МАЙСТЕР I МАРГАРИТА. Частина перша. Роздiл 1-13
МАЙСТЕР I МАРГАРИТА1Ну, добре, хто ж ти є? — Я тоï сили часть, що робить
лиш добро, бажаючи лиш злого…
Гете. Фауст*2
Частина перша
Роздiл 1
НIКОЛИ НЕ РОЗМОВЛЯЙТЕ З НЕВIДОМИМИ
У пору спекотливого весняного заходу сонця на Патрiарших став- кпх
зявилося двоє громадян. Перший сорокарiчний, у сiренькiй пiтнiй
парi, малого зросту, темноволосий, вгодований, з лисиною, в чорних
рогових окулярах Михайло Олександрович Берлiоз, редактор товстого
журналу i голова правлiння однiєï з московських лiтературних
асоцiацiй МАСОЛIТу. Другий плечистий, рудий, чубас- i ий молодик у
збитiй на потилицю картатiй кепцi був у ковбойцi, жмаканих бiлих штанях
i чорних тапочках поет Iван Миколайо- иич Понирєв, що писав пiд
псевдонiмом Бездомний.
Вони поспiшали до ятки Пиво i води. Навкруги не було нiкого. У ятцi була
тiльки тепла абрикосова. Напившись, лiтератори сiли на лавi. Щось
навкруги було не так. Берлiоза чомусь охопив безпричинний страх, йому
захотiлося втекти. То ж вiн подумав, що пора на вiдпочинок, до
Кисловодська.
Тiєï митi повiтря згусло i з нього зявився прозорий
громадянин жокейський картузик, картатий куценький пiджачок, на зрiст у
сажень, але в плечах вузький, худий, фiзiономiя глумлива. Берлiоза инову
охопив жах, вiн вирiшив, що це галюцинацiя. Руки його тремтiли.
Розмовляли Беилiоз i Бездомний про Iсуса Христа i велику антирелiгiйну
поему, яку Iван Миколайович писав. На думку редактора, поему треба було
переробити, бо сенс ïï був не в тому, був Iсус лихим чи
добрим, а в тому, що Iсуса, як особи, взагалi нiколи не iснувало!
Тут в алеï зявився перший перехожий. Пiзнiше хтось казав, що
чоловiк був низький на зрiст, зуби мав золотi i накульгував на праву
погу, а iншi що вiн був на зрiст височезний, коронки мав платиновi,
накульгував на лiву ногу, третi зовсiм описати перехожого не змогли.
1 За вид.: Булгаков М. О. Майстер i Маргарита: Роман / Пер. з
рос. М. А. Бiлоруса;
Передм. i прим. Н. П. встафєвоï. X.: Фолiо, 2006. 415 с. (Б-
ка свiт. лiт.).
* Перекл. М. Лукаша.
69
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Перехожий був схожий на чужоземця: високий, з лiвого боку були платиновi
коронки, з правого золотi, рокiв сорока з гаком, криворотий, чисто
виголений брюнет у дорогому сiрому костюмi, в закордонних, пiд колiр
костюма, черевиках. Сiрий берет вiн заломив на вухо, мав тростину з
чорним рукiвям у формi голови пуделя. Праве око чорне, лiве зелене.
Брови чорнi, але одна вища за другу. Берлiоз прийняв його за нiмця,
Бездомний за англiйця.
Обидва продовжували розмову про Христа був вiн чи нi. ïх перервав
чужоземець. Вiн запитав, чи справдi вони думають, що Iсуса не було на
свiтi? I до всього iншого не вiрять в Бога? Берлiоз i Бездомний
вiдповiли, що це справдi так i у Росiï всi перестали вiрити в казки
про Бога.
Незнайомець спитав, як же бути з доказами iснування Божого, що ïх
є рiвно пять? Берлiоз вiдповiв, що не вiрить у жодний з них.
Незнайомець завважив, що фiлософ Кант дощенту поруйнував усi пять
доказiв та створив власний шостий доказ. Берлiоз вiдповiв, що цей доказ
також непереконливий, а не дуже освiчений Бездомний подумав, що цього
Канта треба арештувати та вiдправити на Соловки. Незнайомець сказав, що
про недоладнiсть його доказу вiн говорив Кантовi за снiданком, чим дуже
збентежив спiвбесiдникiв.
Берлiоз витрiщив очi, не розумiючи, що верзе незнайомець бо фiлософ Кантвже давно помер! Iноземець вiдповiв, що Кант перебу- : ває
набагато далi, нiж Соловки, i запитав, хто ж керує життям, якщо
! Бога немає. На думку Бездомного ” життям керує
сама людина. Незнайомець слушно зауважив, що людина не може планувати
навiть завтрашнiй день, бо замiсть вiдпочинку в Кисловодську може
втрапити пiд трамвай. Невже це вона сама собою так покерувала? Тут
Берлiоз зрозумiв, що незнайомець вiдповiдає на його, Берлiозовi,
думки так, людина смертна, раптово смертна! Навiть не може знати
напевне, що робитиме сьогоднiшнього вечора.
Тут вже Берлiоз заперечив: вiн був певен, що сьогоднi ввечерi буде
керувати засiданням МАСОЛIТу. Незнайомець передрiк Берлiозовi iнше:
засiдання не буде, бо Берлiозовi вiдрiже голову… росiйська жiнка,
комсомолка. I це буде обовязково, бо Аннушка вже купила олiю i вже
встигла ïï розлити…
Бездомний зрозумiв, що незнайомець пацiєнт з лiкарнi для
душевнохворих. Та той тiльки смiявся: Шкода тiльки, що я не спромiгся
запитати у професора, що таке шизофренiя! То ви вже самi довiдайтесь про
це в нього, Iване Миколайовичу!
Незнайомець звiдкись знав, як його звуть! Тут обидва вирiшили, що ця
людина шпигун, а той нiби почув ïхнi думки i показав якусь
70МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
кСiижечку в темно-сiрiй палiтурцi, цупкий конверт з доброго паперу нi и
i питну картку. Приятелi встигли угледiти в документах друкова- iii'
латиною слово професор i початкову лiтеру прiзвища подвiйнi' В .
Ви нiмець? запитував Бездомний. Незнайомець вiдповi- iiп н, що так, але
невпевнено, мовляв, вiн фахiвець з чорноï магiï.
I пояснив: у державнiй бiблiотецi виявлено рукописи оригiнали
чорнокнижника Герберта Аврилакського, написанi у десятому сторiччi, вiн
ïх розбиратиме, бо вiн єдиний на весь свiт фахiвець.
Бездомний i Берлiоз полегшено зiтхнули: зрозумiло, ïх спiвбесiдник
iсторик. Та тут незнайомець прошепотiв: Майте на увазi, що Iгус таки
iснував…
Друзi не погодилися i зажадали доказiв. Фахiвець був непохитний: модних
доказiв не потрiбно… I акцент його чомусь зник: …Усе просто:
у оiлому плащi з кривавим пiдбоєм, по-кавалерiйському шаркаючи
ногами, рано-вранцi чотирнадцятого числа весняного мiсяця нiсана…
Роздiл 2 ПОНТIЙ ПIЛАТ
У бiлому плащi з кривавим пiдбоєм, по-кавалерiйському шаркаючи
ногами, рано-вранцi чотирнадцятого числа весняного мiсяця нi- пi на в
криту колонаду мiж двома половинами палацу Iрода Великого нийшов
прокуратор Iудеï Понтiй Пiлат.
В нього болiла голова i бентежив запах троянд, який прокуратор ионавидiв
бiльш за все. Пiлат був хворий на гемiкранiю, вiд якоï не пуло
лiкiв.
Прокуратор сiв у крiслi на мозаïчнiй пiдлозi бiля водограю i почав
розмову з секретарем про пiддослiдного з Галiлеï. Треба було
затвердити смертний вирок Синедрiону, ради старiйшин.
Привели звинуваченого чоловiка рокiв двадцяти семи, у синцях, вдягненого
у старенький роздертий блакитний хiтон. Голова iiого була покрита бiлою
повязкою з ремiнцем округ лоба, а руки ивязанi за спиною.
Голова прокураторова болiла, та вiн запитав, чи не пiдбивав той народ
зруйнувати єршалаïмський храм? У вiдповiдь звинувачений
тiльки назвав прокуратора, якого весь ршалаïм називав
страховиськом, Чоловiче добрий.
Прокуратор здивувався. Вiн наказав покликати кентурiона Марка IЦуролупа,
вивести дивака на хвильку i пояснити, як слiд розмовляти ;i самим
прокуратором. Вивiвши чоловiка з-пiд колонади, Щуролуп витяг з рук
легiонера бича i, несильно розмахнувшись, вдарив арештан-
71
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
та по плечах… Той впав, як мiшок. Чоловiку наказали римського
прокуратора називати iгемон, iнших слiв не говорити, стояти рiвно…
Увязнений просив тiльки не бити його. Виявилося, що його iмя Iєшуа
Га-Ноцрi з мiста Гамали, мандрує з мiста у мiсто, батько був
сирiєць. Одним словом, волоцюга пiдсумував прокуратор. Та волоцюга
виявився вельми дивним: знав крiм арамейськоï грецьку та, за
звiтом, збирався зруйнувати будiвлю храму й закликав де цього
народ… Дивак заперечував: нi, не збирався, не намовляв, добрi люди
переплутали… Говорив лише те, що розпадеться храм старо] вiри i
постане новий храм iстини i що Левiй Матвiй, збирач податкiв, мабуть,
щось не так записав, наслухавшись Iєшуа. Прокуратор не вiрив
своïм вухам: збирач податкiв викинув грошi на дорогу i сказав, що
пiде з цим диваком у мандри!..
Пiлат думав, що найпростiше було б вигнати з балкона цього чудного
харциза, промовивши лише два слова: Повiсити його, пiти до палацу,
впасти на ложе, жалiсно покликати собаку Банга, поскаржитися йому на
бiль, а може, випити отрути…
I несподiвано почув голос: Iстина у тому, що в тебе болить голова i
болить так сильно, що ти думаєш про смерть, тобi навiть дивитися
важко на мене i зараз я мимоволi завдаю тобi мук. Ти не можеш навiть i
думати про що-небудь i прагнеш, аби прийшов твiй собака, єди-i на
iстота, до якоï ти прихильний. Але муки твоï зараз скiнчаться,
го-' ловний бiль минеться…
Прокуратор пiдвiвся, на його обличчi проступив жах. Однак вiв притлумив
його своєю волею i знов опустився у крiсло. Бiль минув. I
Гроза почнеться пiзнiше, надвечiр… сказав прокураторовi Iє-I
шУа- Прогулянка тобi була б вельми корисна, а я
супроводив би тебе. Ти справляєш враження дуже розумного
чоловiка…
Секретар прокуратора зблiд, як мрець, i впустив сувiй на пiдлогу: нiхто
не мав права так розмовляти з прокуратором.
Дивний чоловiк продовжував: Лихо в тому, що ти надто замкне- i ний i
втратив вiру в людей. Не можна вiддавати всю свою прихиль- ] нiсть
собацi. Твоє життя вбоге, iгемоне…
Секретар вiрив i не вiрив своïм вухам. Доводилося вiрити i чекати i
гнiву прокуратора на таке зухвальство. Та прокуратор почав розмов-1 ляти
з чоловiком латиною: вiн вирiшив, що той лiкар, роблячи ви- 1 сновок з
того, що чоловiк розумiє його, та дивуючись, як вiн дiзнався ^ про
собаку. Це просто, вiдповiв увязнений також латиною. Ти I водив рукою у
повiтрi, наче хотiв погладити, i губи…
Але прокураторовi треба було дiзнатися, чи правда, що дивний чоловiк не
закликав зруйнувати або в якийсь iнший спосiб знищити храм,
72I
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
чи правда, що вiн зявився в ршалаïмi верхи на вiслюку в супроводi
i. i чодранцiв, що гукали вiтання, наче якомусь пророковi? Але увязнем п
п нiякого вiслюка не мав: вiн прийшов пiшки, разом з Левiєм Матвi-
м. Прокуратор запитав, чи не знає чоловiк таких собi Дiсмаса,
Тестами та Вар-раввана? Цих добрих людей я не знаю…, вiдповiв
Iєшуа.
Прокуратор здивувався: чоловiк чомусь усiх називав добрi iиоди, навiть
злодiïв! Та Iєшуа був впевнений: лихих людей немає ми
свiтi. Пiлат засмiявся: виходить, для Iєшуа i Щуролуп також добрий
чоловiк?
Вiдповiдь приголомшила: так, кат Щуролуп також добрий, але ”нчцасливий,
бо добрi люди знiвечили його. Якби з ним поговорити, думаю, вiн
перемiнився б… додав Iєшуа. Пiлат подумав, що цей фiлософ,
мабуть, не сповна розуму, i хотiв просто вислати його нi межi
ршалаïму i все. Але секретар подав йому записи, з яких (iуло видно,
що цей чоловiк промовляв крамолу проти великого кесари. Це було дуже
погано, i Пiлат запитав, що саме говорив Iєшуа i чи иiає вiн
якогось Iуду з Кирiафа? Правду говорити так легко i приємно,
вiдповiв арештований.
Було це так. Iуда виявив зацiкавлення моïми думками, пригостив мi-
не, попросив мене викласти свiй погляд на державну владу, вiдка- ;шв, що
будь-яка влада це насильство над людьми i що надiйде час, коли не буде
влади нi кесарiв, анi жодноï iншоï влади, людина перейде н
царство iстини та справедливостi, де взагалi не потрiбна нiяка влада. Л
потiм прибiгли люди i повели мене у вязницю, розповiдав Iєшуа.
Пiлат був розлючений: для нього на свiтi не було, немає i нiколи
мi; буде величнiшоï й прекраснiшоï для людей влади над владу
iмператора Теверiя. А цей безумний злочинець веде розмови про владу!
Пiлат зажадав, щоб усi вийшли. Вiн хотiв поговорити з дивним арештантом
наодинцi. Iєшуа подумав, що щось лихе скоïлося з Iудою :i
Кирiафа. Пiлат дивувався ще бiльше: для Iєшуа розбiйники Дiсмас i
Гестас, що забили чотирьох воякiв, i паскудник-виказувач Iуда псi були
добрими людьми! Чому ця людина проповiдує настання якогось царства
iстини i зовсiм не думає про своє власне життя? Чому нiрить
у якогось свого бога i вiдмовляється вiд iнших богiв? Ти
злочинець! заволав Пiлат.
Iєшуа зрозумiв, що, мабуть, його мають вбити, i попросив
вiдпустити. Та римський прокуратор не мiг вiдпустити людину, яка
говорить таке. Сторожа вiдвела Iєшуа.
Тодi були викликанi до палацу голова та два члени Синедрiону i начальник
храмовоï сторожi ршалаïма. На верхнiй терасi саду Пiлат
зустрiвся з первосвящеником iудейським Йосифом Каïфою. Говори-
73МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
ли грецькою про затвердження смертного вироку Iєшуа Га-Ноцрi. На
страту, яка має вiдбутися сьогоднi, було засуджено трьох
розбiйникiв: Дiсмаса, Гестаса, Вар-раввана та ще цього, Iєшуа.
Перших двох, якi пiдбивали народ на бунт проти кесаря, захоплено з
боєм римськими властями, тому про них мова не йтиме. Вар-раввана i
Га-Ноцрi захопила мiсцева влада, i засудив ïх Синедрiон. Згiдно з
законом та звичаєм, одного з цих двох злочинцiв треба буде
звiльнити на честь великого свята Пасхи, яке настає сьогоднi. Тож
кого обрати Вар- раввана чи Га-Ноцрi?
Каïфа обрав Вар-раввана. Прокуратор добре знав, якою буде
вiдповiдь, та показав, що здивований нею, бо злочини Вар-раввана i Га-
Ноцрi непорiвняннi за тяжкiстю. Iєшуа просто несповна розуму,
винен у виголошеннi безглуздих промов, а Вар-равван вбивця! Та
Каïфа був непохитний: Синедрiон звiльнить Вар-раввана. Знову у цей
день здивувався Пiлат, який мав надiю зберегти життя Iєшуа: за
звичаєм, священик повторив тричi: ми звiльняємо Вар-раввана.
Пiлат змушений був погодитися.
Усi присутнi рушили на великий майдан i вийшли на помiст. У людському
морi чутно було жiночi зойки. Коли стихло, прокуратор викинув угору
правицю, набрав гарячого повiтря у груди i закричав: Iменем кесаря
iмператора!.. Чотирьох злочинцiв, заарештованих в ршалаïмi за
вбивства, пiдбурювання до заколоту й зневагу до законiв та вiри,
засуджено до ганебноï страти вони висiтимуть на стовпах! Страта
буде зараз на Лисiй Горi! Злочинцi Дiсмас, Гестас, Вар-равван i Га-
Ноцрi. Та стратять з них тiльки трьох, бо за законом i звичаєм, на
честь свята Пасхи одному iз засуджених, за вибором Малого Синедрiону i
пiдтвердженням римськоï влади, великодушний кесар-iмператор
повертає його нице життя!
У юрбi на майданi запанувала велика тиша, i усi почули iмя того, кого
зараз Синедрiон вiдпустить на волю, Вар-равван!
Пiлат обернувсь i рушив помостом назад до сходинок. Засуджених конвой
повiв до бокових сходинок, щоб спровадити ïх на Лису Гору. Лише
опинившись за помостом, Пiлат розплющив очi, знаючи, що вiн тепер у
безпецi бачити засуджених вiн вже не мiг. Пiлат рушив далi в напрямку
брами палацового саду. Було близько десятоï ранку.
Роздiл З СЬОМИЙ ДОКАЗ
Так, було близько десятоï години ранку, вельмишановний Iване
Миколайовичу, повторив професор. На Патрiарших настав вечiр. Дивний
професор розповiдав, що особисто був присутнiй i на балконi
74МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
у IIонтiя Пiлата, i в саду, коли вiн з Каïфою розмовляв, i на
помостi, иле таємно, iнкогнiто, це цiлковитий секрет!
Берлiоз зблiд. Вiн зрозумiв, що нiмець божевiльний, зясувалися i
дивовижний снiданок у покiйного фiлософа Канта, й пророкування, що
голову буде вiдрубано, i все iнше. Вiн спитав, де зупинився професор i
де його речi. Нахабний професор вiдповiв: У вашiй квартирi!,
ïï потiм поцiкавився: …А диявола також нема?
Друзi вважали, що диявола також нема. Божевiльний розреготався. Берлiоз
попросив професора посидiти, а сам мав намiр добiгти до найближчого
телефону i сповiстити в бюро чужоземцiв про те, що приïжджий
закордонний консультант сидить на Патрiарших у ненормальному станi i
необхiдно вжити заходiв. Професор нiби вiдчув ппмiри друзiв i промовив:
Зателефонувати? Ну що ж, телефонуйте. Ллє благаю вас на прощання,
повiрте хоч у те, що диявол iснує! На це г. сьомий доказ. I вам
його зараз буде надано! Я звелю зараз же зателефонувати вашому дядечковi
в Киïв…
Берлiоз здивувався: звiдки той знає про iснування киïвського
дядька? Йому стало не по собi. Вiн кинувся бiгти i знову на дорозi
зустрiвся той прозорий громадянин, але зараз вiн був з плотi, вусики в
нього були немов куряче пiря, очицi маленькi, iронiчнi i напiвпянi,
штани картатi… Картатий запитав, чи не турнiкет шукає
громадянин, i показав, куди бiгти. Берлiоз не зупинився, пiдбiг до
турнiкета, мав уже ступити на рейки, аж тут в обличчя йому бризнуло
свiтло: загорiвся напис Стережись трамвая! Трамвай, що повертав з
Срмолаєвського на Бронну, вийшов на пряму, раптом засвiтився
зсередини i набрав швидкiсть. Берлiозова рука ковзнула, нога
поïхала по брукiвцi, другу ногу пiдкинуло, i Берлiоза кинуло на
колiю. Вiн нстиг побачити пiдзолочений мiсяць i бiле вiд жаху обличчя
жiнки- нодiя та ïï червону повязку, якi нестримно летiли на
нього… Трамвай накрив Берлiоза, i в бiк Патрiаршоï алеï
викинуло круглу темну рiч. Це була вiдрiзана Берлiозова голова.
Роздiл 4 ГОНИТВА
Iван Миколайович упав на лаву Бездомного нiби розбив паралiч. Коло нього
зiштовхнулись двi жiнки, i одна з них загукала про якусь Лннушку, яка
розлила олiю. Почувши це, поет згадав, як дивний професор сказав, що
засiдання не вiдбудеться, бо Аннушка розлила олiю. Таємничий
консультант точно знав наперед про жахливу смерть Берлiоза! Iван
Миколайович миттю повернувся до лави, де сидiв професор. Iван зрозумiв,
що той дивний чоловiк нiякий не нiмець i не профе-
75МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
сор, а вбивця i шпигун. I зажадав вiд нього документи. Але пiдозрiлий
професор пiшов геть вiд Iвана. Iван звернувся до картатого i раптом
зрозумiв, що вони у змовi, невдовзi обидва були вже бiля виходу в
Патрiарший провулок. Третiм до них приєднався величезний кiт з
кавалерiйськими вусами. Iван побiг навздогiн трiйцi, яка проскочила
Спиридонiвку та Нiкiтськi ворота, де кинулася врозсип. Картатий сiв у
автобус, кiт у моторний вагон А, тримаючи гривеник на квиток.
Кондукторка заволала: Котам не можна! З котами не можна! Було дивно, що
нiкого не вразила сутнiсть факту: кiт лiз у трамвай, i ще збирався
платити! Кота виштовхнули з переповненого трамвая, але пiсля того, як
вiн рушив, кiт скочив на задню дугу i поïхав, заощадивши гривеника.
Через кота Iван загубив професора, який бiг iз надприродною швидкiстю у
якомусь бридкому провулку.
Iван зупинився i, вiддихавшись, оглянув провулок. Чомусь вiн подумав, що
професор мiг бути неодмiнно в будинку 13 i обовязково у квартирi 47.
…У коридорi було темно. Iван смикнув якийсь гачок. Йому поталанило
але не так як треба! Вiн опинився у ваннiй кiмнатi, де милася якась
громадянка, що заверещала, побачивши поруч незнайомця. Iван вискочив,
опинився у кухнi, де в пилюцi й павутиннi висiла забута iкона, з-за
кiота висовувалися кiнчики двох вiнчальних свiчок. Пiд великою iконою
висiла маленька, паперова.
Iван схопив паперову iкону i свiчки й вибiг з невiдомоï квартири.
Роздiл 5
БУЛА КОЛОТНЕЧА В ГРИБОДОВI
Старовинний двоповерховий будинок кремового кольору розташувався на
бульварному кiльцi в глибинi миршавого саду. Його названо Будинок
Грибоєдова на пiдставi того, що колись вiн був у власностi тiтки
письменника Грибоєдова. Тепер тут розташувалася органiзацiя
лiтераторiв МАСОЛIТ, яку очолював нещасний Берлiоз. На дверях у
коридорах були написи: Каса, Редакцiйна колегiя, Голова МАСОЛIТу,
Бiльярдна.
Лiтератори чекали на Берлiоза i сердилися, казали, що голова мiг би й
зателефонувати. Та Берлiоз нiкуди телефонувати.не мiг, бо в цей час у
величезнiй залi на трьох цинкових столах лежало те, що недавно було ним
голе, в засохлiй кровi, тiло з перебитою рукою i розчавленою грудною
клiткою, голова з вибитими переднiми зубами i розплющеними очима i купа
ганчiрок.
Коло позбавленого голови стояли: професор судовоï медицини,
патологоанатом i його прозектор, представники слiдства i заступник
76МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Верлiоза по МАСОЛIТу лiтератор Желдибiн. Радилися, як краще пчинити: чи
пришити вiдрiзану голову до шиï, чи виставити тiло в гри-
боєдовськiй залi, закривши мерця до пiдборiддя чорним покровом?
Опiвночi дванадцятеро лiтераторiв, якi так i не дочекалися свого i-олови
в Грибоєдовi, пiшли в ресторан. Ударив славетний грибоє-
довський джаз. Всi танцювали, офiцiанти несли над головами кухлi ;i
пивом. Брязкав посуд, гримали тарiлки у джазi пекло! Невдовзi усi
побачили видiння: на веранду вийшов чорноокий красень з гострою бородою,
у фрацi, з царственним поглядом…
Раптом за столиками промайнуло: Берлiоз! Стих джаз, пiшли iюйки, хтось
метушився, горлав, що необхiдно ось зараз, тут же, не сходячи з мiсця,
скласти якусь колективну телеграму i негайно вiдiслати ïï. Але
яку телеграму i куди? Навiщо здалася будь-яка телеграма тому, чия
розплющена потилиця затиснута цiєï митi в гумових руках
прозектора? Хвиля горя пiднеслася, потрималася i почала спадати. Хтось
першим випив горiлочки, хтось закусив… Так, загинув Верлiоз…
Але ж ми живi!., i ресторан зажив своïм звичайним життям. Не
пропадати ж курячим котлетам де-воляй?
Невдовзi сталося зовсiм незрозумiле: ^сi побачили вiдомого поета Iвана
Бездомного босого, у розiрванiй толстовцi, до якоï була пришпилена
паперова iконка. У руцi Бездомний нiс запалену свiчку. Лiтератори
вирiшили, що в нього бiла гарячка.
Iван звернувся до них з проханням спiймати iноземного консультанта, який
тiльки-но на Патрiарших вбив Мiшу Берлiоза! Ловити треба було мерщiй, а
то консультант накоïть лиха-бiди! Нiхто не збирався нiкуди бiгти.
Його запитали про прiзвище того, кого треба ловити. Та Iван не памятав
тiльки першу лiтеру Ве! Вагнер? Вайнер? Вiн вимагав дзвонити негайно у
мiлiцiю, щоб вислали пять мотоциклетiв з кулеметами професора ловити, а
з ним ще двох: довготелесого картатого у надтрiснутому пенсне i товстого
чорного котяру… З ресторану таки зателефонували, але не до
мiлiцiï, а до клiнiки. Приïхала машина з санiтарами, з
ресторану винесли сповитого, як лялька, Бездомного, i вантажiвка повезла
нещасного Iвана Миколайовича…
Роздiл 6
ШИЗОФРЕНIЯ, ЯК I БУЛО СКАЗАНО
О другiй ночi в приймальню психiатричноï лiкарнi увiйшов чоловiк з
гострою борiдкою i в бiлому халатi. Троє санiтарiв не зводили очей
з Iвана Миколайовича, котрий сидiв на диванi. Тут же був засмучений поет
Рюхiн.
77
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Лiкар запитував, чи не пив пацiєнт, тарганiв, пацюкiв, чортикiв
або вертких собак не ловив? Рюхiн вiдповiв, що ще вчора Бездомний був
цiлком здоровий, але отак, у кальсонах, прийшов сьогоднi у рес-i
торан…
Лiкар почав розпитувати пацiєнта. Iван вiдповiдав на запитання:
йому двадцять три, у бiлизнi вiн тому, що поспiшав, вдяг, що було, бо
треба консультанта ловити. Це вiн Берлiоза пiд трамвай спровадив!
Консультант… з нечистою силою водиться… Вiн особисто з Пон-
тiєм Пiлатом розмовляв… Iван стверджував, що каже чисту
правду i просив дати вказiвку, щоб вислали пять мотоциклiстiв з
кулеметами ловити iноземного консультанта… Ви слухаєте?
Алло!..
Пiдбiгли санiтари, шприц зблиснув у пальцях лiкаря. Запахло ефiром, Iван
ослаб, затиснутий чотирма чоловiками, i спритний лiкар уштрикнув голку в
Iванову руку… Увязнили, заспокоïвся Iван i лiг. Ну й
гаразд… Я попередив, а там як знаєте! Мене ж зараз найбiльше
цiкавить Понтiй Пiлат… Пiлат…
Iвана переклали на кушетку на колiщатках i вивезли у коридор. Лiкар
сказав, що в Iвана рухове i мовне збудження… Мабуть, шизофренiя,
ще й алкоголiзм. Можливо це була галюцинацiя…
Роздiл 7 НЕДОБРА КВАРТИРА
Наступного ранку Стьопа силувався щось пригадати, але пригадувалося лише
одне здається, вчора вiн намагався поцiлувати якусь даму. Нi хто
була ця дама, нi котра зараз година, нi яке число i якого мiсяця Стьопа
не знав i не мiг дiбрати, де перебуває. В напiвтемрявi щось
вiдсвiчувало. Нарештi вiн впiзнав трюмо i зрозумiв, що лежить горiлиць у
себе у спальнi на тiй квартирi, у якiй вiн мешкав разом з Берлiозом у
великому шестиповерховому будинку, розташованому лiтерою П* на Садовiй
вулицi.
Квартира 50 давно вже мала славу якщо не погану, то принаймнi дивну. Ще
два роки тому власницею ïï була вдова ювелiра де Фужере, Анна
Францiвна. Три кiмнати з пяти вона здавала квартирантам… Та два
роки тому почалося щось незбагненне: люди почали безслiдно зникати.
Якось у вихiдний день зявився в квартирi мiлiцiонер, викликав у
передпокiй одного пожильця, сказав, що його просять зайти в чомусь
розписатися. Пожилець сказав хатнiй робiтницi Анфiсi, що повернеться за
десять хвилин, i не повернувся не лише за десять хвилин, а взагалi
нiколи. Зник i мiлiцiонер.
Другий пожилець зник у понедiлок, а в середу третiй квартирант,
Бєломут. Уранцi за ним заïхала машина, щоб вiдвезти його на
служ- 78МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
йу, i вiдвезла, але назад нiкого не привезла i сама не повернулася. Iоре
й жах мадам Бєломут не описати. Тiєï ж ночi Анна
Францiвна не застала вже громадянки Бєломут у квартирi, а дверi
обох кiмнат ииявилися запечатаними.
Пройшло два днi, а на третiй Анна Францiвна, яку весь цей час мучило
безсоння, поïхала на дачу… I вона не повернулася! Анфiса, за
лишившись сама, наплакалася досхочу i лягла спати о другiй годинi ночi.
Що з нею було далi невiдомо, мешканцi чули було якiсь стуки, i до ранку
горiло свiтло. Вранцi виявилося, що й Анфiси не стало!
Про зниклих i про трикляту квартиру довго розповiдали легенди,
I Iотiм в неï вселилися покiйний Берлiоз iз дружиною i Стьопа,
також :i дружиною. I в них почалося казна-що! Протягом мiсяця зникли
обидвi дружини. Дружину Берлiоза бачили нiби в Харковi з якимось
балетмейстером, дружина Стьопи наче знайшлася на Божедомцi…
Стьопа застогнав. Вiн хотiв покликати домашню робiтницю Груню i
попросити пiгулку. Роблячи спробу викликати на допомогу Берлiоза, двiчi
простогнав: Мiша… Мiша…, але вiдповiдi не дiстав. Зате
побачив своє вiдбиття в трюмо: зi скуйовдженим волоссям, з
порослою чорною щетиною фiзiономiєю, з каламутними очима, в
бруднiй сорочцi з комiрцем i краваткою, в кальсонах та в шкарпетках.
Поруч iз дзеркалом вiн побачив невiдомого чоловiка, зодягнутого в чорне
й у чорному беретi.
Незнайомець приязно посмiхнувся i привiтався, витяг великий золотий
годинник з дiамантовим трикутником на кришцi, який продзвонив одинадцять
разiв i сказав: Одинадцята! I рiвно годину я очiкую на ваше пробудження,
ви призначили менi бути у вас о десятiй. Ось вiн я!
Стьопа нiкого не чекав, та чоловiк сказав, що Стьопа просто забув його
прiзвище i жодна таблетка вiд цiєï хвороби не допоможе…
Лiкуйте подiбне подiбним. дине, що поверне вас до життя, це двi чарки
горiлки з гострою i гарячою закускою!
Стьопа побачив перед собою бiлий хлiб, паюсну iкру у вазочцi, бiлi
маринованi гриби на тарiлочцi, щось у каструльцi й горiлку в карафцi.
Особливо вразило Стьопу те, що карафка запiтнiла вiд холоду. Невiдомий
спритно налив пiвчарки.
Невiдомий назвався професором чорноï магiï Воландом i пояснив,
що вчора вдень вiн приïхав з-за кордону в Москву, негайно зявився
до Стьопи i запропонував своï гастролi у Варєте. Стьопа
почув, що вiн особисто подзвонив у Московську видовищну комiсiю i
пiдписав з професором Воландом контракт на сiм виступiв, призначивши
прийти о десятiй ранку сьогоднi… Оце ж Воланд i прийшов!
79
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Стьопа зажадав проглянути контракт. Побачивши аркуш, вiн похолов усе
було на мiсцi: власноручний Стьопин пiдпис, навскiсний напис збоку рукою
фiндиректора Римського з дозволом видати артистовi Воланду в рахунок
належних йому за сiм виступiв тридцяти п яти тисяч рублiв десять тисяч
рублiв. I тут же розписка Во- ланда про те, що вiн цi десять тисяч уже
одержав!
Голова в Стьопи пiшла обертом. Вiн набрав номер у кабiнетi фiндиректора
варєте Римського. Почувши рiзкий, неприємний голос Григорiя
Даниловича, Лиходєєв запитав про Воланда. Римський запевнив,
що все як слiд i афiшi зараз будуть. Це було погано, бо Стьопа нiчого не
пам ятав. Тут у дзеркалi передпокою вiн побачив якогось дивного
субєкта довгого, як жердина, i в пенсне. Той вiдбився i згинув.
Потiм у дзеркалi пройшов величезний чорний кiт i так само зник. Не встиг
Стьопа здивуватися, чому цей кiт тут шастає, як почув голос гостя
зi спальнi: Кiт це мiй. А Грунi немає, я вiдiслав ïï до
Воронежа…
Усе було несподiване i недоладне. Але гiсть був у спальнi вже не сам: у
другому крiслi сидiв той субєкт, що привидiвся у передпокоï:
на пуфi в нахабнiй позi розсiвся жахливих розмiрiв чорний кiт iз чаркою
горiлки в однiй лапi й виделкою, на яку вiн встиг настромити маринований
гриб, у другiй. Ось як воно божеволiють… >> подумав Стьопа.
Воланд нiби чув Степановi думки. Вiн пояснив, що це його почет, який
також потребує мiсця, тому хтось iз них у цiй квартирi зайвий. I
менi здається, що цей зайвий саме ви!
Тут просто iз дзеркала трюмо вийшов невеличкий чоловiк, широкоплечий, у
котелку на головi i з iклом, що стирчало з рота, вогненно-рудий. Я
взагалi не збагну, як вiн вискочив у директори, бубонiв рудий. Вiн такий
же директор, як я архiєрей. Дозвольте, мессiре, викинути його пiд
сто чортiв iз Москви?
Спальня пiшла обертом, Стьопа ударився головою об одвiрок i, не- .
притомнiючи, подумав: Я вмираю…
Але вiн не вмер. …Коли Степан роздер очi, то збагнув, що шумить
море i хвиля погойдується бiля нiг, що над ним блакитне сяюче
небо, а позаду бiле мiсто у горах. На запитання, де вiн, Стьопi
вiдповiли, що це… ЯлтаI Стьопа зiтхнув, повалився на бiк, вдарився
об нагрiтий камiнь молу. Свiдомiсть полишила його.
Роздiл 8
ДВОБIЙ ПРОФЕСОРА З ПОЕТОМ
Саме тодi, коли свiдомiсть полишила Стьопу в Ялтi, вона повернулася до
Iвана Миколайовича Бездомного. Той прокинувся i побачив якусь кiмнату з
бiлими стiнами. Голова вже не болiла, вiн пригадав,
80МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
що перебуває в лiкарнi, згадав про загибель Берлiоза. Iван Миколайо-
iiiiч побачив ґудзик дзвоника i натис його, чекаючи дзеленчання. У
ногах його засвiтився матовий цилiндр з написом Пити, потiм цилiндр
мочав обертатися, висвiчуючи написи: Няня, Викличте лiкаря,
- Фельдшерка. Iван натис ґудзика, i в кiмнату увiйшла симпатична жiнка в бiлому халатi. Вона запропонувала йому прийняти ванну, яка краща, нiж у Метрополi, ïï демонструють лiкарям i iнтуристам…
Несподiвано у дверях зявилася група людей у бiлих халатах. Попереду йшов
чоловiк з приємними, але пронизливими очима i ґречними
манерами. Весь почет виявляв йому пошану i повагу. Як Пон- тiй
Пiлат… подумав Iван.
Це був доктор Стравiнський. Йому було подано списаний з обох бокiв аркуш
Iванового огляду.
Цiлу справу зшили… i латиною, як Пiлат говорить…, подумав
Iван, почувши слово, яке примусило його здригнутися, шизофренiя. Iван
почав розповiдати лiкарю про те, що його тут у божевiльного пошили, про
випадок з чужоземцем на Патрiарших, який наперед знав про смерть
Берлiоза i особисто бачив Понтiя Пiлата… Стравiнський зацiкавився:
це той, що жив за Iсуса Христа? I чи справдi цей Берлiоз загинув пiд
трамваєм? Iван почав розповiдати про Патрiаршi i про загадкового
громадянина, який наперед сказав про те, що Аннушка розлила олiю…
I вiн послизнувся саме на тому мiсцi!
Iван казав Стравiнському, що його тут силомiць утримують, тицяють у очi
лампу, купають у ваннi! Вiн вимагав, щоб його якнайшвидше випустили.
Доктор не заперечував. Вiн запропонував помiркувати логiчно: у пошуках
якогось чоловiка, вiдомого як Понтiй Пiлат, Iван повiсив на груди
iконку, зiрвався з огорожi i пошкодив собi обличчя, прийшов в ресторан
iз запаленою свiчкою у руцi, в самiй бiлизнi, побив когось. Потiм
телефонував до мiлiцiï, просив прислати кулемети. Зробив спробу
вистрибнути з вiкна… I куди ви пiдете, коли вас випустять? запитав
Стравiнський. Iван вiдповiв: У мiлiцiю.
Доктор крикнув: От i добре! Випишiть громадянина Бездомного, а цю
кiмнату лишiть вiльною, постiль не мiняйте. За двi години Бездомний буде
тут знову… Iван здивувався: Чому ? Стравiнський пояснив, що тiльки-
но Iван у кальсонах зявиться у мiлiцiï i скаже, що
81МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргапмтд
розмовляв з людиною, яка бачила Понтiя Пiлата, його знову негайно
ПРИКДУТ» сюди , вiн аноау ОПIШИI,ся у
т кiмнетi Iван
но слухав. Стравiнський наполягав на тому, що Iван знервований
~оЛњВ1К ЩЛ^њМ Природно Щњ
його тримають за боже- р унок його в цiлковитому спокоï.
Для цього Iвановi
тогњГТ Гре Залишитися тут. у лiкарнi. А
для того, щоб зловил я го професора, треба все докладно описати…
ПОГОДВ( Голос Стравiнського, який обiцяв допомогу,
звучав все далi. Очi Iвановi почали склеплятися. Перед ним не було нi
Стравiнського, анi його почту… У
Роздiл 9 ВИТIВКИ КОРОВВА
по ГИНњР IВаНњВИЧ Босий
голова житлового товариства будинку по Садовiй вулицi, де
мешкав покiйний Берлiоз, зробив опечатування рукописiв i речей
покiйного. опечатуван
Вi ЛГСТКа ПРњ 3аГибель
БеРлiњза швидко поширилася по будинку i ‘
њМШ Ранку в четвеР До Босого почали телефонувати i приход ти
пять лТ Т њРТНЗIÏ На ЖИТЛ0ВУ ПЛ0ЩУ ПОКIЙНОГњ- а Ж трид
цять двi — благання, погрози, кляузи, доноси. Серед iншого —
вражаючий опис викрадення пельменiв, якi в квартирi 31 щезли з ки-
тШа^в~;њбIЦЯНКИ ' — — РУКИ
-е зiзнаннi
ли ?ЛКГњРа IВаНОВИЧа викликали у передпокiй,
нашiптували, бра- ру ава, Пiдморгували, обiцяли не залишитися в боргу.
Муки цi
тириТне побГгРШОÏ ГОДНИ ДНЯ поки вiн
ПРњСТ0 не втiк зi своєï квартири i не побiг
у шостии пiдïзд у паскудну квартиру 50. ‘
ГГР Iванович подзвонив, але нiхто не вiдчиняв i не озивався.
Дiставши з кишенi дублiкатну вязку ключiв з будинкоуправлiння
к^нТИНИВ УВIЙШњВ- Ступив
— i ^вмер, вражений: зiсïолом по^ иного сидiв невiдомим худий
i довготелесий громадянин у картато-
ЯКос ГєТЖОК8ЙСЬКIЙ шапњчЩ та в пенсне. Ба! Никанор
Iванович! квяпГ пеРеклаДач, перебуваю при особi
чужоземця, який має цю квартиру за резиденцiï… —
сказав несподiвано громадянин i запросив сiсти закусити. Iноземець, та
ще й з перекладачемТцТквартирi був сюрприз, тому Никанор Iванович
зажадав пояснень i швидко iх iноземний артист добродiй Воланд любязно
запрошений директором Варєте Лиходєєвим жити тут на
час своïх гастролерки
не^овiрив^таНаПИСаВ УЧњРа-
ГњЛ0Ва
Iванович розкри^iïорт^^iьi^iяв^у ньому листа Лиход&єваi
щзояюий
02МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
” ïм не мiг забути, бо його там ранiше не було. Коровєв
заспокоïв, що усе буває: заклопотанiсть, неуважнiсть,
перевтома, зависокий кровянiï (i тиск… Тут же Никанора
Iвановича запитали, чи можна винайня- 1 и всю квартиру, разом iз
кiмнатою небiжчика Берлiоза, якому тепер кииртира нi до чого. На грошi
хазяïн не скупитиметься… Мiльйонер! Никанор Iванович
запропонував платити три з половиною тисячi на i иждень. Коровєв
сказав: Хiба то грошi? Просiть пять, вiн дасть…
Никанор Iванович i сам не зрозумiв, як швидко i вправно виписав у двох
примiрниках контракт. Йому було видано пять нових банкiвських пачок. Тут
спантеличений голова попросив контрамарочку на двi особи у першому ряду.
Ïï перекладач лiвою рукою всучив Никанору Iванi тичу, а другою
поклав у другу руку голови грубий хрусткий пакунок. Зиркнувши на нього,
Никанор Iванович почервонiв i став вiдштовхуванi пакунок вiд себе. Та
сталося диво: пакунок сам собою вповз до нього в портфель. А голова,
розслаблений i розбитий, опинився на сходах…
Тiльки-но голова пiшов, зi спальнi пролунав низький голос: Менi днй
Никанор Iванович не сподобався. Вiн пройда i шахрай. Якби так
” робити, щоб вiн тут бiльше не зявлявся!.. Коровєв одразу зате-
пiфонував у мiлiцiю: Алло! Вважаю обовязком дати до вiдома, що цiï
нi голова житлового товариства будинку 302-бiс на Садовiй, Ни- шшор
Iванович Босий спекулює валютою. Саме зараз у нього у квартирi 35
у вентиляцiï, в убиральнi, в газетi чотириста доларiв…
Невдовзi у квартирi Никанора Iвановича, який саме сiв обiдати,
” ‘явилися двоє й наказали показати, де вбиральня. Один iз
них хутко шсунув руку до вентиляцiйного хiдника i дiстав пакунок. В очах
Ни- кпнора Iвановича потьмарилося: там були невiдомi грошi чи синi, чи
зеленi, з портретом якогось дiдугана… В Никанора Iвановича
запитали, чи то його долари у вентиляцiï? Той вiдповiв, що ïх
пiдкинутi вороги. Що ж, таке трапляється… Треба i решту
вiддавати! i казали йому. Никанор Iванович вiдповiдав, що в нього нiчого
немає, хотiв показати контракт… але нiчого в портфелi не
знайшов.
…За пять хвилин мешканцi будинку бачили, як голова,
супроводжуваний двома особами, сам не свiй, йшов до ворiт i похитувався,
як пяний…
Роздiл 10 ВIСТI З ЯЛТИ
У той час, коли трапилося лихо з Никанором Iвановичем, у кабiнетi
фiнансового директора Варєте Римського були двоє: сам
Римський та адмiнiстратор Варенуха.
Римський, який сидiв за письмовим столом, з ранку був у кеп-
83…………..
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Римський опанував себе i замовив термiнову розмову з Ялтою. Ллє,
як навмисне, лiнiя зiпсувалася. Тодi вiн продиктував блискавку п Ялту:
Ялта. Кримiнальний розшук. Сьогоднi приблизно половину дванадцятоï
Лиходєєв говорив мною телефоном Москвi. Пiсля цього ма
службу не з явився. Розшукати не можемо. Руку пiдтверджую. Заходи
стеження вказаним артистом роблю. Фiндиректор Римський.
Потiм Варенуха накрутив на телефонi номер Стьопиноï квартири чи не
вдома Степан Богданович Лиходєєв? Йому радiсно вiдпо- iiiв
Коров'єв: Лиходєєва нема. Поïхав. За мiсто.
Кататися на машинi. Наиенуха Наказав передати мосьє Воланду, що
виступ його сьогоднi в третьому вiддiленнi… А про
Лиходєєва подумав, що, мабуть, Лиходє- ‘”II
спянiв у новiй чебуречнiй з назвою Ялта. Зрозумiло!
Однак вiдчинилися дверi. Знову принесли телеграму: Спасибi пiдтвердження
термiново пятсот карний розшук менi завтра вилiтаю Москву
Лиходєєв.
Римський вiдлiчив пятсот карбованцiв i передав курєру, пославши на
телеграф. Варенуха узяв усi телеграми i вибiг з кабiнету Рим' i.кого.
Зайшов до себе за кепкою. Цiєï митi дзеленькнув телефон: у
слухавцi наказали нiкуди не йти i телеграми нiкому не показувати.
Варенуха розлютився i вибiг у сад. Там дув вiтер, очi засипало пiс ком.
Потемнiло. Десь загурчало. Варенуха забiг в лiтню вбиральню. У нiй вiн
побачив товстуна з котячою мармизою. На деревяний дах ринула злива. Що в
тебе в портфелi, паразит? Телеграми? А тебе попереджали? А ти все-таки
побiг? Дай сюди портфеля, гад!
Схожий на кота i другий, маленький, пiдхопили адмiнiстратора i помчали з
ним Садовою. Скачучи в каламутних рiчках, бандити за секунду доволокли
адмiнiстратора до будинку 302-бiс, на пятий поверх, у передпокiй
квартири Стьопи Лиходєєва. Потiм вони зникли, та замiсть них
з явилася голiсiнька руда дiвуля. Вона пiдiйшла до адмiнiстратора i
поклала йому на плечi крижанi холоднi руки: Дай-но я тебе поцi- чую!
Варенуха зрозумiв, що це i є найстрашнiше. Вiн знепритомнiв.
Роздiл 11 IВАНОВЕ РОЗДВОННЯ
Iван тихо плакав, сидячи на лiжковi i дивлячись на каламутну рiчку.
Списанi ним аркушики були розкиданi по пiдлозi. Початок нiн написав
скоро:
^ В мiлiцiю. Члена МАСОЛIТу Iвана Миколайовича Бездомного. Маява. Вчора
увечерi я прийшов з покiйним М. О. Берлiозом до Патрiарших
ставкiв… Думки плуталися. Як це з покiйним можна кудись прийти?
Мерцi не ходять! Вiн виправив: З М. О. Берлiозом, пiз-
85
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
нiше покiйним…, потiм виправив на Берлiозом, котрий по^раш пiд
трамвай… Для переконливостi усе оповiдання про Понтiя Пiла та вiн
вирiшив викласти повнiстю з того моменту, як той у бiлому плащi з
кривавим пiдбоєм вийшов у колонаду Iродового палацу…
Лагiдна фельдшерка навiдалася до Iвана пiд нас грози, закриля штору.
Прийшов лiкар, зробив укол i запевнив Iвана, що вiн бiльшi не плакатиме,
все забудеться. Невдовзi туга почала вiдступати. Поеi лежав тихо…
Увечерi, напившись теплого молока, вiн перемiнився. Не лякав проклятий
кiт, не лякала вiдрiзана голова… Чому це вiн так розхвилювався
через те, що Берлiоз втрапив пiд трамвай? Хай йому грець! За що вiн
розлютився на загадкового консультанта? До чого безглузда гонитва за ним
у спiднiх штанях i веремiя у ресторанi? Консуль тант особа надзвичайно
таємнича, особисто знайомий з Понтiєм Пiлатом. Чи не мудрiше
було розпитати, що сталося з цим Га-Ноц рi? I хто ж вiн сам такий? Iван
новий чи Iван старий? Дурень! озвався десь бас, схожий на бас
консультанта.
Iван чомусь не образився. Вiн всмiхнувся i в напiвснi затих…
Раптом ґрати розсунулися i на балконi постала фiгура чоловiка. Вiн
приклав палець до вуст i прошепотiв: Цссс!..
Роздiл 12 ЧОРНА МАГIЯ ТА ïï ВИКРИТТЯ
Маленький чоловiчок у жовтому котелку та з малиновим носом, в картатих
штанях та лакованих черевиках виïхав на сцену Варєте на
двоколiсному велосипедi. Пiд звуки фокстроту вiн зробив коло,
проïхав на задньому колесi… На високiй металевiй жердинi з
одним колесом виïхала блондинка в трико i в спiдничцi з срiбними
зорями. Нарештi прикотився малюк зi старечим обличчям i зашугав мiж ними
на крихiтному велосипедi. Уся компанiя пiдкотила так близько до краю
сцени, що публiцi здалося: уся трiйця от-от звалиться в оркестр…
диною людиною, яку не цiкавили дива, був Римський. Вiн думав про
зникнення Варенухи. Римський намагався зателефонувати, але всi телефони
в будинку зiпсувалися. Ввiйшов курєр i повiдомив що прибув
чужоземний гастролер. Вiн вразив усiх своïм небаченим за довжиною
фраком чудного фасону i чорною напiвмаскою. Але най- дивовижнiшi були
супутники мага: довготелесий картатий у надтрiснутому пенсне i чорний
гладкий кiт, який увiйшов на заднiх лапах…
За хвилину в глядацькiй залi згасли кулi, спалахнула рампа i перед
публiкою виник повний, веселий конферансьє Жорж Бенгальський, який
представив публiцi славетного чужоземного артиста мо-
86МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
г1.1 Воланда iз сеансом чорноï магiï! Бенгальський висловив
сумнiв щодо магiï: ïï зовсiм не iснує на свiтi i
вона не що iнше, як забобон, ïï просто маестро Воланд
володiє технiкою фокуса, що й виявиться у тi цiкавiшiй частинi,
тобто викриттi цiєï технiки… Воланд був запрошений
вийти до глядачiв…
Крiсло менi, неголосно наказав Воланд, i воно невiдомо звiдки и и
вилося. Скажи менi, любий Фаготе, запитав Воланд, чи московське
народонаселення значно перемiнилося? Саме так, мес- иiре, вiдповiв Фагот-
Коровєв. Ти маєш рацiю. Городяни дуже мгпемiнилися…
Про костюми нiчого говорити, i зявилися цi… трам- наï.
автомобiлi… Автобуси… пiдказав Фагот.
Публiка уважно слухала… Воланд наказав Фаготовi показати пуб- iц
цi щось простеньке. Фагот клацнув пальцями, гукнув: Три, чотири! упiймав
з повiтря колоду карт, потасував ïï та й пустив стрiчкою
котовi. Кiт стрiчку перехопив i пустив ïï назад, потiм
роззявив рота i, карта за картою, заковтнув.
Фагот тицьнув пальцем у партер i оголосив: Колода ця тепер мiститься у
сьомому ряду в громадянина Парчевського, якраз мiж Троцком i повiсткою з
викликом до суду у справi про виплату алiментiв громадянцi Зельковiй!
Парчевський iз подивом видобув iз портмоне колоду. Фагот залишив
ïï громадянину на згадку i продовжив: Недарма ж ви казали за
вечерею, що якби не покер, життя ваше в Москвi Оуло б зовсiм
нестерпне… 3 галереï загукали, що це стара штука, а цей у
партерi з цiєï ж компанiï. Фагот заперечив: Ви
гадаєте? У такому разi ви разом з нами, бо колода у вашiй кишенi!
Усi зажадали зiгранi у колоду з червiнцями, i Фагот тричi вистрелив з
пiстолета… Помiж трапецiями почали падати у залу бiлi папiрцi.
Усюди було чутно слотi червiнцi, лунали вигуки i смiх. Загальне
збудження наростало, i невiдомо у що це переросло б, якби Фагот не
припинив грошовий дощ.
Оце, громадянство, ми з вами бачили зразок масового гiпнозу. I !уто
науковий дослiд… Попросимо ж маестро Воланда викрити його iiпм.
Зараз цi грошовi аркушики зникнуть так само несподiвано, як i
явилися… промовив Бенгальський. Публiцi це не сподобалася.
А це випадок так званоï брехнi, сповiстив Фагот. Папiрцi,
громадяни, справжнiсiнькi! Мiж iншим, цей, вiн показав на Бенгальського,
менi обрид. Щоб нам таке з ним зробити? Натовп глу- нував: Голову
вiдiрвати!.. I сталася несподiванка: шерсть на котовi :тала дибки, вiн
нявкнув i метнувся просто на груди Бенгальському I, дико ревнувши,
зiрвав йому голову з товстоï шиï. Двi з половиною тисячi людей
у театрi скрикнули. Кров текла з розiрваних вен, зали- iiп манiшку i
фрак. Безголове тiло сiло на пiдлогу. В залi залунали зой-
87МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
ки, а голова розпачливо гукнула: Лiкаря! Фагот запитав у залу i Во'
ланда, чи треба простити Бенгальського. Публiка волала: Простити
простити! Мессiр Воланд вiдповiв: Що ж, вони люди. Люблягт грошi, але це
завжди було. Людство любить грошi, хоч би з чого тi не були зробленi.
Легковажнi… Та милосердя iнколи достукується до ïх| нiх
сердець… Так, звичайнi люди… загалом нагадують
колишнiх… ïх зiпсувало квартирне питання… i наказав:
Начепи голову!
Кiт насадив голову Бенгальському на шию, обтрусив його фрак,! пiдвiв
Бенгальського на ноги i випровадив з пачкою червiнцiв i словами:
Котiться звiдси! Без вас веселiше!
Тодi Фагот запропонував вiдкрити дамську крамницю, i пiдлога сцени
вкрилася перськими килимами, постали величезнi люстра i вiтрини. Глядачi
побачили багато суконь, капелюшкiв, черевичкiв, сумочок, парфумiв,
футлярчикiв з губною помадою. Фагот оголосив, що фiрма обмiнює
старi сукнi та черевики на новi паризькi моделi. Руда спокуслива дiвуля
солодко заспiвала малозрозумiлi слова: Герлен, Шанель, Мiцуко, Нарсис
Нуар… Фагот запросив глядачок йти на сцену без церемонiй. Одна
зважилася i пiшла на сцену. ВонаI зняла стару туфлю i примiряла нову,
бузкову… Старi черевики було кинуто за штору, туди ж пiшла i вона
сама, а за секунду повернулася в такiй сукнi, що увесь партер завмер.
Публiку прорвало, звiдусiль на сцену посунуло жiноцтво. Жiнки ховалися
за штору, вдягали новi сукнi, викидали старi, розбирали панчохи,
черевики… Та ось Фагот оголосив, що крамниця закривається
через пiзню годину. Гримнуï пiстолетний пострiл, дзеркала зникли,
зникла височенна гора ста рих суконь i взуття, сцена стала порожньою i
голою. i
Тут з ложi 2 пролунав баритон голови Акустичноï комiсiï
московських театрiв Аркадiя Аполлоновича Семпелярова: Все ж таки бажано,
щоб ви вiдкрили технiку ваших фокусiв, особливо з паперовими
грiшми…
Фагот розсердився, але погодився на це, коли Семпеляров вiдповiсть, де
був учора ввечерi поважний Аркадiй Аполлонович? Цим Фагот дуже засмутив
Семпелярова. Вiдповiла його дружина: Аркадiй Аполлонович ввечерi був на
засiданнi Акустичноï комiсiï… Фагот заперечив: мадам в
оманi! Згаданого засiдання вчора не було, Аркадiй Аполлонович ïздив
на влохiвську вулицю до акторки Мiлиш Андрiïвни Покобатько i пробув
у неï близько чотирьох годин…
Дружина Семпелярова закричала, що давно це пiдозрювала i тепер ïй
все зрозумiло! Вона розмахнулася рожевою парасолькою i вда- | рила
чоловiка по головi. Оце викриття! закричав кiт. Вiн пiдскочив до рампи i
ревнув: Сеанс закiнчено! Маестро, марш!
88МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Диригент, сам не знаючи, що робить, махнув паличкою, i оркестр ндприв
неймовiрний, нi на що не схожий у своïй розвязностi марш, i
‘цнна раптом спорожнiла, i Фагот, i Бегемот розчинилися в
повiтрi…
Роздiл 13 ПОЯВА ГЕРОЯ
Невiдомий погрозив Iвановi пальцем i прошепотiв: Цссс! З бал- iинiа
заглядав чоловiк з бентежними очима, рокiв тридцяти восьми, у бiлизнi i
черевиках на босу ногу, на плечах лiкарняний халат.
I шиï здивувався, як той пройшов крiзь балконнi ґрати iз
замками. Гiсть сказав, що поцупив вязку ключiв i може виходити на балкон
i iiiиндувати сусiда. Iван зацiкавився: гiсть має ключi й не
тiкає? Той пiдповiв, що не може втекти звiдси не тому, що високо,
а тому, що т|кати нiкуди. Вони сiли розмовляти. Гiсть спитав, хто
є Iван i яка його професiя. Iван зiзнався: Поет Бездомний. Почувши
це, гiсть чимусь сказав: Ох, i не щастить менi!, але тут же вибачився.
Iван ппрiшив, що незнайомцю не подобаються його вiршi. Вони не подоба-
/iися тому, що вiн зовсiм нiяких вiршiв нiколи не читав. Коли
незнайомець почув, що Iван потрапив у лiкарню через Понтiя Пiлата, вiн
попросив Iвана розповiсти про все.
Iван розповiдав i дiйшов до того моменту, коли Понтiй Пiлат у бi- >i
iй мантiï з кривавим пiдбоєм вийшов на балкон. Чоловiк
прошепотiв: О, як я вгадав!, а слухаючи опис жахливоï смертi
Берлiоза, чо- iювiк вимовив: Дуже жаль, що на мiсцi Берлiоза не було
критика Литунського або лiтератора Лавровича!.. Про Iванове жахливе
становище гiсть сказав: Ви самi виннi. Не можна було так поводити себе
ïï ним. Ви й поплатилися… Iван запитав, хто це Вiн?
Гiсть всмiхнувся: Учора на Патрiарших ставках ви спiткалися з
сатаною…
Iван мало не впав. Цього не могло бути, бо вiн не iснує! Ви тiльки
почали його змальовувати, я вже став здогадуватись, iз ким ви вчора мили
бесiду. Дивуюсь Берлiозовi! Ну, ви людина зовсiм незайманiï, але
той усе-таки щось читав! Першi ж слова цього професора роз- иiяли усi
моï сумнiви. Втiм, ви… людина неосвiчена? Може, й опери
- Фауст не чули?..
89
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
Життя моє склалося не зовсiм звичайно… Iсторик за освiтою, я
ще два роки тому працював у одному з московських музеïв, а крiм
того, займався перекладами… Я знаю пять мов, окрiм рiдноï
ангi лiйську, французьку, нiмецьку, латину та грецьку. Ну, трохи ще чи]
таю по-iталiйському…
Жив iсторик самотньо, не маючи нi рiднi, нi знайомих у Москвi. I от
якось виграв сто тисяч рублiв. Вiн накупив книжок, покинув свою кiмнату
на Мясницькiй… i винайняв у забудовника в провулку^ поблизу Арбата
двi кiмнати в пiдвалi невеликого будиночка в садку.1 Службу в музеï
облишив i почав писати роман про Понтiя Пiлата.
Оповiдач продовжував, сяючи очима: Яка була золота пора! Окре-I ма
квартирка, передпокiй, i в ньому раковина з водою, маленькi
вiконця… Навпроти, пiд парканом, бузок, липа i клен. I в грубцi в
мене завжди палав вогонь! Настала весна, крiзь брудне скло побачив я
молоде листя на кущах бузку. Одного разу я вiдчинив вiконця i сидiв у
другiй, зовсiм крихiтнiй кiмнатцi: канапа, а навпроти друга канапа,
помiж ними столик, на ньому гарна нiчна лампа. А до вiконця ближт че
книжки, тут маленький письмовий столик, а в першiй кiмнатi величезна
кiмната, чотирнадцять метрiв, книги, книги i грубка.
О, яка в мене була обстанова! Надзвичайнi пахощi бузку! I голова моя
ставала легкою вiд утоми, i Пiлат летiв до кiнця…
Бiла мантiя, чорний пiдбiй! вигукнув Iван. Саме так! Пiлатi летiв до
кiнця, до кiнця,- i я вже знав, що останнiми словами будуть:! Пятий
прокуратор Iудеï вершник Понтiй Пiлат. Я виходив на про-] гулянки
або обiдав в дешевому ресторанi на Арбатi…
Тут очi гостя широко розплющилися. Вiн зашепотiв, дивлячись на мiсяць:
Вона несла в руках бридкi, тривожнi жовтi квiти. Бiс йогоï
знає, як ïх називають, але вони першi чомусь зявляються в
Москвi.' Квiти дуже чiтко виглядали на чорному ïï весняному
пальтi. Вона нес-I ла жовтi квiти! Недобрий колiр. Тверською йшли тисячi
людей, але побачила вона лише мене одного i подивилася не те що
бентежно, а якось навiть болiсно. I мене вразила не так ïï
врода, як надзвичайна, нiким не бачена самотнiсть в очах!
Корячись цьому жовтому гаслу, я пiшов ïï слiдами. Ми йшли кри-
I вим, брудним провулком безмовно, я з одного боку, вона з другого. I
Менi здавалося, що з нею необхiдно говорити, i думав, що не вимов-1 лю й
слова, й вона пiде, i нiколи бiльше я ïï не побачу.
Несподiвано заговорила вона: Подобаються вам моï квiти? Я за-1 пам
ятав ïï голос, низький, але зi зривами… Нi…
Виявилося, що не-1 знайомка любить квiти, але не цi. Вона любила
троянди… Всмiхнув-1 шись якось провинно, вона кинула квiти у рiв.
Та я все-таки пiдняв ïх i I 90МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
и I юстяг ïй, але вона з осмiхом вiдштовхнула квiти, i я сам понiс
ïх у руки х. Далi… Кохання вискочило перед нами, як вбивця в
провулковi, й ”разило нас обох як блискавка, як фiнський нiж! Вона
казала, що з ж<жтими квiтами в руках вона вийшла в той день, для того
щоб я ïï нарештi знайшов… Ми розмовляли так, неначе були
знайомi сто рокiв… I Iгндовзi вона стала моєю таємною
дружиною. Вона приходила щоденнi >, я чекав на неï з самого
ранку сiдав до вiкна i слухав, чи не стукне i шртка… Ми знали, що
це доля зiштовхнула нас на розi Тверськоï та того провулка i що
створенi ми одне для одного навiки…
Iван слухав свого гостя, який говорив i говорив…
…Коли скiнчилися грози i настало лiто, у вазi в кiмнатi зявили-
i*п любi обом троянди. Той, хто називав себе майстром, працював над
i'iiшм романом, i цей роман поглинув i незнайомку.
…Вона без кiнця перечитувала написане, аперечитавши, сiдала шити
шапочку для нього. Вона вiщувала славу, пiдганяла його i саме тодi по-
чплп називати майстром. Вона нетерпляче чекала обiцяних останнiх i- Н i
в про пятого прокуратора Iудеï, спiвуче i голосно повторювала окре-
м i фрази, якi ïй подобалися, казала, що в цьому романi
ïï життя.
Роман було дописано в серпнi. I я вийшов у життя, тримаючи Пито в руках,
i тодi моє життя дiйшло до краю. Тепер, коли загибель мил
довершена, згадую про нього з жахом! Так, вiн надзвичайно вранцi* мене,
ох, як вразив! шепотiв гiсть.
Хто? ледве чутно промовив Iван. Редактор! Вiн прочитав, i ïм
питання його видалися менi божевiльними: хто я такий та звiдки ”-швея,
чи давно пишу i чому про мене нiчого не чув, навiть запитав, I то мене
надоумив писати на таку дивну тему? Я спитав, чи буде вiн лрукувати
роман? Редактор мимрив, що сам вирiшити не може, що з пiором повиннi
познайомитися iншi члени редакцiйноï колегiï, критики
Латунський та Арiман i лiтератор Мстислав Лаврович. Вiн ска- iiпн прийти
через два тижнi.
… Мене зустрiла якась дiвчина зi скошеними до носа вiд брехнi очи-
мп. Вона сказала, що редакцiя забезпечена матерiалами на два роки
” ииред i що тому питання про публiкацiю мого роману вiдпадає.
Пiсля того памятаю дуже мало. Опалi червонi пелюстки на рукопису та очi
моєï коханоï…
Розповiдь Iванового гостя ставала дедалi плутанiшою, наповнювалися
недомовками. Вiн казав про навкiсний дощ i вiдчай у пiдвалi…
Далi сталося щось несподiване i дивовижне. Якось герой розгорнув газету
i побачив статтю критика Арiмана, яка називалася Виписка ворогiв, де
Арiман попереджав усiх i кожного, що вiн, тоб- i*ii герой, зробив спробу
надрукувати апологiю Iсуса Христа… Через
91
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита
день у iншiй газетi за пiдписом Мстислава Лавровича вийшла друга стаття,
де автор пропонував ударити, i добряче, по пiлатчинi i по тому
богомазовi, який намагався ïï надрукувати. У третiй було двi
статтi: одна Латунського, а друга пiдписана лiтерами М. 3.. Називалася
стаття Латунського Войовничий старообрядець.
Вiн так захопився читанням статей про себе, що не помiтив, яв вона
постала перед ним з мокрою парасолькою i газетами в руках Очi
ïï палали, та руки були холоднi. Вона кинулася цiлувати май
стра, потiм хрипко сказала, що отруïть Латунського…
Настали безрадiснi осiннi днi, невдача з романом неначе вийняла з
майстра частину душi. З ним щось сталося: було тоскно, зявились якiсь
передчуття…
Статтi не припинялися. Що бiльше ïх зявлялося, то бiльше
змiнювалося ставлення до них. Другою стадiєю був подив. Вiн бачиь
щось винятково фальшиве у кожному рядку… Настала третя стадiя
страху… перед iншими речами, що не стосувалися до роману…
Вiн почав боятися темряви. Це було вже психiчне захворюван] ня. Коли вiн
засинав, то вiдчував, що якийсь холодний спрут стискає серце.
Спати доводилося зi свiтлом. Кохана його також змiнилася схудла i
зблiдла, перестала смiятися i все благала простити ïï за те!
що порадила друкувати уривок. Вона хотiла, щоб вiн виïхав на
пiвдень, до Чорного моря… Вiн витяг усi своï грошi i вiддав
ïй нiби на квиток, сказав, що боïться злодiïв, просив
зберегти грошi до вiдïзду. Вона взяла ïх, цiлувала його,
казала, що ïй легше було б вмерти, нiж покинути його в такому
станi, але на неï чекають…
…Це було надвечiр, у серединi жовтня. Вона пiшла, майстер за снув.
Прокинувся вiд того, що спрут близько… Вiн скрикнув, хотi>
бiгти… дiстався до грубки й розпалив в нiй дрова. ЗКар почав
опалюï вати його обличчя та руки, вiн кликав кохану…
Але нiхто не йшов. У грубцi палав вогонь, у вiкна стукав дощ. Тод)
дiйшло до кiнця. Майстер почав палити рукописи, але це важко роби ти, бо
списаний папiр горить неохоче… Слова трiпотiли перед очима i
зникали, коли папiр чорнiв… У вiкно хтось почав дряпатись. Це буль
вона. Побачивши погорiлi рукописи, вона стала вихоплювати з грубки
i кидати на пiдлогу останнє, що там залишалося, останнiй
стос…
Я зненавидiв цей роман, i я боюся. Я хворий. Менi страшно… казав
майстер. Вона вiдповiла: Боже, який ти хворий. Але я поря тую тебе,
порятую…
Вiн бачив ïï запухлi вiд слiз очi, вiдчував, як ïï
холоднi руки гла-I дять його по головi… Я тебе вилiкую…
казала вона, ти вiдновиш його. Чому, чому я не залишила у себе хоча б
один примiрник!.. 92МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i МаргаритаIiiшп збирала i
розправляла обгорiлi сторiнки якийсь роздiл з се- Iшдини роману,
акуратно склала аркушi, загорнула ïх у папiр, пе- ршiязала
стрiчкою. Потiм вона пiшла, сказавши: Я гину разом з то- Оою. Вранцi я
буду в тебе… Не бiйся. Потерпи кiлька годин…
I I,е й були останнi ïï слова в життi майстра… За чверть
години у ((иго вiкно постукали… Бiдна жiнка… казав майстер.
Та у мене мпдiя, що вона забула мене… Я невилiковний. Коли
Стравiнський ям же, що поверне мене до життя, я йому не вiрю…
Четвертий мiсяць я i ут. I, знаєте, дiйшов переконання, що тут
дуже i дуже непогано…
Iван слухав, як зачарований. А потiм запитав: Що ж сталося ïï
IIонтiєм Пiлатом? Та гiсть вiдмовився вiдповiдати, бо не мiг без
i* що згадувати свiй роман… Потiм вiн пiшов.
I Iiзнiше за всiх стишився Iван, коли над рiчкою вже свiтало. Пiс- м и
лiкiв, якi вгамували його тiло, настав спокiй, голову обвивала теп- iiим
вiтерцем дрiмота. Iван заснув, останнє, що вiн чув, було щебенi и
iiя птахiв. Йому наснилося, що сонце вже хилилося над Лисою I орию, i
було цю гору оточено у двi лави…
