Микола Хвильовой (1893-1933). Теперiшнє прiзвище Фитилев

Шкiльною програмою передбачене вивчення новел Н. Хвильового Кiт у
чоботах, Солонский яр, Мати, Я (Романтика) i повiсть Iван Iванович. Цi
добутки дадуть учням загальне подання про лiтературну спадщину
письменника, оригiнальному й неповторному талантi, великому суспiльному
й культурному дiячi
Микола Григорович Хвильовий невiдомий шкiльноï молодi, та й не
тiльки ïй. Бiльше п'ятдесяти рокiв його iм'я називалося серед самих
головних ворогiв народу. Заiдеологiзована наука на догоду офiцiйним
тоталiтарним вождям лила бруд на нього тiльки тому, що вiн безумно любив
Украïну, смертельно хотiв вивести нашу хохляндию на великий
iсторичний тракт, зруйнувати рабську психологiю цiєï
класичноï рабськоï краïни, розбудити важко народжувану
украïнську iнтелiгенцiю вiд мертвотноï дрiмоти й поставити
ïï поперед нацiй, щоб не брела вона манiвцями, слiпо ступаючи
в слiди сумнiвних поводирiв. За свiй орiєнтир Н. Хвильовий взяв не
вiчну Москву, а новонароджену психологiчну Європу, з ïï
новим соцiальним i духовним поривом, новим мистецтвом, новими стилями,
творчими методами, рiзноманiтними плинами, угрупованнями, новим
мисленням…

• Європа — це досвiд багатьох столiть… грандiозноï цивiлiзацiï, Європа — Ґете , Дарвiна, Байрона, Ньютона й Маркса

Але наш iнтелiгент ще не дозрiв, тому що без росiйського диригента наш культурник не мислить себе. Вiн здатний тiльки повторювати, мавпувати. Вiн нiяк не може зрозумiти, що нацiï тiльки тодi зможе культурно виявити себе, коли знайде ïй один властивий шлях розвитку. Такоï орiєнтацiï iдеологiчнi естети прийняти не могли. Навiть на початку хрущовськоï вiдлиги один з таких мэтров писав: Цей письменник належав до прямих епiгонiв буржуазного декадансу й тому закономiрно вiдiйшов у лiтературне забуття… А ще тридцять рокiв тому академiк Белецкий пiсля виходу у свiтло перших добуткiв Н. Хвильового назвав його основоположником теперiшньоï украïнськоï прози. Ще тодi його добутку стали зразком для багатьох молодих письменникiв Украïни, його магiчний вплив ще довго вiдчували прозаïки й пiсля трагiчного травня 1933 року. М. Зеров, вiдомий поет i критик, писав: Широке коло невикористаних можливостей, i при тiм вiдсутнiсть теперiшнього учнiвства, знань, авторськоï вимогливостi, художнього поглиблення — та атмосфера, у якiй виростає наше молоде письменство. Iз всiх можливих стилiв прози — скрiзь, i завжди один Хвильовий, до того ж Хвильовий, сприйнятий як канон, як лiтературна норма. Дотягнiться до цiєï норми — i будете як боги!.. Про це писав i його друг, поет В. Сосюра: Хвильовий завдяки своïй чарiвнiй iндивiдуальностi й величезному знанню росiянцi й украïнськоï лiтератур… зiбрав навколо себе целую плеяду молодих прозаïкiв… Його соратниками були, трохи пiзнiше, Панч, Бражливий, Копиленко, Яновский…, Подмогильний i iнших. Можна сказати, i Головко. I на всiх ïх була печатка його генiальностi. Вiдразу скажемо, що добутку Н. Хвильового складнi для вивчення. Ми не привченi до сприйняття й розумiння такоï лiтератури. Його iмпресiонiстична побудова новели, сповнена драматичного лiризму, випадає iз класичноï лiнiï украïнськоï прози, хоча Хвильовий, як вiдзначили й критики, є прямим продовжувачем нашого класика М. Коцюбинського. Революцiонер вiд голови до п'ят, Хвильовий мiцно пов'язаний iз кращими традицiями украïнськоï художньоï лiтератури: можна сказати, що пошуки Хвильового почалися там, де перервалися пошуки Коцюбинського, — писали в 1926 роцi творцi лiтературноï хрестоматiï За 25 рокiв. Народився Микола Григорович Хвильовоï (теперiшнє прiзвище Фитилев) 13 грудня 1893 року в селищi Тростянець на Харкiвщинi (тепер це Сумська область) у сiм'ï вчителiв. Великий вплив на формування свiтогляду й творчих починань зробили мати Єлизавета Тарасенко й батько, а також те оточення, серед якого рiс хлопчик. У листi до Г. Зерову Хвильового згадував своє дитинство: Батько нiколи не говорив украïнською мовою, зате бабуся не тiльки говорила, а й у глухi слобожанские вечора розповiдала менi багато казок про домовикiв, лiсовикiв i т.д. Вiд бабусi — украïнська мова , вiд батька — народницький душок… Завдяки батьковi, я рано перечитав росiйських класикiв, добре ознайомився з Диккенсом, Гюго, Флобером, Гофманом i т.д. Вiд природи допитливий, запальний, непосидючий хлопчик любив полемiзувати, вступати в суперечку не тiльки з ровесниками, а й зi старшими, iз учителями. Микола закiнчив початкову школу, потiм продовжив навчання в гiмназiï. I за вiльнодумство пiсля чотирьох рокiв навчання був з гiмназiï виключений. Пiзнiше здав iспити екстерном i одержав атестат. Iз цим багажем знань i пiшов влюди.
Микола мав трьох сестер i брата. В 1904 роцi батьки розвелися й Микола
залишається з матiр'ю. Довелося шукати роботу. Працював у помiщика
в економiï, мандрував по селах, потiм шалопайничал по заводах,
якийсь час перебував серед шахтарiв Донбасу. Начитавшись Горького,
проникнулся фiлософiєю босякiв, подорожував на Юг. Майже до
оголошення вiйни я працював на Пiвднi вантажником, вiзником, рiзноробом.
Вiйна й мобiлiзацiя мене протверезила. Тодi менi здiйснився 21 рiк
— рiк заклику. Я повинен був iти на вiйськову службу. Служив на
Волинi, Галичинi, пройшов землями Польщi, Буковини, Румунiï. Цей
перiод свого життя, — писав Н. Хвильовий,- я можу охарактеризувати
як перiод повного духовного занепаду. Нi про яку iдейну роботу я вже не
мiг мрiяти, тому що бачив я тiльки одну нескiнченну похiдну дорогу, на
якiй пiдстерiгало мене безхлiб'я, гарматний гул i сiра маса безликих
людей. I лише в 1916 роцi наступив перелом. Хвильовий зштовхнувся з
новими людьми, потрапивши в газову команду. Вiн включається в
активну полiтичну боротьбу, веде агiтацiю проти вiйни, став
замислюватися над вiльностями Украïни. Наприкiнцi 1917 року пiсля
госпiталю вертається додому. I знову у вихрi буремних полiтичних
подiй, бере участь у боротьбi з денiкiнцями. З 1921 року працює на
заводах Харкова, веде полiтичну пропаганду, постiйно стежить за
розвитком новоï лiтератури, багато читає, стає членом
редколегiï журналу Червоний шлях. Лiтературну дiяльнiсть Н.
Хвильовий почав з 1917 року. Спочатку я писав так званi агiтки для
плакатiв i газет у стилi Дем'яна Бєдного. Потiм, коли агiтацiйний
перiод революцiï закiнчився, я перейшов до художньоï творчостi
. У бiльшу лiтературу вiн увiйшов як поет робiтничого середовища. Разом
з В. Сосюрою й М. Йогансеном почав нову еру творчоï
пролетарськоï поезiï. Бурхливi подiï 1917 року покликали
цих художникiв до нових творчих розривiв. У своєму унiверсалi до
робiтничого класу й пролетарських художникiв украïнським вони
запишуть: Мiдною сурмою призиваємо в нашi ряди творчi одиницi
робiтничого класу… Формуємо загони. Органiзовуємо
регулярну армiю художникiв пролетарiату. Нашi ряди крилатi будемо
наповнювати залiзною дисциплiною робочих ритмiв i пролетарських метафор.
У цьому попередники нашi й пророки — Шевченко й Франко. Мрiялося й
вiрилося, що наступає бажана епоха вiльноï творчостi, епоха,
який ще не знала Украïна вiд часiв царського узурпаторства. Молодi
поети в пошуках нових шляхiв образно-стильового й жанрового вiдновлення.
Беручи на озброєння творчiсть своïх учителiв i пророкiв
Шевченко й Франко, вони прагнуть вiдтворити пiсляреволюцiйний пафос
побудови нового порядку, у який вiрили, за який готовi були голови
покласти
В 1925 роцi М. Хвильовий разом з М. Яловим i О. Досвiтнiм закладають
основи новоï лiтературноï органiзацiï ВАПЛИТЕ, що
видавала спочатку альманах, а потiм журнал. Вони висунули своï
принципи, виходячи з тодiшнiх суспiльних подiй i духовного вiдродження
украïнських нацiй. Насамперед, цей вiльний розвиток рiзноманiтних
стильових плинiв без будь-якоï дискримiнацiï. Надiйним засобом
протистояння вульгаризаторским i лiквiдаторським домаганням повиннi
стати життєлюбний свiтогляд, висока професiйна майстернiсть.
Найменшi спроби спрощення в мистецтвi проголошувалися неприйнятними й
шкiдливими. Ставилися вимоги й до формування свiтосприймання нового
читача, формуванню духовноï потреби народу за найвищими етичними й
iдейно-естетичними критерiями. Пiсля перших вiршiв у перiодичнiй пресi
з'являються й окремi добутки Н. Хвильового: поема В електричне столiття
(1921), збiрника вiршiв Молодiсть (1921), Досвiтнi симфонiï (1922),
у яких пружиниться нова образнiсть, рiзко змiщаються символiчнi плани.
Уява поета те досягає космiчних узагальнень, то лагiдно
вiдмiнюється до замисленого в глибинi вод сонцю, — пише Г.
Жулинский.
На цих збiрниках творчiсть Хвильового як поета закiнчується. Вiн
переходить на прозу. Своïми поемами й вiршами одержав славу одного
з самих талановитих пролетарських поетiв (М. Могилянский). Пiсля виходу
в мир першоï книги прозаïчних добуткiв Синi етюди (1923) i
другоï книги Осiнь (1923) вiн був названий основоположником
украïнськоï прози XX ст.. Хвильовий почав романтичний плин у
лiтературi, став новатором в украïнськiй прозi. Його романтичнi
новели позначили поява оригiнального художника iз власним
свiтовiдчуванням. Читачi й письменники зустрiли добутки Хвильового iз
захопленням. Не могла не схвилювати ïх щира, романтична вiра в
торжество революцiйних iдеалiв, нещадне заперечення мiщанства,
пасивностi й утомi в настроях i свiтосприйманнi недавнiх героïчних
борцiв революцiï,- вiдзначає Жулинский. Приводом до виступу
послужила стаття Г. Яковенко Про критика й критикiв у лiтературi.
Незабаром дискусiя лiтературна переросла в соцiальну й нацiональну. Тим
бiльше, що вже в перших статтях Н. Хвильовий поставив у центр один з
самих кардинальних питань нашоï пори — Європа або
Просвiтительство? Вiд Котляревського, Гулака, Метлинского через
братчиков (членiв Кирило-Мефодiïвського братерства),- писав Н. Хвильовий,-
до нашому часу включно украïнська iнтелiгенцiя, за винятком
декiлькох бунтарiв, страждала й страждає на культурне розумiння.
Викриваючи культивування хуторянства, массавизм пролеткультуру, Н.
Хвильовий указував шлях до європейськоï iнтелiгентностi,
використанню цивiлiзованих понять, якi б забезпечили подолання
вiдсталостi, провiнцiальностi. Вiн накреслює лiнiю подальшого
розвитку нашоï лiтератури
Дискусiя втягувала всi новi й новi iмена, сюди ввiмкнулися й партiйнi
дiячi В. Чубарь, М. Скрипник, В. Затонский, А. Хвиля. Фатальну крапку в
нiй поставив Й. Сталiн, що у листi до Л. Кагановичу вiд 26 квiтня 1926
року писав: У той час, як захiдноєвропейський пролетарiат iз
захопленням дивиться на прапор , що розвiвається над Москвою,
украïнський комунiст Хвильовоï не може нiчого сказати на
користь Москви, як тiльки призвати украïнських дiячiв тiкати
якомога швидше ладь вiд Москви…. Усе було поставлено з нiг на
голову. Дискусiя поступово до невпiзнанностi деформувалася. I вже
лiтературний опонент, той або iнший письменник, перетворювався в
iдейного ворога,- пише лiтературознавець Ю. Ковальов.- Лiтературна
дискусiя захлинулася. Нападки летiли з усiх бокiв, Н. Хвильовий разом з
Досвiтн i Яловим пишуть лист, аби тiльки врятувати ВАПЛИТЕ й журнал.
Тiльки нiщо вже не могло допомогти. Машина терору й репресiй була
запущена й зупинити ïï не було можливостi. Вона вимагала нових
i нових жертв. ВАПЛИТЕ змушено було самолiквiдуватися, журнал закритий.
Н. Хвильовому звинувачують у прагненнi вiдiрвати украïнську
культуру вiд росiянцi, протиставити два народи один одному. Почалися
репресiï, першим з його друзiв був арештований М. Яловоï. Н.
Хвильовий давно вiдчував, як деградують революцiйнi завоювання, як
гаснуть iдеали революцiï. Про це вiн пише у своïх новелах i
статтях. Тривогою пронизанi його рядки, тривогою за майбутнє
республiки й краïни в цiлому. I якщо, у перших добутках це були
лише припущення, то в романi Вальдшнепи вирвалася бiль, автор дiйшов до
страшноï думки — немає виходу! Проаналiзувавши,
осмисливши подiï останнього рокiв, пiддавши ïхньому логiчному
аналiзу, Н. Хвильовий прозрiв i жахнувся. Потiм ще арешт М.
Ялового… Поïздка в голодуючi села Полтавщини… I вибiр
зроблений. 13 травня 1933 року трагiчно обiрвалося життя полум'яного
письменника, жагучого полемiста, теперiшнього сина свого народу.
Останнiй крок був зважений i продуманий, обраний свiдомо. В однiй iз
записок, адресованоï, безсумнiвно, друзям i партiï, Н.
Хвильовий писав: Арешт Ялового — це розстрiл цiлоï
генерацiï… За що? За те, що були самими щирими комунiстами?
Нiчого не розумiю… Записка закiнчується словами: Нехай живе
комунiзм. Нехай живе соцiалiстичне будiвництво? Нехай живе комунiстична
партiя! Н. Хвильовий пiшов з життя з вiрою в комунiстичну партiю, у
ïï iдеали — це трагедiя багатьох людей. М. Жулинский iз
приводу цiєï трагедiï справедливо пише: Здається,
все ясно. Але не для Хвильового, котрий продовжує шукати пояснень
такоï складноï iдеологiчноï й економiчноï
ситуацiï. Небезпека наростала. Надiлений чутливою
iнтуïцiєю, письменник гарячково шукає вихiд з
катастрофiчноï ситуацiï, породженою наростаючою хвилею
репресiй, вимиранням мiльйонiв украïнських селян, поширенням
недовiри й пiдозри в суспiльствi. Шукає й не знаходить. Тому що не
бачить виходу iз цiєï iдеологiчноï пастки, у яку вiн,
комунiст, потрапив, натхненно довiрившись гуманiстичним iдеалам
революцiï.
У некролозi, пiдписаному офiцiйними особами, говорилося, що пiшов з
життя один з видатних радянських письменникiв, що внiс значний вклад у
радянську лiтературу. А за кiлька тижнiв на шпальтах газет i журналiв
уже розривали в жмути це чесне iм'я, шельмували, ганьбили. I так
протягом багатьох рокiв аж до наших днiв