Переказ змiсту добутку Бернаноса Пiд сонцем Сатани
Жермена Малорти на прiзвисько Мушетта, шiстнадцятирiчна дочка
кампаньского броварника, якось раз, увiйшовши в ïдальню з повним
цебром парного молока, вiдчула себе недобре; батьки вiдразу догадалися,
що вона вагiтна. Уперта дiвчина не хоче говорити, хто батько
майбутньоï дитини, але ïï батько змiркував, що ïм
може бути тiльки маркiз де Кадиньян — мiсцевий залицяльник, якому
вже пiшов п'ятий десяток. Папаша Малорти вiдправляється до маркiза
з реченням улагодити справа полюбовно, але маркiз збиває його з
користi своєю холоднокровнiстю, i розгублений броварник
починає сумнiватися в правильностi свого здогаду, тим бiльше що
маркiз, довiдавшись, що Мушетта заручено iз сином Раво,
намагається звалити провину на його
Малорти прибiгає до останнього засобу: вiн говорить, що дочка
вiдкрилася йому, i, бачачи недовiру маркiза, клянеться в цьому.
Сказавши, що брехлива поганка дурить ïх обох, кожного по-
своєму, маркiз випроваживает броварника
Малорти жадає помститися; повернувшись додому, вiн кричить, що
потягне маркiза в суд: адже Мушетта неповнолiтня. Мушетта
запевняє, що маркiз отут нi при чому, але батько в запальностi
говорить, що вiн сказав маркiзу, начебто Мушетта йому все розповiла, i
той змушений був у всьому зiзнатися. Мушетта вдається у вiдчай:
вона любить маркiза й боïться втратити його повага, а тепер вiн
уважає ïï клятвопорушницею, адже вона обiцяла йому
мовчати. Уночi вона йде з будинку. Придя до маркiза, Мушетта говорить,
що не повернеться додому, але маркiз не хоче залишати неï в себе й
страшиться розголосу. Вiн м'яко дорiкає Мушетту за те, що вона все
розповiла батьковi, i дуже дивується, почувши, що насправдi вона
зберегла таємницю ïхньоï любовi. Маркiз пояснює,
що вiн жебрак, що не може залишити Мушетту в себе, i пропонує
ïй третина грошей, якi залишаться в нього пiсля продажу млина й
сплати боргiв. Мушетта iз гнiвом вiдмовляється: вона бiгла крiзь
нiчну тьму, кинувши виклик всьому свiтлу, не для того, щоб знайти ще
одного мужлана, ще одного добромисного папашу. Розчарування в улюбленому
й презирство до нього великi, але вона все-таки просить маркiза вiдвезти
ïï — однаково куди. Маркiз пропонує почекати, поки
в Мушетти народиться дитина, i тодi вже вирiшувати, що робити, але
Мушетта запевняє його, що зовсiм не вагiтно i ïï батька
просто посмiявся над маркiзом. Вона доходить навiть до того, що говорить
маркiзовi, що в неï є iнший коханець — депутат Галi,
заклятий ворог маркiза, вуж з вiн-те ïй нi в чому не буде вiдмови.
Маркiз не вiрить ïй, але вона, щоб розлютити його, наполягає
на своєму. Маркiз кидається до неï й силою
опановує нею. Не пам'ятаючи себе вiд гнiву й приниження, Мушетта
вистачає рушницю й стрiляє в маркiза майже в упор, пiсля
чого вискакує у вiкно й зникає Незабаром вона й справдi
стає коханкою депутата Галi. З'явившись до нього пiд час
вiдсутностi дружини, вона повiдомляє, що вагiтно. Галi —
лiкар, його не так-те просто обдурити: вiн уважає, що Мушетта або
помиляється, або вагiтна не вiд нього, i в жодному разi не
погоджується допомогти Мушетте позбутися вiд дитини — адже
це порушення закону. Мушетта просить Галi не проганяти ïï
— ïй не по собi. Але отут Галi зауважує, що дверi
пральнi вiдкритi й вiкно в кухнi теж — схоже на те, що зненацька
повернулася дружина, що вiн дуже боïться. У припадку вiдвертостi
Мушетта розповiдає Галi, що вагiтно вiд маркiза де Кадиньяна, i
зiзнається в тiм, що вбила його. Бачачи, що Мушетта
перебуває на гранi божевiлля, Галi волiє не вiрити ïй,
адже в неï немає нiяких доказiв. Пострiл зроблений з
такоï близькоï вiдстанi, що нiхто не засумнiвався в тiм, що
маркiз покiнчив iз собою. Свiдомiсть власного безсилля викликає в
Мушетти приступ буйного божевiлля: вона починає вити як звiр. Галi
кличе рятуйте! Пiдоспiла дружина допомагає йому впоратися з
Мушеттой, що нiбито прийшла з доручення батька. Ïï
вiдправляють у психiатричну лiкарню, звiдки вона виходить мiсяць через,
народивши там мертве дитя й зовсiм вилiкувавши вiд своєï
недуги.
Єпископ Папуен надсилає до абата Мену-Сегре недавно
рукоположенного випускника семiнарiï Дониссана —
широкоплечого здорованя, простодушного, невихованого, не дуже розумного
й не дуже утвореного. Його благочестя й стараннiсть не викупають його
незграбностi й невмiння зв'язати двох слiв. Вiн i сам уважає, що
йому не пiд силу виконувати обов'язки парафiяльного священика, i
збирається клопотатися про те, щоб його вiдкликали в Туркуэн. Вiн
истово вiрує, просиджує над книгами ночi безперервно, спить
по двi години на добу, i поступово розум його розвивається,
проповiдi стають бiльше красномовними, i парафiяни починають ставитися
до нього з повагою й з увагою слухають його повчання. Настоятель
Обюрденского округу, що взяв на себе проведення покаянних зборiв,
просить у Мену-Сегре дозволу залучити Дониссана до сповiдання
розкаюваних. Дониссан ревно виконує свiй борг, але вiн не
знає радостi, увесь час сумнiвається в собi, у своïх
здатностях. Потай вiд усiх вiн займається самобичуванням, iз
всiєï сили хльостає себе ланцюгом. Один раз Дониссан
вiдправляється пiшки в Эталль, що перебуває в трьох лье, щоб
допомогти тамтешньому священиковi сповiдати вiруючих. Вiн
збивається з дороги й хоче повернутися назад у Кампань, але й
зворотну дорогу теж не може знайти. Зненацька вiн зустрiчає
незнайомця, що направляється в Шалендр i пропонує частина
шляху пройти разом. Незнайомець говорить, що вiн кiнський баришник i
добре знає тутешнi мiсця, тому, незважаючи на те що нiч безмiсячна
й навкруги темрява хоч очей виколи, вiн без працi знайде дорогу. Вiн
дуже ласкаво розмовляє з Дониссаном, що вже знемiг вiд довгоï
ходьби. Валандаючись вiд утоми, священик хапається за свого
супутника, почуваючи в ньому опору. Раптом Дониссан розумiє, що
баришник — сам Сатана, але вiн не здається, всiма силами
пручається його влади, i Сатана вiдступає. Сатана говорить,
що послано, щоб випробувати Дониссана. Але Дониссан заперечує:
Випробування посилає менi Господь <…> У час цю Господь
послав менi силу, який тобi не здолати. I в ту ж мить його супутник
розпливається, обрису його тiла стають неясний — i священик
бачить перед собою свого двiйника. Незважаючи на всi своï старання,
Дониссан не може вiдрiзнити себе вiд двiйника, але все-таки
зберiгає почасти вiдчуття своєï цiлiсностi. Вiн не
боïться свого двiйника, що раптом знову перетворюється в
баришника. Дониссан кидається на нього — але навкруги лише
порожнеча й морок. Дониссан непритомнiє. Його приводить у почуття
вiзник iз Сен-Пре. Вiн розповiдає, що разом з баришником перенiс
його убiк вiд дороги. Почувши про те, що баришник — реальна особа,
Дониссан так i не може зрозумiти, що ж з ним вiдбулося, чиодержимо вiн
бiсами або божевiллям, чи став вiн игралищем власноï уяви або
нечистоï сили, але це неважливо, як тiльки на нього зiйде благодать
Перед свiтанком Дониссан уже на пiдходi до Кампани. Недалеко вiд замка
маркiза де Кадиньяна вiн зустрiчає Мушетту, що часто там бродить,
i хоче повести неï вiдтiля. Вiн володiє даром читати в душах:
вiн прозрiває таємницю Мушетти. Дониссан жалує
Мушетту, уважаючи ïï неповинноï в убивствi, тому що вона
була знаряддям у руках Диявола. Дониссан м'яко перестерiгає
ïï. Повернувшись у Камлань, Дониссан розповiдає Мену-
Сегре про свою зустрiч iз баришником-сатаною й про свiй дарунок читати в
людських душах. Мену-Сегре обвинувачує його в гординi. Мушетта
вертається додому на гранi нового приступу божевiлля. Вона
призиває Сатану. Вiн є, i вона розумiє, що прийшла
настав час умертвити себе. Вона краде в батька бритву й перерiзує
собi горло. Умираючи, вона просить перенести ïï до церкви, i
Дониссан, незважаючи на протести палашi Малорти, вiдносить ïï
туди. Дониссана помiщають у Вобекурскую лiкарню, а потiм вiдсилають у
Тортефон-тенскую пустель, де вiн проводить п'ять рокiв, пiсля чого
одержує призначення в невеликий прихiд у сiльцi Люмбр.
Проходить багато рокiв. Усi почитають Дониссана як святого, i
хазяïн хутора Плуи Авре, у якого занедужав єдиний син,
приïжджає до Дониссану, просячи його врятувати хлопчика. Коли
Дониссан разом iз Сабиру, священиком люзарнского приходу, до якого
ставиться Плуи, приïжджають до Авре, хлопчик уже мертвий. Дониссан
хоче воскресити дитини, йому здається, що це повинне вийти, але
вiн не знає. Бог або Диявол вселив йому цю думку. Спроба
вiдродження виявляється невдалою
Парафiяльний священик з Люзарна разом з молодим лiкарем iз Шавранша
вирiшують зробити паломництво в Люмбр. Дониссана немає будинку,
його вже чекає вiдвiдувач — вiдомий письменник Антуан Сен-
Марен. Цей порожнiй i жовчний старий, кумир читаючоï публiки,
називає себе останнiм з еллiнiв. Спонукуваний насамперед
цiкавiстю, вона хоче подивитися на люмбрского святого, слава про яке
досягла Парижа. Житло Дониссана вражає своєю аскетичною
простотою. У кiмнатi Дониссана на стiнi виднi засохлi бризи кровi
— результат його самокатувань. Сен-Марен вражений, але вiн
опановує собою й запально сперечається з люзарнским
священиком. Не дочекавшись Дониссана в нього будинку, всi троє
йдуть у церкву, але його немає й там. Ними опановує
занепокоєння: Дониссан уже старе й страждає вiд грудноï
жаби. Вони шукають Дониссана й нарештi вирiшують пiти по Вернейской
дорозi до Рою, де коштує хрест. Сен-Марен залишається в
церквi й, коли всi йдуть, почуває, як у душi його поступово
запановує спокiй. Зненацька йому спадає на думку думка
заглянути в сповiдальню: вiн розорює дверi й бачить там Дониссана,
що умерли вiд серцевого приступу. Привалившись до задньоï стiнки
сповiдальнi… упираючись закоцюблими ногами в тонку дощечку…
жалюгiдний кiстяк люмбрского святого, зацiпенiлий у перебiльшенiй
нерухомостi, виглядає так, немов людина хотiла схопитися на ноги,
побачивши щось зовсiм разюче, — так так i застиг. О. Э. Гринберг
