ДВОМОВНIСТЬ або БIЛIНГВIЗМ

ДВОМОВНIСТЬ або БIЛIНГВIЗМ (вiд лат Ьi два, lingua мова) спiвiснування в
людинi або ж усьому народi двох мов, як правило, першоï
рiдноï, та другоï набутоï. Розрiзняють iндивiдуальну Д.,
коли знання двох мов властиве окр. членам сусп-ва (бiлiнґвам), та
масову Д., коли таке знання властиве вел. контингентам мовцiв. Масова Д.
може охоплювати населення одного з регiонiв краïни (регiональна Д.)
або всю нацiю (нац. Д.). Масова Д. виникає внаслiдок контактiв мiж
сусiднiми рiзномов. групами, переселення народiв, завоювання i т.д.
Завдяки таким процесам виникають рiзнi явища : 1) субстрат слiди
переможеноï мови в складi мови переможця при схрещуваннi двох мов
(напр., вплив баскiв на каталанську мову); 2) адстрат мова прибульцiв,
незрiдка нац. меншостi, що вплинула на мову аборигенiв та збереглася як
паралельна мова; це рiзновид Д., котра народжена тривалим спiвiснуванням
мов на однiй територiï (напр., угор, мова в багатьох укр. селах
Закарпаття); 3) суперстрат слiди мови прибульцiв у складi мови корiнних
жителiв (напр., слiди мови нормандських завойовникiв в англ. мовi). Якшо
двi мови використовуються в рiзних ситуацiях i є паралельними
системами, то Д. називають координативною, а якщо одна мова
нашаровується на iн., викликаючи згаданi явища iнтерференцiï
субординативною. Якщо Д. властива усiм соц.-культ. групам народу, то
така Д. є повною або суцiльною, якщо ж вона характерна лише для
окр. соц. груп частковою або груповою. Якшо людина або певна група людей
добре володiє трьома i бiльше мовами, то слiд говорити про
багатомовнiсть або полiлiнгвiзм. Розрiзняють такi варiанти Д.: 1) Д., що
виникає при користуваннi двома мiсцевими мовами (напр., в
прикордонних районах Буковини рум. та укр. мовами); 2) Д., яка
виникає при використаннi рiдноï мiсцевоï мови та мови
регiонального спiлкування (напр., для багатьох народiв Грузiï це
є рiдна мова та груз, мова); 3) Д котра виникає при
використаннi мiсцевоï мови та мови мiжнац. спiлкування; така
ситуацiя характерна, як правило, для держав-iмперiй, незалежно вiд
ïх полiт, систем, i незрiдка призводить до витiснення рiдних
мiсцевих мов (напр., мов. картина колишньоï Великобританiï,
Росiï); 4) Д., шо полягає в знаннi нац. мови та
професiйноï мови (останньою може бути, напр., грец. або лат. як
мова для науки, церк.-словян. як ритуальна мова i т.п.). Д. може
вивчатися в рiзних аспектах: 1) лiнгвiстичному; 2) психол.; 3)
педагогiчному. Важливими є питання про сфери використання
другоï мови в порiвняннi з першою, про рiвень володiння нею,
враховуючи рiзнi стадiï, про форми iснування мови (лiт. мова,
дiалект, койне i т.п.), про розподiл комунiкативних функцiй мiж першою
та другою мовами, про контингенти населення, охопленi Д., про обсяг
використання феномена. Вiд Д. вiдрiзняється диглосiя, тобто
поперемiнне використання варiантiв однiєï й тiєï ж
мови (напр., лiт. мови та територiального дiалекту). Тарас Кияк
Д. у худож. л-рi використання письменником двох мов або мови й дiалекту.
Вiдома здавна (напр., лат.-грец. Д. у рим. л-рi II — поч. Ш ст.:
вживання лат. i нар. мов у зх-європ сер-вiч. л-рi). рiзнi типи лiт.-
худож. Д. Письменники можуть використовувати в своïх тв. двi або
бiльше мов (М.Гоголь), користуватися двома мовами в одному тв.
(Л.Толстой, О.Вайдд, Г.Квiтка-Основ'яненко), писати тв. рiзними мовами
(Ф.Петрарка, Г.Сковорода. Т.Шевченко. Марко Вовчок, .Герцен, I.Франко,
В.Василевська). Двома мовами пишуть деякi суч. письменники (В.Биков.
1.Друце, Н.Джусойти, Ч.Айтматов, О.Iльченко). Виявом Д. у худож. тв.
є також цитування документiв, вiдтворення особливостей мовлення
персонажiв (напр., у пєсах Шельменко-деншик» Квiтки-
Основяненка, Талан М.Старииького). Д. може бути засобом сатир,
характеристики образу. Перекладацька Д. властива перекдадачевi-
професiоналовi. При нiй двi мовнi системи незалежно одна вiд
одноï спiвiснують у свiдомостi двомовця i взаємопов'язанi
системою еквiвалентостей. Окр. випадком є Д. при автор, й
авторизованому перекладi. Див.: Суржик. Станiслав Семчинськии