Переказ билини Пiсня про царя Iвана Васильовича й вiдважного купця Калашникова

У златом вiнцi сидить за трапезою грiзний цар Iван Васильович. За ним
коштують стольники, навпроти — бояри так князi, з бокiв —
опричники. Усi бенкетують i славлять царя. Лише один вiдважний опричник
Кирибеевич не пригубив золотого ковша. Опустивши голову на груди, вiн
думає думу мiцну. Насупив цар брови: може бути, опричник задумав
недобре, иль служба набридла? Не кору ти раба невартого,-
вiдповiдає Кирибеевич.- Серця печенi не залити вином, думу чорну
— не запригощати. Вiн зiзнається, що закохався в Алену
Дмитрiвну, купецьку дочку, але вона у церквi божией перевiнчана,
перевiнчана з молодим купцем за законом християнському.
За прилавкою сидить молодий купець, статий молодець Степан
Парамонович, по прозванню Калашников. Наступає вечiр,
порожнiє широкий гостиний двiр. Калашников вертається
додому, але не зустрiчає його молода дружина Алена Дмитрiвна. Вона
з'являється в порваному одязi, з розпатланими волоссями й
розповiдає, що на вулицi наздогнав ïï опричник
Кирибеевич. Став вiн говорити ïй про свою любов, пестити, цiлувати:

• На щоках моïх i тепер горять, живим полум'ям розливаються поцiлунки його окаяннi…
• А дивилися у хвiртку соседушки, смеючись на нас пальцем показували…

Вона просить у чоловiка захисту й допомоги. Степан Парамонович посилає за двома молодшими братами й розповiдає ïм про те, що вийде завтра на кулачний бiй зi злим опричником Кирибеевичем, що знеславив його сiм'ю Наступив ранок

• Над Москвою великоï, златоглавою,
• Над стiною кремлiвськоï бiлокамiнноï
• Через далекi лiси, через синi гори,
• По тесовим кровелькам играючи,
• Хмаринки сiрi разгоняючи,
• Зоря червона пiднiмається
• Вiдважнi бiйцi московськi сходилися на кулачний бiй

Прийшов дивитися його й цар Iван Васильович. Велiв вiн кинути клич добрим молодцям: Виходите -ка в широке коло; хто поб'є кого, того цар нагородить; а хто буде побитий, тому Бог простить. Викликає супротивникiв вiдважний Кирибеевич, i виходить до нього Степан Парамонович. Не жарт жартувати, не людей смiшити до тебе вийшов я тепер, бусурманский син,- говорить вiн.- Вийшов я на страшний бiй, на останнiй бiй! Першим ударив опричник; на груди Калашникова погнулися вiд удару мiдний хрест зi святими мощами з Києва; закапала кров. Подумав тодi Степан Парамонович: Постою за правду до последнева!

• Приловчився вiн, приготувався,
• Зiбрався iз всею силою
• И вдарив свого ненависника
• Прямо в лiву скроню iз усього плеча
• И опричник молодоï застогнав злегка.
• Захитався, упав намертво;
• Повалився вiн на холодний снiг,
• На холодний снiг, начебто сосонка,
• Начебто сосонка, у сиром бору
• Пiд смолистий пiд корiнь пiдрубана

На питання пануючи, вiльною волею чи або знехотя вiн убив свого супротивника, купець вiдповiдає: Я вбив його вiльноï волею, а за що про що — не скажу тобi, скажу тiльки Богу єдиному. Ширяй присуджує його до смертi, i стратили Степана Калашникова смертю лютою, позорною… Поховали егоза Москв-рiкою, у чистому полi, на перехрестi трьох дорiг. Повз його безiменну могилу проходять люди добрi. Пройде старий людина — перехреститься, пройде молодець — приосанится, пройде дiвиця — пригорюнится, а пройдуть гуслярi — проспiвають пiсеньку.