МАЙСТЕР I МАРГАРИТА. Частина перша. Роздiл 14-18

Роздiл 14 СЛАВА ПIВНЕВI!
И Римського не витримали нерви. Вiн сидiв за столом i дивився на митовi
червiнцi. Публiка вже покидала Варєте. Раптом вiн почув трелi мi
лiцейських свисткiв i зрозумiв, що це повязане з сеансом магiï. Вiн
iиiґшчив на тротуарi внизу даму в сорочцi i панталонах бузкового
кольору На головi в дами був капелюшок, у руках парасолька. Дама пори-
инлпся кудись бiгти. Юрба реготала, а пан бiля неï здирав iз себе
лiтнє мп и i,то, та вiд хвилювання не мiг цього зробити. Iнша дама
в рожевiй бi- iП'iiii намагалася заховатися в пiдïздi, бiдна жертва
паскудного Фаготи мрiяла провалитися пiд землю! Веселi молодики в кепках
реготали…
Римський вiдскочив вiд вiкна, посидiв за столом. За вiкном стало I'ихо,
треба було дiяти, вiдповiдати за те, що сталося, вигороджува-
i и себе… Двiчi директор клав руку на телефон i вiдсмикував
ïï. Та от тiм апарат задзеленчав. Тихий розпусливий голос у
слухавцi шепну: Не дзвони, Римський, нiкуди…
Римський озирнувся. Крiзь вiкно вiн побачив мiсяць, вiд якого пройнявся
страхом. Вiн пiдвiвся i прислухався до тишi в театрi… i вiд- чу п
непереборний страх вiд того, що зараз доведеться йти одному порi шснiми
коридорами. Римський мало не закричав вiд страху… та дверi
иiдчинилися i зайшов Варенуха. Римський впав у крiсло. Варенуха р< i:
i повiв, що Лиходєєва знайшли в корчмi у Пушкiнi! Вiн
напоïв пуш-
ii Мiського телеграфiста, i почали вони надсилати телеграми з Ялти.93
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i МаргаритаЗараз Лиходєєв у
витверезнику! Варенуха розповiв про цiлий ланцюг лиходєєвих
хамств i неподобств: танець в обiймах з телеграфiстом, го нитву за
якимись громадянками, розкидання цибулi i розбиття вiсьмом пляшок вина у
Ялтi… Тут Римський зрозумiв: для Стьопи це булЛ занадто…
Варенуха брехав! Вiн не ïздив у Пушкiно, i Стьопи у Пуп¹
кiно також не було! То до чого це все? Фiндиректор вiдчув небезпеку i Г
натис на ґудзик дзвоника… але замiсть дзеленчання панувала
тиша.Я У очах Варенухи спалахнув лихий вогонь… Римський побачив,
що в I нього немає… тiнi! Вiн зойкнув. Додумався,
проклятущий! Варен¹ха злодiйкувато озирнувся, пiдскочив до
дверей i замкнув замок. Фiг директор глянув у вiкно i зомлiв: вiн
побачив там обличчя голоï дiвулi яка намагалася влiзти до
кiмнати… Рука ïï була вкрита трупною зеленi ню.
Покiйниця ступила на пiдвiконня… Римський зрозумiв, що це загi
бель. Та в цей час з саду долетiв радiсний крик пiвня. Iз третiм його
крив ком руда покiйниця зникла. Слiдом за нею виплив у вiкно Варенуха*
Посивiлий Римський вислизнув у дверi. Вiн кинувся до машинi з червоним
вогником i поïхав на Ленiнградський вокзал… За пятЛ хвилин
з-пiд скляного шатра вокзалу зник курєрський поïзд, а ра| зом
з ним i Римський.
Роздiл 15 СОН НИКАНОРА IВАНОВИЧА
Неважко здогадатися, що товстун з багряним обличчям, якого по мiстили у
клiнiку, був Никанор Iванович Босий. Вiд того, що з ним) трапилося,
залишилося мало чого. Пригадувалися якiсь запитання.., Запитували: Ви
Никанор Iванович Босий, голова будкому номер триста два-бiс по Садовiй?
Вiн вiдповiдав: Я Никанор! Але який же й голова? Якби ж то я голова, то
мусив зметикувати, що вiн нечиста силi?' Пенсне надтрiснуте… весь
у дрантi. Це не перекладач для чужоземця Це Коров єв! У квартирi
50 засiв! Його негайно треба виловити!..
Потiм запитали: Звiдки валюту взяв? Никанор Iванович тiльки хрестився, в
руках нiколи не тримав! Нашими брав! А валюти не брав! Вiн потроху
втихомирився, тiльки молився i схлипував.
Зïздили на Садову, в квартирi 50 побували, але нiкого не знаi йшли.
Ввечерi хворого вiдправили до клiнiки Стравiнського. Там йому щось
вприснули, i опiвночi Никанор Iванович заснув. На ньогсЦ найшло
сновидiння: його ввели крiзь лакованi дверi пiд урочистi зву ки сурм.
Бас з неба сказав: Здайте валюту, Никаноре Iвановичу!.. I Потiм Босий
опинився у театральнiй залi з завiсою, усiяною зобрав женнями десяток.
Усi сидiли просто на паркетi. Якийсь артист вий-|| шов назустрiч. Вiн
всмiхався. Невже вам цiкаво i не обридло?..
94МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргаритаим питав вiн у публiки i весело
оголосив: Отже, наступний номер програми Никанор Iванович Босий, голова
будинкового комiтету, «фiдувач дiєтичноï ïдальнi.
Просимо! Покажiть нам приклад, здайте иплюту! Стало тихо. Босий став
Богом присягатися, та його перегнали крики обурення. Ведучий програми
спiвчутливо сказав: Але нiдки взялися чотириста доларiв у вашiй
квартирi, де мешкаєте i iлiжи ви i ваша дружина? Босий тiльки
руками розводив: Нечистi сила, картатий перекладач пiдкинув! Нi,
вiдповiли йому: дитину, iнiонiмний лист, прокламацiю, пекельну машину
можна пiдкину- i п… Але немає iдiотiв, якi пiдкидали б
чотириста доларiв. Засмути- >п ни мене, Никаноре Iвановичу! Iдiть на
мiсце! артист покалатав ц;мюником i оголосив: Антракт, негiдники!Потiм
Никанору Iвановичу знову наснилася ця зала, на стiнах ïï
червоним свiтлом горiли слова: Здавайте валюту! На сцену запросили
якогось Сергiя Герардовича Дунчиля. До нього звернулися з мпказом здати
валюту i дiаманти, навiть у дружини запитували: де пил юта? Та оскiльки
валюта була вже здана, Сергiя Герардовича вiдпустили з театру… Той
вже полегшено зiтхнув i пiшов, та… Одну к иилиночку! зупинив
Дунчиля конферансьє. Дозвольте показанi ще один номер! i плеснув у
долонi. Зявилася юна красуня у пильнiй сукнi з золотою тацею у руках, на
якiй лежала пачка грошей I дiамантове кольє.
Вiсiмнадцять тисяч доларiв i кольє на сорок тисяч золотом
перекопував Сергiй Герардович у мiстi Харковi на квартирi
своєï коханки Iди Геркуланiвни Ворс, котру ми бачимо перед
собою. Це вона допомогла нам знайти такi неоцiненнi скарби!
конферансьє звернувся цiï Дунчиля: А ви прихований жадiбний
глитай, облудник i бре- к у и! В його особi перед вами виступив типовий
осел! Зберiгати в себе iшлюту безглуздя, бо використати ïï
нiхто не може! Чого бракувало цьому Дунчилю? В нього гарна платня,
чудове помешкання… А нажив собi таку халепу! Отож хто здає
валюту? Нема охочих? У такому разi наступний номер програми артист
Куролєсов Сава Потапович м и конає уривки зi Скупого лицаря
поета Пушкiна… .
Куролєсов розповiв, що дуже любить грошi, навiть з бiдолашноï
удови, яка стояла перед ним на колiнах, узяв ïх… Никанор Iвано-
мич вiршiв Пушкiна не читав, хоча по кiлька разiв на день повторю- ипн:
За квартиру Пушкiн платитиме?, Лампочку на сходах Пуш- i> iн
викрутив? … Слухаючи твiр Пушкiна, вiн уявляв собi бiдолашну жiнку
i думав, який гидкий тип цей Куролєсов! В кiнцi Куролєсов
номер лихою смертю, прокричавши: Ключi! Ключi моï! Померши, фОЛСОВ
пiдвiвся i пiшов собi пiд оплески. Конферансьє супрово95
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргаритадив його думками про згубну силу
золота та попередженнями, що i в ним станеться щось подiбне, якщо вiн не
здасть валюти!…Я здам… на сценi опинився бiлявенький
чоловiчок на прiзви-I ще Канавкiн i зiзнався, що переховує валюту
в тiтки, у ïï льоху, в коробцi… Нема в мене! Нема!
кричав Никанор Iванович…
Розтанув сон, театр розпався. Вiн побачив свою кiмнату в лiкарнiЯ двох
людей у бiлих халатах… Що ж це таке, гiрко казав Ника-Г нор
Iванович, поки йому робили заштрик. Нема в мене! Хай Пушкi- ïм
здає валюту!..
…Збентежена лiкарня засинала. Пiзнiше за всiх заснув Iван. Йом
наснилося, що сонце вже хилилося над Лисою Горою, i було цю горш оточено
у двi лави…
Роздiл 16 СТРАТА
Сонце вже хилилося над Лисою Горою, i було цю гору оточено у двi лави.
Та кавалерiйська колона, яку бачив прокуратор опiвднi, вийшла де
Хевронськоï брами. Шлях для неï вже було наготовано…
Загiн, йд риссю та збиваючи до неба бiлi стовпи куряви, вийшов на
перепуття,, сходилися двi дороги: пiвденна, що вела до Вiфлеєма, i
пiвнiчно-захi, на до Яффи. Вершники полетiли пiвнiчно-захiдною дорогою,
обiгна ши другу когорту Блискавичного легiону i першими пiдiйшли до
пiднi> жя Лисоï Гори. Спiшилися. Солдати оперезали все пiднiжжя
пагорба залишивши вiльним лише один узвiз на нього з боку Яффськоï
дороги!
Через деякий час до пагорба прийшла друга когорта, пiднялас/ ярусом вище
i обручем увiнчала гору. Насамкiнець пiдiйшла когорта^ Марка Щуролупа
двома лавами вздовж дороги. Мiж ними, пiд охс роною таємноï
сторожi, ïхали в повозi троє засуджених з бiлими дошi ками на
шиях, на кожнiй з яких був напис розбiйник i заколотник двома мовами
арамейською та грецькою. За цим возом котилися! iншi, з свiжостесаними
стовпами з поперечинами, мотуззям, лопата ми, вiдрами i сокирами. Тут
було шестеро катiв. За ними верхи ïхад кентурiон Марк, командир
храмовоï сторожi ршалаïма, i той самi чоловiк у каптурi, з
яким Пiлат мав побiжне побачення у палацi.
За процесiю вже сунуло близько двох тисяч цiкавих, якi не побоялися
пекельноï спеки i прагли бути присутнiми на захопливому
видовищi… Пiд тонкi вигуки кликунiв процесiя заповзла на Лису
Гору. Юрба могла бачити страту Крiзь нещiльну лаву пiхотинцiв.
Сонце вже хилилося над Лисою Горою, спека ще була нестерпна,! i вояки в
обох кордонах потерпали вiд неï, страшенно знудились i в ]
96МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргаритадушi кляли трьох розбiйникiв,
щиро бажали ïм якнайшвидшого скопу… Побоювання прокуратора,
що пiд час страти можуть статися заворушення, не справдилися. I коли
почалася четверта година страти, помiж двома кордонами, верхньою пiхотою
i кавалерiєю бiля пiднiжжя, не залишилося жодноï людини.
Сонце спалило юрбу i погнало ïï у Сршалаïм… Тiльки
один чоловiк там був, його не всi могли бачити, iхi вiн був на
пiвнiчному схилi, пiд фiговим деревцем, єдиний глядач, а не
учасник страти… Вiн то зiтхав, розкриваючи свiй таллiф, то iнiодив
до неба очi, вiн бачив трьох шулiк у вишинi, якi прилетiли у передчуттi
близького бенкету, то безнадiйно дивився у жовту землю I бачив на нiй
напiвзотлiлий собачий череп та метких ящiрок. Який м глупак! Безмiзка
баба, боягуз! Падло я, а не людина!, бубонiв пiн i дряпав собi нiгтями
груди, змовкав, оживлювався, хапався то за нiж, захований пiд таллiфом,
то за сувiй пергаменту, який лежав перед ним на каменi поряд з паличкою
i пляшечкою тушi.На цьому пергаментi вже було накреслено записи:
Спливають хнилини, i я, Левiй Матвiй, перебуваю на Лисiй Горi, а смертi
все нема!.. I далi: Сонце хилиться, а смертi немає. Потiм Левiй
Мат- iiiй записав гострою паличкою: Боже! За що ти прогнiвився на нього?
Пошли йому смерть…
Левiй був у вiдчаï, бо звинувачував себе у тому, що сталося з Iє-
шуа, в тiй важкiй помилцi, якоï вiн, Левiй, на його власну думку,
припустився. Навiщо, навiщо вiн вiдпустив Iєшуа самого! Увечерi
Матвiй не змiг йти до ршалаïма якась нагла й страшна хвороба
нразила його. Його тiпало, нутро наповнилося вогнем, вiн цокотiв зу-
Гтми i щохвилини просив пити. Хворий прокачався до свiтанку пятницi,
коли хвороба так само несподiвано вiдпустила Левiя. Занепоко- гний лихим
передчуттям, вiн рушив до ршалаïма i там, у натовпi, почув, як
прокуратор оголошував вирок…
Коли приречених повезли на гору, Левiй Матвiй бiг уздовж шеренги…
Сяйнула проста й генiальна думка: можна було зловчитися, точно вивiрити
рухи, проскочити мiж двома легiонерами, добiгти до поза i вискочити на
нього. Тодi Iєшуа буде позбавлений вiд мук. Однiєï митi
досить, щоб ударити Iєшуа ножем у спину, гукнувши йому:
Лєшуа! Я вивiльняю тебе i вiдхожу разом з тобою! Я, Матвiй, твiй
вiрний i єдиний учень!
Але в Левiя не було з собою ножа i жодноï монети грошей. Лютуючи на
самого себе, Левiй виборсався iз юрби i побiг до мiськоï брами,
… побачив лiворуч розчиненi двi крамнички, де продавали хлiб.
Левiй повiльно зайшов до однiєï, привiтав господиню, попросив
ïï зняти з полицi горiшнiй коровай, а коли та обернулася,
мовчки
97
МИ ХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргарита^ДКњ ^{схопив
3}прилавка вигостреного, як бритва, довгого хлiбного ножа i одразу
кинувся з крамнички геть…На Яффськiй дорозi процесiï не було
видно. Вiн побiг. Час вiд часдi йому доводилося падати просто в порох i
лежати непорушно, щоб _вiд
Коли спливла четверта година страти, муки Левiя досягли най бiльшоï
сили, i вiн знавiснiв: вiн проклинав себе, викрикуючи бе глуздi слова,
гарчав i плювався, паплюжив своïх батька i матiр як|| привели на
свiт глупака. Бачачи, що прокльони й лайка нiчого н^З ь, вiн стис сухi
кулаки, здiйняв ïх до неба i зажадав у Бога негай ого чуда. Вiн
вимагав, щоби Бог тiєï митi послав Iєшуа смерть.
. ^РозтУ^липiи очi, вiн пересвiдчився, що на пагорбi
нiчого не пепе мiнилося. Левiй заволав: Проклинаю тебе, Боже! Ти
глухий! Якби ти не ув глухим, ти почув би мене i вбив його одразу
ж^1
3амРЗ^/жившись, Левiй чекав вогню, що впаде з неба
i знищi його самого. Такого не сталося… Вiн кричав про свою
цiлковиту зне-1 РУ i про те, що є iншi боги та iншi релiгiï.
Я помилявся! Ти бог зла! i душаГ.7њ^{ГУТН1И
П}Рњ^клинаю -бе, боже розбiйникiв, ïх патрон
Щось вiйнуло в обличчя колишньому збирачевi податкiв, щось за-
щГвсе7с⁰в^^{Ь0Г0 ПIД Н}њ/^аМИ-
^ВIЙНУ^Д0 Р-. i ^дi Левiй побачив. ГнилппГг
^Тњ ^{В1Д И0Г0 П}Рњ^КЛЬ0НIВ> то вiд чого
iншого, пере- чооГТьп ^ЩЗЛњ ^{НДIЙШОВШИ до
М}њР^Я> ^в якому тонуло щове- хмаоа КпяТ ^
^3аХњ^{ДУ пi}Д^iймалася застрашливо i
невпинно грозова хмара. Краï хмари вже скипали бiлою пiною, чорне
димне черево вiд- свiчувале жовтим. Хмар. гур,ала, i , _чае
вiд чвсу
вогненнi шнури, летiли курнi стовпи. ьалювалисн
Дивлячись на вогнянi нитки, якi краяли хмару, Левiй почав про-
спi^Тши?з / ^{СТ0ВП IШУа ВДаРИЛа
блискавка}>¹ ДУ^ав. Що безглуздо поспiшив з
прокльонами: тепер Бог не послухає його.
Звернувши погляд на вершину пагорба, Левiй прикипiв очима до того мiсця,
де стояв кавалерiйський полк, i побачив значнi змГни! Полк збирався
рушати. Левiй розгледiв убрану в багряну вiйськову хламиду постать, яка
сходила угору до мiсця страти. Вiд передчуттi радiсного кiнця а:
ïлося серце колишнього збирача податкiв. Щу- ролуп, гидливо косуючи
на брудне ганчiря, що лежало на землi бiля стовпiв 1 недавно було одягом
злочинцiв, вiд якого вiдмовилися кати вiдкликав двох i наказав: За мною!
^Ка
Пiдвiшений на стовпi Гестас пiд кiнець третьоï години катувань
втратив розум вiд мух та сонця i тепер тихо спiвав щось про вино-
98МИХАЙЛО БУЛГАКО В. Майстер i Маргаритаград. Дiсмас на другому стовпi
мучився бiльше, вiн хитався часто й ипвпинно… Щасливiшим за цих
двох був Iєшуа. У першу ж годину пiн почав втрачати притомнiсть, а
згодом поринув у забуття. Мухи та i'пдзi через це повнiстю облiпили
його.Один iз катiв узяв списа, другий принiс до стовпа вiдро i губку.
Пертий кат пiдняв списа i вдарив ним спочатку по однiй, а потiм по
другiй руцi Iєшуа, що були витягнутi i прикрученi до поперечного
бруса стовпi, провiв списом по животi i сказав: Га-Ноцрi! Пий!
Просякнута подою губка на кiнцi списа пiднеслася до губ Iєшуа.
Радiстю сяйнуло тому в очах, вiн припав до губки i жадiбно почав
усмоктувати вологу.
З сусiднього стовпа линув голос Дiсмаса: Несправедливо! Я такий самий
розбiйник, як вiн! Iєшуа вiдiрвався вiд губки i хрипко попросив
ката: Дай попити йому…
…Темнiшало. Хмара затопила вже пiвнеба, прямуючи на ршала- )м.
Зблиснуло i загримало над самiсiньким пагорбом. Кат зняв губку зi списа:
Слав великодушного iгемона! врочисто шепнув вiн i легенько штрикнув
Iєшуа в серце. Той здригнувся, прошепотiв: Iгемон…
Кров заструменiла в нього по животу, i голова його обвисла. Вдру- iч)
ударив грiм, кат уже напував Дiсмаса i з такими самими словами Слав
iгемона! забив його. Збожеволiлий Гестас перелякано скрикнув….
Через кiлька секунд обвисло i його тiло…
Зайшла напiвтемрява, блискавки пропорювали чорне небо. З нього раптом
пирснуло вогнем, i крик кентурiона: Знiмай кордон! потонув у гуркотi.
Щасливi вояки кинулися бiгти з пагорба, надяга- ючи шоломи.
Темрява вкрила ршалаïм.
Злива почалася раптово. Вона ринула так страшно, що коли вояки бiгли
вниз, ïм навздогiн вже мчали вируючi потоки… За кiлька хвилин
на пагорбi у паруючому варивi грози, води й вогню лишився тiльки один
чоловiк. Розмахуючи недарма вкраденим ножем, зриваючись нп слизьких
виступах, часом повзучи навколiшках, вiн поривався до стовпiв.
Дiставшись до них, уже по литки в водi, вiн припав до нiг Iє-
iпуа, перерiзав мотузки на гомiлках, пiднявся на нижню перекладину,
обняв Iєшуа i вивiльнив руки вiд горiшнiх завязок. Голе мокре тiло
Iєшуа впало на Левiя i повалило його на землю. Левiй перерiзав
мотуззя на iнших стовпах, i ще два тiла обвалилися на землю.
Минуло кiлька хвилин, i на вершинi пагорба залишилися тiльки цi два тiла
i три спорожнiлi стовпи. Вода била i повертала мерцiв… Нi Левiя,
нi тiла Iєшуа на пагорбi в той час вже не було.99МИХАЙЛО__
БУЛГАКОВ. Майстер i МаргаритаРоздiл 17 НЕСПОКIЙНИЙ ДЕНЬ
Уранцi в п ятницю, наступного пiсля проклятого сеансу дня, усi наявнi
службовцi Варєте бухгалтер Василь Степанович Ласточ- кш, два
рахiвники, три друкарки, обидвi касирки, курєри, капель динери i
прибиральницi не працювали, а сидiли на пiдвiконнях вi кон, якi виходили
на Садову, i дивилися на те, що дiється пiд стiною Нар є те.
Там тулилася багатотисячна черга, у якiй обговорювали вчорашнiй
небачений сеанс чорноï магiï. На десяту годину ранку черга
охочих взяти квитки розбухла, тому швидко було вислано пiшi i кiв нi
загони мiлiцiï для ïï впорядкування.
Всерединi Варєте теж було вельми негаразд. З ранку почали дзвонити
телефони в кабiнетах Лиходєєва, Римського, в
бухгалтерiï, в касi, в кабiнетi Варенухи. Спочатку щось
вiдповiдали, згодом зовсiм перестали вiдповiдати, бо нiхто не знав, де
Лиходєєв, де Варенуха, де Римський, тож вiдповiсти було
нiчого.
Десь пiсля десятоï увiрвалася мадам Римська. Вона ридала i
заламувала руки, не знаючи, куди зник ïï чоловiк. О пiв на
одинадцяту з явилася мiлiцiя. Довелося зiзнаватися в тому, що
адмiнiстрацiя Вар єте, в особi директора, фiндиректора i
адмiнiстратора, зникла i невiдомо де перебуває, що
конферансьє пiсля вчорашнього сеансу вiдвезли до
психiатричноï лiкарнi…
Мадам Римську вiдправили додому. В будинку Варєте зявилися слiдчi
з собакою. Говорили, що цей пес — не хто iнший, як славетний
Бубновии Туз. Пес вбiг до кабiнету фiндиректора, загарчав, лiг на живiт
i з тужним i водночас лютим виразом очей поповз до розбитого вiкна.
Переборовши свiй страх, вiн раптом скочив на пiдвiконня
i, задравши гостру морду догори, дико i люто завив…
Пса вивели з кабiнету i пустили у вестибюль, звiдти вiн вийшов
через параднии вхiд i привiв до таксомоторноï стоянки. Коло
неï вiн слiд загубив.
Слiдство розташувалося в кабiнетi Варенухи, куди по черзi викликали
службовцiв. Зясувалося, що зникли всi афiшi, не знайшли жодних слiдiв
угоди, не могли згадати навiть прiзвища мага.
Во… Наче Воланд… Можливо, Фаланд…
Виходило щось несусвiтне: пропало усе керiвництво адмiнiстрацiï,
вчора був дивацький скандальний сеанс, а за чиєю намовою невiдомо.
Бухгалтеру Василю Степановичу належало термiново виконати два завдання:
здати звiт про вчорашнi подiï та здати вчорашнiй виторг
1 711 рублiв. Вiн попрямував до стоянки таксi. Тiльки-но шофери
100МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргаритаi рi.ох машин побачили пасажира,
усi троє з-пiд носа вiдïхали гiорож- ииком. Вражений,
бухгалтер довго думав, що б то воно означало.Хвилини за три прикотила
порожня машина, i обличчя шофера одразу перекосилося, тiльки-но вiн
угледiв клiєнта. Василь Степано- тiч запитав, чи вiльна машина:
Шофер злостиво всмiхнувся i попро- iнi показати грошi, мовляв,
клiєнти усi дають червiнцi, якi пiзнiше перетворюються на папiрцi
з нарзановоï пляшки. Все тому, що вчора и цьому Варєте якийсь
гадина-фокусник сеанс з червiнцями зробив!
Приïхавши куди треба, розплатившись, бухгалтер попрямував до
кабiнету завiдувача i зрозумiв, що прийшов невчасно. Нема, нема, нема,
любi моï! кричала курєрша з виряченими очима. Пiджак i штани
тут, а в пiджаку нiчого нема!
Через зачиненi дверi кабiнету долинав грiзний голос голови комiсiï.
Поруч у шкiряному крiслi, закинувши голову на його спинку, ридала
особиста секретарка Прохора Петровича красуня Анна Рi- чмрдiвна. Слава
Богу! Знайшовся хоч один смiливець! Усi порозбiгались, усi вiдступились!
сказала вона.
Опинившись у кабiнетi, бухгалтер здивовано випустив з рук портфель, а
всi його думки пiшли шкереберть…
За величезним письмовим столом сидiв порожнiй костюм i сухим пором водив
по аркушу. Костюм був при краватцi, але над комiром не було нi шиï,
нi голови, так само, як з манжетiв не виглядали кистi рук. Почувши, що
хтось зайшов, костюм вiдкинувсь у крiслi, а над комiрцем пролунав голос
Прохора Петровича: У чому справа? Адже на дверях написано, що я не
приймаю… Секретарка з вiдчаєм показала на все це: Ви бачите?
Нема його! Нема! Я завжди, завжди зупиняла його, коли вiн сипав чортами!
От i досипався! I пише, пише, пише! Збожеволiти можна! У телефон
говорить! Костюм!
Бухгалтер тiлько стояв i трясся. Але доля тут його врятувала. До
гекретарськоï ввiйшли двоє мiлiцiонерiв. Бухгалтер миттю
вискочив i;i секретарськоï i за хвилину опинився на чистому
повiтрi. Пiсля того Iiасиль Степанович вирiшив побувати у фiлiï, що
розташовувалася у Иаганькiвському провулку в облупленiй вiд часу вiллi в
глибинi двору.
Декiлька вiдвiдувачiв стояли, зацiпенiвши, i дивилися на дiвчину, що,
плачучи, сидiла за столиком, заваленим лiтературою на продаж.
Поплакавши, дiвчина раптом здригнулася, скрикнула: От зно- ну! i
несподiвано заспiвала тремтливим сопрано: Море славетне священний
Байкал… Курєр заспiвав негучним тьмяним баритоном: Славне
судно, омулевая бочка!.. Сльози текли по обличчю дi- нчини, рот
розкривався сам собою: Молодець ось недалечко!..
Параднi дверi розчинились, в них зявився громадянин у лiтньо-101
МИХАЙЛО БУЛГАКОВ.Майстер i Маргарита» » » 1 му пальто,
з-пiд якого стирчали поли бiлого халата, а за ним мiлiцi
онер. Дiвчина iстерично просила захистити ïï вiд нестримного
спiву! Секретар фiлiï припустив, що це випадок масового
гiпнозу… i, не докiнчивши фрази, раптом заспiвав тенором: Шилка i
Нерчинськ…
Лiкар дав усiм валерянки, а Василь Степанович запитав, чи не заходив
вчора до них чорний кiт?.. Який там кiт? з люттю закричала дiвиця. Осел
у нас у фiлiï сидить, осел!
…Через чверть години до ґратованоï огорожi
пiдïхали три ванта-i жiвки, i на них повантажився весь склад
фiлiï на чолi з завiдувачем.' Усiх вiдвезли в клiнiку професора
Стравiнського.
Бухгалтер дiстався до фiнвидовищного сектора, сунув голову у вi конечко
з написом: Прийом сум i ввiчливо попросив прибутковий ордерок: Хочу
здати суму. Я з Варєте. Службовець запитав, чи багато вiн
здаватиме грошей. Двадцять одна тисяча сiмсот одинадцять рублiв…
Ого! iронiчно вiдповiв службовець i простягнув бухгалтеровi зелений
аркушик. Той заповнив форму i почав розвязувати та- сьомку на пакунку.
Перед очима зарябiли iноземнi грошi канадськi долари, англiйськi фунти,
голландськi гульдени, латвiйськi лати, ес тонськi крони… i почувсь
крик: Ось вiн, один з тих штукарiв з Варєте!
Василя Степановича заарештували.
Роздiл 18 НЕВДАТНI ВIЗИТЕРИ
У той самий час, коли бухгалтер нiсся у таксi, щоб побачити самописний
костюм, з вагона 9 киïвського потяга, який прибув де Москви,
вийшов… дядечко покiйного Берлiоза, Максимiлiан Андрi- I йович
Поплавський. Вiн тiльки-но отримав телеграму такого змiсту: i Мене щойно
зарiзало трамваєм на Патрiарших. Похорон пятницю, ‘ три
години дня. Приïзди. Берлiоз.
Така телеграма здатна загнати в глухий кут. Раз людина телегра- :
фує, що ïï зарiзало, то, очевидно, що ïï
зарiзало не на смерть. Але до | чого ж тодi похорон?.. Слово мене, без
сумнiву, потрапило сюди з iншоï телеграми замiсть слова Берлiоз. З
таким виправленням змiст ставав яснiшим, але, безперечно, трагiчним.
Йому було шкода жiнчиного небожа, який загинув у розквiтi лiт. Але ) як
людина практична, вiн розумiв, що якоïсь особливоï потреби в
його i присутностi на похоронi немає. Та… квартира в Москвi!
Це серйозно.
Треба було зумiти успадкувати квартиру небожа на Садовiй, це було ]
складно, але необхiдно було за всяку цiну перебороти складнощi.
У п ятницю серед дня Максимiлiан Андрiйович увiйшов у дверi i управлiння
будинку 302-бiс. Чи можу я бачити голову правлiн- ^
102МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргаританi? Вiн у себе на квартирi? А
коли вiн буде? Йому вiдповiли якось iичiиразно, нерозбiрливо.Ага! Але ж
хто-небудь є в правлiннi? Я… слабким голосом нiдгукнувся
чоловiк. Берлiозiв дядечко вiдрекомендувався як єдинiï
спадкоємець покiйного Берлiоза, що має обовязком опiкувати-
I и спадщиною, яка мiститься в квартирi номер пятдесят…
Цiєï митi до кiмнати зайшов якийсь громадянин. Чоловiк за
стопим зблiд. Член правлiння Пятнажко?.. Я… Громадянин щось
прошепотiв, i обидва вийшли з кiмнати. Поплавський залишився him у
порожнiй кiмнатi правлiння. Ото халепа! I треба ж було, щоб ïх
одразу всiх… i поспiшив у квартиру 50.
…Його здивувало те, що вiн не побачив, хто йому вiдчинив: у
передпокоï нiкого не було, крiм величезного чорного кота, який
сидiв на i'гiльцi. Максимилiан Андрiйович кахикнув. Дверi розчинилися, i
до передпокою увiйшов Коровєв. Моє прiзвище Поплавський. Я
доводжуся дядечком… покiйному Берлiозовi… проказав
Максимiлiан Лмдрiйович. Коровєв вихопив з кишенi брудну хусточку i
заплакав.

• Нiс же, як же! Тiльки-но глипнув на вас, здогадався, що це ви! Горе nit о, га? Трамваєм задавило? пошепки запитав Поплавський.
• Начисто! Я був свiдком. Вiрите раз! Голова геть! Права нога

к руп, надвоє! Лiва хруп, надвоє! Ось до чого цi трамваï доводять!.. Нi, м и<> можу бiльше! Пiду, випю триста крапель ефiрноï валерянки!..
Максимiлiан Андрiйович запитав, чи це вiн давав телеграму. Але
IСпiювєв показав пальцем на кота… Той зiскочив зi стiльця,
став на iшднi лапи, взявся в боки: Ну, я дав телеграму. Далi що? Я, здаєть-
I' и. людською мовою питаю… суворо сказав кiт, далi що?
I Iоплавський не дав жодноï вiдповiдi…
Паспорт! крикнув кiт i простяг руку. Поплавський вихо-
II ïï и з кишенi паспорт. Кiт начепив окуляри: Яким вiддiлком
видами документ?.. Берлiозiв дядечко не вiдповiв. …Чотириста
дванадцятим… вiдповiв собi кiт, гортаючи паспорт. А я, примiром,
не иидпв би такому, як ви! Нi за що не видав би! Ваша присутнiсть на
похоронi вiдмiняється! ïдьте додому! i запросив: Азазелло!
Iiибiг маленький кульгавий чоловiчок у чорному трико, з ножем,
ïï пiльмом на лiвому оцi. Випроводь! наказав кiт. Кульгавий
узяв иплiзку i вивiв Берлiозового дядечка на майданчик сходiв…
I Iажаханий Поплавський побачив нижче на сходах малесенького чоловiчка у
лiтах, iз зажуреним обличчям у твердому соломяному ка-
I Плюсi, оперезаному зеленою стрiчкою, який зупинився бiля Поплав-
г.i.кого iз запитанням, де квартира номер пятдесят? Вище! вiдпо- IIi и
[Iоплавський. Чоловiчок пiшов нагору, а Максимiлiан Андрiйович
103МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргаритавибiг у двiр. За кiлька хвилин
тролейбус мчав економiста-планув; ника у бiк Киïвського вокзалу.З
маленьким же чоловiчком сталася найнеприємнiша iсторiя. ЧА ловiчок
був буфетник з Варєте — Андрiй Фокович Соков. Вiн йшой до
мага. Коли вiн подзвонив у квартиру 50, йому негайно вiдчишi ли, але
буфетник обiмлiв i увiйшов не одразу: вiдчинила дверi дiвi ля, на якiй
нiчого не було, крiм кокетливого мереживного фартушк^ i бiлоï
заколки на головi. На ногах, правда, були золотi черевички.¹
Заходьте, коли добивалися, сказала дiвчина, оглядаючи буфеI ника
зеленими розпусними очима. 1
Менi необхiдно бачити громадянина артиста... сказав буфе ник.
Покоïвка пiшла запитати: Лицарю, тут зявився маленький чо ловiк,
який говорить, що йому потрiбен мессiр... Коровєв дозволи увiйти
до вiтальнi... Та увiйшовши, буфетник про справу свою забув I так
вразила його обстава кiмнати. Крiзь кольоровi шибки великих вiкон лилося
надзвичайне, немов церковне, свiтло. В старовинному вели) чезному коминi
палали дрова. Перед камiном на тигровiй шкурi сид? i мружився на вогонь
чорний котище... Коло камiна маленький рудий, з ножем за поясом, на
довжелезнiй шпазi смажив шматки мяса..,
Приголомшений буфетник несподiвано почув густий бас: Отож чим я вам мiг
би прислужитись? Чорний маг був на якомусь нео сяжному диванi. На ньому
була лише чорна бiлизна i чорнi ж гострi] носi черевики.
Азазелло! Табурет добродiєвi завiдувачу буфету! Буфетник сказав:
Вчора ви зволили фокуси робити на сеансi чорноï магiï…
МаïI перервав його: Я? Майте милосердя! Хiба таке менi личить!
Вiдкрию^ вам таємницю: я зовсiм не артист, а просто менi хотiлося
побачит москвичiв у гуртi, а найзручнiше це було робити в театрi. Ось
мiй пф чет i влаштував цей сеанс, я ж тiльки сидiв i розглядав
москвичiв…'
Розумiєте, продовжував буфетник, серед iншого папiрцi на-' падали
зi стелi, ну ïх усi i похапали. Я усiм давав решту. А сьогоднi
перевiрив касу там замiсть грошей рiзаний папiр. На сто девятi рублiв
прогорiв буфет!
Артист розсердився: Та невже вони думали, що це справжнi гроi-i шi? Я не
припускаю думки, щоб вони зробили це свiдомо… Невже шахраï?
Невже серед москвичiв є шахраï? У вiдповiдь буфетник гiр! ко
посмiхнувся. Це низько! обурився Воланд. Ви людина бiдi на… Адже
ви бiдна людина? У вас скiльки заощаджень?..
Буфетник запнувся: …Двiстi сорок девять тисяч рублiв у пят
ощадкасах, вiдгукнувся iз сусiдньоï кiмнати деренчливий голос, -ш i
вдома, пiд пiдлогою, двiстi золотих десяток… Буфетник прикипii
104АМИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Маргаритадо свого табурета, а маг
продовжував: Ну, безперечно, це не грошi, коча, власне, вам вони i не
потрiбнi. Ви коли маєте померти? Буфетник вiдповiв, що такого
нiхто не знає… Паскудний голос з кабiнету кмзав: Помре вiн
через девять мiсяцiв, у лютому наступного року, пiд раку печiнки в
клiнiцi Першого МДУ, в четвертiй палатi…Вуфетник зжовк на обличчi.
Девять мiсяцiв… задумливо рахував Воланд. — Двiстi сорок
домять тисяч на мiсяць? Малувато. Але для скромного життя стане… i
п ще десятки… Проте голос заперечив: Десяток реалiзувати не по-
щмстить, по смертi Андрiя Фоковича дiм негайно повалять i десятки Пуде
передано в Держбанк…
I не радив би вам лягати в клiнiку, вiв далi артист, який i iчiс
помирати в палатi пiд стогiн i хрипiння безнадiйно хворих? Чи нi>
краще влаштувати бенкет на цi двадцять сiм тисяч i, заживши
III рути, перейти в iнший свiт пiд звуки струн, в оточеннi спянiлих
красунь i друзiв?
Буфетник не рухався i одразу постарiв.
Покажiть вашi папiрцi… наказав господар. Буфетник витяг iтку,
розгорнув ïï i остовпiв. У газетi були загорнутi
червiнцi… Ви справдi недужий…, сказав Воланд i запропонував,
якщо знову трапиться подiбне, знову прийти сюди… Буфетник пiшов,
як пяний.
11 ройшовши трохи вниз, вiн зупинився, сiв на сходинку, перевiрив
червiнцi були на мiсцi. Побачив, що забув капелюха, повернувся i по-
дiiiiонив. Гелла простягнула йому капелюха та ще шпагу з темним ру-
кiмям, та буфетник вiдмовився: Не моє… Буфетник пiшов униз.
Головi його було чомусь незручно. Вiн тихо зойкнув: у руках у нього Пуп
оксамитовий берет з пiвнячим обстрiпаним пером. Потiм берет ïï
ивкнув, перетворився на чорне кошеня i, вискочивши на голову
Андрiєвi Фоковичу, кiгтями впилося йому в лисину. Той закричав,
кинувся бiгти вниз, кошеня звалилося з голови i побiгло сходами вгору.
Вирвавшись на повiтря, буфетник назавжди облишив чортiв будинок 302-
бiс…
Нам добре вiдомо, що з ним сталося далi. Буфетник прибiг до лiкаря
Кузьмiна i розповiв, що йому сказали про те, що в лютому на-
”гупного року вiн помре вiд раку печiнки, i благав зупинити хворо- Оу.
Професор тiльки знизував плечима: нiхто не може цього сказати, и кщо вiн
не лiкар, та й лiкар також не може…
У четвертiй палатi… додав буфетник. Професор подивився на гiюго
пацiєнта i подумав: Божевiльний! Спитав, чи не пє
пацiєнт горiлку? Нiколи не торкався, вiдповiв буфетник. Професор
ретельно оглянув його i сказав, що жодних ознак раку немає. Буфет-
105МИХАЙЛО БУЛГАКОВ. Майстер i Мдпглпмтдник став тицяти грошi: Скiльки
вам платити, професоре? Благанiзупинiть рак. Йому було запропоновано
здати аналiзи i прийти нТ ступного разу. ^р
гтт:'^{КИДаЮЧИ Халат Професор глян}Ув на те мiсце, де
буфетник зали-| шив червiнцi, 1 побачив, що жодних червiнцiв
немає, замiсть них три етикетки з пляшок Абрау-Дюрсо…
Що дiялося ще дивовижного в Москвi тiєï ночi, ми не
знаємо i до щукуватись, певно, не будемо, бо надходить час нам
братися за другу частину цiєï правдивоï оповiдi. За
мною, читачу!