Авангардизм
АВАНГАРДИЗМ (вiд франц. auantgarde передовий загiн), комплекс явиш у мист-вi 1-оï третини XX ст., якому притаманне прагнення до радикального
оновлення змiстовних та формальних принципiв творчостi, i як наслiдок,
вiдмова вiд канонiв мист-ва епох, шо передували йому. Авангардистськi
тенденцiï виявились у мист- вi Зх. вропи, США, Росiï, Лат.
Америки, хоча в кожному регiонi мали своï специфiчнi нац.
особливостi (напр., рос. А. поч. ст.). А. проявився у цiлiй низцi течiй
та шкiл (фовiзм, кубiзм, футуризм, абстракцiонiзм, дадаïзм,
сюрреалiзм, експресiонiзм, конструктивiзм, iмажизм) торкнувся рiзних
царин мист-ва (малярство, скульптура, архiтектура, л-ра, музика, кiно).
Термiн А. шодо л-ри вперше був використаний 1845 Г.Д.Лаверданом, який у
роботi Про мiсiю 9 АВАНГАРДИЗМ мист-ва та роль художника» вiдводив
творцевi ‘авангардну» ролю, Лосi остаточно не зясовано
спiввiдношення понять А. модернiзм Однi дослiдники використовують
ïх як адекватнi, iн. чiтко розрiзняють цi поняття, ше iн. включають
А. до модернiзму. ширшого поняття. Найобгрунтованiшим є погляд,
згiдно з яким А. зветься худож. явище 1-оï третини XX ст. Поява А.
була зумовлена низкою iст.-полiт.. фiлос. i соц-культ, причин. З iст.-
полiт. погляду, найбiльшi соп. змiни у свiтi на поч. XX ст., шо виникли
пiд впливом соцiалiстичних та комунiстичних теорiй, в пiдгрунтi яких
лежала iдея докорiнноï перебудови свiту, i як ïï реальний
прояв рос. революцiя 1917 р., спричинили й аналогiчнi прагнення до
перетворення мист-ва. До речi, саме Росiя, Украïна, Бiлорусь дали
свiтовi видатних теретикiв i практикiв А. (В.Кандiнський, К.Малевич,
М.Шагал. В.Татлiн, В.Маяковськйй. М.Ларiонов, О.Гончарова. П.Фiдонов.
О.Архипенко Е.Ворхол та iн.). З iн.боку вел. вплив на авнгардистiв мала
I свiтова вiйна, яка зумовила ïхнс трагiчне свiтовiдчуття. З соц.-
культ, погляду, кардинальнi змiни в науцi (теорiя вiдносностi, квантова
теорiя, розщеплення атомного ядра), технiцi та побутi (новi засоби
пересування та зв'язку), прискорений темiт i напруженiсть життя вимагали
адекватного вiдображення в мист-вi. У фiлос. та психол. аспектах
теорiï А.Шопенгауера. Ф.Нiцше, А.Бергсона. К.Маркса. З.Фройда.
К.Г.Юнга суттєво змiнили погляд на природу, сутнiсть i призначення
людини, а також ролю та функцiï мист-ва в сусп-вi. Цi теорiï
парадоксально сполучалися в манiфестах авангардистiв. У зв'язку з цим
слiд вiдзначити, то А. став не тiльки естет, феноменом, але й значною
мiрою був полiт, ангажований. Анархiзм, пiдкреслена антибуржуазнiсть
авангардистiв, ïх прагнення до епатажу, скандалу, шоку, сюрпризу
обєднали митцiв, якi пiзнiше опинились у рiзних полiт, таборах
(Ф.Марiнеттi примкнув ло Б.Муссолiнi, Е.Паунд всiляко вихваляв iтал.
фашизм. Г.Бенн був лояльний до А.Гïтлера, Л.Арагон, Елюар,
А.Зегерс. П.-Р.Бехер, В.Незвал стали комунiстами). В естет, планi
найближчими попередниками авангардистiв були т.зв. проклятi поети XIX
сг. ЦI.Бодлер, Ж.Лотреамон, А.Рембо. П.Верлен, О.Вайлд. а також мадяри-
iмпресiонiсти, надто П.Сезанн, який вважається попередником усього
авангардистського образотвор. мист-ва. Глибокi корiння злучають А. iз
творчiстю I.Босха, умовним сер-вiч. мист-вом, рос. iконографiєю,
первiсним негр, мист-вом. Основним естет, принципом А. стала вiдмова вiд
т.зв. трад. мист-ва, що розвивалось з доби Вiдродження до кiн. XIX ст.,
в якому домiнували засади наслiдування природи, вiдображення дiйсностi й
бiльш-менш виражена моральна iдея. Це виявилось у навмиснiй
формотворчостi, нежиттєподiбностi. епатажi (хеппенiнги
дадаïстiв), у вiдмовi вiд усталених норм етики й естетики,
вiдвертому аморалiзмi (в л-рi це яскравiше виявилось у творчостi
Л.Селiна. А.Бретона. А.Мiллера). На думку авангардистiв, мист-во повинно
перестати бути чимось допомiжним стосовно дiйсностi, «засобом на
зразок фотографiï та нов. моральним євангелiєм. воно
повинно перетворитись у самодостатню цiннiсть. На думку нiм. теоретика
К.Фiдлера, «мист-во аж нiяк не покликане проникати у низьку
дiйснiсть, яка є дiйснiстю всiх людей, а також не володiв
сумнiвним покликанням рятувати людей вiл дiйсностi, спускаючись iз
казкового царства. Якщо здавна сперечаються мiж собою за право виражати
сутнiсть худож. дiяльностi два принципи: наслiдування та перетворення
дiйсностi, то, думається, розв язання цiєï суперечки
можливе лише завдяки висуванню на ïх мiсце третього принципу
утворення нов. дiйсностi'. Iнакше кажучи, в А. переважають умовнi форми,
в яких несхожiсть з життям набуває самодостатнього характеру.
Символи та iномовлення стають с.амоиiнними, а мист-воперетворюється на мiфотворчiсть. Так Лж.Джойс в «Улiссi
прагне створити всеосяжний мiф про людину XX ст. В звязку з цим
виникає, на перший погляд неймовiрна, думка про спорiдненiсть,
точнiше, типол. подiбнiсть А. i т.зв. соцiалiстичного реалiзму, бо його
представники також нiяк не вiдтворювали iснуючу реальнiсть, а створювали
новi мiфи. Але на вiдмiну вiд соцiалiстичного реалiзму, А. був мист-вом
елiтарним i чесним. Якщо абстраi~уватися вiд зовн. галасливостi деяких
його представникiв, мав серйозну мету пiти далi трад, мист-ва. Кращi
художники та письменники А. прагнули проникнути в глибиннi, непiзнанi та
неусвiдомленi сфери буття. Так само як наука розклала атом, так хуложники-
абстракцiонiсти намагалися зобразити на своïх полотнах первнi
Всесвiту, видiлити чистий колiр i чисту форму (П.Мондрiан, Кандiнський).
Так само, як теорiя вiдносностi А.Ейнштейна заперечила зовн. яснiсть та
простоту ньютонiвськоï механiки, так i художники-кубiсти
(П.Пiкассо. Ж.Брак) вiдходили вiд видимоï реальностi, показували
ïï не такою, якою ми ïï «бачимо, а такою, якою
ми ïï «знаємо» (звiдси накладання простору).
Письменники А., зокрема сюрреалiсти, намагались проникнути в
потаємну» реальнiсть, вiдкрити, так би мовити, вимiр нашого
буття, вiдобразити свiт снiв, марень, видiнь, прозрiнь, iнакше кажучи,
свiт пiдсвiдомостi (вплив iдей Фройда). З iн. боку, авангардисти
прагнули вiдтворити нов, ритм життя, стрiмку урбанiзацiю i технiзацiю
сусп-ва (Г.Аполлiнер, Ф.Леже, Фiлонов, футуристи). Важливим досягненням
авангардистiв стало своєрiдне втiлення в ïхнiх тв. жаху,
трагiчностi iснування людини XX ст., ïï вiдчуженостi,
абсурдностi буття, прибитостi тоталiтарно-бюрократичною системою,
бездушною технiчною цивiлiзацiєю. Цей аспект особливо характерний
для малярства нiм. експресiонiзму, картин Пiкассо (Гернiка), С.Далi 10
АВАНГАРДИЗМ («Передчуття громадянськоï вiйни), притч Ф.Кафки i
А,Платонова, романiв Д.Г.Лоуренса. Новi теми та проблеми примусили
шукати й вiдповiднi засоби висловлення. У малярствi революцiю здiйснили
кубiсти, а довели ïï до логiчного завершення абстракцiонiсти,
якi створили т.зв. нефiгуративне мист-во, цiлком вiдмовились вiд трад.
способiв вiдображення дiйсностi. 1н. шляхом пiшли художники сюрреалiсти,
якi сполучали майже фотографiчну натуралiстичнiсть мазка з
фантастичнiстю, фантасмагоричнiстю i навiть кошмарнiстю сюжетiв
своïх картин. У л-рi сформувався принцип мозаïчностi, колажу,
монтажу, багато в чому зобов'язаний кiнематографiчнiй технiцi
(Аполлiнер, Дж. Дос Пассос). Сюрреалiсти ввели поняття
«автоматичного письма, сенс якого полягає у спробах
вiдокремити творч. процес вiд контролю розуму. У тому ж напрямковi йшли
пошуки творцiв потоку свiдомостi (М.Пруст, Джойс, В.Вулф), якi прагнули
вiдтворити засобами л-ри складний процес асоцiативного мислення,
репродукувати роботу механiзмiв пам ятi. Певного мiрою подiбнi прийоми
Далi в малярствi, Кафки в л-рi. Л.Бунюеля в кiнематографi,
I.Стравiнського i А.Шьонберга в музицi, для яких характерне прагнення
до поєднання такого, шо не поєднується, до злучення
рацiонального та iнтуïтивно- пiдсвiдомого, вiдмова вiд
закономiрних логiчних зв'язкiв, вiд законiв трад. Муз. гармонiï,
вiд клас. лiт. канонiв, вiд трал, розумiння сюжету, композицiï,
характеру персонажу. У поезiï авангардистськi тенденцiï
найяскравiше проявились в Аполлiнера, Л.Арагона. П.Елюара, Венна.
Маяковського, В.Хлебнiкова, Незвала та iн. Поезiï притаманна
незвична епатуюча метафоризацiя (Аполлiнер: iрреальне шампанське
пiниться, наче равлик або як мозок поета ), гра значеннями, образами,
звуками, багаторазове повторення, прагнення вiдокремити звукову
форманту вiрша вiд змiстовноï, видiлити «чисту музику
вiрша, знайти графiчну форму вiрша, адекватну змiстовi (каллiграми
Аполлiнера). Логiчною була вiдмова вiд трад, розмiру, рими, ритму,
роздiлових знакiв. В основних тенденцiях А. був явищем наднац..
космополiтичним, про шо свiдчить iнтернац. склад його гол.
представникiв (французи А.Матiсс та А.Бретон, iспанцi, точнiше
каталонцi Пiкассо i Далi, поляк Аполлiнер, румун Т.IЛара,
австрiєць О.Кокошка, чех Ф.Купка та Незвал, нiмцi Е.Л.Кiрхнер
та Е.Нольде. голландець Мондрiап. норвежець Е.Мунк, iталiєць
Марiнеттi, росiяни Канлiнський i Фiлонов, украïнець Архипенко та
Ворхол, мексиканцi Х.Рiвера та Д.Сiкейрос, євреï Шагал та
Малевич). Духов, батькiвщиною для бiльшостi з них був Париж, де
сформувалась переважна частина авангардистських течiй. Нiмеччина була
центром експрессiонiзму. Iталiя футуризму. Рос. мист-во 1-оï
чвертi XX ст. зробило значний внесок у розвиток А. Рос. художники та
театр, оформлювачi, якi згуртувались навколо товариства «Свiт
мистецтв» («Мир искусств») оновили в дусi А. мист-во
театр, декорацiй та книжкових iлюстрацiй (О.Бєнуа, Л Бакст,
О.Сомов). Ларiонов i Гончарова були творцями однiєï з
течiй в абстрактному малярствi «лучiзмуМалевич започаткував
супрематизм. Загальновизнаним теоретиком абстракцiонiзму був
Канлiнський. О.Екстер i Татлiн буди засновниками конструктивiзму,
який проявився у рiзних сферах; архiтектурi, дизайнi, мист-вi
плаката, оформленнi вуличних процесiй та майданiв. У поезiï А.
проявився у творчостi символiстiв (В.Брюсов. К.Бальмонт,
I.Анненський, Вяч. Iванов, О.Блок.
J.Бєлий), акмеïстiв (М.Гумiльов, А.Ахматова, О.Мандельштам),
кубо- та егофугуристiв (Хлєбнiков, брати Бурлюки, Маяковський):
iмажинiстiв (С.сєнiн. А.Марiєнгоф). В укр. поезiï в
20-х рр. iснували авагард. групи » Аспанфуг i »
Авангард» (В.Полiщук, О.Левада, Г.Чернов, В.Ярина), якi
орiєнтувались на стиль конструктивного динамiзму
iндустрiальноï лоби. У Польщi в мiжвоєннi роки
функцiонувала група Кракiвських авангардистiв, якi проголосили гасло
» мiсго-маса-машина , вiдмову вiд стихiйностi лiрики на користь
рацiоналiстичного конструктивiзму метафоризацiï (Ю.Пшибось,
Т.Пейпер).. У чес. л-рi в сер. 20-х рр. була висунута авангардистська
програма поетизму. яка передбачала роздiл сфер революц. боротьби та
вiльноï пролет, поезiï (Незвал). Серед авторiв Збiрника
молодоï словацькоï л-ри (1924) були помiтнi вiдгуки
футуризму, експресiонiзму та iн. авангардистських течiй Я.Смрек.
Я.Грушевський, Т.Гашпар). Група лiтераторiв Угорщини, близьких до зх-
європ. А., згуртувалась навколо часопису Нiгат»: Захiд
(Е.Адi. М.Бабич, А.Тоот. Ж.Морiц, Л.Сабо). Розлога течiя нiм.
експресiонiзму в 10-20 рр. обєднала лiт. групи активiстiв,
неопатетикiв. футуристiв, абстракцiонiстiв (Ф.Ведекiнд, Г.Кайзер,
Е.Толлер, Г.Гайм, П.Цех. Й.Бехер). Не отримавши широко розвитку в
Румунiï, європ. А. сприяв формальним пошукам Т.Аргезi,
Л.Благи. Й.Мiнулеску. За межами європ. континенту А. зробив
певний вплив на л-ру США (Паунд, Г.Стайн, Дос-Пассос.
K.Фолкнер, Е.Гемiнгвей). А втiм. А. в США не був органiчним явищем, всi
його представники пройшли паризьку школу i сприйняли авангардистськi
новацiï досить крит. В Лат. Америцi А. проявився в основному в
поезiï, найяскравiшими його представниками були В.Уйдобро,
П.Неруда (Чiлi), Х.Л .Борхес (Аргентина). Своєрiдно вiдбились
авангардистськi тенденцiï в Мексицi, поєднавшись з
традицiями iндiан. культури в монументальних панно i фресках Рiвери
та Сiкейроса. Мист-во А. складне i суперечливе, воно мiстить у собi
продуктивнi пошуки нов. худож. форм i бачення свiт' Серед його
експериментiв є невдалi одноднiвки, данина швидкоплиннiй модi,
але залишається й те, шо визначило новi iмпульси в культурi
нашого часу. Микола Нефьолов, Юрiй Попов
