного, тому що Наполеон був
властолюбний, Олександр твердий, полiтика Англiï хитра, а герцог
Ольденбурзький скривджений. Не можна зрозумiти, який звязок мають цi
обставини iз самим фактом убивства i насильства; чому внаслiдок того, що
герцог скривджений, тисячi людей з iншого краю вропи вбивали i розоряли
людей Смоленськоï i Московськоï губернiй . Для початку вiйни
було недостатньо волi Наполеона й Олександра, необхiдний був збiг
незлiченних обставин, без жодноï з яких подiя не могла б вiдбутися.
двi сторони життя у кожноï людини: життя особисте, яке тим бiльш
вiльне, наскiльки бiльш абстрагованi ïï iнтереси, i життя
стихiйне, в якому людина невiдворотно виконує запропонованi
ïй закони. Людина свiдомо живе для себе, але служить несвiдомим
знаряддям для досягнення iсторичних загальнолюдських цiлей. Здiйснений
вчинок незворотний, i дiя його, збiгаючись у часi з мiльйонами дiй iнших
людей, набуває iсторичного значення. Що вище перебуває
людина на суспiльних сходинках, то з бiльшою кiлькiстю людей вона
повязана, то бiльше влади вона має на iнших людей, то очевиднiша
визначенiсть i неминучiсть кожного ïï вчинку. Серце цареве в
руцi Божiй. Цар є раб iсторiï.
29 травня Наполеон виïхав iз Дрездена i став на чолi
своєï армiï. Де б вiн не зявлявся, його зустрiчали
захопленим криком. Незважаючи на дружнi листи до iмператора Олександра,
незважаючи на зусилля дипломатiв щодо збереження миру, Наполеон
просувався на схiд чимраз ближче до кордонiв Росiï, вiддаючи
накази, якi наближали вiйну. 13 червня вiн на чистокровнiй арабськiй
кобилi галопом поскакав по одному з мостiв через Неман пiд захопленi
крики ти-
695
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
сяч людей. Потiм вiн повернув назад i поскакав до рiчки Вiлiï.
ЗупяЯ нившись, Наполеон оглянув мiсцевiсть i звелiв шукати броду через
рiчку, а сам сiв на колоду i задумливо пiдпер голову рукою. Старий
офiцер, уланський полковник-поляк, попросив у адютанта дозволу перейти
рiчку без броду тут, на очах iмператора Наполеона. Сотнi уланiв кинулися
у воду, тонули, пливли, але були гордi вiд того Я що вони пливуть i
тонуть на очах людини, яка сидiла на колодi i на ” вiть не дивилася, що
вони роблять. Наполеон звик, що присутнiсть його на всiх кiнцях свiту,
вiд Африки до степiв Московiï, однаково вражає i валить людей
у безумнiсть самозабуття.
Росiйський iмператор уже понад мiсяць жив у Вiльнi, роблячiй огляди i
маневри. Вiд чекання усi втомилися. Всi прагнення людей, що оточували
государя, здавалося, були спрямованi тiльки на те, щоб змушувати
государя, приємно проводячи час, забути про майбутню вiШ йну. У
той самий день, коли Наполеон дав наказ перейти Неман, iмператор
Олександр розважався на балi, який улаштували на його честив генерал-
адютанти. Елен Безухова, яка приïхала серед iнших дам з почтом
государя, звернула на себе увагу, навiть удостоïлася танцю з госу*
дарем. Активну участь у пiдготовцi балу брав Борис Друбецькой, який
залишив свою дружину в Москвi. Борис був тепер багатою людиною, що
далеко пiшла в почестях, вiн уже не шукав заступництва, а на рiвнiй нозi
стояв iз вищими зi своïх перевесникiв. Борис бачить, як пiд час
балу генерал-адютант Балашов щось повiдомляє государю. Б^Н рис
виходить на балкон i, нiби випадково, чує, що Наполеон без
оголошення вiйни вступив у Росiю. Государ iз хвилюванням особисто оiЯ
раженоï людини говорив, що замириться з Наполеоном тiльки тод^Н
коли жодного озброєного неприятеля не залишиться на моïй
землi. Цей вислiв сподобався государю i згодом став популярним. Але
iмiйЯ ратору Олександру не сподобалося, що Друбецькой став свiдком ро^|
мови, i вiн натякає, що Борису краще помовчати про те, що чув.
Пр^Н дворнi веселяться, государ через пiвгодини залишив бал. Борис, якиЯ
першим почув звiстку про порушення росiйських кордонiв, все ж такЯ мав
нагоду натякнути деяким важливим сановникам, що багато з того^ що
приховане вiд iнших, йому, Борису Друбецькому, добре вiдомо, це надало
йому ваги в очах тих сановникiв.
Наступного дня цар Олександр пише французькому iмператор листа, у якому
нагадує, що Наполеон ще має можливiсть позбавIИ ти людство
лихолiття новоï вiйни. Iмператор Олександр не напис^Н у листi
своï слова, що йому так сподобалися i якi чув Борис, але БалЯ шов,
який береться доставити листа Наполеону, мав наказ переказаЯ цi слова
усно. На шляху до французькою iмператора Балашов зустрiче!
696ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
ється з Мюратом, який нещодавно був призначений неаполiтанським
королем. Обличчя Мюрата сяяло дурною пихою, у той час як вiн слухав,
навiщо посланець росiйського iмператора ïде до Наполеона. Балашова
перепроваджують далi до маршала Даву, що був Аракчеев iмператора
Наполеона. Балашов мав наказ передати листа iмператора Олександра
особисто в руки Наполеону; Даву демонструє зневажливе ставлення до
росiйського посланця, забирає листа, а самого Балашова просить
залишатися на мiсцi, нi з ким не розмовляти, а коли буде наказ,
ïхати разом з багажем маршала. Через чотири днi Балашова привезли у
Вiльну, тепер зайняту французами, на ту саму заставу, з якоï вiн
виïжджав з дорученням свого iмператора. А наступного дня Балашов
був прийнятий Наполеоном у тому самому домi у Вiльнi, з якого його
виряджав Олександр. Балашова вражає розкiш i пишнiсть двора
французького iмператора. Наполеон приймає Балашова перед
прогулянкою верхи. Вся його потовстiла, коротка фiгура iз широкими
товстими плечами i мимоволi виставленим уперед животом та грудьми мала
той представницький, ставний вигляд, що мають сорокарiчнi люди, якi
живуть пестощами долi… Вiн… одразу ж став говорити як
людина, що дорожить кожною хвилиною свого часу i не зневажається
до того, щоб пiдготовляти своï промови, а впевнений у тому, що вiн
завжди скаже добре i те, що потрiбно. Наполеон починає пояснювати,
що не вiн винуватий у розвязаннi вiйни, пригадує всi провини
росiйського iмператора, головна з яких та, що iмператор Олександр
провадить власну державну полiтику, а не пiдтримує полiтику
Наполеона. Поступово iмператор дратується дедалi бiльше i бiльше.
Чим бiльше вiн говорив, тим менше вiн мiг керувати своєю промовою
. Посланець шанобливо слухає, як Наполеон дедалi бiльше
розпалює себе, намагаючись лише пiднести своє значення i
принизити iмператора Олександра. Балашов не змiг передати Наполеону тих
слiв, що звелiв цар Олександр, бо йому взагалi не дали й слова сказати.
Наполеон сам говорив i слухав тiльки себе, вiн думав не про мир, а лише
про вiйну. Балашов гадав, що Наполеон не захоче його бачити, бо то був
скривджений посланець, свiдок бурхливого i нестримного настрою
iмператора. Проте до обiду Балашова запрошують до iмператора, який
зовсiм не нiяковiє, впевнений у тому, що вiн не може зробити
помилки, бо вiн завжди бездоганний i винятковий. Наполеон ставиться до
Балашова так, наче той вже переконався у нiкчемностi свого iмператора i
присягнув Наполеону на вiрнiсть. За столом вiн виявляє iнтерес до
Росiï, цiкавиться, скiльки мешканцiв у Москвi, скiльки будинкiв, чи
правда, що в Москвi дуже багато церков. Дiзнавшись, що в Москвi понад
200 церков, Наполеон дивується, навiщо так багато, але одразу
697
ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйна i мир
додає, що велика кiлькiсть монастирiв i церков є завжди
ознакою вiМ сталостi народу. Балашов вiдповiдає, що в Iспанiï
теж багато церко^^ То був натяк на поразку Наполеона у воєннiй
кампанiï проти IспанМ Але всi вдали, що не зрозумiли цього натяку.
Говорячи про Олексан-| дра, Наполеон дивується, навiщо той очолив
вiйсько: Вiйна — мов ремесло, а його справа царювати, а не
командувати вшськами! Навiщо вiн взяв на себе таку вiдповiдальнiсть?
Балашов мовчав. НапЛ леон пiдiйшов до нього i, взявши за вухо (бути
вiдтягнутим за вух* iмператором вважалося за честь при дворi Наполеона),
запитав, чому! ж мовчить придворний Олександра. Потiм звелiв подавати
посланцевi коней: Дайте йому моïх, йому далеко ïхати. Лист, що
привiз БiД лашов, був останнiм листом Наполеона до Олександра. Всi
подро&в цi розмови були переданi росiйському iмператору, i вiйна
почалася* Пiсля побачення в Москвi з Пєром князь Андрiй
поïхав до ПетерШ бурга. Домашнiм вiн говорить, що ïде у
справах, але мета його роЗШ шукати Анатоля i викликати того на дуель.
Про справжнi намiри БолИ конського здогадується Пєр, який i
попередив Курагiна. Той виïхав* iз Петербурга, отримавши
призначення в молдавську армiю. У Петев бурзi князь Андрiй
зустрiчає Кутузова, який пропонує йому мiсце в молдавськiй
армiï, на що Андрiй одразу погоджується, оскiльки
сподiвається зустрiти там свого кривдника. Князь Андрiй
розумiє, що Ну* рагiн — мерзотник, але, незважаючи на все
презирство, не може не ви кликати його на дуель. У молдавськiй
армiï князь Андрiй Курагiна нН застає той знову поïхав у
Росiю. Волконський вирiшив далi АнатоИ ля не переслiдувати, але знав, що
викличе Курагiна на дуель, де iколв б не зустрiв. Всю свою злiсть князь
Андрiй спрямував на роботу. Колиi до князя Андрiя дiйшла звiстка про
вторгнення Наполеона, вiн подавЧ прохання Кутузову про переведення у
Захiдну армiю. Кутузов, яке му вже набрид Волконський своєю
дiяльнiстю, що служила йому до-*, кором у ледарствi, дуже охоче
вiдпускає його i навiть дає рекомендШ цiйний лист до Барклая
де Толлi. По дорозi князь Андрiй заïжджає Ш Лисi Гори, де усе
залишилося як i ранiше, нiби в зачарованому заïв ку. Тiльки його
син змiнювався i зростав. Старий князь, як i ранШ ше, тероризує
княжну Марю, скаржиться Андрiєвi на ïï нетямущiсть Князь
Андрiй уперше береться судити батька i, дратуючись, каже, щЯ батько
чинить несправедливо, вiддаливши вiд себе дочку i замiсть неИI
наблизивши до себе негiдну француженку. Батько у розпачi вигаШ няє
сина. Перед вiдïздом Андрiй розмовляє з княжною Мар єю.
ТШ скаржиться йому на свою долю. Андрiй скрикує: Ох, Боже
мiй… 1 як подумаєш, хто — якась нiкчема — може
бути причиною нещастя лю| дей! Княжна Маря розумiє, що, говорячи
про людей, яких вiн нЯ
698ЛЕВ ТОЛ СТОЙ. Вiйна i мир
зивав нiкчемами, вiн мав на увазi не тiльки мадемуазель Бурєн, але
i того, хто згубив його щастя. Княжна Маря нагадує йому, що треба
прощати своïм ворогам, на що князь Андрiй заперечує: Коли б я
був жiнкою, я б це робив. Це чеснота жiнки. Але чоловiк не може i не
повинен забувати i прощати.
Князь Андрiй прибув у штаб армiï наприкiнцi червня. Всi були не-
задоволенi загальним станом справ у росiйськiй армiï; але про
небезпеку навали на росiйськi губернiï нiхто й не гадав, нiхто не
передбачав, що вiйна може бути перенесена далi захiдних польських
губернiй. Барклай де Толлi перебував у таборi на рiчцi Дрiссi; прийняв
Волконського вiн сухо й холодно, сказав, що доповiсть iмператору, аби
той призначив кудись князя Андрiя, а поки що запропонував служити при
його штабi. Курагiна в армiï не було, вiн поïхав до
Петербурга. Андрiй iз задоволенням сприйняв цю новину, бо вже втомився
вiд лютi i хотiв хоча б на деякий час звiльнитися вiд цього почуття.
Князь Андрiй намагається розiбратися в ситуацiï, що склалася
в армiï. Вiн обïздив укрiплення дрiсського табору, який
спричинив суперечки серед росiйських вiйськових, але не змiг дiйти
певних висновкiв стосовно доцiльностi табору та його недолiкiв. Наполеон
наступав, а в росiйськiй армiï не було єдиного центру. При
штабi налiчується близько десятка партiй, чиï погляди на
ведення вiйни не збiгаються. Перша партiя це Пфуль та його послiдовники,
теоретики, якi вiрять, що є наука вiйни i що в цiєï
науки є своï незмiннi закони. Друга партiя була протилежна
першiй, ïï члени вимагали нiчого не планувати заздалегiдь, а
вплутуватися в бiйку i вирiшувати все в ходi подiй. До неï належали
Багратiон, рмолов та Iншi. Вони вважали, що треба не думати, не
наколювати голками карту, а битися, бити супротивника, не впускати його
в Росiю, не давати пудьгуватися вiйську. З усiх тих партiй вирiзнялася
одна, до складу якоï входили люди старi, розумнi, державно-
досвiдченi. Вони вважали, що все дурне вiдбувається переважно вiд
присутностi государя з вiйськовим двором при армiï, через це в
армiю перенесена та невизначена, умовна хиткiсть вiдносин, що зручна при
дворi, але шкiдлива в армiï. i Iредставники цього угруповання
пишуть листа до государя, який погоджуються пiдписати разом iз ними
Балашов (той самий посланець, що нiдвозив лист Олександра Наполеону) i
Аракчеев. Зваживши на це, государ складає манiфест, вiдозву до
народу, i залишає армiю.
Лист цей ще не передали iмператору, коли той забажав побачити князя
Андрiя, аби розпитати його про армiю у Молдавiï. Князь Андрiй
прибув до государя i став свiдком невеликоï неофiцiйноï вiйсько-
поï ради. Государ зiбрав деяких високопоставлених вiйськових, аби
дiзнатися про ïхню думку щодо дрiсського табору i планiв подальшо-
699ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
го ведення вiйни. На нарадi слово надається Пфулю, головному
тактиковi росiйськоï армiï, теоретику, який упевнений у тому,
що вiйну виграють завдяки правильнiй теорiï, а програють, коли
вiдступак вiд теорiï. Головна мета Пфуля довести на практицi
правильнiсть своєï теорiï. Пфуль був один iз тих
безнадiйно, незмiнно, до муче-I ництва самовпевнених людей, якими тiльки
бувають нiмцi, i тому саме, що тiльки нiмцi бувають самовпевненими на
ґрунтi абстрактноï iдеï науки, тобто удаваного знання
кiнцевоï iстини. Француз бувай самовпевнений тому, що вiн
вважає себе особисто як розумом, такiй тiлом, непереборним
чарiвним як для чоловiкiв, так i для жiнок. Англiєць самовпевнений
на тiй пiдставi, що вiн є громадянином най- улаштованiшоï
держави у свiтi i тому, як англiєць, знає завжди, що йому
робити потрiбно, i знає, що все, що вiн робить, як англiєць,
безсумнiвно добре. Iталiєць самовпевнений тому, що вiн
схвильований i забуває легко i себе, й iнших. Росiянин
самовпевнений саме тому, що вiн нiчого не знає i знати не хоче,
тому що не вiрить, щоб можна було повнiстю знати що-небудь. Нiмець
самовпевнений найгiрше i тому що вiн уявляє, що знає iстину,
науку, яку вiн сам видумав, але яка для нього є абсолютна iстина.
У Пфуля багато опонентiв, кожен з яких хоче показати у присутностi царя,
що має свою власну думку. Князь Андрiй розумiє непотрiбнiсть
i безглуздiсть усiєï цiєï метушнi. Заслуга в
успiху вiйськовоï справи залежить не вiд них, а вiд тiєï
людини, що в рядах закричить: Пропали! або закричить: Ура!, i тiльки в
цих рядах можна служити з упевненiстю, що ти корисний! Князь Андрiй
мiркував про це i навiть не помiтив, як ця дивна нарада закiнчилася. Hit
ступного дня на оглядi государ запитав у князя Андрiя, де той бажм
служити, i князь Андрiй назавжди втратив себе для придворного свiту, бо
не попросив залишитися при особi государя, а, навпаки, попр сив дозволу
служити в армiï.
Ростов служить у своєму полку. У той час, як вiн перебував у
вiдпустцi, вiн отримав звання ротмiстра. Через деякий час вiн одержу*
листа вiд батькiв iз звiсткою про хворобу Наташi i з проханням прж
ïхати. Проте вiн вважає неможливим пiд час початку
вiйськовоï кам панiï ïхати у вiдпустку. Саме це
утримує його вiд одруження з Сонею, до якоï вiн пише нiжнi
листи. Ростов уже досвiдчений вояк, який опiкується молодим
офiцером Iльïним. Офiцер цей, шiстнадцятирiчний хлопчик, що недавно
вступив у полк, був тепер у ставленнi до Миколи тим, чим був Микола у
ставленнi до Денисова сiм рокiв тому. До гусар доходять чутки про
боï, що йдуть далеко вiд них. Офiцер, який приïхаi з-пiд
Вiльни, розповiдає про подвиг Раєвського, який, за його
словiЛ
700ЛЕВ Т О Л С Т О Й. Вiйна i мир
ми, разом iз двома своïми синами захищав мiст i пiдняв солдат в
атаку своïм особистим прикладом жертовностi. Ростов слухає
скептично, розумiючи, що все це здебiльшого вигадка, тому що пiд час бою
зазвичай буває така плутанина, що навряд чи хто змiг би помiтити
цей подвиг , а тим бiльше впiзнати синiв Раєвського серед
великоï кiлькостi молодих людей. Слухаючи розповiдь цього офiцера.
Ростов думає, що нiколи не змiг би не тiльки брата Петю наразити
на небезпеку, а навiть Iльïна, чужого, але доброго хлопчика не
пустив би у таку справу.
Незабаром i гусарам довелося побувати в дiлi. Колись Ростов, iдучи в
бiй, боявся; тепер вiн не вiдчував нi найменшого почуття страху,
…вiн вивчився керувати своєю душею перед небезпекою. Ростов
помiчає французьких драгунiв, що переслiдують росiйських уланiв.
Микола почувається, як на полюваннi, покладається бiльше на
iнстинкт, нiж на розум. Ростов вiдчув, що вдарити потрiбно негайно,
iнакше буде пiзно. Вiн каже про це начальнику, той вагається, i
Ростов без наказу веде ескадрон в атаку. Вiн наздоганяє
французького офiцера, як робив це з вовком на полюваннi. Ростов уже
занiс був руку з шаблею, коли побачив обличчя цього француза, помiтив
блакитнi очi, ямочку на пiдборiддi усе блiде перелякане обличчя не
ворога, а кiмнатне якесь. Рука його на мить завмерла, але опустилася на
ворога, поранивши шаблею його руку трохи вище лiктя. Француз iз жахом
дивиться на Ростова i здається в полон. За цю вдалу атаку Ростова
представляють до нагороди Георгiïвським хрестом. Микола, очiкуючи
покарання за те, що повiв ескадрон у бiй без наказу, мав би радiти, але
щось пiдсвiдомо його мучить. Вiн пригадує французького офiцера,
якого взяв у полон. Декiлька днiв Ростов нi з ким майже не розмовляв i
усе думав про цей свiй блискучий подвиг, за який, на його подив, отримав
Георгiïвський хрест i навiть репутацiю хороброго вояка, i нiяк не
мiг зрозумiти чогось. Так вони ще бiльше нашого бояться! думав вiн. Так
це i є все, що називається геройством? I хiба я робив це для
Батькiвщини? I в чому вiн винуватий iз своєю ямочкою i блакитними
очима? А як вiн злякався! Вiн думав, iцо я уб ю його! За що ж менi
вбивати його? У мене рука здригнулася. А менi дали Георгiïвський
хрест. Нiчого, нiчого не розумiю… Графиня Ростова, довiдавшись про
хворобу Наташi, приïхала з сином Петром у Москву. Стан здоровя
Наташi погiршувався, i нiкому .) близьких не спадало на думку дорiкати
ïй тим страшним учинком, Що призвiв до розриву з князем
Андрiєм. До Наташi ходили лiкарi, поодинцi i консилiумами, але
дiєвих результатiв лiкування не давало. Нона мало ïла, мало
спала, була у пригнiченому настроï. Життя своє
I Iаташавважалапонiвеченим назавжди. Вона згадувала минуле безтур-
701
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
ботне життя: дядечка, полювання i святки, днi в Отрадному. I знала, н^Н
все це скiнчилося i не повернеться нiколи, а що чекає ïï
в майбутньомз^И Наташа не могла вгадати. Безухов постiйно буває в
Ростових, вiн дуяв ласкавий i нiжний у ставленнi до Наташi, але вона не
розумiє його по-Ц чуттiв. Наташа вирiшила, що словами про те, нiби
якби вiн був вiльний, то просив би ïï руки i серця, Пєр
просто хотiв розрадити ïï. ЧереЯ хворобу Наташi влiтку 1812
року Ростови не виïжджали з Москви. М(i литися у московських
церквах приïздить набожна знайома Ростових Незважаючи на пораду
лiкарiв стерегтися ранковоï прохолоди, Наташа, з дозволу графинi,
ходить з цiєю знайомою на всi ранковi служби. Вона пристрасно
молиться, кається у своïх вчинках. Наташа проситЯ простити те
зло, що вона заподiяла князю Андрiю i всiм своïм рiднигЯ Цей
тиждень говiння вплинув на Наташу: вона не стала веселiша, але якось
заспокоïлася, майбутнє вже не здавалося ïй таким
жахливим.
На початку липня в Москвi поширювалися все далi тривожнiпИ чутки про хiд
вiйни: говорили про звернення государя до народу, прИ приïзд самого
государя з армiï у Москву… Говорили, що государ
вiдïздить тому, що армiя у небезпецi, говорили, що Смоленськ
вiддали, щЛ у Наполеона мiльйон вiйська i що тiльки диво може врятувати
Росiю Я
11 липня манiфест i звернення государя отримали, i наступного дн)Я в
недiлю, Пєр обiцяв Ростовим привезти ïх. Ростови йдуть до
церквИ на звичайну недiльну обiдню. Коли вони йшли туди, Наташi здалося!
що якийсь молодик показує на неï i називає iмена
Волконського i Ку-> рагiна. Таке ïй тепер часто ввижалося. Вона
спробувала зосередити*I на почуттях, якi викликало у неï
вiдвiдування церкви пiд час говiн- | ня. Наташа молиться за себе i
просить Бога навчити ïï, як далi жити* Коли молилися за
воïнство, вона згадувала брата i Денисова. Ко.)И молилися за
плаваючих i тих, що подорожують, вона згадувала княяИ Андрiя i молилася
за нього, i молилася за те, щоб Бог простив ïй за ти' зло, що вона
йому заподiяла, коли молилися за тих, хто ненавидиЯ нас, Наташа
придумувала ворогiв, аби молитися за них, …пригадЯ вала Анатоля,
який заподiяв ïй стiльки лиха, …молилася за ньогоII,
Несподiвано звичайний обряд обiднi змiнився священик на колiнш почав
читати молитву, яку щойно отримали вiд священного синодам молитву про
спасiння Росiï вiд ворожоï навали. Урочистi слова молi^И ви
справили на Наташу сильне враження, хоча тiльки-но всi молилЯ ся за тих,
хто ненавидить нас. Жах перед карою за грiхи людей i за своï власнi
вiдчула Наташа. Вона просила Бога, аби вiн простив ïх всЯ i дав
ïм спокою i щастя. ïй задавалося, що Бог чує
ïï молитву.
Пєр, як i ранiше, живе бездiяльним життям. Один iз братiв-масЯ нiв
уже пiсля вступу Наполеона в Росiю сказав йому, що в Апокалiв
702ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мир
сисi сказано про прихiд звiра в образi людському i число його буде
(>66, а межа йому призначена числом 42. Якщо усi французькi букви за
абеткою позначити цифрами (вiд 1 до 10, а далi десятками 20; ЗО; 40 i т.
д.), то, написавши по-французькому Iмператор Наполеон, пiдставивши
замiсть букв цифри i склавши ïх, одержимо 666. Якщо написати по-
французькому ж сорок два i також скласти (.уму чисел, замiнивши на них
букви, то також одержимо 666. 1812 року Наполеону виповнилося 42 роки.
Виходило, Антихрист це Наполеон, i кiнець йому настане саме в 1812 роцi.
На IIєра це справляє сильне враження. Поставивши за мету
зясувати, що саме покладе край владi звiра, тобто Наполеона, вiн за
допомогою зображення (лiв цифрами та обчислень спочатку пiдраховує
число, що вiдповiдає словосполученням iмператор Олександр та
росiйський народ, иле сума виходила набагато бiльшою або меншою вiд 666.
Тодi вiн спробував пiдрахувати суму чисел у власному iменi i прiзвищi,
але токож не одержав 666. Трохи нехтуючи граматику, замiнивши один
артикль на iнший, Пєр пише росiянин Безухов i отримує бажану
суму чисел. Домiгшись того, чого хотiв, вiн думає про своє
призначення, про те, що цей збiг невипадковий, i саме вiн має
якимось чином стати визволителем свiту вiд Антихриста, тобто Наполеона.
Пєр даьно думав про вiйськову службу, але заважали цьому, по-
перше, приналежнiсть до масонського товариства, що проповiдувало вiчний
мир i знищення вiйни, по-друге, занадто багато москвичiв зробили
подiбний крок, i Пєру було совiсно робити, як усi. Головна ж
причина полягала у тому, що Пєр повiрив у своє незвичайне
призначення, яке пророкувала сума цифр в iменах росiянин Безухов i
iмператор Наполеон, отже, усе визначено, виходить, i робити нiчого не
треба, доводиться лише чекати, поки здiйсниться призначене. 12 липня П
єр, як i обiцяв, приïздить до Ростових з манiфестом царя. Вiн
привiз ще й накази по армiï, серед яких був i наказ про
нагородження Миколи Ростова i призначення князя Андрiя командиром
єгерського полку. Молодший син Ростових, Петя, якому минає
пятнадцятий рiк, благає Безухова замовити за нього слiвце, щоб
його уляли в гусари, i той обiцяє. Пiсля обiду Соня, що славиться
вмiнням ииразно читати, схвильована вiд великоï кiлькостi слухачiв,
читає манiфест, у якому цар звертається до населення Москви,
закликає ïх стати на захист мiста. Граф Ростов зi сльозами на
очах промовляє, що нiчого не пожалiє для правдивоï
справи. Петя заявляє батькам, що .де на вiйськову службу. Наташа
iз сяючими очима дивиться на Пє- iт. Цей погляд примусив його
знiяковiти: незважаючи на те, що вiн мав намiр весь вечiр просидiти у
Ростових, вiн збирається ïхати. На-
703
ЛЕВ ТОЛСТОЙ. Вiйна i мирташа просить його залишитися, але раптом
замовкає. Вони зляканц i знiяковiло дивилися одне на одного. Вiн
спробував посмiхнутис'я, але не мiг: посмiшка його вiдобразила
страждання, i вiн мовчки поцiлував ïï руку i вийшов. Пєр
вирiшив бiльше не ïздити до Ростових.
Петя тим часом умовляє батькiв вiдпустити його в гусари, але
одержує рiшучу вiдмову. До Москви приïжджає цар, i
величезна юрба народу збирається подивитися на нього. Петя також
вирушає у Кремль iз таємним намiром пробратися до царя i
попросити государя зацисати його в гусари. Його мало не задавили у
натовпi. Юри кричала: Ура! Сидячи верхи на Царi-гарматi, Петя кричить
разфм iз усiма, хоча i не впiзнає государя серед придворних. Пiд
час обiду цар виходить на балкон. Вiн тримає в руцi бiсквiт, вiд
якого вiдлам ється шматочок i падає униз. Якийсь кучер чи
лакей пiдхоплює цей шматочок, iншi виривають у нього бiсквiт. Тодi
цар виносить цiлу та рiлку бiсквiтiв i кидає ïх вниз. Люди
виривають один в одного царське частування, Петя теж кидається
вперед i, збивши з нiг якусi бабусю, одержує бажаний шматок iз рук
государя. Повернувшись додому, Петя рiшуче говорить: якщо його не
вiдпустять служити, вi> утече. Наступного дня граф Iлля Андрiйович,
аби не доводити сина до настiльки вiдчайдушних дiй, поïхав
дiзнаватися, як би улаштувати Петю в бiльш-менш безпечне мiсце. Через
три днi збираються великi Дворянськi Збори. Пєр також присутнiй на
засiданнi. Вiн слуха* суперечки, та не розумiє ïх'змiсту. Вiн
каже, що готовий жертвувати грошi на ополчення, але бажав би дiзнатися у
вiйськових або в самого государя, який передбачається план
кампанiï, у якому станi вiйськ* тощо. На Пєра
обрушується шквал обурення тих, хто зiбрався, i Би зухов покiрно
замовкає. Зявляється цар, усi розчуленi, в одностайному
поривi жертвують грошi. Iз залу дворянства цар переходить Л залу
купецтва. Як потiм дiзналися, государ щойно почав промовл* ти перед
купцями, як сльози бризнули з його очей, i вiн тремтячм голосом
договорив до кiнця. За государем бiжать два багатих купцi, обидва
плачуть, один говорить: I життя, i майно вiзьмiть, Ваш Величносте!
Пєр теж пiддається загальному пориву i, почувши, щi один iз
графiв жертвує на полк, одразу повiдомляє, що вiддає
тисЯ» чу чоловiк i кошти на ïх утримання. Старий Ростов також
був прЛ сутнiй на цих зборах. Повернувшись додому, задовольняє
проханЛ Петi i сам ïде записувати його. Наступного дня государ
поïхав. Я дворяни познiмали своï мундири, знову розмiстилися
по домiвках крекчучи, вiддавали накази управителям про ополчення, i
дивували ся тому, що вони наробили.
