ПРИСВЯТА або ПОСВЯТА

ПРИСВЯТА або ПОСВЯТА засiб автор, пiдкреслення рецепцiï. П. у
власному розумiннi складається з одного-кiлькох слiв. Так,
Ф.Л.Челяковський присвятив три томики зб. Словянськi народнi пiснi»
трьом видатним дiячам, шо сприяли культ, зближенню словян: чеховi Ганцi,
поляку Бродзiньському, сербу Караджичевi; М.Вороний Баладу моря свiтлiй
пам'ятi Лесi Украïнки, .Маланюк поезiю Киïв памятi Юрiя
Нарбута, поему Пята симфонiя памятi Василя Тютюнника, воïна i
громадянина. Зрештою прикладiв безлiч. П. може переростати в бiльшу за
розмiром, конче важливу для iдейно- худож. задуму частину тв. Такою
є присвята Шафарику з поеми Т.Шевченка ретик про Яна Гуса, якого
було спалено за ухвалою Констанцького собору. П., шо складається з
восьмидесяти шести рядкiв, є прославленням Шафарика як будителя
словян, самосвiдомостi. Пятидесятилiтнiй Й.В.Гьоте склав до Фауста»
Присвяту в 4-х октавах, звертаючись до тих, хто його оточував, коли
поетовi було 25 рокiв i вiн лиш започав свою трагедiю. П. —
зверненнями бувають цiлi тв., як поезiя Шевченка Гоголю (За думою дума
роси вилiтає). Близькi до П. поезiï- звернення, спогади,
оспiвування, напр., низка вiршiв I.Базова: «Байрон, Гайне, Сторiччя
Пушкiна. Своєрiдною П.-запереченням є поезiя М.Лермонтова
Нi, я не Байрон, iнший я». Отже П. один iз способiв автор,
пiдкреслення духов. культ., приватних симпатiй (у т.ч. свiдчення про
мiжнац. контакти). Анатолiй Волхов