САТИРА ВIРШОВАНА

САТИРА ВIРШОВАНА (лат) лiр жанр з настановою на тотальне i викривальне засудження смiхом будь-якого явища колективного життя. Разом з iн. вiрш, жанрами сатир, типологiï вона пiдпорядковується метародовому поняттю сатири, але вiдрiзняється вiд них певними ознаками, якi у комплексному спiввiдношеннi з ними визначають ïï жанр, специфiчнiсть. Так. напр., у порiвняннi з сатир, епiграмою з ïï висмiюванням приватних вад конкретного адресата об'єктом С. в. є типове, навiть якщо воно має персонiфiковану маску, на вiдмiну вiд вiрш. фейлетону, сатир, поеми, байки та iн. жанрiв лiро-епiч. орiєнтацiï. С.в. характеризується безпосереднiм виразом автор, модальностi, шо, власне, i є основним аргументом ïï приналежностi до лiр. методу; не схожа вона на iнвективу, навiть сатир, з ïï полемiчним зверненням до iндивiдуального чи колективного супротивника, оскiльки не передбачає дiалогiчноï поваги до об'єкту своєï рефлексiï i є за характером тенденцiйним монологом незалежно вiд форми автор, вислову, жанровоï модальностi (напр., персонажний монолог в сатир, пiснях франц. поета XVIII — XIX ст. П. Ж. Беранже Маркiз де Караба». «Пузан на виборах 1819 року, в циклi сатир, пiсень рос. поета XX ст. О.Галича Коломийцев у повний зрiст; персонажний дiалог у Короткiй бесiдi мiж Паном, Вiйтом та Плебаном поль. поета XVI ст. М. Рея). I все ж жанр, межi С.в. є вiдноснi, шо й спричиняє ïï постiйну дифузiю з iн. жанр, формами i не тiльки сатир, (поема нiм. поета ХУ-ХУI ст. С.Бранта Корабель дурнiв складається з низки окр. С. в., сатир, мiнiатюри нiм. поета XIX ст. А.Глассбреннера, сатир, послання азерб. поета XIX ст. К.Закiри, сатир. Похвала тим, хто дереться по канату в'єтнамського поета ХЛII-ХIХ ст. Нгуєн Конг Чи i т.д.). Спроможнiсть С.в. сполучатися з iн. жанрами, зокрема, сатир., пояснюється насамперед тим, шо такi наскрiзнi i усталенi теми свiт, л-ри, як глупота, лицемiрство та iн., шо вiдбивають заг-людськi вади, належать до тем багатьох жанрiв, принаймнi, сатир. Залежно вiд проблемноï концептуалiзацiï теми С.в. набуває видовоï варiативностi. Розрiзняють моралiстичну С.в. (рим. поет I ст. до н.е. Горацiй). полiт, (поль. поет XVI ст. К.Яницький), антиклерикальну (iтал. поет XIX ст. Дж.Белдi), соц. (курдський поет XIX ст. Шейх Реза Талебанi), антимiшанську (рос. поет XX ст. Саша Чорний) тошо. Тематична типовiсть С.в. пояснює i ïï географiчну розповсюдженiсть: П.Генгєнбах (Швейцарiя, XV-XVI ст.). Й.Фiшарт (Нiмеччина, XVI ст.), Д.Златарич (Далмацiя, XVI ст.), О.Нагаш (Вiрменiя, XVIIct.), I.Гупто (Iндiя. XIX ст.). Кiм Саккат (Корея, XIX ст.), Н.Турк (Сiрiя, ХХЛIГ XIX ст.). Укр. С. в. представлена iменами Т.Шевченка, I.Франка, П.Тичини, В.Сосюри та iн. Не можна не враховувати й те. шо по сутi вiдносно незмiнними за змiстом є моральний iмператив та сусп. iдеал, якi опосередковано корелюють з С. як такою i з позицiй яких i вiдбувається крит. засудження об'єкту жанр, рефлексiï. Цi причини забезпечили перманентну актуальнiсть С. в., однак особливого значення вона разом iз спорiдненими жанрами набуває у т. зв. перехiднi доби нац. iсторiï з характерним для них просвiтницьким пафосом. Своє походження європ С. в. веде вiд давн- греи. сатири (букв. лат. satura страва з рiзних плодiв, сумiш) фольклор.- синтетичного жанру, який вплинув на зб. несхожих за змiстом та формою (вiрш, та проз) тв. рим. письменника поч. II ст. до н. е. Еннiя, яка наслiдувала Ямби Каллiмаха (1V-II1 ст. до н. е.), та менiпповi сатири Барона, Сатирикон Петронiя i в кiн. того ж ст. у Луцiлiя набуває жанр, ознак сатир, вiрша (за його назвою sermones розмови), який пiзнiше трансформується у вiрш. С. Горацiя, Персiя та Ювенала. В подальшому європ. С. в. буде постiйно орiєнтуватися на ант. зразки, особливо в добу класицизму (франц. поет XVIIct. М.Реньє, франц. поет та теоретик лiт-ри XVII-XVIII ст. Н.Буало, рос. поети XVIII ст. А.Кантемiр, О.Сумароков, Г.Державiн). Але назагал розвиток жанрового стилю С.в. зумовлюється нац. традицiями та «цеховими прiоритетами того чи iн. лiт. напряму, течiï, школи. Напр., бароковi С.в. англ, поета XVII ст. С.Батлера, романт. франц. поета XIX ст, О.Барбє, хоча С.в. неодмiнно використовує заг-поширенi i типовi для С. як такоï виразнi фiгури гiперболу, гротеск, травестування, алегорiю, iронiю, зокрема, ïï граничний рiзновид сарказм та iн., тобто тi, шо здатнi продемонструвати навиворiтну суть явища з метою його публiчного упослiдження. Що ж до вибору метр., строфiчних та iн. форм версифiкацiï, то вiн є факультативним. Так, метр, основою С.в. Луцiлiя був гекзаметр (гекзаметрична С.), iснують С.в.. написанi пiсенними ритмами (лат. поет XII ст. Вальтер Шатильонський, рос. поет XX ст. В.Висоцький), сонетом (Муртенеïда iтал. поета ХУI-ХУII ст. Дж.Марино), терциною (Заздрiсть» iтал. поета XVII ст. С.Роза). бiлими вiршами (Сатири, або Перестороги, шо призначенi для виправлення влади та звичаïв у Польшi» поль. поета XVII ст. К.Опалиньського)тошо. Нерiдко С.в. утворюють цикл та окр. зб. (зокрема, з iн. сатир, жанрами), напр., Вигнана газель» гебр. поетiв- братiв ХЧ/II-ХУШ ст. Франсiс, двотомна зб. Вiршi» англ. поета XVIII ст. У.Каупера, Голосiння цикл кит. поета XIX ст. Бей Цин-цяо, зб. Стовпцi рос. поета XX ст. М.ЗабоЛоиького), а також входять у склад сатир, журналiв. Борис Iванюк