РА, АПОКАЛIПТИКА

АПОКАЛIПСИС, також АПОКАЛIПТИЧНА Л-РА, АПОКАЛIПТИКАI вiд грец.
арокаïурзiз. тобто вiдкритий), специфiчний, мегажанр, шо
змальовує кiнець свiту, який по-рiзному формується в рiзних
культ, свiтах. Психол. А. закорiнений у фактi кiнця iндивiдуального
iснування особи i в спостереженнях за плином речей. Вiн повязаний з
категорiями концепцiя дiйсностi та «концепцiя людини. Через те
Ф.Кермоде подає сьогоднi л-ру одкровення» як основний приклад
худож. л-ри, котра намагається звязати минуле й майбутнє
(1967). Формується А. ше до виникнення красного письменства, в
сферi м iф а, рел. систем та архаïчноï словесностi, але
справляє постiйний вплив на л-ру, будучи виявом
есхатологiчноï, свiдомостi. Найвiдомiший А. склався в юдео-христ.
словесностi, починаючи з кiлькох столiть до Христа й закiнчуючи I ст.
н.е. Вiн зумовлений атмосферою тривоги i зневiри, що характерно для
ситуацiï державно-полiт. нестабiльностi юдейського сусп- ва, яке
пережило розпад царства, ряд кровопролитних вiйн, окупацiю та катастрофу
вавiлонського полону, громадянську, вiйну часiв Макавеïв та
експансiю з боку геллiнiстичного оточення, вiнцем якоï став рим.
протекторат. Йшлося про долю вiри й культури та самого iснування народу.
Як А. визначають перш за все кн. Данiïла в Ст. Завiтi, а також
апокрифiчнi кн. Еноха, Авраама, Петра, Павла, Марiï та iн. Проте
есхатологiчного, тема, так само, як сюжетика й коло вiдповiдних образiв,
формується чи не у всiх пророкiв, котрi пiдсумовують най. та свiт,
iсторiю як кiнець часiв. Незносна для рел. свiдомостi юдея ситуацiя
падiння Царства i русалиму, руйнацiя Соломонового Храму викликали
прагнення пiднестися з сумних реалiй до трансцендентного погляду, аби
вiдновити оптимiзм i почуття логiки поступу. Тому кн. Писань з
iнтонацiєю життєвоï мудростi поступаються слову, яке
мислиться як Слово Боже. У вел, пророкiв, таких, як Iсайя, ремiя,
зекiïль, а також у мал. пророкiв ми зустрiчаємо образ Бога у
славi Його, викриття невiрностi Iзраïля Боговi, роздуми над долею
русалиму й очiкування нов. русалиму. Найважливiше мiсце займає
тема Машiаха, Помазаника Божого (грец. Месiя), який стане Спасителем
того народу, шо складе з Богом Нов. завiт (тобто умову); це люди, що
визнають Його Закони вони будуть народом Моïм, а Я буду ïхнiм
Богом (р.24:7). Спаситель, який спричиниться до складання такого завiту,
стане свiтлом народiв (Iс. 49:6). Йому суджено муки й смерть, аби
прийняти на Себе страждання людства. Пiсля того Бог створить «нове
небо й нову землю, позбавленi зла (Iс. 11:6-9), Космiчнiсгь»
погляду авторiв передається через використання типовоï для
давн-сх. культури емблематики й символiки. Таке, напр., видiння
зекiïля, в якому пророк бачить Бога у славi й небожителiв, якi
везуть Його колiсницю: вони нагадують лева, орла, бика й людину, але
подоба тих iстот була на вид вугiлля з вогню, вони палали на вигляд
смолоскипiв… i з вогню виходила блискавка»; колеса екiпажу, в
яких душа тварин», наче з хризолiту, а на головах тих iстот була
подоба небозводу, нiби грiзний кришталь, розтягнений над ïхнiми
головами згори (з.1:10-22). Виразно виступають апокалiптичнi. моменти у
пророка Данiïла, котрий пророкує часи переслiдувань за Iмя
Боже, тимчасове панування царства звiра», строк у сiмдесят сiдмин
до часу, коли в св. мiстi буде помазаний Святий святих (Спаситель), й,
нарештi, образ Вiтхого днями», який сидить на небесному престолi,
убраний на бiле, з бiлоснiжним волоссям. Нi мотиви лягають i в основу
хрисг. А., Об'явлення св. Iоана», i, ширше, в основу
євангельського визнання життєвого шляху Iсуса Христа як
шляху Месiï (хоча ст-завiтнi автори субєктивно могли виходити
з осмислення ближних до них iст.-полiт. реалiй). ‘ В Обявленнi
буквально повторюються й образ «Вiтхого днями на престолi
небесному, й чотири тварини з видiння зекiïля (сьогоднi
ïхнє зображення має в «парусах пiд склепiнням
кожний правосл. храм як символи 4-х євангелiстiв), й риси Христа-
Жерпви (агнця), й образ Жiнки з Немовлям, яку хоче поглинути Змiй, вуж
ст-давн.», i видiння страхiтливих вiйн та катаклiзмiв. Автор
Обявлення (вважають, шо ним був саме той Iоан, котрий написав
фiлософське» 4-те вангелiє) пiдкреслює свiй звязок з
пророками Ст. Завiту через численнi ремiнiсценцiï. Разом iз тим
Iоанiв А. є завершенням Нов. Завiту у його спiввiдношеннi зi Ст
Завiтом. Будучи пророчою кн., вiн водночас є вiдповiддю на
питання, котрi пекли свiдомiсть пророкiв ст-завiтних. Бiльш того, цей А.
є закiнченням заг. сюжету Ст. Завiту iсторiï повернення до
Бога вiдпалоï через власну сваволю людини. Саме тому Обявлення
Iоанове, хоча й не одразу, було включено до канону (хоча згодом М.Лютер
та реформати наважаться заперечувати його надиханiсть Духом Божим). Але
й через Нов. Завiт проходить тема кiнця свiту, скороминучостi вiку цього
(напр., Мв.24:1-44). Нов. є тут антихрист, якого весь свiт,
внаслiдок людського падiння й нечистоти, визнаватиме богом. Особливу
ролю зiграло Обявлення у формуваннi iдеï Страшного суду й взагалi
нов. концепцiï потойбiчного життя. В юдаïзмi цi питання
залишаються невизначеними, перебуваючи на стадiï розумiння життя
пiсля смертi як сходження до вiчноï пiтьми, яка дуже нагадує
присмеркове царство Аïда й вiдзначена в кн. Екклезiаста саме як
втiлення скептичних мiркувань про вiчнiсть. Христ. А. грунтовно поглибив
ст-завiтний образ свiту. Може виникнути враження, шо саме з
поганськоï л-ри запозичує автор Обявлення» iдею
Страшного суду й можливостi життя вiчного iснує, скажiмо, бiльш
давнiй єгип. сюжет про мандри душi до Озiрiса й суду в його
потойбiчному царствi над нею. Цей мотив поширився й на iн. теренах,
маючи й власний греи. розвiй у виглядi пiфагорейства та платонiзму.
Обстоювали iдею заперечення потойбiчного iснування саддукеï, шо
були пiд впливом геллiнiзованого поганства. А. був складовою частиною
картини свiту не самих лише християн у цi часи, але й секти
єсеïв (комплекс кумранських документiв). Бiди Римовi вiшували
й гекзаметри сивiлл-пророчииь, написанi в рiчишi юдей. апокалiптики,
часом з христ. забарвленням (II-Ш ст. н.е.). Мотиви А. завжди хвилювали
христ. свiт. Пiд його впливом виникло «Одкровення Методiя
Патарського про невiдомi народи, якi наприкiнцi свiту пiдкорять собi
землi вiд вфрата до Чорного моря (було популярне на Русi в роки монг.
навали). Не менш популярним у словян, правосл. свiтi було апокрифiчно-
есхатологiчне Ходiння Богородицi по муках, вiдгомiн якого
зустрiчається аж в XX ст. Виникали й Питання Авраама про праведнi
душi, й тексти, шо зображували Iоана Богослова на горах Фавор та
леонськiй. Особливого напруження набула тема А. напередоднi 1000-го
року, коли очiкувався кiнець свiту, бо ж слова Iоанового Обявлення про
тисячолiтнє царство праведникiв ототожнювалися з христ. ерою.
Зростання сумнiвiв пiсля цього й активiзацiя земних iнтересiв
спричинилися до розвитку європ. цивiлiзацiï в нов.
тисячолiттi як земноï, технологiчноï i т.п. Проте не було
нестачi у спробах прочитати символи А. як передбачення суч.
iнтерпретаторовi реалiй (антихрист мислився як Мохамед, рим. папи
занепаду, Наполеон, бiльшовики та iн.). Наук, критика Бiблiï
продовжила цю лiнiю, прагнучи прив'язати моторошнi пророцтва до подiй
давнини (напр., Данiïл описував крах Вавiлону та iмперiï
Александра Македонського, Iоан Рим Нерона тошо). Проте А. з його
зверненням до Вiчностi можна сприймати як характеризаиiю будь- якоï
сучасностi, шо неодноразово викликало пророцтва про кiнець свiту в
сектантiв (останнiм були очiкування Бiлого братства 1993). Друга лiнiя
прагнення конкретизувати А., поставити його худож.-образнi картини у
звязок з реальною iсторiєю та ïï датами (Центурiï
Нострадамуса в XVI ст., автор котрих користувався астрологiчним,
пiдходом; з цього ж джерела походять кн. на зразок Календаря Брюса»
тошо). В XX ст. опора на А. безперечна в жанрi антнутопiï та та.
науковоï фантастики, зокрема т.зв. романiв перестороги. Уваги
заслуговує використання публiцистикою одного з образiв А., Зiрки
Полинь, що затруïть води земнi, як Чорнобильськоï катастрофи
(чорнобиль є назвою одного з гатункiв полину). В сх-словян.
красному письменствi нов. часу мотиви й образи А. є сильним
засобом пiдвищення експресiï (Заворушилася пустиня. Немов з
страшноï домовини На той останнiй страшний суд Мерцi за правдою
встають»). Часом худож. гра вступає з iдеєю в складний
дiалог (використання сектантськоï думки про те, шо кожен померлий
бачить себе на Страшному судi у Воскресiннi Л.Толстого). Варто згадати
спробу систематизацiï англомов. апокалiптичних тв. Е.По.,
Дж.Едвардс та iн. з погляду iсторiï сусп-ва, шо зроблено в нарисi
П.Мiллера Кiнець свiту (1964). В iн. культ, спiльнотах А. не
змальовує поновлення справедливостi у творiннi Господом нового
неба i новоï землi(Iн. 21:1-6), як ие дано в Бiблiï. Так, в
ант. свiтi панувало уявлення про циклiчнiсть коливань доброго й
злого» стану свiту, в першу чергу на матерiалi мiфу про воскресiння
рослинного божества (Думмузi, Озiрiс, Дiонiс, Персефона, Адонiс, Бальдер
та iн ). В давн-герм. мiфологiï загибель Бальдера повязана з темою
його антагонiста Локi, який по виповненнi днiв вступить у боротьбу проти
богiв- асiв на чолi корабля мертвих», наповненого чудовиськами-, й
свiт загине в страшнiй пожежi (Прорицания провидицi», 1-а пiсня
Елли). В iнд. мiфологiчнiй л-рi одне з основних божеств Шива; шо
постiйно руйнує все iснуюче, зумовлюючи постiйне ж оновлення
свiту, але тут немає морального критерiю добра й зла. В
ламаïстському буддизмi матерiальний свiт втiлення зла»
безкiнечний, отже безкiнечне й число булд-рятiвникiв, причому по
закiнченнi ери нинiшнього Будди-Шакямунi має прийти ера Будди
Майтре'i. До того додається iдея вел. вiйни сил. свiтлоï
Шамбгали (краïни Магатм-Вчителiв), яка має привести до
перемоги благодатного миру» на землi, про шо багато пишуть суч.
окультисти. тут образи тимчасового раю на шляху до нiрвани (пiл
пiклуванням Будди-Амiтгаби) й, вiдповiдно, буддiйського, пекла. Але
магаяна (ламаïзм) склалася в IX ст. н е ., не без впливу, можливо,
есхатологiчних, уявлень iн. систем, шо, зумовлює вiдзначену
подiбнiсть ламаïстських А. до звичних нам iдей Семен Абрамович