Комедiя Карло Гольдони Сiм'я антиквария, або Свекруха й невiстка

Справи графа Ансельмо Террациани бiльш-менш поправилися, коли вiн,
пренебрегнув становою пихою, женив єдиного свого сина Джачинто на
Дорадиче, дочки багатого венецiанського купця Панта-лоне деи Бизоньози,
що дав за нею двадцять тисяч скудо приданого. Ця сума могла б скласти
основу добробуту графського будинку, коли б левина ïï частка
не була розтрачена Ансельмо на улюблену його розвагу —
колекцiонування стародавностей; вiн ставав буквально несамовитий
побачивши римських медалей, скам'янiлостей i iнших штучок у такому родi
При цьому Анседьмо нiчого не розумiв у люб'язних його серцю
стародавностях, чим користувалися всякi пройдисвiти, збуваючи йому за
бiльшi грошi разнообраний нiкому не потрiбний мотлох
З головою занурений у своï заняття, Ансельмо тiльки вiдмахувався
вiд докучних проблем повсякденного життя, а ïх було досить. Крiм
постiйноï недостачi грошей, день iз дня портившей кров всiм
домочадцям, трапилося так, що iз самого почала свекруха й невiстка люто
не злюбили один одного. Графиня Iзабелла не могла оракула, коли Аполлон
змилостивиться й перестане вимагати людських жертв, але вiдповiдь була
коротка й темний: Гнiв богiв затихне, коли безневинний узурпатор
довiдається про себе правду. Дирцея боïться майбутнього
жереба. Ïï страшить не смерть, але Аполлон вимагає кровi
безневинноï дiви, i якщо Дирцея безмовно пiде на заклання, то
прогнiває бога, а якщо вiдкриє таємницю, то
прогнiває царя. Тимант i Дирцея вирiшують зiзнатися у всiм
Демофонту: адже цар видав закон, цар може й скасувати його.
Демофонт повiдомляє Тиманту, що має намiр женити його на
фригийской царiвнi Креусе. Вiн послав за нею свого молодшого сина
Керинта, i корабель повинен незабаром прибути. Демофонт довго не мiг
знайти гiдну Тиманта наречену. Заради цього вiн забув давню ворожнечу
фракийских i фригийских царiв. Тимант виражає здивування: отчого
його дружина неодмiнно повинна бути царськоï кровi? Демофонт
наполягає на необхiдностi шанувати завiти предкiв. Вiн
вiдправляє Тиманта назустрiч нареченiй. Залишившись один, Тимант
просить великих богiв захистити Дирцею й охоронити ïх шлюб
Фригийская царiвна прибуває у Фракiю. Керинт за час шляху встиг
полюбити Креусу. Залишившись наодинцi iз Креусой, Тимант умовляє
ïï вiдмовитися вiд шлюбу з ним. Креуса ображена. Вона просить
Керинта помститися за неï й убити Тиманта. У нагороду вона
обiцяє йому своє серце, руку й корону. Бачачи, що Керинт
блiдне, Креуса називає його боягузом, вона нехтує
закоханого, що говорить про любов, але не здатний постояти за честь
улюбленоï зi зброєю в руках. У гнiвi Креуса здається
Керинту ще прекраснiше.
Матусий вирiшує вiдвезти Дирцею iз Фракiï. Дирцея
припускає, що батько довiдався про ïï шлюб з Тимантом.
Вона не має сил покинути чоловiка й сина. Тимант заявляє
Матусию, що не вiдпустить Дирцею, i отут | з'ясовується, що
Матусий не вiдає про ïхнiй шлюб i тому не може узяти до тями,
по якому праву Тимант втручається в ïхнi справи. Матусий
розповiдає, що Демофонт розгнiвався на нього за те, що вiн,
пiдданий, посмiтив порiвнювати себе iз царем, i на кару за норовистiсть
повелiв принести в жертву Дирцею, не чекаючи жереба. Тимант
умовляє Матусия не тривожитися: цар вiдхiдливий, пiсля першого
вибуху гнiву вiн неодмiнно охолоне й скасує свiй наказ. Начальник
стражи Адраст вистачає Дирцею. Тимант молить богiв додати йому
мужностi й обiцяє Матусию врятувати Дирцею. Креуса просить
Демофонта вiдпустити ïï додому, у Фрiгiю. Демофонт
думає, що Тимант вiджахнув Креусу своєю брутальнiстю й
нечемнiстю, адже вiн вирiс серед воïнiв i не привчений до нiжностi.
Але Креуса говорить, що ïй не пристало вислухувати вiдмову.
Демофонт, думаючи, що всьому провиною помисливiсть царiвни, обiцяє
ïй, що Тимант сьогоднi ж стане ïï чоловiком. Креуса
вирiшує: нехай Тимант пiдкориться волi батька й запропонує
ïй свою руку, а вона потiшить своє самолюбство й вiдмовить
йому. Креуса нагадує Демофонту: вiн батько й ширяй, виходить, вiн
знає, що таке воля батька й кара пануючи
Тимант благає Демофонта пощадити дочка нещасного Матусия, але
Демофонт нiчого не хоче слухати: вiн зайнятий готуваннями до весiлля.
Тимант говорить, що випробовує непереборну вiдразу до Креусе. Вiн
знову благає батька пощадити Дирцею й зiзнається, що любить
ïï. Демофонт обiцяє зберегти Дирцее життя, якщо Тимант
пiдкориться його волi й жениться на Креусе. Тимант вiдповiдає, що
не може цього зробити. Демофонт говорить: Царевич, дотепер я говорив з
вами як батько, не змушуйте мене нагадувати вам, що я цар. Тимант
дорiвнює поважає волю батька й волю пануючи, але не може
ïï виконати. Вiн розумiє, що винувато й заслуговує
покарання
Демофонт ремствує на те, що всi його ображають: горда царiвна,
перекiрливий пiдданий, зухвалий син. Розумiючи, що Тимант не пiдкориться
йому, поки Дирцея жива, вiн вiддає наказ негайно вести Дирцею на
заклання. Загальне добро важливiше життя окремоï людини: так
садiвник зрiзує марну гiлку, щоб дерево краще росло. Якби вiн
зберiг неï, дерево могло б загинути
Тимант розповiдає Матусию, що Демофонт залишився глухий до його
благань. Тепер єдина надiя на порятунок — втеча. Матусий
повинен спорядити корабель, а Тимант тим часом обдурить стражiв i
викраде Дирцею. Матусий захоплюється шляхетнiстю Тиманта й
дивується його вiдмiнностi сотцом.
Тимант твердий у своïй рiшучостi бiгти: дружина й син для нього
дорожче, нiж корона й багатство. Але от вiн бачить, як Дирцею в бiлому
платтi й квiтковому вiнцi ведуть на заклання. Дирцея переконує
Тиманта не намагатися неï врятувати: вiн однаково ïй не
допоможе й тiльки погубить себе. Тимант приходить у лють. Тепер вiн нi
перед ким i нi перед чим не зупиниться, вiн готовий зрадити вогню й мiчу
палац, храм, жерцiв
Дирцея молить богiв зберегти життя Тиманту. Вона звертається до
Креусе iз проханням про заступництво. Дирцея розповiдає, що
безвинно засуджено на смерть, але вона просить не за себе, а за Тиманта,
якому загрожує загибель через неï. Креуса здивована: на
порозi смертi Дирцея думає не про себе, але про Тиманте. Дирцея
просить нi про що не запитувати ïï: коли б вона могла повiдати
Креусе всi своï нещастя, серце царiвни розiрвалося б вiд жалостi.
Креуса захоплюється красою Дирцеи. Якщо вже дочка Матусия змогла
зворушити навiть ïï, то немає нiчого дивного в тiм, що
Тимант ïï любить. Креуса iз працею стримує сльози.
Ïй боляче думати, що вона — причина страждань закоханих. Вона
просить Керинта упокорити гаïв Тиманта й удержати його вiд
безрозсудних учинкiв, а сама йде до Демофонту просити за Дирцею. Керинт
захоплюється великодушнiстю Креуси й знову говорить ïй про
свою любов. У його серцi пробуджується надiя на взаємнiсть.
Креусе дуже важко причинятися сувороï, ïй милий Керинт, але
вона знає, що повинна стати дружиною спадкоємця трону. Вона
шкодує, що суєтна гординя робить ïï рабою й
змушує придушувати своï почуття
Тимант i його друзi захоплюють храм Аполлона, перекидають вiвтарi,
гасять жертовний вогонь. З'являється Демофонт, Тимант не
пiдпускає його до Дирцее. Демофонт наказує вартi не торкати
Тиманта, вiн хоче подивитися, до чого може дiйти синовняя зухвалiсть.
Демофонт кидає зброя. Тимант може вбити його й запропонувати
своïй невартiй коханiй руку, що ще димиться вiд кровi батька.
Тимант падає в ноги Демофонту й вiддасть йому свiй меч. Його
злочин великий, i йому немає прощення. Демофонт почуває, що
його серце здригнулося, але опановує собою й наказує стражам
закувати Тиманта в ланцюзi. Тимант покiрно пiдставляє руки.
Демофонт велить заклать Дирцею прямо зараз, у його присутностi. Тимант
не може врятувати улюблену, але просить батька змилостивитися над нею.
Вiн вiдкриває Демофонту, що Дирцея не може бути принесена в жертву
Аполлоновi, тому що бог вимагає кровi безневинноï дiви, а
Дирцея дружина й мати. Жертвопринесення вiдкладається: треба
знайти iншу жертву. Дирцея й Тимант намагаються врятувати один одного,
кожний готовий взяти всю провину на себе. Демофонт наказує
розлучити чоловiка й жiнки, але вони просять дозволи бути разом в
останню годину. Демофонт обiцяє, що вони вмруть разом. Чоловiк i
жiнка прощаються
Начальник стражи Адраст передає Тиманту останнє прохання
Дирцеи: вона хоче, щоб пiсля ïï смертi Тимант женився на
Креусе. Тимант iз гнiвом вiдмовляється: вiн не стане жити без
Дирцеи. З'являється Керинт. Вiн приносить радiсну звiстку:
Демофонт зм'якшився, вiн повертає Тиманту свою батькiвську любов,
дружину, сина, волю, життя, i все це вiдбулося завдяки заступництву
Креуси! Керинт розповiдає, як вiн привiв до Демофонту Дирцею й
Олинта й цар зi слiзьми на очах обiйняв хлопчика. Тимант радить Керинту
запропонувати руку Креусе, тодi Демофонту не прийде червонiти за те, що
вiн порушив слово, дане фригийскому паную. Керинт вiдповiдає, що
любить Креусу, але не сподiвається стати ïï чоловiком,
тому що вона вiддасть свою руку тiльки спадкоємцевi престолу.
Тимант вiдрiкається вiд своïх прав спадкоємця. Вiн
зобов'язаний Керинту життям i, уступаючи йому трон, вiддає лише
частина того, що належн. о
У цей час Матусий довiдається, що Дирцея — не його дочка, а
сестра Тиманта. Дружина Матусия перед смертю вручила чоловiковi лист i
змусила заприсягти, що вiн прочитає його тiльки в тому випадку,
якщо Дирцее буде загрожувати небезпека. Коли Матусий готувався до втечi,
вона згадав про лист i прочитав його. Воно було написано рукою
покiйноï царицi, що засвiдчувала, що Дирцея — царська дочка.
Цариця писала, що в палацовому храмi, у тiм мiсцi, куди немає
доступу нiкому, крiм царя, захований ще один лист: у ньому
роз'ясняється причина, по якiй Дирцея виявилася в будинку Матусия.
Матусий очiкує, що Тимант зрадiє, i не розумiє, отчого
той блiдне й трiпотить… Залишившись один, Тимант вiддається
розпачу: виходить, вiн женився на власнiй сестрi. Тепер йому ясно, що
викликало на нього гнiв богiв. Вiн жалує, що Креуса врятувала його
вiд смертi
Демофонт приходить обiйняти Тиманта. Той вiдстороняється,
соромлячись пiдняти очi на батька. Тимант-нi бажає бачити Олинта,
проганяє Дирцею. Вiн хоче вийти в пустелю й просить усiх забути
про нього. Демофонт у тривозi, вiн боïться, чи не ушкодився син
вуме. Керинт переконує Тиманта, що той нi в чому не винний, адже
його злочин — мимовiльне. Тимант говорить, що хоче вмерти.
З'являється Матусий i повiдомляє Тиманту, що вiн його
батько. Дирцея повiдомляє, що вона не сестра йому. Тимант
думає, що, бажаючи утiшити, вони обманюють його. Демофонт
розповiдає, що коли в царицi народилася дочка, а в дружини Матусия
— син, матерi обмiнялися дiтьми, щоб у трону був
спадкоємець. Коли ж народився Керинт, цариця зрозумiла, що
позбавила трону власного сина. Бачачи, як Демофонт любить Тиманта, вона
не зважилася вiдкрити йому таємницю, але перед смертю написала два
листи, одне вiддала своïй повiрницi — дружинi Матусия, а iнше
сховала в храмi. Демофонт говорить Креусе, що обiцяв ïй у чоловiки
свого сина й спадкоємця престолу й нинi щасливий, що може стримати
слово, не прибiгаючи до жорстокостi: Керинт — його син i
спадкоємець престолу. Креуса приймає речення Керинта. Керинт
запитує царiвну, чи любить вона його. Креуса просить уважати
ïï згода вiдповiддю. Отут тiльки Тимант розумiє, що вiн
i є той безневинний узурпатор, про яке вiщав оракул. Нарештi
фракийци врятованi вiд щорiчного жертвопринесення. Тимант падає
царевi в ноги. Демофонт говорить, що як i ранiше любить його. Дотепер
вони любили один одного по боргу, вiдтепер же будуть любити один одного
на вибiр, а ця любов ще мiцнiше.
Хор спiває про те, що радiсть сильнiше, коли приходить у серце,
пригноблене нещастям. Але чи доконаний мир, де для того, щоб
насолодитися нею сповна, необхiдно пройти через страждання?
О. Э. Гринберг