Iдилiя

IДИЛIЯ (фей. eidyllion маленький образ , картина) жанр буколiки, в
основi якого iдеалiзоване зображення природного життя людини в згодi з
гармонiйною природою. I., шо виникла в давнi часи, була введена в л-ру
на противагу героïчнiй поемi давн-rpeu. поетом III ст. до н.е.
Феокрiтом. Його I. невел., написанi переважно гекзаметром, тв. в
монологiчнiй чи дiалогiчнiй формi, шо зберiгається й у подальшому.
Наслiдувачами i продовжувачами Феокрiта в давн.-rpeu. л-рi були Мосх (II
ст. до н.е.), Бiон (II ст. до н.е.), в рим. Вергiлiй (I ст. до н.е.),
Кальпурнiй (I ст. н.е.), Немесiан (III ст. н.е.). Спочатку I. називались
вiршi буколiчного змiсту, i лише в нов. європ. л-рi вона
сприймається поряд з еклогою як один з жанрiв буколiки. Найвишого
розвитку I. досягла в XVII-XVIIZ ст., особливо в л-рi бароко, шо
культивувала рiзноманiтнi буколiчнi жанри. Зокрема I. повязана з таким
нац. худож. течiями i школами бароко, як прецезiйнiсть у Францiï,
марiнiзм в Iталiï, гонтризм (культизм) у Iспанiï i
Португалiï, нiм. лiт. товариство Пегницький квiтковий i пастухiв
орден та iн. Проте в посткласишстичний перiод худож. вага
I., як i багатьох тенденцiйних за своïм характером жанрiв,
зменшується, вона все бiльш сприймається як лiт.
умовнiсть, лише в поезiï сентименталiзму стає одним з
провiдних лiр. жанрiв.
J. представлена у творчостi багатьох письменникiв: кит. Тао Юань Мiна,
Юань Мея; iтал. Дж.Марiно; франи. Ж. де Лафонтена, Р.Шатобрiана;
англ. Р.Бьорнса, А.Теннiсона, Д.Баркера; нiм. I.Фосса, Й.Гебеля;
поль. Я.Кохановського, А.Мiхна, Ш.Зиморовича, Ф.Карпiньського, К.Бродзiньського,-
чес. i словац. Б.Бризеля, Б.Таблица, Ю.Палковича швед. Г.Шернйельма;
iсп. Ф.ґарсiа Лорки; болг. П.Славейкова; фiн. I.Рунеберга;
угор. Д.Берженi; бразильських Т.Тоне, А.Дiаса; бельг. I.Монта, рос.
М.Гнедича, П.Катенiна, М.Карамзiна, А.Дельвiга, Ф.Глiнки,
О.Кольцова; iдилiчнi мотиви зустрiчаються в М.Iсаковського,
О.Твардовського, Л.Кедрiна, М.Заболоиького, Д.Самойлова, В.Соколова.
В укр. поезiï цей жанр не отримав особливого розповсюдження,
хоча укр. I. фольклор, походження (селянки) використовував ше поль.
поет С.Шимонович. До укр. I. належать вiршi Т.Шевченка Садок
вишневий коло хати…, Орися» П.Кулiша, На узлiссi i Три
iдилiï М.Рильського; Iдилiчний» (з циклу Етюди)
I.Муратова. Жанр, ознаки I. завжди залишались приблизними, а
ïï жанр, межi невизначеними. Зокрема I. не повязана з
визначеним вiрш, метром (написанi ритмiзованою прозою I. швайц.
поета XVIII ст. С.Геснера, неримованим вiршем Iдилiï .Радiшева.
Тому I. легко дифундує не тiльки iз спорiдненими ïй
буколiчними жанрами, насамперед, еклогою (пасторальнi I. iтал. поета
XVII ст. Маджi), але й з iн. за характером пафосу жанр, формами
(героïчнi I. франц. поета XVII ст. А.Сент-Амана Врятований
Мойсей»). Тому I. здатна до перетворення в жанр, мотив рiзних
за родовою основою тв.: поема Наталя М.Макаровського, оповiдання
Дiвоче серце Кулiша, Лихо не без добра Ганни Барвiнок, Сужена
О.Стороженка; частiше всього як ïх композицiйне вкраплення
(напр., у поемi Шевченка Сон На паншинi пшеницю жала… або Сон
Обломова в романi
1.Гончарова Обломов); нерiдко iдилiчна тональнiсть тв. виражає
наскрiзний автор, пафос (повiсть М.Гоголя Старосвiтськi помiшики,
Милен и Любица. Идильская повiсть от древних русинов времен
О.Духновича або епiч. поема нiм. поета XIX ст. Е.Мьорiке Iдилiï
Боденського озера або iдилiчнi новели франи. поета XVI ст. Ж.Iвера в
новелiстичному циклi Весна). Про рухливiстi. жанр, параметрiв I.
свiдчить i ïï можливiсть перетворюватись в iронiчну
протилежнiсть (вiрш О.Апухтiна У вбогiй рубишi, нерухома й
мертва…, повiсть М.Салтикова- Щедрiна Сучасна iдилiя, вiрш
[.Франка Лiсова iдилiя»). Борис Iванюк