Вiдштовхування

ВIДШТОВХУВАННЯ докорiнне концептуальне переосмислення першоджерел у
процесi реиепиii (переробки. запозичення, наслiдування, впливу),
внесення в ст. сюжет нов. змiсту, аж до протилежного первiсному. В.
спричиняє змiну складникiв на всiх структурних рiвнях. Досить
часто худож. полемiка проти iдеологiчноï скерованостi першотв.
має мiсце при зверненнi до ст.-завiтнiх, нов.-завiтних.
агiографiчних сюжетiв. Так, сутнiсть iроï- комiчноï поеми
Вольтера «Орлеанська дiва (1735) полягає в запереченнi кат.
культу святих. Основнi рел. уявлення заперечуються в поемах
Дж.Г.Н.Байрона ‘ Каïн (1821), сатир, повiстi А.Франса
«Повстання янголiв» (1914), серiï сатир, малюнкiв
франц.» графiка Ж.Еффеля. Переосмислення cou. тенденцiï може
йти в рiзних напрямках. Щодо цього показовi тлумачення легенлi- про
страшного розбiйника в слов'ян, л-рах сер. XIX ст. У чеха К.Я.Ербена в
баладi «Загорожеве ложе (1853) та поляка А.Ю.Глiньського в »
Казцi про доброго кмiта, сина його Несподзянка й про Мадея» легенда
має вiдповiдно до иерк. традицiï рел.-моралiстичне звучання.
У М.Некрасова в поемi Кому на Русi жити добре (1862-76) перетворюсться
на легенду про Кудеяра з антипомiшицьким рев - демократичним
забарвленням. Рiзна iдейна наснага пояснюється конкретними
особливостями нац. iст.-лiт. процесiв: бiльшою революцiйнiстю рос. л-ри
того часу й вiдносно сильнiшими рел. впливами в чес.. а надто поль. л-
рах. Казки [.Франка «Рубач i П яниця» написано на матерiалi
нар. варiантiв тих самих легенд, шо й нар. оповiдання Д.Толстого Чим
люди живi та Грiшник, шо кається. Однак цi тв. Франка i Толстого
мають протилежне iдейно-моральне спрямування: Франковi казки мiстять
внутр. полемiку, спрямовану на подолання толстовських iдей. Докорiнно
переосмислюватися може й запозичений образ-персонаж. Гебр. сер-вiч.
легенди, шо виникли як заперечення християнства, прославляли Юду як
суперника Христа, шо викрив брехню апостолiв про воскресiння Христа.
Й.В.ґьоте та низка нiм. письменникiв змальовували Юду як ошуканого
патрiота. Рiзновидом В. є гостро протилежне трактування образiв
iст. осiб, залежно вiд iст. умов. най. приналежностi та полiт, поглядiв
авторiв. Протилежне розумiння образу Петра I, а вiдтак проблематики рос.
державностi й рос.-поль.-укр. вiдносин знаходимо в поезiях А.Мiикевича.
О. Пушкiна. Т.Шевченка. Як спостерiг свого часу В.Спасович, Пушкiн
вiдповiв Мiдяним вершником Мiикевичевi, заперечуючи ту концепцiю рос.
державностi та ролi Петра I в ïï становленнi, шо була
розвинута поль. поетом у поезiях До росiйських друзiв, Олєшкевич
«, «Памятник Петру Великому». Полтава (1828) Пушкiна
є певною мiрою худож. запереченням валенродизму, що був
започаткований iст. поемою Мiцкевича Конрад Валленрод» (1828).
Вiльне ставлення письменника-реципiснта до першоджерела не обов'язково
є запереченням, полемiкою. В Чудi святого Антонiя М.Метерлiнка,
Адамi-творцi бр. Чапекiв iдейне фiлос.-сатир, спрямування не
заперечує першотв.. нацiлено на цiлком iн. обєкти. Тут
протосюжет через вiдомiсть i емоцiйну силу стає пiдгрунтям для
створення нов. тв., шо не має спiльного з першотв. у iдейному
змiстi. В. як засiб худож. заперечення може поєднуватися з
перелицьовуванням, тре- вестуванням, змiною мов.-етил, складникiв.
Постають рiзновиди наслiдування-В.: паролiя, травестiя, бурлеска,
сучасний лiтературний апокриф. Анатолiй Вопков